Соціологія релігії

Рис. 2 Частка громад Української  Православної церкви (КП) на поч. 2010 р.

Джерело: http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/1/15/Ortodoxkp2010.PNG

 

Рис. 3 Частка Української  Автокефальної Православної Церкви на поч. 2010р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Uapcortodox2010.PNG

      Українська греко-католицька цервка має яскраво виражену географічну обмеженість — 97 % її парафій (понад 3.000) зосереджено в Галичині і Закарпатті, хоча осередок УГКЦ згідно з правилами Ватикану було перенесено до Києва як столиці України. Головне завдання цієї церкви — проголошення власного патріархату (усі передумови вже виконані), та розбудова громад у центрі та на сході держави по-перше за рахунок українців галицького походження, по-друге — православних віруючих, котрі бажають утворення по-справжньому українського патріархату, належно визнаного у всьому світі. [11]

 

 

 

 

Частка релігійних громад на 01.01.2010

Рис. 4 Частка громад Української Греко-Католицької Церкви на почю 2010 р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Greekcatholic2010.PNG

Рис. 5 Частка громад Римо- Католицької Церкви на поч. 2010 р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Romanncatholic2010.PNG

Особливе питання для  України — це релігійні громади протестантів, до яких відносять як відверто харизматичні церкви, так і велику масу євангельських (баптистських) церков. Щодо кількості громад, то вона сягає понад 8.000 і по більшості областей держави становить до 50 % всіх церковних організацій. До протестантів належать 2,4% населення України, що складає 1125 тисяч осіб. Щотижня відвідують протестантські богослужіння близько 820 тисяч осіб. Це на 30 тисяч більше, аніж у УПЦ МП. Таким чином, серед протестантів більшість віруючих активно-практикуючі, що вигідно відрізняє їх від решти конфесій. [11]

 

 

 

 

Частка протестантських  громад за регіонами України на 01.01.2010 р.

Рис. 6 Частка протестантських  громад на поч. 2010 р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Allprotestant2010.PNG

Рис. 7 Частка громад баптистів  на поч. 2010 р.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Baptist2010.PNG

 

 

Рис. 8 Частка громад п’ятидесятників на поч. 2010 р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Pentecostalism2010.PNG

 

Рис. 9 Частка громад харизматів на поч. 2010 р.

Джерело:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Charismatic2010.PNG

 

Рис. 10 Частка громад адвентистів  на поч. 2010 р.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Adventism2010.PNG

 

Рис. 11 Частка громад лютеран  на поч. 2010 р.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Luteran2010.PNG

      В умовах незалежності України національні меншини також активно включилися у творення національних релігійних громад. Останнім часом створено німецьку, шведську євангелійсько-лютеранську, Закарпатську реформаторську церкви, релігійні громади караїмів і кримчаків. Активно утверджується в зоні свого історичного існування іслам, основна увага якого спрямована на відродження духовності, культури і традицій народів, які сповідують це віровчення.

      Релігійні громади нетрадиційних культів, що діють в Україні, істотно не змінюють загальну релігійну ситуацію. Але нововведення, що привносить діяльність неорелігій в українську ментальність, викликають у суспільстві неоднозначну реакцію: від повного заперечення до підтримки нетрадиційних способів мислення. Нерідко релігійні практики деяких нетрадиційних культів порушують гарантовані Конституцією України права людини, адже їхні вірні добровільно виконують настанови лідерів цих формувань. Новітні релігії — постійний феномен релігійної карти світу і являють собою "суто антропологічний протест проти мінливої дійсності". Водночас такі культи зі своєю всеосяжною дисципліною та контролем над поведінкою членів постають своєрідною "спокусою тоталітаризму"; ці новітні релігії часом пропонують більше, ніж діючі соціальні інститути, і вказують особі певні методи самопізнання та самореалізації.

Таблиця 1.

Кількість релігійних громад в Україні

Рік	УГКЦ	УАПЦ	УПЦ КП	УПЦ	РКЦ	Протестанти	Інші конфесії	Всього
2000	3 317	1 015	2 781	9 047	807	6 565	962	24 494
2004	3 391	1 175	3 523	10689	877	7 538	2 394	29 587
2008 2010	3 685 3728	1 213 1219	3 135 4221	11610 11731	1060 1064	8 439 9 069	1 607 2 319	30 749 33 351

Джерело:http://stat6.stat.lviv.ua/PXWEB2006p/dialog/varval.asp?ma=1802&path=../Database/Regiostat/18/&lang=1 Кількість релігійних громад в Україні (2000 - 2008 рр.)

http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/23803.htm Про релігійну ситуацію в Україні

      Ретроспективний аналіз причин поділу християнства на католиків, протестантів і православних, а також і міжправославний поділ засвідчує, що в їхню основу було покладено не канонічні догмати, а політику і боротьбу за владу.

      В умовах державної незалежності України суттєвих змін зазнала як стратегія, так і тактика основних носіїв релігійної політики. Зокрема, українські автокефалісти основне своє завдання бачать у переході від інерційного існування українського православ´я до його відродження в повному об´ємі і створення Єдиної Помісної Православної церкви. [19]

      З проголошенням державної незалежності України національно свідомі релігійні діячі активізували роботу з подолання міжконфесійних суперечностей і налагодження братерських стосунків на основі принципів християнської моралі. Однак така робота наштовхується на відчайдушний супротив деяких ієрархів, від яких власне і залежить православна єдність в Україні. Це стосується, насамперед, вищого керівництва УПЦ-МП, яке розглядає Україну як "канонічну територію РПЦ". Хоча на словах усі вищі керівники православних церков виступають за створення єдиної Помісної церкви, однак виставляють один перед одним такі умови, що до справжньої єдності справа не доходить.

      Міжконфесійні суперечки, що точаться вже в умовах незалежності, наочно засвідчують деструктивність "возз´єднання" України і Росії, трагізм багатовікової залежності української церкви від Московського патріархату, діяльність якого була і залишається нині тісно сплетеною з державною політикою спочатку московських царів, а потім — і більшовицьких вождів, під керівництвом яких знищувалася українська церква, її автокефалія.

      Відомо, що в радянські часи проти Української Православної церкви використовувалися найруйнівніші засоби боротьби: від організації "Спілки войовничих безбожників" (1925 p.), масового спалення предметів релігійного культу; ікон, книжок, як це мало місце під час Різдвяних свят 1930 p., і тотального руйнування храмів у 30-х роках до ліквідації Українських Автокефальної Православної (1930) і Греко-католицької (1946 р.) церков та масових репресій проти священнослужителів. Тільки на самому початку таких репресій у 1920 році в таборах було знищено 32 єпископи й десятки тисяч віруючих Української Православної церкви. Очолювала процес руйнації церков керівна і спрямовуюча сила тогочасного суспільства — КПРС, яка немало зробила, аби витравити із свідомості людей релігійну ідеологію і на її місце поставити більшовицьку. Це була не просто боротьба церковної і комуністичної ідеологій, це була велика політика. І хоч остаточної перемоги над релігійною ідеологією комуністична ідеологія в радянські часи не одержала, все ж вона і тепер, в умовах державної незалежності України справляє негативний вплив як на релігійну ситуацію в Україні, так і на поглиблення міжконфесійних суперечностей, основу яких складають не канонічні, а політичні питання. Антиукраїнська політика колишніх московських правителів призвела до поглиблення міжконфесійного поділу, загострила міжцерковні суперечності, які іноді переростають у конфлікти. [17]

      Міжрелігійні конфлікти, релігійна ворожнеча та нетерпимість — не винятково українське явище. Боги стародавніх греків постійно ворогували між собою. Уже в цьому Макс Вебер вбачав "несумісність цінностей". Він говорив: "Вибираючи одну із світоглядних позицій або сповідуючи одного Бога, ви ображаєте всіх інших Богів".

       Типовим прикладом такого конфліктування може служити багатовікова ворожнеча між іудейською і християнською релігіями або стосунки між іудаїзмом та ісламом. Особливу гостроту в такі розмежування привносить звинувачення кожної із сторін у "відступності" від істини. Саме таку "відступність" покладено в основу внутрішньохристиянського конфлікту (між католиками, протестантами та православними), внутрішньоісламського — між сунітами і шиїтами. Причиною цих і подібних конфліктів виступає той факт, що та чи інша релігійна група свою істину вважає самодостатньою, а отже, і нормативною, тобто такою, що дотримується певних цінностей. Така група претендує на абсолютне й універсальне тлумачення свого віровчення, проявляє зарозумілість і небажання прийняти право іншого на володіння своєю істиною. Це призводить до конфліктів, які виливаються в насильство або набувають латентної форми.

      Ретроспективний аналіз появи релігійних конфліктів наочно засвідчує: причиною їхньої появи є претензії релігійної групи на виняткове володіння істиною і мораллю. Саме це і спричинює насильницьке впровадження кожною релігійною групою своєї віри. Партикуляризм завжди потребує ворогів, з якими можна зіставити свою власну поведінку як еталон мудрості і благопристойності. Вороги потрібні керівникам таких груп, щоб легше було маніпулювати своїми прихильниками і обґрунтовувати свої дії. Якщо ворогів у такої групи не знаходиться, їх доводиться створювати, в тому числі і всередині групи. Релігійний партикуляризм тісно пов´язаний з релігійними груповими переконаннями, нетерпимістю, фанатизмом. Прояв партикуляризму трапляється у вигляді поділу релігій на "істинні" і "хибні", "добрі" та "погані", "корисні" і "шкідливі". Буває, що релігійна ворожнеча виявляється у формі класових та етнічних конфліктів. Ворожнеча стосовно релігійних груп змінюється залежно від того, якою мірою релігійні суперечності пов´язані з політичними, економічними і національними інтересами. У таких випадках останні є лише символом відмінностей, що за ними стоять. Саме такий характер мали події у колишній Югославії, де національно-політичні проблеми прикривалися релігійними прапорами. Такою є сутність колективних відносин між протестантами і католиками в Ірландії. Такі конфлікти можуть набувати особливого загострення.

     Конфлікти існують не тільки між релігійними угрупованнями, а й усередині них. У їхній основі здебільшого лежать внутрішні процеси — боротьба за владу, престиж, привілеї тощо. До таких конфліктів можна віднести конфлікти між кліром (професійним церковнослужителем), який хоче монополізувати управління, та мирянами, які не бажають цього; між вищим і нижчим духівництвом за свій соціальний статус; між прихильниками релігійного модернізму і прихильниками консерватизму (такий конфлікт може виникнути як наслідок різної політичної орієнтації віруючих одного віросповідання в церковному керівництві). До цієї групи належить і внутрішньоправославний конфлікт, який перманентно загострюється в Україні між Українською Православною церквою — Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українською Православною церквою — Київського патріархату (УПЦ-КП). [17]

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

      Релігія поступово стає однією з найважливіших частин духовної культури народів, важливим соціальним інститутом, покликаним відновити втрачений зв'язок часів і етнокультурну ідентичність.

      Ця робота була присвячена вивченню соціології релігії.

      Дослідження Вебера в області релігії розпочалися з роботи "Протестантська етика і дух капіталізму". У вивченні релігії Вебера цікавило, передусім, вивчення готівкових структурних форм, склад і тип релігії. М.Вебер проводить детальний аналіз статистичних даних, що відбивають розподіл протестантів і католиків в різних соціальних шарах.

      Вебер розділяє капіталізм на "традиційний" і "сучасний". Радикальна відмінність між традиційним і сучасним капіталізмом відносно людини до праці. Ідеальний тип капіталіста живе, щоб працювати, а не працює, щоб жити. Він займається виробництвом а не торгівлею. Так з'явився веберовский підприємець - працелюбний, ініціативний, скромний в потребах.

      Величезне значення роботи Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму" полягає в тому, що він перший зафіксував універсальне значення протестантизму для капіталістичного розвитку Заходу. Крім того він виявив характер раціональності як фундаментального принципу індустріального суспільства. Робота "Протестантська етика і дух капіталізму" показує глибину думки М. Вебера. Багато що з того, що він нам дав у своїх роботах і дослідженнях широко використовуються в засобах масової інформації і в науковому середовищі, що черговий раз показує значущість його робіт для нашого часу.

У своїх роботах Зиммель  звертав увагу на "парадокс релігії" : вона розгортається не по той бік  життя, а якнайглибшим чином корениться в ній, але досягає розквіту за її межами, зв'язує її нитки, що розпадаються, в трансцендентних пунктах. Соціолог вважав, що релігія сприяє подоланню протиріч, які ведуть до серйозних громадських конфліктів. Хаотична, розколота речовина суспільства наповнює релігійну форму і за допомогою цієї форми спрямовується до інтеграційної "точки сходу" - до Бога. Людина користується релігійною силою трансцендирования, щоб виразити свої інтеграційні прагнення. Зміст і явище релігії є з'єднанням речовини життя і релігійної форми. Об'єктивні релігійні утворення - церква і догматизм, на думку Зиммеля, суть тільки слабкий відблиск чистої форми релігії. Соціальний інститут церкви з часом стає негнучким, догматизм перетворюється на самоціль. Тому індивідуальна релігійність постійно приходить в протиріччя з догматизмом, церквою і коливає їх. [14]