Основна група педагогів — жінки, хоча давно стало очевидним, що у вихованні  хлопчиків, юнаком (та й дівчинок) школа  випробує гостру недостачу «чоловічого впливу». Хоча за останнім часом істотно підвищена зарплата вчителів, середні розміри заробітку в працівників народного освіти усе ще набагато нижче, ніж у робочих і інженерно-технічних працівників промисловості і будівництва, та й у порівнянні із середньою заробітною платою в країні.

      Як  показали спеціальні обстеження сільських  учителів, більшість з них у  матеріально-побутовому відношенні забезпечені  значно гірше інших сільських  фахівців. Учителі нерідко відволікаються від виконання педагогічних обов'язків для виконання різних, не зв'язаних з ними завдань. У результаті бюджет часу учителя виявляється вкрай напруженим, і дуже мало його залишається на самоосвіту.

      Багато  педагогів слабко уявляють собі процеси, що відбуваються в суспільстві, і зокрема в молодіжному середовищі. Тому їхня робота йде без належного «прицілу». Не урятовані вони від морального падіння, переродження окремих педагогів, керівників навчальних закладів викривають у поборах з учнів і їхніх батьків, у різних незаконних махінаціях, пияцтві.

      Одна  з функції народного освіти —  стимулювання самоосвіти, самопідготовки, постійної спраги знань. Самоосвіта, самостійне придбання знань і  навичок аж ніяк не вичерпується шкільною системою. Звичайно, школа може і  повинна давати людині навички самостійної роботи з книгою, документом і т.п. Але самоосвіта будується на базі загального і професійного освіти, а не замість його. Нові технічні й інформаційні можливості навчального телебачення, касетної відеотехніки, персональних комп'ютерів, дистанційного навчання має бути ще широко використовувати для нестатків самоосвіти. Доля нових поколінь усе більше визначається загальною культурою людини розвиненістю логічного мислення, мовною, математичною, комп'ютерною грамотністю.

      Актуальним  продовжує залишатися з'єднання навчання з продуктивною працею. Завдяки цьому не тільки здобуваються трудові навички, звичка до праці, відкриваються можливості застосування в трудовій діяльності знань основ наук, але й усвідомлюється суспільна значимість продуктивної праці. Поза таким усвідомленням виконання учнями трудових функцій виявляється, за словами А.С. Макаренко, «педагогічно нейтральним». Люди трудилися і трудяться за всіх часів, але тільки тоді, коли праця здобуває нова суспільна якість, вона стає одним з могутніх факторів формування духовного багатства особистості.

      В умовах ринкових відносин зростає роль особистої участі старшокласників, учнів ПТУ, студентів у рішенні  конкретних науково-виробничих задач. Досвід багатьох шкіл свідчить, наприклад, про плідні результати участі підлітків в експериментальний^-експериментальнім-дослідно-експериментальному виробництві (особливо в сільському господарстві), перевірці нових технологій, матеріалів, прийомів праці і т.п. У середніх спеціальних і вищих навчальних закладах заохочується участь молоді в науково-дослідній і проектно конструкторській роботі, у виконанні договорів з підприємствами.

      Останнім  часом громадськість разом із працівниками народної освіти жваво  обговорює можливості і перспективи  організації шкільних кооперативів. І не стільки заради зміцнення матеріальної і фінансової бази (хоча і це важливо), скільки заради найшвидшого входження дитини в реальне життя, у повсякденні турботи старшого покоління. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

      У цілому існуюча система освіти, її різноманітні ланки являють собою дуже суперечливу картину, у якій позитивні зрушення ще нерідко перемежовуються з негативними чи невизначеними тенденціями.

      Як  і раніше гостро стоїть питання про  концепцію народного освіти, її подальше функціонування. Основний наголос робиться на зміст освіти, на активні способи введення дитини у світ як єдине ціле. В главу кута ставляться не окремі шкільні предмети, не кількість годин на ті чи інші дисципліни і навіть не обсяг інформації, а пошук нових способів організації освіти, при яких у свідомості дитини установилося б якнайбільше прямих, особистісних зв'язків зі світоглядом. Саме в цьому справжнє багатство, цілісність і єдність особистості, застава її щирої волі. І навпроти, щоб керувати людиною, маніпулювати їм, необхідно розчленувати ця єдність, розірвати його і протиставити особисте — суспільному, політичне — моральному, професійне — людському. Це з успіхом робила авторитарна школа, змінюючи ці частини місцями, зіштовхуючи їхній і встановлюючи довільно їхній пріоритет.

      Подолання інерції суспільної свідомості в  оцінці освіти, що виникають у ньому  «перекосів» — справа непросте. Успіх тут визначається, насамперед, зрушеннями в соціально-економічних  умовах суспільства. Але виховні  зусилля школи можуть дати значний  випереджальний ефект, якщо в пропаганді професій, їхньої суспільної значимості соціальний ідеал органічно погоджується з інтересами людей, соціальних і демографічних груп населення, якщо школа працює в цьому напрямку в тісному контакті з батьками, із громадськими організаціями.

      Зрозуміло, що пошук найбільш раціональних шляхів відновлення всіх ступіней народного  освіти зажадає від соціології ще великих зусиль по всебічному аналізі  реального положення, визначення тенденцій  його розвитку, а також участі в  рішенні назрілих проблем формування інтелектуального потенціалу країни.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов В.Ф. Статистика народного освіти // СОЦІС. -  1996. -  №9.
2. Борисова Л.Г. Соціальна якість професійної групи. - Новосибірськ, 1993.
3. Гендин А.М., Сергєєв М.І. Профорієнтація школярів // СОЦЧС. -1996, №8, С.68.
4. Життєвий шлях соціальної когорти. / Під ред. М. Титми М., 1996.
5. Зиятдинова Ф.Г. Соціальний стан і престиж учителювання проблеми, шляху рішення, М., 1992.
6. Руткевич М.Н., Потапов В.П. Після школи. Соціально - професійні орієнтації молоді, М., 1995.
7. Соціологія проблеми духовного життя. / Під ред. Л.Н. Когана, Челябінськ, 1992, С.178.
8. Чупров В.І, Зубок Ю.А. Проблеми вторинної зайнятості унівський молоді: стан і перспективи // СОЦІС. -  2001. -  №9. -  С.88-92.
9. Шерега Ф.Е., Харчева В.Г. Соціальні проблеми вузівської науки // СОЦІС. -  2000, № 6.