Шпаргалка по "Основы социологии"

 

Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70 % населення Землі. Це люди минулого.

 

Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою  освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного.

 

Решта 2—3 % населення планети  не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо  про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".

 

Особливу увагу Турен звертає на концепцію постіндустріального суспільства, перехід до якого можливий при активізації соціальних рухів. Постіндустріальне суспільство визначається соціальними та культурними факторами, а не економічними, це суспільство, де саме мотиви, прагнення та цінності соціальних суб'єктів визначають хід та направленість соціальних процесів. Якщо в індустріальному суспільстві соціум в більшій мірі управлявся державною владою, то концепція постіндустріального суспільства ґрунтується на іншому — на саморегуляції та самоуправлінні, саме тому Турен називає це суспільство «програмованим». Вирішальними для постіндустріального суспільства є те, що воно здатне саме створювати моделі управління і виробництва, організації, розподілу та споживання. В результаті подібне суспільство на всіх рівнях свого функціонування представляється не продуктом природних законів чи культурної специфічності, а є результатом впливу суспільства на самого себе, результатом системсоціальної дії її суб'єктів. Основні відносини у такому суспільстві складаються між тими, хто управляє створенням культурних моделей, і тими, хто бере участь в історичності, погоджуючись на роль, що приписується йому пануючим класом, або навпаки прагне зруйнувати присвоєння історичності правлячим класом. Пануючими групами в програмованому суспільстві стають технократи, бюрократи та інженери.

Основною характеристикою  програмованого суспільства, як зазначає Турен, є те, що це суспільство протесту, воно ґрунтується на соціальному конфлікті, конфлікти повністю пронизують його. Особливим є те, що конфлікт не пов'язаний з конкретною сферою суспільства, він повсюди.

7. Соціальна система. Визначення, елементи, компоненти (статуси, ролі, групи, організації, інститути – про них теж!)

Структура – сукупність елементів та їх функціонування, зв’язків, залежностей що складають внутрішню будову суспільства.

Соціальна структура –  уклад соціальних взаємодій, між  елементами суспільства (статусами, ролями,группами, організаціями і соціальними інститутами).

Соціальний статус – (в  стародавньому римі – правовий стан людини) – соціальний стан людини, соціальне  становище людини в суспільстві. Певна позиція особі в соціальній структурі суспільства яка пов’язана  щ іншими позиціями через систему  прав і обов’язків.

Соціальне становище:

А) економічне становище  людини

Б) професійне становище

В) політичне становище

Г) демографічні особливості

Соціальний статус – позиція яку займає індивід в суспільстві.

Вроджені статуси – стать, національність, раса.

Набуті статуси – такі статуси, які набуваються після прикладання деяких зусиль (студент, батько і т.д.).

Є особисті статуси, є соціальні. Особистий статус заснований на авторитеті.

 

Є статуси які по деяким причинам характеризуються своїм суспільством – приписані статуси (статус цигана).

Соціальна роль – це характер поведінки, який залежить від власника даного статусу.

 

Соціальні групи  в соціології поділяють на:

1. Малі
2. Середні
3. Великі

Соціальна група – це сукупність людей (два або більше), які об’єднані і виділені за соціально значущими критеріями: стать, вік, раса, національність, професія, досвід, місце проживання, освіта.

 

Малі соціальні  групи – добре знайомі між собою люди (друзі, сім»я), які об’єднані спільними інтересами. Малі соціальні групи поділяються на:

1. Первинні
1. Початкові – людина належить без свого бажання (сім»я).
2. Обосистісна група – група друзів (заснована на симпатії)
3. Ідеологічні групи – об’єднують людей зі спільними  цінностями (свідки Ієгова)
2. Вторинні – містять в собі декілька первинних груп (група в універі)

 

Середні соціальні  групи – такі групи в яких люди добре знають один одного але не можуть відстежити реакцію кожного на будь яку поведінку.

 

Великі соціальні  групи – це група людей в якій члени незнайомі один з одним (доценти різних універів, лікарі лікарень, мешканці міста Львів і т.д.).

Великі соціальні  групи поділяють на:

1. Номінальні – (ми всі любимо порошок тайд – реклама)
2. Реальні
1. Стратифікаційні (рабства, касти, стани)
2. Етнічні групи (раси, нації, народи, племена)
3. Територіальні групи (вихідці, мешканці місцевості)

 

 

Інститут: - це 1. Сукупність певних осіб або установ, які забезпечені певними матеріальними благами, засобами, і здійснюють конкретну соціальну функцію. 2. Певний набір стандартів норм поведінки осіб в груп в конкретних ситуаціях.

Соціальні інститути – форма спільної діяльності що склалася історично; форми, типи соціальної практики за допомогою яких організовується соціальне життя.

 

Види соціальних інститутів:

1. Економічні – виробництво, розподіл і т.д.
2. Соціальні – добровільні обєднання
3. Культурні і виховні
4. Релігійні – організують ставлення людей до релігії
5. Політичні – виконання функцій влади

 

Кожен соціальний інститут має свою мету і виконує певні функції відповідно до цією мети. В соціології виділяють явні та латентні функції соціальних інститутів.

Явні функції – функції які заявлені самим інститутом.

Латентні функції – чужі, не свої функції.

 

Інституціоналізація – перетворення спонтанної поведінки людей в організовану (боротьба без правил, стала за правилами).

Організація – це спільність людей, які об’єдналися в процесі  роботи (діяльності) .

Соціальні організації– інтегрована  сукупність соціальних позицій і  пронизуюча її мережа соціальних відносин.

 

Соціальні організації в  соціології виділяють ознаки соціальної організації:

1. Наявність ідеї

2. Наявність цілі

3. Наявність владного органу

4. Сукупність статусів і ролей

5. Всі індивіди в цій організації мають спільні інтереси

 

Виділяють типи соціальних організацій:

1. Формальні організації – мають спеціальний адміністративний апарат, який координує організацію, діяльність в ній. Члени такої організації розглядаються функціонально (кожен член є носієм певних соціальних ролей)

2. Неформальні організації

3. Бюрократичні організації – Макс Вебер: ефективність досягається за допомогою жорсткої ієрархічної влади, чіткої системи правил, суворого розділення обов’язків.

 

8. Соціальна мобільність. Визначення. Види

Соціальна мобільність(термін вводить Пітірім Сорокін) – переміщення індивідів і соціальних груп суспільства між різними позиціями або статусами в системі соціальної стратифікації.

Соціальна мобільність –  це зміна положення індивіда.

Виділяють індивідуальну  соц.. мобільність, групову мобільність, яка пов’язана зі змінами соціальної структури суст-ва на підставі соц.. стратифікації, міжпоколіннева мобільність – відмінність між батьками і дітьми, між соціально економічним класом, між статусами сім»ї.

 

Види соціальної мобільності:

1. Горизонтальна  (приклад: доцент кафедри політології, завтра ти на такій же посаді у другому універі)

2. Вертикальна

a. Висхідна (сантехнік, начальник жека)

b. Ниспадаюча  (начальний, сантехнік)

 

9. Соціальна стратифікація.

Соціальні стратифікація  – це розшарування груп, що мають  різний доступ до соціальних благ через  їхнє положення в соціальній ієрархії.

Стратифікація – розшарування, нерівність.

Соціальні стратифікація - означає  Ієрархію організованих структур, означає  процес в ході якого групи людей  ієрархічно розташовані відповідно шкалі нерівності.

Система соціальної стратифікації  представляє собою певну диференціацію  соціальних статусів і ролей.

Соціальна страта – це ранговий шар в  рамках ієрархічної системи  соціальної стратифікації, соціальних статусних позицій і ролей.

 

Критерії (риси/ознаки) стратифікації:

1. Досягнуті  соціальні стратифікації – називають ознаки які впливають на положенні в соціальній ієрархії над якими ми маємо певний контроль

a. Освіта (не всі люди мають однакову освіту)

b. Сімейний стан (наклеювання ярликів. Якщо людина одружена вона більш відповідальна)

c. Кримінальний досвід (його наявність або відсутність є критерієм стратифікації)

2. Приписані соціальні стратифікації

a. Стать (при народжені не обираємо свою стать, жінки порівняно з чоловіками знаходяться у менш вигідному положенні в суспільстві, вони заробляють менше, рівень безробіття вищій серед жінок, працюють у малооплачуваних сферах)

b. Раса, етнічна група

c. Вік (не можемо контролювати, люди які на досягли 30річного віку користуються меншою пошаною, 30-47 пошаною, існує тенденція до дискримінацію людей з 65 років)

 

Теорія навішування ярликів (судимих людей не беруть на роботу, бо навішують ярлик).

Соціальний престиж –  суспільна оцінка положення окремої  людини або соціальної групи в  соціальній системі.

 

10. Маргинал, маргинальність

Маргіна́л, марґіна́л (від лат. margo — край, межа, кордон) — суспільний індивід — людина, що перебуває на краю, на межі різних систем — культур, соціальних цінностей, і яка зазнає їх суперечливого впливу. В індивідуальному сенсі — це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації.

 

У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або  знаходження у невисокому і заздалегідь  програшному соціальному статусі. Маргіналізація нижчих прошарків населення  притаманна ієрархічному і патріархальному  суспільству; Маргіналізація літератури коли йдеться про занепад її впливу; Зазвичай маргіналізація призводить до матеріального зубожіння, і навіть до зникнення маргіналізованих груп (Mullaly, 2007). Маргіналізовані індивідууми часто обмежені у отриманні соціальних послуг, програм і соціальних привілеїв (Young, 2000). Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.

Категорія маргіналізації була введена американським соціологом Р. Парком з метою виявлення соціо-психологічної неадаптації мігрантів до умов міського середовища. У такій ситуації виявляються так звані «культурні гібриди», балансуючі між домінуючою в суспільстві групою, що повністю ніколи не приймає маргіналів, і групою, з якої вони виділилися.

У тому числі маргінал це:

Той, хто втратив колишні  соціальні зв'язки і не пристосувався  до нових умов життя (звичайно про  представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села).

Той, хто не визнає загальноприйнятих  норм і правил поведінки.

розм. Представник специфічних  субкультур, політичних течій, релігій  тощо.

 

11. Девіантна поведінка

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки  та її корекції завжди була важливою у  педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває  масового характеру.

У період різких переломів  у суспільстві часто порушується  єдність буття і свідомості, виникає  невідповідність взаємодії суб'єктів  і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції  спотворює духовні і культурні  підвалини для такої поведінки. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального  добробуту і відсутністю важелів  саморегуляції, заснованих на високій  культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки  аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижко, Тетяна Титаренко та інші.

Фактори ризику девіантної поведінки:

Соціально-економічні:

• зниження життєвого рівня населення;
• майнове розшарування суспільства;
• обмеження соціально схвалених способів заробітку;
• безробіття;
• доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;
• поширення кримінальної субкультури;
• руйнування духовних цінностей;
• наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;
• пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.