Соціологія

     Розрізняють також форми трудових переміщень.

• якщо переміщення відбуваються всередині підприємства, то можуть здійснюватися:
• в організованій формі (переведенням на інші робочі місця),
• в неорганізованій формі (внутрішньозаводська плинність кадрів);
• якщо переміщення відбуваються за межами підприємства:
• у формі організованої міграції (організований набір, переселення родин, суспільні призови, переведення працівників на інші підприємства),
• у формі неорганізованої міграції (плинність кадрів між підприємствами, галузями, сферами виробництва).

     Значним вкладом в усвідомленні тенденцій міжпоколінної, класової, професійної, освітньої мобільності в пострадянському суспільстві України стала праця авторського колективу Інституту соціології НАН України, зокрема дослідження С.О. Макєєва, С.М. Оксамитної та ін. На регіональному рівні дану проблематику розробляли рядом моніторингових досліджень, які були проведені кафедрою соціології Львівського національного університету імені Івана Франка, з яких випливає наступне:

     1. Ситуація, яка склалася на ринку  праці, можна охарактеризувати  як критичну. Близько половини  працездатного населення очікують  втрати власного місця праці  найближчим часом. У випадку її втрати найбільш типовими моделями поведінки будуть пошук роботи, яка гарантуватиме стабільні виплати заробітної плати безвідносно до змісту й уподобань, а також реалізація особистого потенціалу в умовах праці за фахом.

     2. Близько третини опитаних висловили  бажання в майбутньому долучитися до підприємництва і започаткувати власну справу. Основними мотивами підприємницької поведінки для них будуть: прагнення швидко забезпечити матеріальний достаток, можливість через підприємництво набути самостійності і незалежності.

     3. Результати соціологічних досліджень свідчать про різну готовність і здатність індивідів до зміни соціально-трудової позиції, статусу. Активний тип мобільної поведінки характерний для економічно активного населення (працюючих осіб), які здійснили висхідну мобільність, або порівняно недавно змінили місце роботи. Особи з неповною зайнятістю та самозайняті індивідуально-трудовою діяльністю внаслідок низхідної трудової мобільності є вимушено активними на ринку праці. Пасивний тип мобільної поведінки характерний для майже половини працюючих осіб, які задоволені місцем праці, тому не збираються нічого змінювати на цей час. Потенційно-активний тип мобільної поведінки характеризується намірами, можливостями здійснити мобільну поведінку найближчим часом, що значною мірою характерно для молоді, яка навчається, та працюючих осіб, які мають наміри щодо зміни соціально-трудової позиції. Отже, поряд з реально низькою мобільністю існує досить висока потенційна.

     Останнім  часом дослідницький інтерес  полягає у виявленні динаміки мобільності. Велику і постійну увагу  дослідників приваблюють різні  форми мобільності: трудова і професійна мобільність, плинність кадрів тощо. 
 

     2. Соціологія управління і менеджмент: основні проблеми та підходи. 

     Соціологія  управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і  процеси в суспільстві, а також  соціальні відносини, що з цим зв’язані.

     Це  стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Механізм управління ніби вмонтовується в них і  забезпечує вироблення та застосування відповідних способів, методів і  форм здійснення передбачуваних змін.

     Соціологія  управління – міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні та інші підходи до управління.

     Управління  соціально-економічними процесами  зв’язане з господарсько-організаторською функцією і має давню історію.

     Також можна сказати, що соціологія управління – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини й процеси, що відбуваються в суспільстві та його підсистемах з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану. Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин, з'ясовує соціальні цілі управління з погляду соціальних критеріїв, відповідності їх інтересам тих, ким управляють, аналізує соціальні наслідки управлінських рішень і дій.

     Вона  вивчає також проблеми організації  процесів управління, весь комплекс питань добору, розстановки, навчання та виховання  управлінських кадрів, міжособистісних  стосунків працівників апарату  управління під час виконання  ними управлінських функцій. Крім того, соціологія управління аналізує специфіку  потреб та інтересів управлінців-менеджерів як окремої соціально-професійної  групи, особливості їхньої моралі, традицій, звичаїв, культури, виховання, засоби формування та форми прояву таких соціальних якостей особистостей, як дисципліна, відповідальність, сумлінність тощо.

     Відповідні  явища в соціології управління розглядаються  не просто як індивідуальні риси людини, а як відображення певних соціальних відносин, що виникають у процесі управління та управлінської діяльності.

     Слід  зазначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства головною функцією соціального управління є розробка та здійснення соціальної політики, спрямованої на підвищення матеріального і культурного рівня життя різних верств населення, на подолання величезного розриву щодо якості життя між так званими новими українцями і групами населення, що перебувають за межею бідності, на забезпечення робочими місцями всіх громадян, які бажають працювати, на створення ефективної системи охорони здоров'я, освіти, підтримки малозабезпечених верств населення, здійснення заходів щодо боротьби зі злочинністю, запобігання соціальним, політичним і міжнародним конфліктам.

     Виходячи  з потреб суспільства соціальне  управління визначає:

• шляхи розвитку суспільства у заданому напрямі, тобто виробляє цілі;
• здійснює теоретичне і практичне забез­печення способів досягнення очікуваного результату, організацію і координацію діяльності людей, її узгодження за допомогою відповідних дій.

     Для збереження своєї цілісності суспільство  створює необхідні для цього  механізми. Першим таким механізмом стала держава з властивими їй атрибутами влади. У суспільстві регулююча підсистема – це суб'єкт управління, а регульована підсистема – об'єкт управління. Тому управління тут набирає вигляду впливу суб'єкта управління на об'єкт управління заради досягнення певної мети. Управління, крім того, постає як специфічна соціальна діяльність, спрямована на розвиток соціальної системи в цілому, на регулювання взаємодії усіх її компонентів. У такому широкому розумінні об'єктом цієї діяльності виступає система суспільних відносин, а не окремі процеси – економічні, соціальні, енергетичні, біологічні тощо.

     Головним  завданням соціального управління є досягнення відповідності суб'єктивної діяльності людей вимогам об'єктивних законів суспільного розвитку, забезпечення збалансованого функціону­вання та розвитку соціального організму.

     Зміст поняття «соціальне управління» може трактуватись і вужче. У цьому разі ми визначаємо специфіку управління соціальними групами, а також відносинами всередині різних людських спільнот, вивчаємо особливості регулювання міжособистісних стосунків, наприклад у трудовому колективі, простежуємо процес формування потреб, інтересів, мотивів діяльності та поведінки людей.

     Виділяють п’ять складових соціології праці  й управління:

• суб’єкт праці;
• соціальні інститути у сфері праці;
• соціально-трудові відносини;
• соціально-трудові процеси;
• соціальне управління ними.

     Суб’єкти  праці – це всі люди, які беруть участь у трудовому процесі (робітники, підприємці, службовці тощо).

     Соціальними інститутами є система виробництва, система банків, господарських об’єднань, ринки, профспілки тощо.

     Соціально-трудові відносини – це ті відносини, які складаються між суб’єктами праці у процесі виробництва.

     Під соціальними процесами розуміють функціонування і зміни станів суб’єктів економічної діяльності. Тут мається на увазі безпосередньо сам трудовий процес, пристосування до виробничого середовища, трудова мобільність, відносини співробітництва або конкуренції, суперництво та конфлікти між суб’єктами економічної діяльності.

     Під соціальним управлінням розуміють управління трудовим процесом, що передбачає його організацію, планування і регулювання.

     У сфері праці відбуваються певні соціальні процеси:

• трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників (процес зміни місця роботи працівником – горизонтальна та вертикальна мобільність);
• ціннісно-орієнтаційні процеси – мотивація праці, ставлення до праці, соціалізація на виробництві;
• процес впливу трудових функцій робітників на їх соціальний стан і соціальні характеристики (інтереси, рівень кваліфікації);
• інтегративні процеси – процеси, які забезпечують цілісність усієї системи (освіта, трудова активність, стимулювання тощо).

     Найважливішими  категоріями праці є її види, умови  праці, зміст і характер, ставлення  до праці, задоволення працею тощо. Зміст праці – це власне її соціально-технологічні характеристики або характеристики самого процесу праці, які охоплюють функції та організацію трудового дня на робочому місці, рівень самостійності робітника, монотонність чи різноманітність трудового процесу. Характер праці виражає певну закріпленість працівників за економічно та соціально неоднорідними видами праці (проста – складна, індустріальна – аграрна, розумова – фізична, творча – нетворча тощо). Характер праці для соціології вважається однією з головних ознак.

     Під час праці виникають різні  види соціально-трудових відносин:

• за змістом діяльності – виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні;
• за суб’єктом відносин – міжорганізаційні (колектив-колектив), внутрішньоорганізаційні (особа-особа, особа-колектив);
• за обсягом владних повноважень – відносини горизонтальні і вертикальні (між робітниками одного рівня чи між начальником і підлеглим);
• за характером розподілу результатів праці – відповідно до трудового внеску та за іншими внесками (грошові, майнові тощо);
• за ступенем регламентованості відносин – формальні (офіційно оформлені), неформальні (офіційно не оформлені);
• за способом спілкування – безособові, міжособові, безпосередні, опосередковані.

     Всі ці відносини потрібно регулювати, управляти ними. Цим і займається соціологія управління або, як її називають на Заході, менеджмент.

     Менеджмент  визначають як міждисциплінарну науку, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Менеджмент поліпшує виробничу діяльність та взаємини її суб’єктів.

     Головною  діючою особою менеджменту є інноваційний менеджер. Він виступає не як начальник, керівник, а, скоріш, як співробітник, партнер, радник. Він передає свої знання і виступає каталізатором спільної діяльності.

     Соціологія  менеджменту – спеціальна соціологічна теорія,  що вивчає функції, методи,  принципи  і прийоми керівництва людьми і трудовими процесами у формальних і неформальних організаціях. 

     Функції соціології менеджменту – це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і способами, а також відповідна організація роботи і контроль  діяльності.

     Прийнято  вважати, що в процесі  управління виконуються наступні основні функції:

• планування, 
• організація,
• мотивація 
• контроль.

     Кожна з чотирьох функцій менеджменту є для організації життєво важливою. В той же час планування як функція  управління забезпечує основу для реалізації інших функцій і вважається головною з них; функції ж організації, мотивації і контролю орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів організації.