Соціальний конфлікт з точки зору різноманітних соціологічних парадигм

       З точки зору феноменологічного підходу  конфлікт може виникати коли інтерсуб’єктивний світ однієї людини чи групи відрізняється від інтерсуб’єктивного світу іншої. В цьому випадку досягнути адекватної взаємодії дуже важко, адже люди бачать і оцінюють однакові речі і дії по різному, при цьому думаючи що їхнє сприйняття є об’єктивним і правильним. Таким чином виникають відмінності між «ми – група», в якій індивід почуває себе як вдома і «вони – група» (інша група яку важко зрозуміти), через що виникає недовіра. Ці відмінності можуть призвести до міжгрупових конфліктів. Зазвичай, ці конфлікти важко вирішуються, так як в їхній основі лежать ціннісні переконання, які притаманні кожній з цих груп і які суттєво відрізняються одна від одної.

       Також, з точки зору феноменологічного підходу, можна розглядати яким є сприйняття конфліктів для індивідів. Виходячи з інтерсуб’єктивного світу, кожна людина сприймає світ по-своєму, отже, і сприйняття одного і того ж конфлікту у різних людей може суттєво відрізнятись. Так, наприклад, коли між собою сваряться двоє друзів, один із них може сильно переживати і думати, що помиритися їм вже не вдасться, а інший може сприймати це як тимчасове явище і несерйозний випадок, який не загрожуватиме їхнім подальшим стосункам. 

Теорія  систем

       На  відміну від структурного функціоналізму, який також розглядав суспільство як систему і вбачав у конфлікті чинник який руйнує цілісність цієї системи, з точки зору представників теорії систем (зокрема Баклі), конфлікт визначається як нормальна, всеосяжна і необхідна реальність соціальної системи. Таким чином, ця теорія, на відміну від структурного функціоналізму, має динамічний характер, адже вона досліджує природу і джерела неоднорідності соціальних систем, в той час як Парсонс говорив лише про їхню функціональну єдність.

       Ще  один представник теорії систем Луман, говорить про те, що конфлікт виникає тоді, коли виникають певні протиріччя в комунікації і його потрібно розглядати як продовження комунікації, а не її припинення. Тобто конфлікт є способом досягнення консенсусу і можливістю переходу стосунків на новий рівень.[7, ст 216] 

       Згідно  з "теорією структурації" (Е. Гідденс), в соціальних науках основним об'єктом дослідження є не досвід окремого діяча, не існування будь-якої форми соціальної тотальності, а соціальна практика, що розгортається у часі і просторі. Структурація ґрунтується на ідеї, згідно з якою агенти і структури не є двома незалежно заданими наборами явищ, а являють собою дуальність. Іншими словами, агент зважає на структуру, а структура властива агентові. Що ж до структурних властивостей соціальних систем, то вони є однаковою мірою і засобом, і результатом практики. Отже, структура не є зовнішньою щодо діяча, вона існує і в глибинах пам'яті, і в соціальній практиці. Е. Гідденс відмовляється розглядати структуру як таку, що просто примушує. Навпаки, він трактує її однаковою мірою: і як таку, що примушує, і як таку, що надає можливість щось творити. Правда, зазначає Е. Гідденс, діячі іноді втрачають контроль над структурними властивостями соціальних систем так само, як вони втрачають почуття часу і простору. Проте така втрата контролю не є неминучою.

       Найбільш важливими ефектами, які породжуються ненавмисними наслідками дії як у сфері відтворення структурних властивостей соціальних систем, так і у сфері соціальної інтеграції, є соціальне протиріччя і соціальний конфлікт. Гідденс зазначає, що поняття соціального протиріччя слід відрізняти від ідеї "функціональної несумісності": соціальне протиріччя - це "опозиція структурних принципів соціальної системи, де ці принципи діють у рамках одне одного, але в той же час суперечать один одному ". Соціальний конфлікт Гідденс описує як боротьбу між акторами і спільнотами, яка виражається у вигляді певної соціальної практики. 
У соціальній теорії два поняття мають тенденцію до збігу: протиріччя є необхідною умовою конфлікту. Однак соціальне протиріччя може існувати, не викликаючи соціального конфлікту; є як мінімум три обставини, які роблять залежність понять не такою однозначною. По-перше, це непрозорість дії : актори недостатньо повно і глибоко усвідомлюють структурну обумовленість своїх дій, а також їх власного внеску у відтворення соціальних систем. По-друге, це роззосередження соціальних протиріч: соціальні протиріччя з меншою ймовірністю викликають соціальний конфлікт, якщо не утворюють тісні переплетення один з одним; нашарування ж протиріч викликає інтенсивний розвиток конфлікту. І по-третє: конфлікт як відкрита, публічна боротьба акторів характеризується безпосереднім і "спрямованим тиском".

       Отже, проаналізувавши погляди на конфлікт з точки зору вищезазначених теорій можна зробити наступні висновки.

       З точки зору структурного функціоналізму конфлікт розглядається лише як негативне явище в суспільстві, яке обов’язково призводить до руйнації його цілісності. І хоча Л. Козер намагався описати конфлікт з точки зору структурно-функціонального аналізу, і виділив ряд його позитивних функцій, однак цього вченого можна віднести швидше до засновників теорії конфлікту, ніж до структурних функціоналістів.

       Представники теорії конфлікту провели достатньо глибинний аналіз конфлікту як соціального феномену. Вони визначили, що конфлікт є невід’ємною частиною суспільного життя, якої неможливо уникнути, її потрібно контролювати. Багато в чому представники конфліктної теорії діяли на тому ж рівні аналізу, що і структурні функціоналісти. Так, зокрема, Р. Дарендорф розглядав ті ж питання, що і Т. Парсонс. Це можна зобразити у вигляді наступної таблички: 

       Як ми бачимо, ці положення є діаметрально протилежними. Однак, це не означає, що якась із позицій є більш правильною у порівнянні з іншою. Обидві моделі є важливими і необхідними для соціального аналізу. Вони відрізняються тим, що одна робить акцент на інтеграції і співпраці, а інша – на конфлікті і соціальних змінах. У кожному суспільстві ці компоненти взаємодії є присутніми, просто у різних співвідношеннях.

       З точки зору марксизму конфлікти породжуються, перш за все, соціальною нерівністю і проявляються у класовій боротьбі. Слід зауважити, що відношення представників марксизму до конфліктів не нейтральне, воно завжди ціннісне: позитивне або негативне. Так, позитивом є те, що конфлікт є рушійною силою соціальних змін, які здійснюються через революцію, однак, негативним моментом є те, що ми не можемо передбачити якими будуть ці зміни, позитивними чи негативними, тобто конфлікт важко контролювати.

       З точки зору розглянутих макросоціологічних теорій конфлікт розглядається як лише негативне явище тільки з точки зору структурного функціоналізму, всі інші теорії виділяють і позитивні функції конфлікту.

       Щодо мікросоціологічних парадигм (феноменологічна соціологія, символічний інтеракціонізм, теорія соціального обміну), то конфлікт не є безпосереднім об’єктом їхнього вивчення, в контексті цих теорій можна говорити про причини конфліктів, що є передумовою їхнього виникнення.  

       Соціальний конфлікт є невід’ємною рисою будь-якого суспільства. Його не можливо уникнути, адже він є джерелом змін у суспільстві. Тому, завданням сучасного суспільства є вміти контролювати і регулювати конфлікти, а також переводити їх в конструктивне русло. Крім цього потрібно оновлювати методологічну базу, що, в подальшому, дасть змогу уникати неконструктивних конфліктів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                               Список використаної літератури 

1.   Городяненко В. Г. Соціологія. Підручник/ Київ «Академія» 2003

<http://ebk.net.ua/Book/sociology/gorodyanenko_sotsiologiya/zmist.htm

2. Дарендорф Р. К теории социального конфликта
3. Здравомыслов А. Г. Социальный конфликт: учеб. Пособие для студентов вузов. – 2-е изд. – М., 1995.
4. Иванов, Д.В.  Парадигмы в социологии: учеб. пособие. – Омск: Изд-во  ОмГУ, 2005. – 72 с.
5. Козер Л. А. Функции социального конфликта. Американская социологическая мысль. – М. - 1996
6. Пшеничнюк О. В. Загальна соціологія www.djerelo.com/index.phр ?option
7. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. — 688 с
8. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтинго-модульною системою навчання. – 5-те видання, -- К.:Знання, 2009. – 468с.