Основні види завершення конфліктів, їх позитивні та негативні наслідки

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ  ОСВІТИ

 

 

 

 

Контрольна робота

 

На тему: «Основні види завершення конфліктів, їх позитивні та негативні наслідки.» 

 

     З дисципліни: «Конфліктологія»

 

                                                                                                   

 

 

 

 

                                                                                                    Виконала:

                                                                              Студентка групи МОБ-10-Г2

                                                                                 Федоренко В.П.

                                                                                      Перевірив:

                                                                                          Доц.Чаусова Т.В.

                                                       

                                                      Київ 2012

              

 

 

 Вступ………………………………………………………………………….3

 

Розділ I. Основні види завершення конфлікту………………………….4

1. Етапи конфлікту.
2. Види завершення конфліктів.

Розділ II. Позитивні та негативні наслідки конфлікту…………………8

2.1 Позитивні наслідки конфлікту.

2.2 Негативні наслідки конфлікту.

 

 

Висновки……………………………………………………………..………..11

Список використаних джерел………………………………………………12

 

 

Вступ

              На всіх етапах розвитку, суспільства конфлікти не просто впливали на історію, вони карколамно змінювали її: війни, революції, боротьба за вла-

ду,  убивства, самогубства... Там, де є людина, є конфлікти – беззмінний

супутник буття та своєрідний  “двигун прогресу”. Конфлікти досліджува-

ли ще стародавні. Вже  вони почали дивитися на це явище як на важливий

і необхідний атрибут  суспільного життя та розвитку.  Зокрема,  Геракліт

вважав, що саме негативні наслідки зіткнень і війн примушують людей

шукати миру і прагнути його.

                Конфлікт (від латинського confl ictus) означає “зіткнення”.

Сутність конфлікту  не лише у виникненні суперечностей, не лише у

зіткненні інтересів,  скільки у способі їхнього вирішення та в характері

зіткнення.

                Конфлікт – найбільш гострий спосіб вирішення суперечностей, які виникають в процесі взаємодії. Він полягає в протидії суб`єктів конфлікту й

зазвичай супроводжується  негативними емоціями

                Конфліктологія – відносно нова та специфічна область наукових знань, котра вивчає теорію і практику попередження та вирішення конфліктів.  Це прикладна наукова дисципліна і разом з тим область професійної діяльності, що вимагає спеціальних знань, навичок з урегулювання конфліктів та,  відповідно,  спеціальної підготовки.

                  Об`єкт науки конфліктології – комплексне вивчення конфліктів у цілому: в мистецтвознавстві, історії, педагогіці, політології, правознавстві,

соціології.

 

Розділ I. Основні види завершення конфлікту.

1.1.Етапи конфлікту

 

                В процесі свого розвитку конфлікт проходить декілька етапів. Ці етапи чи стадії не є обов’язковими , можливо, що деякі із них в ході конфлікту „проскакують”, по різному складається тривалість кожної стадії (етапу), проте послідовність їх в будь-якому конфлікті буде однаковою. Таким чином,динаміка конфлікту – процес його зміни. 

Отже у конфлікті розрізняють  такі 6 стадій: 
      – передконфліктна ситуація (латентний період); 
      – інцидент; 
      – ескалація; 
      – кульмінація; 
      – завершення конфлікту; 
      – постконфліктна ситуація. 
              Передконфліктна ситуація – це можливість конфлікту, який не виникає на пустому місці, а визріває поступово. Це період накопичення фактів і процесів, які можуть привести до конфлікту, тому цей період і називають латентним (прихованим) періодом чи інкубаційним періодом. На цій стадії майбутні опоненти конфлікту ще не усвідомлюють в повній мірі наслідків тим протиріч які виникли. Потенційна можливість перетворення проблемної ситуації у перед конфліктну пов’язана із вступом у дію суб’єктивних факторів, тобто усвідомлення проблемної ситуації. Усвідомивши проблемну ситуацію, сторони можуть намагатися вирішити її неконфліктними засобами – роз’ясненням, вчинками, інформуванням протилежної сторони, таким чином конфлікту буде уникнено.

             Проте у разі неадекватного сприйняття проблемної ситуації можливі два наслідки:

1) стримування, затягування виникнення відкритого конфлікту. Це відбувається, тоді, коли небезпека проблемної ситуації недооцінюється чи применшується.

2) сприяє форсуванню конфлікту, його штучному розв’язанню. Це відбувається тоді, коли небезпека протиріч на стадії передконфліктної ситуації перебільшена. Так, сліпа „сліпа любов” не замічає недоліків у предмету свого кохання, а „сліпа ненависть” навпаки драматизує навіть незначні недоліки. Правильне усвідомлення протиріч на цій стадії дозволяє прийняти міри по їх урегулюванні ще до початку відкритого конфлікту. Попередити конфлікт на передконфліктній стадії набагато легше і ефективніше аніж пізніше розв’язувати конфлікт.

 

 

 

 

                Якщо протиріччя не були розв’язані на стадії передконфліктної ситуації, рано чи пізніше вона переходить у відкритий конфлікт. Поступово суб’єкти взаємодії відчувають нарощування загроз в свою сторону, вони починають маневрувати чи готуватися до певних дій. 
     Відкритий період конфлікту починається з інциденту.

              Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. Привід – це та конкретна подія, яка послужила поштовхом до початку конфліктних дій. Привід може виникнути випадково, а може і спеціально придумуватися та розроблятися, але привід ще не є конфліктом. На відміну від інциденту, який вже є конфліктом, його початком.

               Наприклад: вбивство намісника австрійсько-угорського престолу і його дружини в Сараєво у червні 1914 року було використане Австро-Угорщиною як привід для розв’язання першої світової війни. Вже 15 липня було оголошено війну Сербії – інцидент. Він ділить на „своїх” і „чужих”, друзів і ворогів, союзників і противників. Проте реальні сили опонентів на цій стадії ще не є ясними, не відомо також як далеко в протистоянні може піти той чи інший учасник конфлікту.

                Така невизначеність істинних сил противника є важливим фактором стримування конфлікту на його початковій стадії, але такий стан речей також і сприяє подальшому розвитку конфлікту. Якщо б обидві сторони мали чітке уявлення про потенціал противника, його ресурси то багато конфліктів були би припинені з самого початку, тому, що більш слабша сторона не стала б здійснювати безглузде протиборство, а сильніша сторона подавила б противника своєю силою. В обидвох випадках інцидент був би швидко вичерпаний.

                  Таким чином, інцидент створює наступну ситуацію: з однієї сторони хочеться швидше „встрянути у бійку” і перемогти, а з іншої не „входити в воду, незнаючи броду”. Проте, навіть після інциденту зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою переговорів прийти до компромісу. 
             Якщо після інциденту знайти компроміс і попередити розвиток конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом слідує другий, третій... Конфлікт вступає в наступний етап – наростання, або ескалації.

            Ескалація конфлікту – це ключова, сама напружена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги. На цій стадії питання стоїть так: „хто кого” і стає майже неможливо застосовувати мирні способи вирішення конфлікту.

            Емоції часто заглушують розум, логіка поступається почуттям, головне завдання нанести опонентові якомога більшу шкоду.               

 

 

 

             Розвиток конфлікту стає носити спонтанний і не управляє мий характер. серед основних моментів, які характеризують етап ескалації виділяють такі:

1) створення образу  ворога („хто не з нами, той  проти нас” „якщо ворог не  здається, його знищують”),

2) демонстрація сили і загроза її застосування (найчастіше через ультиматуми),

3) застосування насилля (економічне, політичне, моральне, домашнє (сімейне) насилля),

4) тенденції до розширення  і поглиблення конфлікту (охоплення  нових сфер, території, країни). 
     

             Кульмінація – це вища точка ескалації. Вона зазвичай відображається в якомусь „вибуховому епізоді”. При кульмінації конфлікт досягає такої напруги, що обидвох чи принаймні одній стороні стає ясно, що продовжувати конфлікт просто немає сенсу. Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності перервати дії і шукати вихід із конфлікту. Ескалація не обов’язково закінчується кульмінацією. Не рідко сторони починають шукати міри по пригашенню конфлікту. Наприклад, дружина, яка протягом 15 років терпіла побої чоловіка, але одного разу, коли він п’яним прийшов до дому, взяла сокиру і відрубала йому руку, така енергетична сила тих емоцій, які в неї нагромадилися протягом тривалих років покори. Інколи є доцільним викликати зіткнення сторін, яке здатне стати кульмінаційним кінцем ескалації, яка затягнулася, для того, щоб по-перше, уникнути більш гострих форм кульмінації, по-друге, сприяти конфліктуючим сторонам задуматися над наслідками подальшого розвитку конфлікту і пошуками способів його вирішення. 
        Завершення конфлікту. Це остання стадія відкритого конфлікту, вона означає будь-яке закінчення. Часто завершення конфлікту характеризується тим, що обидві сторони усвідомили безрезультатність продовження конфлікту, або навіть з тим, що один із опонентів був знищений в процесі конфлікту.

            Постконфліктна ситуація. Конфлікт рідко проходить безслідно. Він завжди залишає після себе певні сліди в душах опонентів. Інколи це розпач, розчарування, втрата віри в людей. І в себе, а інколи почуття самоствердження, гордості за свою моральну стійкість і принциповість, усвідомлення корисності досвіду, який особа набула під час конфлікту. Проте конфлікт має не тільки такі чисто суб’єктивні наслідки. Коли він завершується, створюється ситуація, яка суттєво відрізняється від тієї, яка існувала до і під час конфлікту. Таким чином наступає постконфліктний синдром (наслідки конфлікту), який виражається в напруженні взаємовідносин колишніх опонентів.

 

 

 

1.2 Види завершення конфліктів.

 

           Виділяють декілька способів завершення конфлікту, а саме:

1) затухання конфлікту.

2) усунення (знищення) опонента чи двох опонентів протиборства.

3) усунення чи знищення об’єкту конфлікту.

4) зміна позицій обидвох  або однієї із сторін конфлікту.

5) участь в конфлікті  третьої сторони, яка здатна завершити його шляхом використання сили.

6) звернення суб’єктів конфлікту до арбітра і завершення його шляхом третейського суду.

7) переговори, як найефективніший спосіб.

8) переростання конфлікту  в інший конфлікт.

           

              По своєму характеру завершення конфлікту може мати наступні наслідки.

               З позиції реалізації мети протиборства: переможним, компромісним, програшним.

                З точки зору форми вирішення конфлікту: мирним, насильницьким.

               З точки зору функцій конфлікту: конструктивним, деструктивним.

                 З точки зору ефективності і повноти вирішення: повністю вирішеним, відкладеним на певний час. 
     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Позитивні та негативні наслідки конфлікту.

2.1 Позитивні наслідки конфлікту.

 

                Позитивним, функціонально корисним результатом конфлікту вважається розв’язання тієї проблеми, що породила суперечності й викликала зіткнення, з урахуванням взаємних інтересів і цілей усіх сторін, а також досягнення розуміння й довіри, зміцнення партнерських стосунків і співробітництва, подолання конформізму, покірності, прагнення до переваги. 
Соціальний (колективний) конструктивний вплив конфлікту виражається в таких наслідках .

               Всі конструктивні функції конфлікту можна розділити на: загальні функції (вони мають місце на різних рівня соціальної системи), функції конфлікту на особистісному рівні (стосуються безпосередньо впливу на особистість).

 

               Розглянемо деякі загальні конструктивні функції конфлікту. Вони полягають в таких наслідках: 
      1. Конфлікт є формою вирішення протиріч. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і протиріч, які привели до конфлікту. 
      2. Сприяє зняттю соціальної напруги і ліквідації стресової ситуації, допомагає „випустити пару”, розрядити обстановку і зняти напругу. 
      3. Вирішення конфлікту призводить до стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту в майбутньому будуть більше співробітничати, а ніж конфліктувати. Вирішення конфлікту може попередити більш серйозні конфлікти, які б могли мати місце, якщо б даний конфлікт не виникнув. 
      4. Конфлікт інтенсифікує і стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань, які стоять перед суб’єктами. В процесі пошуку шляхів вирішення конфлікту відбувається активізація аналізу важких ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології 
               Конструктивні функції конфлікту на особистісному рівні: 
      1. Конфлікт може виконувати пізнавальну функцію по відношенні до людей, які беруть у ньому участь. В важких критичних ситуаціях проявляється істинний характер, цінності, мотиви поведінки людей („Друг пізнається в біді”). З цією функцією пов’язана і можливість діагностики сили противника. 
      2. Конфлікт може сприяти самопізнанню і адекватній самооцінці. Він може допомогти вірно оцінити свої сили і виявити нові риси характеру особистості. Він може загартувати характер, сприяти появі нових якостей, зокрема почуття гордості.