Соціальний конфлікт з точки зору різноманітних соціологічних парадигм

                            Міністерство освіти і науки України

                Національний університет «Львівська політехніка» 
 
 
 
 
 

Есе на тему: Соціальний конфлікт з точки зору                                 різноманітних соціологічних парадигм 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Конфлікт  – це одне з небагатьох явищ які  з’явились із появою людства. Тому проблема конфліктної взаємодії є постійно актуальною і охоплює все суспільство, адже протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя: соціально-економічну, політичну, духовну, культурну тощо. Історія людства довела, що конфлікт не належить до тих явищ, якими можна управляти керуючись лише здоровим глуздом чи життєвим досвідом. Щоб справити на нього ефективний вплив, необхідно, принаймні, розуміти істинні витоки та причини виникнення конфлікту, виявити закономірності його розвитку і прогнозувати його можливі наслідки. Тому конфлікти в суспільстві, починаючи з 19-го століття стали активно вивчатися дослідниками того часу. Наукові підвалини соціального конфлікту заклали такі західні вчені як Р. Дарендорф, Г. Зіммель, Л. Козер, К. Маркс, Ч. Міллз, Р. Міхельз, Г. Моска, В. Парето.

       Численні  дослідження соціальних конфліктів, їх природи і сутності, вимагають  осмислення та систематизації наявного матеріалу. Тому об’єктом цього дослідження є конфлікт як соціальне явище.

       Предмет – конфлікт в контексті макро- та мікросоціологічних парадигм.

       Метою даної роботи є проаналізувати конфлікт як соціальне явище з точки зору різноманітних соціологічних парадигм.

       Завданням дослідження є порівняти, яким є ставлення до конфлікту з точки зору  різних підходів.

       Перед тим як характеризувати конфлікт з точки зору різних соціологічних  парадигм, слід надати визначення соціального  конфлікту.

       За  А. Г. Здравомисловим конфлікт є формою відносин між потенційними чи актуальними суб’єктами соціальної  дії, мотивація яких обумовлена протиставленими цінностями і нормами, інтересами і потребами. Суттєвою стороною соціального конфлікту є те, що ці суб’єкти діють у рамках деякої більш широкої системи зв’язків, яка трансформується (укріплюється чи розпадається) під впливом конфлікту.[3, ст.94]

       Ю. Г. Запрудський під соціальним конфліктом розуміє явний чи прихований стан протиборства об’єктивно відмінних інтересів, цілей і тенденцій розвитку соціальних суб’єктів, пряме чи опосередковане зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому суспільному порядку, особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності.

       Отже, в цій роботі ми зосередимо свою увагу на розгляді соціального конфлікту  з точки зору таких соціологічних парадигм: структурний функціоналізм, історичний матеріалізм, конфліктний функціоналізм, конфліктна теорія, теорія структурації, теорія систем, теорія соціального обміну, феноменологічна теорія, символічний інтеракціонізм.

       Структурний функціоналізм є однією з основних макросоціологічних парадигм. Цей науковий підхід бачить головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Соціальна система – це внутрішньо-диференційована і впорядкована цілісність, частини якої – структурні елементи, які вносять вклад у підтримку системи, в її відтворення. В якості соціальних структур розглядаються будь-які стійкі зразки, або патерни (від 
англ. pattern - зразок, шаблон), діяльності людей. Внесок кож- 
ної соціальної структури у відтворення соціального поряд- 
ку, тобто її позитивна роль у соціальній системі, - це 
функція даної структури. Саме функціональність, корисність для соціальної системи будь-яких дій обумовлює їх закріплення як елементів системи, тобто перетворення в патерн - зразок.[4, ст.6]

       Засновниками  цього напряму вважають американських  соціологів Толкотта Парсонса і Роберта  Мертона.

       Якщо  аналізувати їхні погляди, то можна дійти висновку, що конфлікт вони розглядали, як патологію і аномалію в суспільстві, яка порушує його стабільність. Для них конфлікт завжди є дисфункційним, деструктивним та руйнівним. Він є хворобою. Таким чином, суспільство повинне підтримувати стан безконфліктності в суспільстві, а також прагнути до рівноваги і стабільності, які забезпечуються завдяки соціальним інститутам та стандартизованим ролям індивідів. Т. Парсонс виділив такі соціальні передумови, що забезпечують стабільність суспільства: задоволення основних біологічних і психологічних потреб більшої частини суспільства; ефективна діяльність органів соціального контролю, які виховують громадян у відповідності з прийнятими у даному суспільстві нормами; співпадіння індивідуальних мотивацій з суспільними установками. Завдяки цим чинникам у соціальний системі пануватиме консенсус і буде менша ймовірність виникнення конфліктів.

       В той час, як Парсонс говорив про  функціональну єдність системи  і про те, що всі елементи системи  взаємодіють між собою гармонійно, Р. Мертон зазначав, що це суперечить реальності, адже, що функціональне для однієї системи – дисфункціональне для іншої і навпаки. Він ввів поняття дисфункції, яке відображає негативні наслідки впливу однієї частини системи на іншу, а також демонструє ступінь інтегрованості тої чи іншої соціальної системи.[7, ст. 140]

       Таким чином, можна сказати, що Парсонс  недооцінював роль конфліктів і виключав їх. Р. Мертон зосередив більшу увагу  на вивченні цього явища і його впливу на систему. Однак, обидва вчені  розглядали конфлікт лише в негативному  значенні і не бачили у ньому жодних позитивних функцій. Це є одним із найбільших недоліків положень структурного функціоналізму, адже, як показав досвід і дослідження конфлікту іншими вченими, конфлікт має ряд позитивних функцій.

       Вчений  Льюїс Козер постарався довести можливість структурно-функціонального пояснення конфлікту. Його найвідоміша робота «Функції соціального конфлікту», яка стала передумовою розвитку конфліктної теорії, була направлена на те, що структурний функціоналізм може описати конфлікт і соціальні зміни. Вчений розглядає порядок і конфлікт як два рівноцінні соціальні процеси. Конфлікт, на його думку, не може мати односторонніх наслідків: лише негативних чи лише позитивних. Він одночасно продукує і те і інше. Соціальний конфлікт може стати і засобом стабілізації внутрішньо-групових відносин, і соціальним вибухом. Це залежить від характеру соціальної структури, під взаємодією якої розвивається конфлікт. Однак, вчений робить акцент на позитивних функціях конфлікту, говорячи, що він відіграє стабілізуючу роль у підтримці динамічної рівноваги соціальної системи.[7, ст. 158]  

Історичний  матеріалізм (марксистська парадигма) – це теорія розвитку суспільства, розроблена в 19-20 столітті у роботах К. Маркса та Ф. Енгельса. Ця теорія розглядає сучасне суспільство як систему відносин, які засновуються на нерівномірному розподілі економічно значимих ресурсів між людьми, чию життєдіяльність ця система організовує і впорядковує. Всі відносини в системі розглядаються як форми закріплення нерівності, панування привілейованих категорій людей і експлуатації дискримінованих. [4,ст. 11]

       К. Маркс приділив значну увагу вивченню конфліктів. Він вважав, що незважаючи на те, що соціальні відносини, проявляють властивості системи, вони всеодно містять велику кількість конфліктних інтересів. [1] Це свідчить про те, що соціальна система систематично породжує конфлікти. Відповідно, конфлікти є неминучою частиною суспільного життя і поширеною властивістю соціальних систем. Класовий конфлікт складає сутність суспільства. У цих класів немає спільних цінностей, у них абсолютно різні інтереси і через це вони постійно конфліктують. Тобто, зазвичай, конфлікти з’являються там, де існують протилежні інтереси. Частіше за все конфлікт відбувається через нестачу ресурсів, особливо влади. Будь-який конфлікт має антагоністичний характер. Вчений розглядає конфлікт як основний фактор соціальних змін суспільства. Насильство при цьому виправдовується і розглядається як такий чинник, який прискорює розвиток і знімає перешкоди для створення справедливого, безкласового суспільства, у якому не буде причин до конфліктів.

       Недоліком марксистського підходу до розуміння  конфліктів можна назвати те, що проблема конфлікту не отримала всестороннього вивчення, так як конфлікти розглядались лише як зіткнення між антагоністичними класами. Крім того в марксистській концепції абсолютизувались економічні відносини, які вважались однією з основних причин зіткнення між класами та іншими соціальними групами. 

       Автором конфліктного функціоналізму є Г. Зіммель, якого також можна вважати засновником теоретичної конфліктології. Він визначав конфлікт не лише як одну з форм протиріч, але і як соціалізуючу силу, яка може об’єднати протидіючі взаємопов’язані сторони. Конфлікт в суспільстві є невід’ємною його частиною, якої не можливо уникнути, адже повністю гармонійне об’єднання людей не може існувати. Таким чином конфлікт є універсальним. Але, якщо К. Маркс конфлікт вбачав у вигляді відносин «панування – підкорення» і вважав, що він завжди веде до руйнації чи соціальних змін, то Зіммель соціальну структуру суспільства уявляв у вигляді нерозривно взаємопов’язаних процесів асоціації і дисоціації її елементів. Конфлікт, у цьому випадку, є природнім станом цих процесів, а так як він належить і асоціації і дисоціації її елементів, то він не обов’язково призводить до руйнації системи чи соціальних змін.[7, ст. 170]

       На  думку Зіммеля, суспільство є незліченною безліччю взаємодій, найважливішою з яких є боротьба. Розвиток культури, суспільства це історія конфліктів і примирень, схожостей і відмінностей між людьми і соціальними групами. Конфлікт призначений для вирішення будь-якого дуалізму, він є способом досягнення певної єдності. Одним із джерел виникнення і розвитку конфліктів є властива людям агресивність і ворожість.

       Дуже  цікавим у концепції Зіммеля  є, так званий, «закон запобіжного клапану». Він полягає в тому, що конфлікт розглядається як спосіб виходу ворожості і негативу. Без конфліктів суспільство б руйнувалося, адже йому не було б куди діти накопичену негативну енергію.

       У своїй концепції Зіммель говорив  про позитивні наслідки конфлікту такі як: збереження і укріплення соціальної системи як цілісності, з’єднання і уніфікація соціального організму. На відміну від Маркса, який вважав, що конфлікт обов’язково з часом посилюється, набуває революційного характеру і призводить до структурних змін системи, Зіммель частіше аналізував менш інтенсивні і гострі конфлікти і вважав, що вони укріплюють та інтегрують соціальні системи. Однак Зіммель виділив декілька значимих суджень про гостроту і силу конфлікту, серед яких:

1. Чим більше групи залучені до емоційного конфлікту тим він гостріший.
2. Чим краще згруповані групи які втягнуті у конфлікт, тим він гостріший.
3. Чим більша відносна єдність груп які беруть участь в конфлікті, тим він гостріший. 
4. Чим більше конфлікт стає самоціллю, тим він гостріший.
5. Чим більше за уявленням його учасників конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей та інтересів, тим він гостріший.

       З цих суджень можна зробити  висновок, що чим сильніші емоції, викликані конфліктом, тим більша вірогідність застосування насильства. В міжособистісних конфліктах почуття викликані попередньою близькість, ворожістю чи ревністю посилюють гостроту конфлікту. В між групових конфліктах внутрішня єдність груп і внутрішня гармонійність відносин їхніх учасників з більшою вірогідністю викликає насильство. 

       Теорію  конфлікту можна розглядати як відповідь на структурний функціоналізм і його критичні сторони. Засновниками конфліктної теорії можна вважати Льюїса Козера і Ральфа Дарендорфа. Л. Козер є автором позитивно-функціональної концепції конфлікту, про яку вже згадувалось вище. Вчений вважає, що соціальна нерівність є невід’ємною частиною суспільства, члени якого є постійно психологічно-незадоволеними. Між індивідами і групами існує певна напруженість в стосунках (емоційні, психічні розлади), що породжує соціальний конфлікт. Соціальний конфлікт є напруженістю між тим, що є, і тим, що має бути відповідно до уявлень тих чи інших індивідів чи соціальних груп. Соціальний конфлікт є боротьбою за цінності і претендування на певний статус, владу і ресурси, боротьбу в якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення шкоди чи знищення суперника. Він вважає, що кожне суспільство містить деякі елементи напруження і потенційного конфлікту і розглядає його, як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або ж зміцненню соціальних зв’язків. Якщо в ригідних (закритих) суспільствах конфлікти розколюють суспільство на дві ворожі групи, підривають основи колективної згоди, погрожують руйнуванням соціальних зв’язків та самої суспільної системи через революційне насильство, то у відкритих суспільствах їм надається вихід, а соціальні інститути функціонують як інструменти зберігання суспільної злагоди. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соціальних системах, відкривають канали соціальних нововведень. Також Л. Козер виділяє такі позитивні функції конфлікту: