Пенсії по інвалідності для окремих категорій громадян

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….………………2

1. ЗАГАЛЬНІ ПІДСТАВИ ВСТАНОВЛЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ…………………………………………………………....5

 

2. ПЕНСІЇ ПО ІНВАЛІДНОСТІ ДЛЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН ТА ЇХ ВИДИ ………………………………………………16
1. Пенсії по інвалідності для окремих категорій громадян…….………16
2. Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання……………………………………………..22

 

3. ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ОСІБ НАЧАЛЬНИЦЬКОГО І РЯДОВОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ, ЯКІ В НАСЛІДОК ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ СТАЛИ ІНВАЛІДАМИ……………………………………...25

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..34

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...36

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Людей з функціональними обмеженнями у всьому світі дуже багато, і кількість їх постійно зростає. У світовій програмі дій стосовно інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 1982 року, наводяться такі дані: у середньому щонайменше кожен десятий мешканець світу має фізичні, розумові або сенсорні дефекти, а близько 25% будь-якої групи населення відчувають на собі негативні впливи цього явища1. Отже кожна країна має вирішувати цілий комплекс проблем, щоб сприяти повноцінній інтеграції людей з функціональними обмеженнями у фізичне і соціальне середовище.

Ці проблеми включають багато аспектів: культурний, економічний (державні допомоги, пенсії), науково-технічний, технологічний, медичний, освітній,  тощо, загалом потребують розробки відповідної соціальної політики стосовно зазначеної категорії населення. Наявність у суспільстві значної  кількості людей з особливими потребами породжує низку специфічних  проблем, що вимагають врахування у  функціонуванні державного механізму (матеріальна підтримка даної  категорії населення), виробництві (задоволення потреб у технічних  засобах корекції і компенсації  вад, препаратах, спеціальній продукції  тощо), будівництві (пристосування архітектурного простору, влаштування спеціальних  споруд і пристроїв), транспорті, спеціалізації  громадських організацій, інших  сфер людської діяльності. Тому сучасний підхід до розуміння явища інвалідності не обмежується задоволенням потреб лише осіб з функціональними обмеженнями, а стосується й значної частини  інших людей, багатьох аспектів соціального  та економічного життя. Загальновідомо, що забезпечення сприятливих умов для  повноцінної реабілітації та соціальної адаптації людей з функціональними  обмеженнями відповідає інтересам  не лише їх самих та членів їхніх  родин, а й соціально-економічним  інтересам держави і суспільства.

Пенсійне  забезпечення громадян - це одне з ключових завдань в соціальній політиці сучасної держави. З того, як воно організовано, і можна судити про рівень демократії, гуманізму, соціальної справедливості, соціально-економічного і політичного  розвитку тієї чи іншої держави.

Останніми роками в Україні починає втілюватися в життя термін «соціальна держава», а поняття «добробут народу», став синонімом поняття «соціальний захист населення». І це не формальна заміна термінів: за нею розпочинається зміна суспільного і державного устрою і як наслідок – корінна зміна соціального положення людей.

Об'єктом даної роботи стала діяльність держави щодо організації пенсійного забезпечення осіб, які є інвалідами, відповідно предметом є діюче законодавство, практика його застосування щодо обраної проблеми дослідження, відносини, які виникають в процесі взаємовідносин між особою інвалідом та державним органом, який призначає відповідну соціалу виплату.

Метою написання даної курсової роботи є вивчення суті призначення пенсії по інвалідності, розглянути її види, та порядок призначення.

Відповідно  до мети були поставлені наступні завдання:

• Дати визначення поняттю інвалідності, розглянути види груп інвалідності, охарактеризувати суть пенсії по інвалідності.
• Розглянути механізм нарахування і виплат пенсій по інвалідності.
• Визначити суть компенсаційних виплат і детально вивчити її різновиди.

Методологічну і  теоретичну основу роботи склали загальнотеоретичні праці правознавців в даній галузі: Бессараба В., Грушко Л., Макарова О.В., Онікієнко В.В., Рєпін К.Ю., а також закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі накази МОЗ, інші нормативні акти.

 

Структура роботи є класичною та відповідно складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та нормативно-правових актів

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПІДСТАВИ ВСТАНОВЛЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ.

 

Для того щоб з’ясувати пенсійне забезпечення для інвалідів перш за все треба  розібратися з юридичним поняттям інвалідності. Згідно з Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 2 дає таке визначення: Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Методика вивчення інвалідності та основні тенденції її показників. Поняття інвалідності тісно пов'язане з критеріями працездатності. На відміну від захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, інвалідність характеризується стійкою (постійною або тривалою, не менш ніж на один рік) втратою працездатності або її значним зниженням, тобто повною або частковою неможливістю продовжувати професійну діяльність за станом здоров'я. Інвалідність є одним з найважливіших показників здоров'я населення, що має не тільки медичне, але й соціально-економічне значення. Вона дуже тісно пов'язана із захворюваністю населення і, по суті, завжди є її результатом. Це ж відноситься і до інвалідності дітей внаслідок анатомічних дефектів і вроджених вад.

Захист  прав, свобод і законних інтересів  інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому  законом. Громадянин має право в  судовому порядку оскаржувати рішення  органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Як видно з наведеної таблиці, майже всі щорічні показники (окрім  загальної кількості населення, що зменшується) зростали. Найбільш виразно  цю динаміку унаочнює рисунок 1: щорічно  кількість осіб з функціональними  обмеженнями прямо пропорційно  збільшувалася, тобто процес зростання  не уповільнювався з роками.

Показники	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Все населення, млн. осіб	50,7	50,2	49,8	49,1	48,2
В т. ч. інвалідів, млн. осіб	2,230	2,322	2,380	2,376	2,519
В т. ч. інвалідів I групи,   млн. осіб	0,292	0,306	0,310	0,307	0,326
Дітей-інвалідів, млн. осіб	0,115	0,120	0,126	0,134	0,145
Разом інвалідів I групи і дітей-інвалідів, млн. осіб	0,407	0,426	0,436	0,441	0,471
Інвалідів відносно всього населення, %	4,31	4,53	4,67	4,70	5,02

 

Рис. 1. Динаміка зростання кількості осіб з функціональними  обмеженнями в Україні¹

Саме  тому діяльність держави щодо інвалідів  повина виявляється у створенні  правових, економічних, політичних, соціально-побутових  і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні  здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській  діяльності. Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні  прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну  чи кримінальну відповідальність.

Підставою для отримання пенсії по інвалідності є наявність самої інвалідності.

Інвалід – особа, яка має порушення  здоров'я із стійким розладом функцій  організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або дефектами, таке, що приводить до обмеження  життєдіяльності і викликає необхідність його соціального захисту.

Обмеження життєдіяльності – повна або часткова втрата особою здатності або можливості здійснювати, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися і займатися трудовою діяльністю.

Соціальний  захист інвалідів з боку держави  полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв’язку  до особливостей інвалідів.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді  грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових  виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи  друковані видання із спеціальним  шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру  та аналізатори, а також шляхом надання  послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.²

Інвалідність  як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в  органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності  людини, причину, час настання, групу  інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування  їх до суспільного життя. ³

Цій експертизі підлягають особи, які втратили здоров’я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають  право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання відповідних обов’язків тощо.

Крім  того, зазначена експертиза виявляє  компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, професійній  реабілітації та адаптації інваліда.

Залежно від ступеня втрати здоров’я інвалідність поділяється на три групи (I, II та III). Причинами інвалідності є: загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті  Батьківщини або при виконанні  інших обов’язків військової служби, чи захворювання, пов’язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок  нещасного випадку, не пов’язаного  з виконанням обов’язків військової служби, чи захворювання, не пов’язане  з перебуванням на фронті, а в  спеціально передбачених законодавством випадках - захворювання, одержане при  виконанні обов’язків військової служби. Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності.⁴

Медико-соціальні  експертні комісії (МСЕК) організуються  в самостійні центри, бюро при управліннях  охорони здоров’я обласних, Київської  та Севастопольської міських державних  адміністрацій.⁵

Відповідно  до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" МСЕК перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України і проводять  свою роботу за таким територіальним принципом:

- республіканська; 

- Кримська, обласні, центральні міські (в  містах Києві і Севастополі);

- міські, міжрайонні, районні.

МСЕК  проводять роботу на базі лікувально-профілактичних закладів, які надають їм приміщення, медичне і господарське обладнання, необхідне для проведення експертизи хворих та зберігання документів, а  також забезпечують їх санітарним автотранспортом  для огляду хворих удома та здійснення контролю за виконанням індивідуальних програм реабілітації. Перелік необхідного  обладнання й інвентаря затверджується Міністерством охорони здоров’я України.

В окремих  випадках залежно від місцевих умов МСЕК можуть розміщуватись в приміщеннях, що надаються їм за рішенням місцевих органів виконавчої влади.

Залежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утворюються такі МСЕК: загального профілю; спеціалізованого профілю для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо.⁶

Міські, міжрайонні, районні МСЕК:

• визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням своїх трудових обов’язків;
• встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров’я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо);
• надають трудові рекомендації інвалідам працездатного віку та розробляють заходи медико-соціальної реабілітації під час складання індивідуальних програм реабілітації та адаптації інвалідів, здійснюють контроль за їх реалізацією;
• вивчають структуру і динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями, територіальними ознаками, в розрізі окремих підприємств тощо;
• разом з лікувально-профілактичними заходами вивчають результати диспансеризації, переважно осіб, які часто й тривалий час хворіють, та інвалідів;
• вивчають наслідки подовження строків тимчасової непрацездатності на період відновного лікування, переогляду інвалідів з метою виявлення ефективності реабілітаційних заходів, визначення реабілітаційного потенціалу;
• надають консультативну допомогу лікарям лікувально-профілактичних закладів з питань медико-соціальної реабілітації інвалідів;
• разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами, організаціями, профспілками аналізують умови праці з метою виявлення факторів, що небезпечно впливають на здоров’я й працездатність працівників, а також визначення умов та видів праці, робіт і професій для хворих та інвалідів;
• оцінюють стан здоров’я населення, прогнозують динаміку первинної інвалідності;
• інформують органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, профспілкові органи та громадськість про рівень інвалідності, її причини, заходи медико-соціальної реабілітації;
• визначають причини смерті інваліда на підставі лікарського свідоцтва про смерть у випадках, коли законодавством передбачається надання пільг сім’ї померлого.⁷