Соціологія

План:

     1. Соціальні процеси адаптації  та соціально-трудових переміщень  в сучасному українському суспільстві.

     2. Соціологія управління і менеджмент: основні проблеми та підходи.

     Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Соціальні процеси адаптації  та соціально-трудових переміщень  в сучасному українському суспільстві. 

     Однією  зі сторін соціалізації є соціальна  адаптація Соціальна адаптація – це процес пристосування людини до мінливого соціального середовища за допомогою різних соціальних засобів.

     Адаптація особистості – це пристосування людини до навколишніх соціальних умов.

     Звичайно, є люди, які прагнуть втекти від  контактів з дійсністю, замикаються  в собі, занурюються у світ власних  переживань. Вузьке коло предметів  займає їхня увага; вибираючи види діяльності, вони віддають перевагу тим, які не вимагають погодженої, спільної праці. Однак більшість людей прагне органічно вписатися в навколишнє соціальне середовище.

     Властивість адаптації притаманна всьому живому, але людина здійснює цей процес усвідомлено. Насамперед освоюються найбільш стійкі властивості цього середовища, типові способи соціальної поведінки.

     В соціології виділяють два типи адаптації:

• адаптація з активним впливом на соціальне середовище: людина не тільки освоює усталені форми взаємодії людей, норми, цінності, але і якоюсь мірою прагне змінити те, що є, на її думку, недосконалими чи застарілими.
• пасивне сприйняття цілей і цінностей групи, оточення.

     Соціальна адаптація є безперервним (тобто невичерпним, що ніколи не завершується повністю) процесом. Проте це не означає, що адаптація весь час має відбуватися з однаковою інтенсивністю. Адже зміни соціальної дійсності, що зумовлюють її, так само мають мінливий характер: моменти стрибкоподібного наростання новизни змінюються періодами поступового, іноді малопомітного кількісного нагромадження нових елементів. Адаптація особливо активно відбувається при зміні соціального оточення або виду діяльності.

     Отже, соціальна адаптація, що триває протягом усього життя людини, має переривчастий характер. Періоди підвищеної інтенсивності адаптації співвідносні з пожвавленням соціальної діяльності суспільства, їхні змінні періоди невисокої інтенсивності відбивають уповільнення соціального прогресу; при цьому її мінімум відповідає застою в суспільному житті.

     Показниками ступеня адаптації може служити  успішне здійснення людиною своїх  соціальних ролей, її високий соціальний статус, а також загальна психологічна задоволеність соціальним середовищем  у цілому.

     Розрізняють політичну, соціальну і трудову  адаптацію.

     Нарівні з безперервністю значущою ознакою  соціальної адаптації є її нерозривний зв'язок із трудовою діяльністю. Вони тісно взаємодіють та взаємно визначають одна одну.

     Адаптація особистості в трудовому колективі  є одним з важливих чинників залучення  особистості до трудового процесу.

     Як  тільки людина починає займатися  трудовою діяльністю, вона одразу ж  стикається із соціально-економічними розбіжностями в праці, що є економічною  основою, на якій створюється і відтворюються  розбіжності між групами працівників  за соціальними ознаками.

     Згідно  з цілісним підходом до особистості  працівника структура виробничої адаптації  має охоплювати не тільки освоєння ним певної професійної діяльності, а й усіх сфер його життєдіяльності, пов'язаних із виробництвом, а також  соціальних умов існування. Адаптаційні  зв'язки та відносини виявляються  в кількох сферах: професійній, організаційній, матеріально-побутовій, соціально-психологічній  і сфері дозвілля. Така диференціація  здатна відбивати специфіку процесу  адаптації в кожній зі сфер, давати уявлення про основні моменти  його перебігу, а також зумовленості загального успіху адаптації ефективним проходженням її у кожній зі сфер.

     Серед основних соціальних ознак працівників, що впливають на адаптацію особистості, виділимо такі:

• рівень забезпечення матеріальними і соціальними благами, до яких належать наявність або відсутність у працівника житла, його можливостей з оздоровлення і відпочинку, наявність страховки з медичної допомоги та ін.;
• розміри середньої заробітної плати, а також наявність усіляких доплат і премій;
• ступінь трудової і суспільної активності. Чим більше людина залучена до громадського життя трудового колективу, тим скоріше її сприймає колектив, більше прислухається до її думок.
• характер проведення дозвілля. Чим більше особистість сприймає і користується колективними формами дозвілля, бере участь у колективному відпочинку з членами свого трудового колективу, тим скоріше відбувається адаптація особистості.

     Освоюючи  в ході виробничої адаптації професію і виробничі відносини, реалізуючи в результаті успішної адаптації  свій освітній, професійний і духовний потенціал, помножений на властиве молоді прагнення до творчості, освоєння і  впровадження нового, до самоствердження  у праці й суспільному житті, працююча молодь поповнює собою найбільш освічену, кваліфіковану і творчу частину трудящих, підвищуючи й розвиваючи тим самим її соціально-виробничий потенціал.

     У соціології праці останнім часом  зростає увага до проблем адаптації  людини у сфері праці, що є свідченням визнання тієї істотної ролі, яку відіграє процес адаптації в трудовій діяльності людини.

     Адаптивна ситуація на сучасному виробництві не завжди сприятлива для професійного становлення молодих робітників. Наявність елементів відчуження, які залишилися від командно-адміністративних методів господарювання, серйозно утруднює її процес, що виявляється, зокрема, у високій плинності кадрів із професійних мотивів. Дослідження залежності професійної адаптації від організації профорієнтаційної роботи в країні свідчать про необхідність надання цій роботі нової спрямованості — орієнтації школярів на професійний вибір профтехучилища як обов'язкового етапу професійної підготовки перед приходом на підприємство, а також про необхідність більш ранньої і глибокої профорієнтації. Соціологічні дослідження підтверджують вплив на процес професійної адаптації загальноосвітньої і професійної підготовки молодих робітників. Найефективнішими формами професійної підготовки виступають міжзаводські навчально-виробничі центри, що поєднують переваги професійно-технічної освіти й виробничого навчання.

     Зміни в змісті й характері виробничої діяльності, спричинені науково-технічною  революцією, роблять усезростаючий  вплив на процес виробничої адаптації.

     Бурхливий розвиток низки сучасних напрямів науково-технічного прогресу – мікроелектроніки, нових засобів комунікації, біотехнології, нових матеріалів і видів енергії – викликав до життя швидку зміну поколінь того чи іншого виду техніки, вніс значні зміни в умови праці, висунув нові вимоги до професійних та особистісних якостей працівника. В результаті змінилися вимоги до характеру і змісту процесу виробничої адаптації.

     В умовах соціально-економічних перетворень  у країні, коли активізація людського  фактора стає найважливішою складовою  забезпечення виживання й розвитку суспільства, процес виробничої адаптації  має набувати дедалі активнішого  характеру.

     Серед проблем, досліджуваних соціологією  праці, трудова мобільність (переміщення) як ніяка інша пов'язана з науково-технічним  прогресом (НТП).

     Під соціальною мобільністю розуміється  перехід людей з одних суспільних груп в інші. При цьому розрізняють  горизонтальну і вертикальну мобільність:

• Горизонтальна мобільність має на увазі перехід людини в групу, розташовану на тім же рівні, що і колишня, наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу при повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, зміна громадянства.
• Вертикальна ж мобільність припускає переміщення з одного ступені ієрархії (сходини) на інший. При цьому людина може робити як соціальний підйом (від дрібного службовця до керуючого великою компанією), так і соціальний спуск (від середнього підприємця до некваліфікованого робітника).

     Одним із найважливіших соціальних наслідків  упровадження нової техніки в  виробництво є вивільнення частини  працівників, оскільки завдання НТП  в тому й полягає, щоб виготовити більше продукції з меншими трудовими  затратами.

     Дослідження свідчать, що прискорення науково-технічного прогресу викликає зростання майже  всіх видів соціальної рухливості, соціальних переміщень, професійної  мобільності, плинності кадрів і різного роду міграцій.

     Найближчим  часом очікується пожвавлення соціальних переміщень за рахунок зміни соціальної структури суспільства – чисельного скорочення селянства й робітників, зростання питомої ваги інтелігенції, а також числа робітників висококваліфікованої праці. У сфері праці дедалі більшого значення набувають професії, пов'язані з переходом до ринку – підприємці, бізнесмени, комерсанти, посередники, дилери, брокери, менеджери та ін. Зростання престижу цих професій, диференційовані можливості в оволодінні ними у системі освіти по-новому впливають на характер та інтенсивність соціальних переміщень.

     Для розуміння сутності трудової мобільності  й правильної інтерпретації її проявів  важливо знати, під впливом яких чинників виникає і змінюється трудова мобільність.

     Під чинниками трудової мобільності  розуміють усі об'єктивні й  суб'єктивні обставини, що впливають  на переміщення, змушують до них чи роблять їх неможливими, сприяють чи перешкоджають їм.

     У соціологічній літературі зазвичай вирізняють такі основні чинники трудової мобільності.

     Загальні  соціально-економічні причини і  мотиви. Вони являють собою найбільш очевидну категорію чинників, на яку звертають увагу в першу чергу:

     • екстремальний мотив (переміщення  відбуваються внаслідок або реальної кризи певної сфери зайнятості, або "передбачення" неперспективності робочих місць самими працівниками);

     • мотив максимального чи мінімального досягнення і збереження (в одних  випадках переміщення відбуваються тільки заради особливо значних доходів, у других – заради найменшого виграшу, збільшення в заробітку, у третіх – при переміщеннях з нематеріальних причин людей цікавить хоча б збереження колишнього рівня оплати праці);

     • майновий мотив (вирішальне значення має  можливість або стати власником, або вигідно й безболісно "позбутися" конкретних засобів виробництва  з метою бажаної зміни зайнятості);

     • непрямий мотив (формально переміщення  відбуваються заради якихось нематеріальних цілей – відповідності роботи спеціальності і кваліфікації, кращих організаційних умов праці, які дають людині можливість ефективніше працювати й більше заробляти).

     Зауважимо, що мотивація трудової мобільності  рідко спирається лише на одну спонуку. Найчастіше вона є результатом полімотиваційного впливу з пріоритетами одного чи декількох спонук.

     Розрізняють такі основні види трудової мобільності:

• соціально-трудові переміщення, зумовлені змінами соціальних позицій індивідів у зв'язку зі змінами того місця, яке вони посідають у системі суспільного поділу праці (професійно-кваліфікаційні, між професійні, галузеві й міжгалузеві, територіальні та інші переміщення працівників);
• соціально-трудові переміщення, зумовлені наслідками НТП;
• стихійні трудові переміщення працівників, пов'язані зі специфічними соціально-економічними, технологічними, організаційними умовами на конкретних підприємствах зумовлені власними побажаннями працівників чи ініціативою адміністрації;
• стихійні переміщення працівників у сфері суспільного виробництва, зумовлені дією об'єктивних ринкових законів і пов'язані з загальними проблемами зайнятості населення в ринковому суспільстві, наявністю безробіття;
• між- і внутрішньо поколінні переміщення (до першого належить переміщення людей між поколіннями, професійно-трудові зміни в їхньому житті порівняно з батьками; до другого – професійно-трудові переміщення людей протягом їхнього індивідуального життя і кар'єри. Сукупність цих переміщень утворює так званий життєвий шлях людини, що характеризується кількістю, структурою і якістю професійно-трудових змін, а також їхнім значенням і наслідками для конкретного працівника);
• горизонтальні і вертикальні переміщення (незмінність або змінність статусу);
• одиничні і групові переміщення;
• разові і перманентні переміщення.