Соціальний захист безробітних

         РОЗДІЛ 2. РОБОТА ДЕРЖАВНИХ  СЛУЖБ ЗАЙНЯТОСТІ 

                        2.1. Розмір допомоги з безробіття 

  Згідно статті 18 Закону України «Про зайнятість населення» діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом  Міністерства  праці  та  соціальної політики України,  місцевих  державних  адміністрацій  та  органів місцевого самоврядування. Стаття 19 Закону визначає обов'язки і права державної служби зайнятості. Вона аналізує і прогнозує попит  та  пропозицію  на  робочу  силу, інформує населення й державні органи  управління  про  стан  ринку праці; консультує  громадян,  власників  підприємств,   установ    і організацій або  уповноважені  ними  органи,  які  звертаються  до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і  забезпечення робочою силою, вимоги, що  ставляться  до  професії,  та  з  інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;веде облік вільних робочих місць і громадян, які  звертаються з питань працевлаштування; здійснює у  порядку,  встановленому законодавством,  збір  та опрацювання адміністративних даних,  які відображають  стан  ринку праці  та становище в сфері зайнятості населення;  подає допомогу  громадянам  у підборі підходящої  роботи  і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при потребі професійну підготовку і  перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або  направляє  їх  до  інших навчальних  закладів,  що  ведуть  підготовку  та   перепідготовку працівників,  сприяє  підприємствам  у  розвиткові  та  визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню та  професійній орієнтації працівникам,  які бажають змінити професію  або місце роботи (у

зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи,  зміною умов і режиму праці  тощо),  вивільнюваним  працівникам і  незайнятому населенню;  реєструє безробітних і подає їм  у  межах  своєї  компетенції допомогу, в т. ч. і грошову, бере  участь  у підготовці    перспективних    і    поточних державної і територіальних  програм зайнятості  та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

   Порядок і розмір виплати допомоги по безробіттю окремим категоріям безробітних    Відповідно до статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття прийняла постанову "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2011 році" встановлено, що мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб, визнаних у встановленому порядку безробітними,  які  протягом  12  місяців,  що  передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня)  не  менше  26  календарних  тижнів та сплачували страхові  внески складає: з 1 січня - 714 грн., з 1 квітня - 729 грн., з 1 жовтня - 748 грн., з 1 грудня - 762 грн. Для осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців,  що передували початку безробіття,  працювали менше 26 календарних тижнів,  а також осіб, які бажають відновити трудову  діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви,  та застрахованих осіб, звільнених з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37,  пунктами 3,  4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, та для осіб, які шукають роботу вперше: з 1 січня - 510 грн., з 1 квітня - 520 грн., з 1 жовтня - 534 грн., з 1 грудня - 544 грн.     Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається відповідно до пп. "а" п. 2 ст. ЗО Закону України "Про зайнятість населення" і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (ст. 493 КЗпП України). З 1 січня 2001 р. набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", який покликаний створити модель соціального захисту населення від безробіття, яка б відповідала ринковим умовам. Міжнародний досвід свідчить, що захистити від негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, впровадження нових форм організації праці, найкраще може солідарна самозабезпечуваль- на система обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття. Більшість умов і строків виплати допомоги по безробіттю не змінюються порівняно із чинним законодавством. Проте у вищезгаданому законі порівняно з Законом України "Про зайнятість населення" закладено такі підходи до визначення допомоги по безробіттю, що спонукають безробітного до активного пошуку роботи. Згідно з цим Законом допомога по безробіттю призначається залежно від страхового стажу громадян у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), а саме: до 2 років — 50 %; від 2 до 6 — 55 %; понад 10 років — 70 %, і виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100 %; протягом наступних 90 календарних днів — 80 %; надалі — 70 %, за умови, якщо застрахована особа протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювала не менше 26 календарних тижнів та сплачувала страхові внески. Якщо у цієї особи страховий стаж понад 10 років (10 років працювала вчителем плюс два місяці в органах соціального забезпечення), допомогу по безробіттю мають призначити у розмірі 70 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи. Особливості умов та тривалості виплати допомоги по безробіттю чітко зазначені у ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Відповідно до п. З Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розрахунковим періодом, за який обчислюється заробітна плата (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачували страхові внески. Для розрахунку допомоги по безробіттю береться заробітна плата за 6 календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо застрахована особа працювала менш як шість календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані повні календарні місяці, за які сплачено страхові внески. Середньоденна заробітна плата (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю обчислюється діленням нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподаткованого доходу) на кількість календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Працівники передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України і які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), мають право на достроковий вихід на пенсію, якщо на день вивільнення до досягнення пенсійного віку залишилося не більше півтора року. За умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення їм видається клопотання про достроковий вихід на пенсію для подання в місцеві органи соціального захисту населення за їх бажанням, а також у разі відсутності підходящої роботи. Витрати, пов'язані з достроковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України (див. ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття") 

                  2.2.Умови призначення  допомоги з безробіття

     Допомога  по безробіттю призначається та виплачується з 8 дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Призначається вона на підставі особистої заяви безробітного, довідки про середню заробітну плату за останнім місцем роботи, трудової книжки, за пред’явленням у разі наявності свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Виплачується допомога по безробіттю два рази на місяць, а за згодою безробітного – один раз на місяць через банківські установи в установленому порядку. При визначенні розміру допомоги по безробіттю, перш за все, враховується термін перебування особи у трудових відносинах та сплати страхових внесків протягом 12 місяців, що передували початку безробіття.

     У разі, якщо протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, громадяни працювали  менше 26 календарних тижнів, то відповідно частини 2 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття» (далі Закону) вони мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу, тобто у розмірі встановленому законодавством. Відповідно частини 1 статті 22 Закону у разі, якщо застраховані особи, визнані безробітними, протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, то вони мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. У цьому випадку розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

     І виплачується вона залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом. Особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, допомога по безробіттю скорочується на 90 календарних днів, і її виплата починається з 91-го календарного дня. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років з дня призначення допомоги по безробіттю. Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.  

                   2.3.Можливості безробітного при співробітництві з ДЦЗ

    Державна служба зайнятості цілком  реально може допомогти людині працевлаштуватися, оскільки має свої сфери впливу, повноваження і компетенцію в реалізації різних напрямів соціального захисту. Наприклад, одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх, кого звільняють, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до звільнення працівників. Служба зайнятості є посередником на ринку праці, дає надію і шанс людям на працевлаштування. Але практика свідчить, що самих зусиль центру зайнятості недостатньо. Для цього потрібні рішучі кроки керівників підприємств, місцевих органів влади по відновленню виробництва; створення нових робочих місць; повне порозуміння та тісна співпраця з роботодавцями.

РОЗДІЛ  3. СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ   БЕЗРОБІТНИХ

     3.1. Соціальний захист  безробітних в  Україні. Реалії  сьогодення

    Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства. Так, статтею 46 Конституції України встановлено, що пенсії та інші види соціальних виплат, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Однак економічні реалії сьогодення не дозволяють навіть наблизитися до цього рівня. Так, за деякими підрахунками, для того, щоб забезпечити у повному обсязі вимоги соціального законодавства, необхідно, щонайменше, три річних бюджети країни. У цих умовах державна політика у сфері соціального захисту спрямована на поступове наближення розміру соціальних виплат до конституційних вимог. Останніми роками цьому сприяли досить високі темпи економічного зростання.

  Іншою суттєвою проблемою системи соціального захисту в Україні є наявність багатьох невиправданих пільг і недосконалий механізм їх надання. Як свідчить світовий досвід, дуже важливо, щоб різного роду соціальні пільги і виплати мали адресний характер, тобто особа, для якої вони призначені, отримувала певну матеріальну підтримку безпосередньо і гарантовано. Це означає, що замість безоплатних послуг окремим категоріям громадян повинні надаватися кошти для повної оплати таких послуг. Така система набагато привабливіша як для громадян, так і для держави. Однак перехід до неї не може бути здійснено у короткі терміни, насамперед, внаслідок відсутності необхідних для цього фінансових коштів. Крім того, досить важко, з політичної точки зору, прийняти рішення щодо скасування певних пільг, навіть якщо вони необгрунтовані. Саме у цьому полягає небезпека популістських рішень у сфері соціальної політики, тобто рішень, які привабливо виглядають, але не забезпечені фінансово. Україні дісталася у спадок досить розгалужена система пільг часів Радянського Союзу. Крім того, у перші роки незалежності була прийнята велика кількість законів, які встановлювали пільги представникам різних професій. Як наслідок, ті чи інші пільги отримали майже всі категорії громадян, що знівелювало саме поняття пільги. Коли пільги мають усі - це означає, що їх не має ніхто. Сьогодні відбувається поступовий перегляд принципів соціального захисту і перехід від надання пільг до прямих грошових виплат, а також скасування невиправданих пільг. Щорічно при затвердженні Державного бюджету України визначається перелік положень законів, дія яких призупиняється. Це якраз ті норми законів, які не мають фінансового забезпечення і не можуть бути виконані навіть теоретично. В той же час пільги для найбільш вразливих верств населення, як правило, фінансуються.

       3.2.Система заходів щодо зменшення рівня безробіття в Україні 

  Активна політика держави складається із заходів спрямованих на: - збільшення попиту на робочу силу з боку як держави, так і приватного сектору економіки; - підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць; - вдосконалення процесу працевлаштування. Також доцільно внести до чинного законодавства дозвіл про надання працівникові на період вимушеної відпустки можливості працевлаштування за сумісництвом на повний робочий час. Необхідно прискорити перехід до міжнародних форм обліку і статистики в галузі праці й зайнятості, що забезпечить проведення більш широкого аналізу неповної зайнятості працюючих і розробку конкретних заходів на коротко- та середньострокові терміни. В Україні необхідно дещо зменшити ставки відрахувань роботодавців та найнятих осіб до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що сприятиме підвищенню рівня робочих місць. Зазначені заходи будуть однією з передумов стабілізації фінансово-економічного стану нашої країни, підвищення економічної активності та зростання кількості робочих місць. 

                        ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 

   Аби подолати безробіття в нашій країні, необхідна плідна співпраця усіх ланок процесу: безробітних, роботодавців, державних установ та політика держави в цілому. Розширення обсягів працевлаштування громадян можливе лише за умови плідної співпраці працівників служби зайнятості з представниками роботодавців. Керівники та працівники кадрових служб, підприємці все частіше звертаються в сектор взаємодії з роботодавцями, де їм за лічені хвилини надаєтья інформація про наявність безробітних за будь-якими спеціальностями. Постійно вивчаються актуальні потреби, економічний стан та кадрові потреби підприємств. На семінарах роботодавці отримують юридичні консультації стосовно дотримання законодавства про зайнятість, про державне страхування на випадок безробіття, а також про нові можливості взаємодії зі службою зайнятості.

  Актуальним на сьогоднішній день вважаю підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві, за новими технологіями та на сучасному обладнанні як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва.

  Сьогодні роботодавець потребує висококваліфікованих робітників. До того ж, існує шалений попит на так звані «робітничі» професії, такі як слюсарі, сантехніки,  механіки. В організації професійного навчання незайнятого населення з робітничих професій є необхідність розширення обсягів підвищення кваліфікації з низьких розрядів на більш високі. Також вважаю за доцільне збільшувати обсяги професійного навчання з одночасним набуттям безробітними декількох споріднених професій, що збільшить можливості подальшого працевлаштування.

 Вирішенню  проблем зайнятості значно сприятиме  розгляд на державному рівні  питань щодо реалізації таких  заходів, як формування державного  замовлення на підготовку робітничих  кадрів у ПТУ та професійного  складу студентів вузів незалежно від форм навчання (за рахунок бюджетних коштів або на комерційній основі), з урахуванням попиту на відповідні професії на ринку праці, а також готувати спеціалістів з більш розширеними можливостями, наприклад, медична-сестра-масажист.

   Також необхідно доповнити чинні законодавчі акти щодо зайнятості молоді положеннями, які б передбачали відповідальність роботодавців за відмову в роботі молоді, котра потребує соціального захисту.

  Отже, формування національного ринку праці неможливе без ефективної державної політики зайнятості. В умовах перехідного періоду вона має бути спрямована на забезпечення гнучкості ринку праці, зміну професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, підвищення мобільності працівників, а також стимулювання трудової активності населення на працю.

  Гострою проблемою в кадровій політиці є забезпечення служби кваліфікованими державними інспекторами праці та юристами. Щоб працювати з повною віддачею на цих посадах потрібні люди з вищою освітою, а то і двома.

   Нині існує велика загроза збільшення кількості безробітний у зв’язку з введенням в дію Пенсійної реформи. Думки фахівців у цьому питанні розходяться. Експерти ринку праці попереджають, що пенсійна реформа з подовженням віку до шістдесяти п’яти років може негативно вплинути на ситуацію. Вже нині роботодавці відмовляють у працевлаштуванні людям пенсійного віку і надають перевагу молодим фахівцям. Співробітникам за 50 зменшують зарплатню. У Державному центрі зайнятості спростовують цю інформацію і запевняють, що збільшення пенсійного не має ніякого відношення до скорочення чисельності зайнятого населення в країні. Втім, це твердження, на мою думку, є досить суперечливим. Тому Кабінету Міністрів, парламенту, який буде ухвалювати цей законопроект і Президенту, який буде його підписувати, слід дуже уважно і відповідально підійти до введення реформ. Аби остаточно не забрати в нас хоч один «козир» перед країнами Євросоюзу щодо рівня безробіття. 

                   СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Закон України  «Про зайнятість населення» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=803-12
2. Проект Закону України "Про Державну програму зайнятості населення на 2005-2008 роки" // www.minpraci.gov.ua
3. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкін та інші. – К.: Либідь, 2003. – 331 с.
4. Економіка: теоретичні основи. Підручник / За ред. В.М. Ковальчука та ін. – Тернополь: Астон, 1997. – 204 с.
5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економіки . – К.: Знання, 1998. – 478 с.
6. Крачило М.П. Основи економічної теорії – К.: 1997. – 344 с.
7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. /         Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. – К.: Вища Школа -2000. – 559 с.
8. Ковальчук Г., Коваль М. Основні чинники інфляції в Україні // Економіка України. – 1996. - №3.
9. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи подолання // Економіка України. – 1994. - №1.
10. Томашик Л.С. Основні принципи антиінфляційної економічної політики // Фінанси України. – 1999. - №10.
11. Доллан Э.Дж., Макроэкономика., С.-Пб. - 1994.
12. Макконнелл К.Р., Брю С.Л., Экономикс. М. - 1993.
13. Остроухов П.  “Рыночная экономика”. К. - 1999.
14. Зайнятість населення // www.minpraci.gov.ua 
15. Людина на ринку праці // www.kmu.gov.ua
16. Приховане безробіття робиться очевидним, і це - на краще // www.kontrakty.com.ua
17. ДЦЗ http://www.dcz.gov.ua/control/uk/index