Соціологія особистості

  Значень цих показників достатньо,  щоб в переважній більшості  випадків йти на обґрунтований  ризик.

  Відмітимо, що підприємцю, який  оцінює ризик, більше властивий  не точечний, а інтервальний підхід. Йому важливо знати не тільки, що вірогідність втрат 1000 грн. в намічаємій угоді складає, скажемо, 0,1 або 10%. Він буде також цікавитися, наскільки вірогідно втратити суму, яка лежить в певних межах (в інтервалі, наприклад, від 1000 до 1500 грн.).

  Наявність кривої вірогідності  втрати дає можливість відповісти  на таке питання шляхом знаходження  середнього значення вірогідності  в заданому інтервалі втрат.

  Можливий і інший прояв  інтервального підходу в формі «напівінтервального», характерного саме для підприємницького ризику.

  В процесі прийняття підприємницьких  рішень про допустимість та  доцільність ризику йому важливо  уявляти не стільки вірогідність  певного рівня втрат, скільки  вірогідність того, що втрати  не перевищують певного рівня.  По логіці саме це і є  основний показник ризику.

  Вірогідність того, що втрати  не перевищуватимуть певного  рівня є показник надійності, впевненості. Очевидно, що показники  ризику і надійності підприємницької  справи тісно пов’язані між  собою.

  Припустимо, підприємцю вдалося  встановити, що вірогідність втрат  10000 грн. рівна 0,1%, тобто відносно  невелика, і він готовий до  такого ризику.

  Принципово важливо тут те, що підприємець побоюється втратити  не рівно 10000 грн. Він готовий  іти на будь-яку меншу втрату  і ніяк не готовий погодитись  на більшу. Це природна закономірна психологія поведінки підприємця в умовах ризику.

  Знання показників ризику  – Вр, Вд, Вкр, Вкт – дають можливість виробити думку та прийняти рішення про здійснення підприємництва. Але для такого рішення недостатньо оцінити значення показників (вірогідностей) допустимого, критичного і катастрофічного ризику. Треба ще встановити або прийняти крайні величини цих показників, вище яких вони не повинні підніматися, щоб не попасти в зону черезмірного, неприємливого ризику.

  Позначимо крайні значення  вірогідностей виникнення допустимого, критичного і катастрофічного ризику відповідно Кд, Ккр,Ккт. Величини цих показників в принципі повинна визначати і рекомендувати прикладна теорія підприємницького ризику, але і сам підприємець вправі «призначити» свої власні крайні рівні ризику, які він не намірений перевищувати.

  На думку спеціалістів, можна  орієнтуватися на слідуючі крайні значення показників ризику Кд = 0,1, Ккр = 0,01, Ккт = 0,001, тобто відповідно 10, 1 і 0,1%. Це означає, що не слід йти на підприємницьку угоду, якщо в 10 випадках із ста можна втратити весь прибуток, в одному випадку із ста втратити виручку і хоча б в одному випадку із тисячі втратити майно.

  В результаті, маючи значення  трьох показників ризику та  критеріїв допустимого (крайнього)  ризику, сформулюємо найзагальніші  умови прийнятності даного виду  підприємництва:

 А. Показник допустимого ризику не повинен перевищувати крайнього значення (Вд < Кд);

Б. Показник критичного ризику повинен бути менший крайньої (граничної) величини (Вкр < Ккр);

В. Показник катастрофічного ризику не повинен бути вищим крайнього (граничного) рівня (Вкт < Ккт).

 Отже, головне в оцінці господарчого  ризику заключається в мистецтві побудови кривої вірогідностей можливих втрат або хоча б визначенні зон і показників допустимого, критичного та катастрофічного ризику.

  Розглянемо тепер способи,  які можуть бути примінені для побудови кривих вірогідностей виникнення втрат.

  В числі прикладних способів  побудови кривої ризику виділимо  статистичний, експертний, розрахунково-аналітичний.

  Статистичний спосіб заключається в тому, що вивчається статистика втрат, які мають місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлюється частота проявів певних рівнів втрат.

  Якщо статистичний масив  достатньо обширний, то частоту виникнення даного рівня втрат можна в першому наближенні прирівняти до вірогідності їх виникнення і на цій основі побудувати криву вірогідностей втрат, яка і є знайденою кривою ризику.

  Відмітимо одну важливу обставину.  Визначаючи частоту виникнення  деякого рівня втрат шляхом  поділу числа відповідних випадків  на їх загальне число, слід  включати в загальне число  випадків і ті підприємницькі  угоди, в яких втрат не було, а був виграш, тобто перевищення  розрахункового прибутку. Інакше  показники вірогідностей втрат та загрози ризику виявляться завищеними.

  Експертний спосіб, відомий під назвою методу експертних оцінок, стосовно до підприємницького ризику може бути реалізований шляхом обробки думок досвідчених підприємців або спеціалістів.

  Найбільш бажано, щоб експерти дали свої оцінки вірогідностей виникнення певних рівнів втрат, по яким потім можна було б знайти середнє значення експертних оцінок та з їх допомогою побудувати криву розподілу вірогідностей.

  Можна навіть обмежитися  отриманням експертних оцінок  вірогідностей виникнення певного рівня втрат в чотирьох характерних точках. Іншими словами, треба встановити експертним способом показники найбільш допустимих, критичних і катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівні, так і вірогідності.

  По цих чотирьох характерних  точках неважко відтворити орієнтовно  всю криву розподілу вірогідностей втрат. Звичайно, при невеликому масиві експертних оцінок графік частот недостатньо обширний, а криву вірогідностей, виходячи з такого графіка, можливо побудувати лише наближеним чином. Але все ж певна уява про ризик та характеризуючі його показники буде, а це вже набагато більше, ніж не знати нічого.

  Розрахунково-аналітичний спосіб побудови кривої розподілу вірогідностей втрат і оцінки на цій основі показників підприємницького ризику базується на теоретичних уявленнях. На жаль, прикладна теорія ризику добре розроблена тільки стосовно до страхового та ігрового ризику.

  Елементи теорії ігор в  принципі можна застосовувати  до всіх видів підприємницького  ризику, але прикладні математичні  методи оціночних розрахунків  виробничого, комерційного, фінансового  ризику на основі теорії ігор  поки ще не створені.

  І все ж можна, наприклад,  виходити із гіпотези, що має  місце закон розподілу втрат.  Однак і в цьому випадку  доведеться вирішити непросте  завдання побудови кривої ризику.

  Методи аналізу та оцінки  підприємницького ризику багато  в чому ще доведеться розробляти, створювати.

 

 

 

 

 

 

 

                          Використана література.

1. Герасимчук В.Г. «Маркетинг», К. «Вища школа», 1994.
2. Гудзинський О.Д. «Менеджмент у системі агробізнесу», К. «Урожай», 1994.
3. Гончаренко О.Г. «Основи агробізнесу і підприємництва», К. НМЦ, 2000.
4. Карич Д. «Маркетинг на підприємствах АПК», «Селянська біржа», 1994.
5. «Основи менеджменту в АПК» за ред. Й.С. Завадського, К. «Вища школа», 1995.
6. Петрович Й.М. «Економіка виробничого підприємництва» Л. «Оксарт», 1996.
7. «Перехід до ринкового госпрозрахунку» за ред. П.Т. Саблука, К. «Урожай», 1993.
8. Сизоненко В.О. «Підприємництво», К. «Вікар», 1999.
9. Міжнародний науково-виробничий журнал «Економіка АПК» номер 73 «4.2001», номер 82 «8.2001», номер 88 «2.2002».