Об'єкт і предмет соціології освіти

      Проте, соціологічний аналіз проблем розвитку народного освіти підтверджує, що народне  освіти виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд  з політичною і правовою культурою  освіти формує естетичні і моральні риси особистості в нерозривному зв'язку з життям суспільства.

      У закордонній соціології освіти, як показали, зокрема, дискусії в рамках XI Всесвітнього соціологічного конгресу в Делі (1986 р.), одержують поширення  ідеї «автономізації» і приватизації школи, її «незалежності» від держави, політики, що панує ідеології, усе рівно який — світської чи релігійної, прогресивної чи консервативний.

      Аналіз  ходу реальних змін у нашій країні в 90-х роках у системі освіти виявляє схожі і подібні зрушення, які можна охарактеризувати як важливий етап у пошуках нової парадигми розвитку освіти. Безсумнівно, що його гуманізація, зв'язок зі світовою культурою, пріоритет загальнолюдських цінностей — це той ключ, що зможе забезпечити ефективність підготовки молоді до життя, стане опорою кожній людині протягом усього його життєвого шляху. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ЕФЕКТИВНІСТЬ І  ЯКІСТЬ ОСВІТИ

      Очевидно, що для того, щоб виявити ефективність, дієвість освіти з погляду соціології, необхідна оцінка даного соціального  інституту, по-перше, з позицій тих людей, що чи учаться підвищують свій рівень загальноосвітніх і професійних знань. По-друге, дуже важливо оцінити соціальну позицію, мета, установки й орієнтації тих, хто навчає, тобто всіх тих, хто в силу свого професійного положення забезпечує відтворення, трансляцію і засвоєння знань. По-третє, це оцінка тих, хто є споживачем продукції загальної і професійної школи, хто одержує у виді випускників навчальних закладів молодих людей, що претендують на відповідність потребам національного господарства. І, нарешті, це нормативна база, на яку спирається суспільство при ефективності освіти, коли порівнюються реальні і задекларовані показники його функціонування.

      Саме  з цих позицій і здійснюється соціологічне вивчення ключових показників будь-якої системи і будь-якого рівня освіти.

      Насамперед, це рівень знань, яким володіють учні і студенти, усе населення країни.

      У 1988 році 89% працюючих у народному  господарстві мали середнє, середнє  спеціальне і вище освіти. Сама по собі цифра вражаюча, особливо якщо порівнювати з попередніми етапами розвитку суспільства. Разом з тим якість навчання і підготовки молоді до життя знаходилася у волаючому протиріччі із сучасними потребами суспільства. Більше того, ті досягнення в освіті, що країна мала до кінця 50-х років, до початку 80-х були втрачені, що привело до необхідності усвідомити нову історичну реальність і визначити форми і методи рішення цієї проблеми.

      Суть  проблеми полягає в тому, що вітчизняна школа відстала від світового  рівня в питаннях модернізації навчання, творчі знахідки новаторів-викладачів і особливо вчителів не одержували визнання Середня і вища школа перестали забезпечувати засвоєння справжніх багатств людської культури, загальгуманістичних моральних цінностей.

      Ефективність  освіти багато в чому залежить від того, які цілі ставлять перед собою учасники цього процесу, і в першу чергу учні і студенти, що вони хочуть реалізувати у своєму житті за допомогою освіти. У цьому зв'язку дуже важливо установити залежність між соціальною і професійною орієнтацією. Соціальна орієнтація — це визначення людиною свого місця в системі суспільних відносин, вибір бажаного соціального стану і шляхів його досягнення. Професійна орієнтація є усвідомлення того «набору» професій, що пропонує в даний момент суспільство, і вибір найбільш привабливої з них. Соціальна орієнтація взаємодіє з професійної, хоча та й інша не тотожні Вони взаємозалежні остільки, оскільки соціальний стан людини в суспільстві визначається характером і змістом його праці.

      Соціологічні  дослідження (Ф.Р.Філіппов) дозволили, зокрема, установити, що вибір виду професійного освіти лише частково обумовлений  вибором майбутньої професії — у  більшій мері, чим професію, люди вибирають свій майбутній соціальний стан. При цьому соціальна орієнтація складається в шкіл, що учаться, значно раніш, ніж професійна. Більшість опитаних учнів поки мало інформовано про конкретний зміст обраного ними виду майбутньої трудової діяльності, про умови праці, його оплаті. Вибір, зроблений напередодні закінчення школи, нерідко буває продиктований випадковими мотивами (близькістю професійного навчального закладу до місця проживання, прикладом однолітків і друзів, радами знайомих). Рекомендації школи, роль кабінетів, профорієнтації назвали як фактори вибору професії лише 4—5% опитаних молодих людей.

      Соціальна орієнтація освіти ще більше підсилилася  в період ринкових перетворень. Стрімко  зросло число бажаючих одержати фінансове, юридичне, економічне освіти в силу того, що саме ці види освіти дають можливість зайняти лідируюче, високозабезпечене положення в суспільстві.

      До  проблеми цілі дуже тісно примикає проблема мотивів навчання й особливо підвищення освіти і кваліфікації. Тому якщо в загальноосвітній школі інтерес до навчання в значній мірі подавлений і діє установка «так треба», «батьки вимагають», «усі учаться», те в середньоспеціальних і особливо вищих навчальних закладах інтерес яскраво виражений: бажання «одержати цікаву професію», «підвищити свій авторитет», «прилучитися до інтелектуальної сфери життя», «стати керівником». В умовах ринкових відносин зріс мотив, зв'язаний з можливістю одержання високої оплати праці, з бажанням придбати економічну самостійність і навіть економічну незалежність не тільки від батьків, але й у відомій мері від суспільства.

      У середині 90-х років В.І. Чупровим зареєстроване нове явище в мотивації  молодих людей: їхнє бажання з'єднати навчання з продуктивною працею. У  процесі дослідження (1995 р., 2 тис. респондентів, квотна вибірка) було виявлено, що близько 80% підлітків, юнаків і дівчин уже включені в різні сфери вторинної зайнятості. Що стосується праці, то сполучають навчання з роботою 10,8% учнів, у тому числі 6,9% школярів, 11,7% учнів ПТУ, 17,4% студентів технікумів і 15,7% студентів вузів.

      Не  менше значення при оцінці ефективності і якості освіти має задоволеність процесом одержання знань, самими знаннями, методами і формами їхньої подачі і засвоєння, а також тим, наскільки знання допоможуть молодим людям у їхньому майбутнім житті.

      Згідно  даних соціологічних досліджень (наприклад, С.Г.Зирянов, 1992) задоволеність освіти низка: приблизно кожен другий робітник (43,3%) і кожен четвертий службовець (26,8%) дали негативну відповідь на це питання. Особливо не задоволені їм робітники, що можна розглядати як обмеження їхніх можливостей у соціальному стані і соціальному статусі, а також констатацію того факту, що школа (і батьки) могли зажадати від них великих зусиль по оволодінню знаннями. 

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ  СОЦІОЛОГІЇ ОСВІТИ

      Молодь  вступає в життя — трудову, суспільно-політичну, маючи, як правило, середнє освіти. Однак воно дуже серйозно розрізняється по якості. Значні розходження залежать від соціальних факторів: у спеціалізованих школах з поглибленим вивчанням окремих предметів воно вище, ніж у звичайних масовим; у міських школах вище, ніж у сільських; у денних вище, ніж у вечірніх (змінних). Ці розходження поглибилися в зв'язку з переходом країни до ринкових відносин. З'явилися елітні школи (ліцеї, гімназії) Система одержання освіти явно стає одним з показників соціальної диференціації. Бажана розмаїтість в освіті обертається соціальною селекцією за допомогою освіти.

      Суспільство переходить від порівняно демократичної  системи освіти, доступної представникам  усіх соціальних груп, відкритої для  контролю і впливу з боку суспільства, до селективній, елітарній моделі, що виходить з ідеї автономності освіти, як в економічному, так і в політичному аспекті. Прихильники цієї концепції думають, що освіти — така ж сфера підприємницької діяльності, як виробництво, комерція, і тому повинна функціонувати так, щоб приносити прибуток. Звідси неминучість внесення плати за освіти учнями, використання різних систем для визначення рівня інтелектуального чи розвитку обдарованості. Можливість платити й особиста обдарованість — такі струни, з яких плететься сито селекції, із усі зменшуваними осередками в міру просування до вершини освітньої, а потім і соціальної піраміди.

      У цілому оптимум сполучення загальноосвітньої  і професійної підготовки ще не знайдений. Після серйозної критики яка  викрила багато вад, що вже не відповідають духу часу стандарти і правила, загально-професійної освіти стає набагато більш гнучким, ніж це було дотепер. Але її роль і відповідальність у підготовці кваліфікованих працівників ще далекі від необхідного рівня.

      Професійна  освіти — важливий етап у цивільному становленні особистості, у її гармонійному розвитку. У роботах С.Н.Іконнікової, В.Т.Лисовського показано, що нерозуміння об'єктивне необхідного зв'язку розвиненості і професіоналізму породжує не тільки схоластичні суперечки відносно «протиріччя» того й іншого, але і серйозні помилки в практиці роботи з молоддю, коли оволодіння професійними знаннями і навичками в тій чи іншій формі протиставляється загально-гуманітарній культурі. У результаті виникають або горезвісні «технократичні перекоси», або спроби формувати гуманітарну культуру людини у відриві від життя, від праці і суспільної практики.

      Особливе  місце в збагаченні інтелектуального потенціалу країни належить вищій школі. Однак зміни й у змісті, і  в напрямках, і в структурі її діяльності відбуваються дуже повільно. Дані соціологічних досліджень свідчать, що студенти і педагоги високо оцінюють можливість творчості, ратують за збільшення частки самостійної роботи, удосконалювання форм іспитів, розширення їхньої участі в керуванні вузом, підтримують розвиток конкурсної системи атестації всіх кадрів. Разом з тим до середини 90-х років вища школа ввійшла в найжорстокішу кризу, з якого далеко не усі вузи мають можливість з достоїнством вибратися.

      Школа зараз стоїть перед непростим вибором — знайти оптимальні шляхи свого подальшого розвитку. Оцінка змін, що відбуваються, неоднозначна, тому що в суспільному настрої, суспільній думці маються всілякі, у тому числі і діаметрально протилежні, точки зору. Однак пропозиції і судження, якими б суперечливими власне кажучи вони ні були, відображають глибоку зацікавленість людей у забезпеченні і подальшому нарощуванні духовного потенціалу суспільства.

      Поряд з вихованням поваги до праці і  професійною орієнтацією істотну  роль у становленні особистості грають гуманізація освіти, розвиток самоврядування, вироблення в молоді практичних навичок до організаторської і суспільної роботи.

      На  свідомість і поводження молодих  людей великий вплив робить механізм керування навчальним закладом. Строге дотримання норм і принципів демократії, законності, справедливості, гласності ще в роки навчання стає для них своєрідним еталоном, з яким вони надалі звіряють свій життєвий шлях.

      Однак стиль роботи директора (ректора), педагогічних і вчених рад, класних керівників, наставників далеко не завжди сприяє розвитку і закріпленню позитивного соціального досвіду молоді, недостатньо протистоїть проявам нігілізму, індиферентності, байдужості до суспільних справ, так само як і демагогії, анархічним діям.

      Велика  роль і різні форми зв'язку учнів зі своїми однолітками в закордонних країнах. Зустрічі на міжнародних конференціях, переписування, туристські поїздки сприяють формуванню в молоді солідарності, придбанню навичок цивільного спілкування, незважаючи на наявні розходження.

      Ріст національної самосвідомості з великою гостротою порушує питання формування в молоді правильних орієнтирів у такій важливій сфері, як міжетнічне спілкування. Відсутність активного протистояння будь-яким проявам націоналізму і шовінізму, національної обмеженості, зарозумілості і чванства, недооцінка виховної роботи роблять деякі групи молоді доступним об'єктом націоналістичної пропаганди. Більш того, національний екстремізм в основному паразитує на щирих оманах молодих людей.

      Система освіти ще погано формує високі духовні запити і естетичні смаки, стійкий імунітет до бездуховності, «масовій культурі». Роль суспільствознавчих дисциплін, літератури, уроків по мистецтву залишається незначної. Вивчення історичного минулого, правдиве висвітлення складних і суперечливих етапів вітчизняної історії слабко сполучаються із самостійним пошуком власних відповідей на питання, що висуває життя. Але безсумнівно, що історична свідомість у сполученні з національною самосвідомістю здобуває вирішальну роль у громадській поведінці учнівський молоді.

      Інформаційна  революція спонукає до безупинного  поповнення знань. Правда, вони не мають  однорідної структури. Завжди є ядро — ті знання, що лягають в основу наук, і периферія, де йде процесс  нагромадження і відновлення, що не знецінює основний капітал. Для всіх ефективно працюючих фахівців, учених, що домоглися успіхів, як показує їхній життєвий досвід, головними були дві умови: міцна фундаментальна база знань і потреба учитися, повага суспільства до тих, хто жадає знань.

      Удосконалювання народного освіти немислимо без виміру тієї ситуації, у якій знаходиться вчителювання, значна частина педагогічного корпуса

      Якщо  дотримувати формальних критеріїв  — наявності фахової освіти, стажу  роботи і т.п., то більшість педагогів  відповідають своєму призначенню. Але якщо оцінювати їхня діяльність власне кажучи, треба визнати, що багато хто з них відстали від вимог часу.