Социальн и дослидження социально-культурнтх процесив

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференціюється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1) текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми документальних повідомлень.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому універсальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1) анкетування; 2) інтерв’ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).

Інтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержують знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збирання соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.

Соціологічне дослідження являє собою систему теоретич­них і емпіричних процедур, які сприяють отриманню нових знань про досліджуваний об'єкт з метою вирішення конкрет­них теоретичних і соціальних проблем.

Програма конкретного соціологічного дослідження виконує 3 основні функції:

1. Теоретико-методологічна функція покликана визначити вимагає свого вирішення наукову проблему та окреслити основні принципи її рішення.

2.Методична функція полягає у визначенні способів збору емпіричних даних, опису та інтерпретації очікуваних результатів.

3. Організаційна функція полягає в плануванні діяльності дослідницького колективу з визначенням видів пропонованих результатів по кожному з намічених етапів.

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень: розвідкові, описові та експерементальні.

Наймасштабнішими є такі  основні методи збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент.

CОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ЗАСІБ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

2.1. Cоціально-культурні послуги в Україні

Культура – це основний показник, за яким визначають розвиток нації. Перші зародки культури ми зустрічаємо ще до нашої ери, коли наші пращури малювали перші малюнки на стінках печер, ставили перші вистави, створювали перші прикраси, поклонялись першим богам, влаштовували різноманітні змагання.

Сьогодні та первісна культура значною мірою деформувалась. І на сьогоднішній день ми маємо величезні за своїми розмірами та безцінні за значимістю театри, музеї, бібліотеки. У нас є широко розвинута система закладів освіти та науки. В нашій державі функціонують різноманітні спортивні гуртки та секції, стадіони та майданчики. Населення України належить до різноманітних релігійних конфесій, серед яких переважає християнство, зокрема православ'я та католицизм.

Сфера обслуговування населення – це сфера діяльності, в якій здійснюється виробництво послуг, доведення їх до споживача, а також обслуговування процесу їх споживання з метою задоволення власних потреб. Сфера послуг становить сукупність галузей народного споживання, продукція яких має вигляд послуг.

Класифікація видів суспільного обслуговування (суспільної інфраструктури) залежить від його визначального процесу.[18]

У галузевій класифікації соціальна інфраструктура представлена такими видами послуг: житлово-комунальне господарство; торгівля і громадське харчування; побутове обслуговування (виробниче і невиробниче); пасажирський транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; освіта (загальноосвітні учбові заклади, виховні дитячі заклади, учбові заклади по підготовці кадрів тощо); культура (культурно-освітнє та інформаційне обслуговування); мистецтво; медичне і санаторно-курортне обслуговування; фізична культура і спорт; туризм і відпочинок населення; забезпечення безпеки населення і правопорядку; кредитування і державне страхування; соціальне забезпечення; система управління і громадську організації.

Функції галузей соціальної сфери можна об’єднати у декілька типів (наприклад, забезпечення потреб населення матеріальними, духовними та іншими послугами) і на цій основі можна виділити два підкомплекси: соціально-побутовий та соціально-культурний (культурно-освітній).

За соціальною значимістю виділяють лікувально-оздоровчий, адміністративно-управлінський та інші комплекси; за характером звертання – комплекси щоденного вжитку, періодичного, епізодичного та рідко епізодичного; за характером розповсюдження – масові та унікальні.

До складу соціально-культурного та соціально-побутового підкомлексів входять кілька галузевих комплексів. Зокрема до сфери невиробничого обслуговування належать проектно-конструкторська діяльність, підготовка кадрів, управління та ін.

Структура попиту на послуги та структура самої соціальної сфери постійно змінюється. Безперервно з’являються нові види послуг, а частина старих відмирає. В остання роки, наприклад, швидко зростає попит на послуги, пов’язанні з освітою, відпочинком, туризмом і побутом. З’явився новий вид послуг – діловий (інформація, консультації, реклама).[26]

Соціально-культурний комплекс – це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб індивіда і суспільства загалом у формуванні і вдосконаленні фізичних, культурних, духовних та інтелектуальних потреб.[29] Їх поєднання в єдиний комплекс зумовлене суспільним призначенням: відтворення головного елемента національного багатства – гармонійно розвиненої та суспільно активної особистості.

Значення соціально-культурного комплексу надзвичайно важливе. Основним завданням є задоволення матеріальних та духовних потреб населення, формування особистості, підвищення інтелектуального та морально-культурного рівня людини. Освітні заклади цього комплексу готують трудові та методичні ресурси для інших галузей економіки.

В соціально-культурному комплексі об’єднані області прикладання суспільної праці, пов’язанні з відтворенням людини, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, а також забезпеченням інтелектуального, духовного та фізичного розвитку. Для цього комплексу характерне переважання безплатних послу над платними, їх загальнодоступність, творча спрямованість. Галузі даного комплексу найбільш насиченні висококваліфікованими кадрами і є важливими факторами підвищення продуктивності праці у всіх сферах господарського і культурного життя.[27]

1.2. Дослідження спийняття   України  та соціально-культурних послуг іноземними громадянинами напередодні Євро-2012

Для проведення даного дослідження було застосовано метод он-лайн опитування як спосіб вивчення громадської думки.

Опитування проводилося в грудні 2010 року в п’яти провідних країнах ЄС — Німеччині, Іспанії, Франції, Великобританії та Італії.

Цільова аудиторія дослідження включала переважно людей зі сформованою громадянською позицією та світоглядними засадами. Основні категорії респондентів:

                        іноземні туристи, які часто подорожують;

                        власники підприємств, вищий та середній менеджмент;

                        чиновники, які мають вплив на формування громадської думки;

                        мешканці великих міст;

                        представники ЗМІ.

Поділ складу респондентів за статевою ознакою: 47 % — чоловіки, 53 % — жінки.

Кількість опитаних становила 2 000+ респондентів.

Головна мета дослідження — сформувати основу для стратегії розвитку бренду «Україна» з урахуванням головних складових, що впливають на імідж України, визначених шляхом опитування цільової аудиторії.

Питання до респондентів мали виявити:

                        позитивні та негативні аспекти сприйняття нашої держави;

                        характерні риси українців;

                        візуальні образи, пов’язані з Україною;

                        переваги нашої держави в туристичній сфері;

                        наявність сприятливого бізнес-клімату та умов інвестування;

                        знання про відомих українців.

Результати дослідження були покладені в основу стратегії формування позитивного іміджу України та просування її бренду за кордоном.

Проведене дослідження виявило переважно низький рівень поінформованості про Україну. Майже 64 % респондентів ніколи не цікавились нашою державою або пам’ятають лише окремі факти з новин про Україну, 22 % — поверхово знайомі з Україною, і лише 14 % добре поінформовані про Україну, оскільки бували або регулярно бувають в Україні, цікавляться новинами з України.

З п’ятірки опитаних країн Західної Європи найнижчий рівень обізнаності щодо України у Франції (77 % необізнаних), а найвищий — в Італії (3 % необізнаних).

Показники рівня поінформованості серед чоловіків та жінок майже збігаються: низька поінформованість: 68 % — чоловіки та 69 % — жінки; висока поінформованість: 5 % — чоловіки та 8 % — жінки.

Серед вікових категорій найнижчий рівень поінформованості про Україну продемонстрували вікові групи «до 20-ти років» (74 %) та «51 рік і більше» (71 %).

Найвищий ступінь поінформованості про Україну — у респондентів середнього віку.

Оцінка іноземцями рис, найбільше притаманних українцям як представникам етносу, виявила низький ступінь визначеності іноземців щодо цього питання. У середньому, 36 % опитаних респондентів було важко обрати власний варіант відповіді з 11 запропонованих характеристик.

Найбільш притаманними українцям рисами були визнані: гостинність (54 %), працьовитість (53 %), гідність (50 %) та дисциплінованість (47 %).

Найменш притаманними рисами українців, на думку іноземців, є толерантність (38 %), креативність (36 %) та надійність (останнє місце, 35 % опитаних).

-         Гостиність

-         Працьовитість

-         Гідність

-         Дисциплінованість

-         Толерантність

-         Креативність

-         Надійність

-         Важко відповісти

Найперспективніші види туризму

Дане питання виявилось проблематичним для іноземних респондентів. Близько 37 % опитаних було важко оцінити наведені види туризму з огляду перспектив їх розвитку в Україні.

Дослідження продемонструвало, що поряд з двома показниками-лідерами — відвіданням культурно-історичних пам’яток (1-ше місце, 56 %) та сільським туризмом (44 %) — до перспективних для України видів туризму опитані зараховують також природні заповідники (44 %) та фестивальний туризм (39 %).

«Трійку аутсайдерів» за цим показником формують «морські курорти» та «екологічний туризм» (обидва по 34 %), а також «паломництво» (23 %).

-                  Культурно-історичні пам’ятки

-                  Сільський туризм

-                  Природні заповідники

-                  Фестивальний туризм

-                  Морські курорти

-                  Екологічний туризм

-                  Паломництво

-                  Важко відповісти

Характеристики України

Для іноземних громадян Україна є, перш за все, аграрною (так вважає 66 % респондентів) та релігійною країною (55 %). Лише половина опитаних іноземців вважають, що Україна — це європейська країна.

При цьому, кожному п’ятому (20 %) було важко відповісти на питання: «Чи є Україна європейською країною?», а кожен двадцятий (5 %) відповів, що «безумовно не європейська».

На четвертому місці рейтингу асоціацій з нашою державою знаходиться «динамічність розвитку» (42 %), на п’ятому — «привабливість для туристів» (41 %).

Найменшою мірою Україна асоціюється в іноземців з особистою безпекою: лише 25 % вважають, що в Україні безпечно або переважно безпечно.