Соціологія Емиля Дюркгейма: соціологічний і методологічний принципи

Саме тому він негативно  ставиться до спроб класифікації суспільств за етапом їх цивілізації. «Франція,— пише він,— протягом свого історичного розвитку пройшла досить різні форми цивілізації і спочатку вона була сільськогосподарською країною, потім перейшла до ремісничого виробництва і дрібної торгівлі, далі — до мануфактури і, нарешті, до великої промисловості. Але неможливо при цьому допустити, щоб та сама колективна індивідуальність могла змінити свій вид протягом трьох-чотирьох разів. Вид мусить визначатися більш постійними ознаками. Стан економіки, технології і т. д. — явища надто нестійкі і складні, щоб скласти основу класифікації». Цілком можливо, говорить він далі, що однаковий рівень промисловості, наукової чи художньої цивілізації може бути в суспільствах різного

* структурного рівня.  Японія може запозичувати досягнення  європейської промисловості чи  мистецтва, одначе японське суспільство  не стане від цього тотожним  суспільству французькому чи німецькому.

Точка зору Дюркгейма, таким  чином, принципово відмінна не лише від поглядів Конта чи Маркса, а й суперечить багатьом новітнім технодетерміністським та культурно-антропологічним концепціям (Л. Уайт та ін). Однак слід мати па увазі, що автор «Методу соціології» веде мову не про детермінацію соціальних змін, а про структурну організацію суспільства з точки зору її складності чи простоти. Безумовно, що такого роду структурний підхід має таке саме право па існування, як і підхід генетичний. Методи структурно-функціонального аналізу, як і структуралістські методи, набули сьогодні значного поширення в науках про суспільство і людину, і Дюркгейм є одним з піонерів їх застосування. Не слід вважати також, ніби соціолог схильний був до некритичного ототожнення законів біологічної та соціальної морфології. «Специфічний тип у соціології,—

„ підкреслював він,—  не виявляє таких же чітких контурів, як у біології; він твориться лише на грунті найбільш загальних і простих ознак».

 

Щодо проблеми раціонального пояснення соціальних явищ (фактів), з чим, як правило, пов'язували застосування принципів детермінізму, Дюркгейм зауважує, що найцікавішою особливістю цих явищ виступає «дивна регулярність, з якою вони відтворюються в однакових обставинах». Однак, наголошує він, при поясненні соціального явища слід чітко відмежувати ту функцію, яку воно виконує, і ту конкретну «реальну» причину, яка зумовлює його виникнення. Зміст функції соціального явища більш глибинний, більш прихований від людського ока, аніж причини цього явища. Функція у певному смислі цього слова породжує причину з метою «самовідтворення». Пояснюючи цю парадоксальну ситуацію, соціолог пише, що «наслідок не може існувати без своєї причини, однак остання, у свою чергу, має потребу у своєму наслідку. Саме в ньому вона черпає свою енергію, однак і повертає її при нагоді. Тому наслідок не може щезнути, щоб це не позначилось на причині. Наприклад, та соціальна реакція, якою є покарання, викликається інтенсивністю колективних почуттів, що їх ображено злочином. Однак, з іншого боку, вона виконує корисну функцію підтримки цих почуттів на тому ж рівні інтенсивності, оскільки вони постійно ослаблювалися, якби за образу не було покарання».

Не відмовляючись, таким  чином, від детерміністичного пояснення, мислитель водночас пропонує нетрадиційний, «нежорсткий» варіант детермінізму в соціальній сфері. Тут немає нічого «некорисного», зайвого, бюджет соціального організму завжди бездефіцитний. Тому і «функція соціальних явищ полягає... у підтримці тієї, раніше існуючої причини, з якої вони ведуть своє походження». А коли так, підсумовує соціолог, то для повноцінного наукового пояснення соціального факту недосить виявити причину, що його зумовлює, потрібно принаймні у більшості випадків віднайти і його долю «у встановленні загальної гармонії».

Зміст принципу детермінізму набуває у такій інтерпретації певного фіналістського відтінку. Автор «Методу соціології» дивиться на суспільство з позицій функціоналізму, котрий, хоча й не суперечить детермінізмові, прагне замкнути причинно-наслідкові ланцюги в межах певної цілісності, тотальності. У процесі функціонування цілісної системи можлива інверсія причинно-наслідкових зв'язків, оскільки домінуючими тут є зв'язки функціональні, а функцію соціального факту слід завжди шукати у його відношенні до якої-небудь соціальної мети. Однак, як підкреслює Дюркгейм у кінцевому підсумку, причиною соціального факту може бути лише попередній соціальний факт.

Отже ми можемо зробити  висновок що, значне місце в системі соціологічних поглядів Дюркгейма займає питання про типологію форм суспільного життя. Класифікація соціальних типів, є завданням спеціального розділу соціології — соціальної морфології, йдеться ж про пошук певних елементарних форм суспільності, комбінації яких дають усю багатоманітність конкретних   проявів   суспільного   життя. Мислитель прагне знайти компромісну позицію між номіналізмом істориків, зосереджених на вивченні історичної специфіки епох, народів і культур, та реалізмом філософів, котрі мислять категоріями «людської природи», «людства в цілому» і т. ін. Цієї альтернативи можна уникнути, коли припустити, що між множинністю суспільств, що існували історично, й ідеальним поняттям людства існують посередники, так звані «соціальні види» або «соціальні типи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Ми дослідили зміст соціологічних і методологічних принципів Е.Дюркгейма, и визначили передумови виникнення концепції соціологізму.

Розглянувши значення концепції Дюркгейма в історії соціологічної науки можна зазначити що, Е.Дюркейм залишив після себе цільну соціологічну систему, яка не втратила актуальності і в наш час. Найголовніше, що жоден з напрямків соціологічної науки, жодна з її шкіл, жоден з соціологів не могли не відчути на собі вплив цілісної концепції суспільства француського мислителя, принципів його   "соціологізма", теорій поділу суспільної праці та соціальної солідарності, правил соціологічного методу, ідей моралі та релігії, освіти та виховання. Значення творчості Дюркгейма для подальшого розвитку соціології та вплив на неї визначалися не тільки його роботами, але й потужною школою дослідників, яка залишилась після ного та проіснувала майже три десятиліття. Ідеі учителя та учнів — й сьогодні в активі соціологічної науки.

Проаналізувавши передумови винекнення концепції соціологізму можна зазначити що, французьке суспільство останньої чверті минулого сторіччя переживало добу криз і потрясінь. Водночас цей період досить плідний в інтелектуально-культурному відношенні, доба розквіту блискучих літературних та мистецьких талантів, бурхливих політичних та наукових дискусій. Соціологія, як і ряд інших наук, вступає у переломну фазу свого розвитку. Тим мислителем, хто виявився спроможним опрацювати грандіозний масив нових факторів і нових ідей, переплавивши їх у нову чітку і переконливу парадигму соціології, був Еміль Дюркгейм  — творець методології «соціологізму». Мислитель прагнув чітко розмежувати поняття індивідуального і колективного (соціального), доводячи безумовний пріоритет останнього відносно першого. Соціальні явища — це щось зовнішнє щодо індивідів, і їх можна і потрібно розглядати, як об'єктивні даності, як речі.

Не слід вважати, ніби метод соціологізму передбачає існування вже сформованої концепції суспільства як певної готової системи відносин. Саме ці відносини, зв'язки, функції і належить реконструювати. Дюркгейм формулює певні принципи пізнання соціальних явищ, які він називає «правилами стосовно спостереження соціальних фактів». Першим таким правилом є згаданий принцип об'єктивності — «соціальні факти слід розглядати як речі».Дюркгейм вважав що, найсуттєвіша риса соціальних фактів полягає у їх незалежності від індивідуальної свідомості та примусовості відносно індивідуальної волі. До числа соціальних учений відносить і явища психічного рівня — образи   (способи)   мислення і «образи почування», які, на його думку, функціонують «без переломлення» в індивідуальній свідомості. Дюркгеймівську концепцію «соціальних фактів» можна розуміти і як теорію соціалізації, в ході якої засвоюються соціально значимі норми і цінності.

Розкривши зміст  соціальної норми та патології, ми з’ясували що, свої міркування на тему соціальної норми і соціальної патології, він називає правилами щодо розмежування нормального і патологічного. Дюркгеймівська концепція соціального нормативізму власне є не чим іншим, як формулювання основних засад теорії інститутів і соціального контролю. Погляди соціолога у цьому питанні викликали гостру критичну, реакцію: Дюркгейма звинувачували, зокрема, у виправданні поблажливого ставлення до злочинності як нормального факту суспільного життя. Насправді його позиція не має нічого спільного з виправданням злочинів; йдеться про пояснення об'єктивного явища девіантної поведінки за допомогою соціологічних   понять.

Розглянувши та проаналізувати типологію суспільних форм, ми можемо зробити висновок що, значне місце в системі соціологічних поглядів Дюркгейма займає питання про типологію форм суспільного життя. Класифікація соціальних типів, є завданням спеціального розділу соціології — соціальної морфології, йдеться ж про пошук певних елементарних форм суспільності, комбінації яких дають усю багатоманітність конкретних   проявів   суспільного   життя. Мислитель прагне знайти компромісну позицію між номіналізмом істориків, зосереджених на вивченні історичної специфіки епох, народів і культур, та реалізмом філософів, котрі мислять категоріями «людської природи», «людства в цілому» і т. ін. Цієї альтернативи можна уникнути, коли припустити, що між множинністю суспільств, що існували історично, й ідеальним поняттям людства існують посередники, так звані «соціальні види» або «соціальні типи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М., 1993.
2. Васильев В.П. Методология и методика конкретных социологических исследований. М., Просвещение, 2007 – 432 с.
3. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология. – М., Гардарика, 2005 – 289 с.
4. Гофман А.Б. О социологии Эмиля Дюркгейма  М., 1991. С. 559. 
5. Григорьев С.И., Растов Ю.Е. Начало современной социологии. – М., ВЛАДОС, 2006 – 543 с.
6. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1990
7. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. М., Знание 1995 – 629 с.
8. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). - К., 1993;
9. Жуков В.И Социальная политика: парадигмы и приоритеты.. –М., «Союз», 2000.- 312с.
10. Зборовский Г.Е.. Орлов Г.Г. Введение в социологию. Урал: Уральский университет, 2002.-654с.
11. Кравченко С.А. Социология: Парадигмы через призму социологического воображения: Учебное пособие для вузов. – М.: Экзамен, 2007.
12. Краткий словарь по социологии. М., ИНФРА, 2001.-768с.

 

13. 13.Маркович А. Дашко Ж Общая социология М.: 1998г.

 

14. Осипов Г.В. Социология. М., Наука, 2000.-369с.
15. Ручка А.О., Танчер В В. Курс історії теоретичної соціології. - К., 1995;
16. Сорокин П.А. - Человек, цивилизация, общество. М., ИНФРА-М, 2003.-652с.
17. Эфендиева. А. М. Основы социологии.., Наука, 2001.-643с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

і