Социальн и дослидження социально-культурнтх процесив

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Закони і механізми розвитку соціально-культурної сфери  сьогодні досліджують спеціалісти різних галузей знань – філософи, культурологи, педагоги, медики, економісти та соціологи. Розвиток світової цивілізації, впровадження нових технологій, електронної техніки зумовлює збільшення вільного часу людини, а відповідно, і розвиток СКС, тобто галузей економіки, які задовольняють соціально-культурні потреби людини.

Розвивається ринок соціальних і культурних послуг, якість яких постійно змінюється і не завжди у кращу сторону. Тому на данному етапі є важливим та актуальним вивчення громадської думки, реального стану  ринку соціокультурних послуг та виявити перспективи його подальшого розвитку.

Знання реального стану соціокультурної сфери, як в цілому, так і по окремих її частинах необхідне не тільки для відпрацювання стратегії розвитку даної сфери, але і для збереження вітчизняної культури , яка визначає перспективи становлення та функціонування нашого суспільства.

Аналіз літературних джерел з означеної тематики показує, що проблема вивчення сфери обслуговування є досить актуальною. Існуючі наукові розробки досить різні за підходами, рівнем охоплення складу системи обслуговування, таксономічним рівнем досліджуваних територіальних одиниць тощо. Проблеми обслуговування населення привертають увагу фахівців різних наукових галузей: економістів, соціологів, географів та ін. Теоретичні основи і методику територіального аналізу соціально-культурних систем стосовно сфери обслуговування розробили М.А. Абрамов, О.І. Алексєєв, А.О. Анохін, М.М. Баранський, С.О. Ковальов, О.П. Літовка, Л.А. Меркушева, В.В. Покшишевський, Ю.В. Поросьонков, Б.Б. Родоман, Ю.Г. Саушкін, О.А. Ткаченко, Б.С. Хорєв та ін.

Мета роботи полягає у дослідженні стану та перспективи розвитку ринку послуг у соціокультурній сфері України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити поняття соціального дослідження;

- проаналізувати сучасний стан сфери обслуговування в Україні;

- дослідити стан та перспетиви розвитку соціально-культурних процесів в Україні.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає сфера обслуговування в Україні.

Предметом дослідження є методи соціологічних досліджень сучасного стану і перспектив розвитку сфери обслуговування в Україні.

Структурно курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку літератури.

СУТНІСТЬ І ТИПОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1. Соціальне дослідження: історія поняття,основні етапи та функції

Соціологічне дослідження являє собою систему теоретич­них і емпіричних процедур, які сприяють отриманню нових знань про досліджуваний об'єкт з метою вирішення конкрет­них теоретичних і соціальних проблем.[3] Воно містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об’єкт дослідження. В соціології об'єктом дослі­дження можуть бути будь-які процеси й явища соціальної дійс­ності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжна­ціональні, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб’єкт до­слідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на до­сягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (техніч­ні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Перші відомості про про­ведення соціального обліку людей відносяться до найдавнішої історії людства і стосуються встановлення чисельності насе­лення, здатного носити зброю і платити податки. Збереглися письмові свідчення про проведення таких обліків у найдав­ніших державах Азії й Африки ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Так, за свідченням давньогрецького історика Геродота, скіфський цар Аріантас для встановлення числа своїх підданих наказав кожному з них під страхом смертної кари принести по-одному наконечнику стріли. А Тамерлан для про­ведення обліку своїх воїнів наказав їм покласти у встановленому місці по одному каменю. У деяких давньогрецьких храмах приносили жертви богам при народженні дитини — певну мірку пшениці, у випадках смерті людини — мірку ячменю.

В античну епоху облік населення доручався спеціальним чиновникам-цензорам. З цього часу переписи стали назива­тися цензами. Розроблялися відповідні правила переписів. На­приклад, кожний громадянин Риму під клятвою сповіщав про себе такі дані: ім'я і вік — свої і членів своєї сім'ї, величину рухомого і нерухомого майна. Громадяни, які намагалися ухи­литися від обліку або подавали неправильні дані, суворо ка­ралися.

У давніх переписах не враховувалося жіноче населення (його почали враховувати лише із середини XVIII ст.), а також духовенство, яке традиційно не обкладалося податками.

В Росії і Україні перші переписи населення проводилися в ХІ-ХН ст. Як і в інших країнах, їх мета була традиційною — визначити число воїнів і людей, які мали платити своїм кня­зям данину.

У XІV-XV ст. проводилися "князівські" переписи в окре­мих містах і поселеннях. Зокрема, такі переписи проводилися за завданням Івана Калити, Івана II, Дмитра Донського та інших князів. Переслідуючи, як правило, фінансові цілі, на­звані переписи мали в різні періоди одиниці обліку залежно від того, що виступало одиницею оподаткування. Податок збирали "з чоловіка", "з двору", "з плуга" і т.ін. До XVII ст. переписи в Росії і Україні були поземельними, що відповідало сільськогосподарській основі господарства тих часів. З розвит­ком ремісництва і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, тобто окреме господарство.

У XVIII — першій половині XIX ст. в багатьох європей­ських країнах, а також у Росії приймаються законодавчі акти, які встановлювали регулярне проведення переписів населення. У Франції такий закон був прийнятий у 1791 p., у Велико­британії — в 1800, в Росії — в 1743, в США — у 1787 р. Важливою особливістю цього періоду є розширення уявлень про соціальні функції статистики, яка містила різноманітну інформацію практично з усіх сфер життя — економічної, демографічної, соціально-політичної, духовної. У другій поло­вині XIX ст. статистика одержала статус самостійної науки. А паралельно з статистикою розвивається нова наука — соціо­логія, про яку вже йшлося в попередніх лекціях.

Що стосується емпіричної соціології, то вона виникла у 20-х роках XX ст. у США на основі теоретичної соціології. Першими працями у галузі емпіричної соціології були дві кни­ги, які вийшли з друку в один і той же рік у різних містах США. Ця книга Уільяма Томаса і Флоріана Знавецького "Польський селянин у Європі і Америці" (Бостон, 1921 p.), і книга Роберта Парка і Едварда Берджеса "Вступ до науки соціології" (Чикаго, 1921 p.).

Книга Томаса і Знавецького була дослідженням умов жит­тя сімей польських селян, які емігрували з Польщі в США. Вона написана на багатому емпіричному матеріалі: з викори­станням листів, які польські емігранти писали на батьківщину і отримували від родичів і знайомих, при вивченні їх автобіо­графій, умов життя в США і т.п.

Щодо книги Парка і Берджеса, то це був перший підручник з емпіричної соціології. Саме в цій книзі були узаконені такі поняття, як соціальна взаємодія, комунікація, соціальний про­цес, конкуренція, поведінка та ін. Даний підручник тривалий час широко використовувався при емпіричних дослідженнях.

20-ті — 30-ті роки — це період інтенсивного утвердження емпіричної соціології в системі інших наук. Він характери­зується величезною кількістю емпіричних досліджень, виник­ненням спеціальних дослідницьких бюро, центрів та інститу­тів. Проблематика досліджень була найрізноманітнішою: це дослідження сім'ї, расових та етнічних відносин, причин кла­сової боротьби, проблем злочинності та ін.

Незважаючи на строкатість проблематики досліджень цього періоду, спостерігалося також прагнення виділити чисто со­ціологічну проблематику, що сприяло перетворенню соціології, в самостійну і незалежну науку. Соціологія в ці роки прагне розмежуватися з філософією, політекономією, історією та ін­шими науками. В коледжах та університетах створюються са­мостійні кафедри і факультети соціології.

У 1949 р. вийшла з друку книга відомого американського соціолога-теоретика Роберта Мертона "Соціальна теорія і соці­альна структура", де її автор виступив із заявою про необхід­ність взаємодії емпірії з теорією і зазначав, що кінець 40-х років є етапом реалізації цього побажання.

У 50-х роках було проведено ряд всесвітніх соціологічних конгресів. Зокрема, III Всесвітній конгрес соціологів, який про­ходив у 1956 р. в Амстердамі, відобразив ще картину нестримного захоплення емпіризмом. На IV Всесвітньому конгресі у Мілані (1959 р.) виступи провідних соціологів світу були при­свячені критиці однобічного емпіризму і закликам поєднати емпіричні дослідження із соціологічною теорією.

Основні види соціологічних досліджень. Залежно від по­ставлених цілей і об'єкта дослідження можна говорити про соціально-економічне, соціально-політичне та інші соціологіч­ні дослідження.[3] Але в будь-якому випадку воно повинно бути комплексним, з використанням різноманітних соціологічних методів і проводитися на серйозному теоретичному фундамен­ті. При цьому соціолог повинен володіти нестандартним мис­ленням, глибокими знаннями не тільки в галузі соціології, а й у суміжних науках, вміло використовувати набуті знання.

Характерною особливістю соціологічних досліджень є те, що вивчення соціальних процесів здійснюється через аналіз людської діяльності (або її результатів), через виявлення по­треб та інтересів людей. Тому за своєю гносеологічною струк­турою соціологічне дослідження є особливим типом суб'єкт-об'єктних відносин, в яких джерелом первинної інформації завжди виступає людина або опредмечені в документах факти її свідомості і поведінки. Звідси особливі вимоги до методики дослідження, до постановки і перевірки гіпотез, точності от­риманих даних і т.п.

З гносеологічної точки зору, соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагаль­нення воно може бути і емпіричним і теоретичним.[5] Як пра­вило, результатом емпіричного дослідження є емпірична те­орія, тобто теоретичне обгрунтування емпіричних фактів. Якщо ж соціологічне дослідження розглядати у плані поділу всіх досліджень на фундаментальні і прикладні, то воно від­повідає критеріям прикладного. Але "прикладне" не тотожне "емпіричному". Вони розрізняються за основним критерієм класифікації: в одному випадку враховується характер здобу­тих знань, в іншому — його цільова орієнтація.

Дослідження є фундаментальним тоді, коли робляться вис­новки про універсальні зв'язки і процеси безвідносно від емпі­ричного матеріалу, який використовується. Соціологічне до­слідження є прикладним, якщо його результати використову­ються в практичних цілях. Нерідко прикладні дослідження проводяться не в наукових, а в чисто прикладних цілях, за соціальними замовленнями. У фундаментальних дослідженнях проводиться пошук нових закономірностей і тенденцій, тому їх часто називають пошуковими. Фундаментальні дослідження зорієнтовані на випереджаюче відображення дійсності і їх ре­зультати містяться в різноманітних наукових теоріях.

Прикладні соціологічні дослідження зорієнтовані на вирі­шення вузького кола практичних проблем. Одержання прин­ципово нового наукового знання вони не переслідують. Але й ці дослідження повинні будуватися на солідній теоретичній ба­зі, бути методологічно й методично обгрунтованими, а їх ре­зультати — відповідати критеріям науковості. Результати цих досліджень можуть використовуватися як емпіричний базис для здобуття нового знання. Відмінність емпіричного дослід­ження, орієнтованого на теорію, від прикладного полягає не тільки в деяких особливостях його програмування та органі­зації, а й у націленості аналізу на експериментальні висновки, придатні для побудови нових концепцій або теорій.

В емпіричному дослідженні, що має прикладне значення, також потрібно опиратися на загальні й спеціальні соціологічні теорії, інакше воно зведеться лише до описової функції. Емпі­ричне дослідження відкриває нові факти і ставить нові за­вдання перед теорією. Теоретичне дослідження отримує нові можливості пояснення фактів і методологічно орієнтує емпі­ричне. Єдність і взаємозумовленість емпіричного й теоретич­ного рівнів дослідження є основною методологічною переду­мовою достовірності здобутого соціологічного знання.

У науковій літе­ратурі з емпіричної соціології зустрічаються різноманітні схе­ми проведення соціологічного дослідження. Так, відомий ро­сійський соціолог А.Г.Здравомислов вважає, що в будь-якому дослідженні можна виділити п'ять етапів: 1. Складання про­грами дослідження. 2. Здійснення вибірки. 3. Розробка мето­дики дослідження. 4. Збирання матеріалу. 5. Аналіз матеріалу і його узагальнення.[6]

А соціологи із Німеччини виділяють три етапи дослід­ження: 1. Підготовка й організація дослідження. 2. Проведення дослідження. 3. Опрацювання та узагальнення емпіричних да­них. Розробка рекомендацій.[6]

Етапи дослідження, як правило, відображаються в програмі дослідження і робочому плані. Це послідовні стадії розвитку дослідження, починаючи з вияснення досліджуваної проблеми, формулювання цілей і завдань дослідження, розробки його за­гальної концепції. Далі визначаються способи отримання по­трібної інформації, проводиться заплановане дослідження, піс­ля чого настає етап підготовки матеріалів до опрацювання й аналіз отриманих даних відповідно до програми. На завер­шальному етапі здійснюється підготовка соціологічних таб­лиць, звітів, публікацій, розробка практичних рекомендацій і соціальних прогнозів.