Об'єкт і предмет соціології освіти

ПЛАН

     Вступ………………………………………………………..3 1. Предмет соціології освіти…………………………......5

     2. Ефективність і  якість освіти………………………...11

     3. Актуальні проблеми  соціології освіти…………......14

     Висновок………………………………………………….20 Список літератури…………………………………….21        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Як  особлива дисципліна соціологія освіти сформувалася на рубежі XIX—XX століть. У своїх роботах Е.Дюркгейм, Д.Дьюи й інші соціологи звернули увагу на необхідність спеціального аналізу тих проблем, які торкалися ролі, призначення і функції освіти.

      У вітчизняній соціології перші спроби аналізу стану освіченості населення  зв'язані з діяльністю земських статистиків, що всебічно і ґрунтовно описали  стан шкільної справи в Росії та України. Однак власне соціологічні роботи з проблем освіти з'явилися в нас тільки в XX столітті. Дослідження радянських соціологів у 20-і роки містили пропозиції по навчанню працюючої молоді, по підготовці нової інтелігенції, по реалізації програми ліквідації неграмотності (Е.А.Кабо, Л.Е.Минц, В.С.Овчинников і ін.).

      Інтенсивний розвиток соціологія освіти одержала наприкінці 60-х —  початку 70-х років. Роботи Ф.Р.Філіппова, В.Н.Турченко, В.Н.Шубкіна були першими, у яких аналізувалися як загальні, так і специфічні питання освіти. Трохи пізніше цю групу дослідників поповнили такі видні представники радянської соціології, як Н.А. Аітов, M.Х.Тітма, В.Т. Лисовський, В.І.Файнбург і ін.

      Потім соціологія освіти розширила свій вплив: дослідження проблем вищої школи були проведені Л.Я.Рубіною, С.І.Григор'євим, В.Г.Харчевою,  Ю. Леонавічюсом, середньої школи і вчителювання — Л.Г.Борисовою, Ф.Г.Зіятдиновою, A.М.Гендиним, M.І.Сергєєв, І.Кенкманом, роль професійного освіти розглядали А.А.Овчинников, Д.Л.Константиновський, І.В.Бестужев-Ладу, В.Е.Шерега й ін.

      Великий сплеск досліджень по соціології середнього освіти породили спроби його реформування в 70— 80-і роки (остання — у роки перебудови). У цих роботах був здійснений докладний аналіз змін, що відбуваються, а також тих перешкод, що стояли на їхньому шляху.

      Що  ж стосується вітчизняної соціології 90-х років, то поки що можна назвати мало робіт, у яких були б повною мірою осмислені ті кардинальні зміни, що реально відбуваються у всій системі освіти. Як і раніше актуальним залишається питання про те, що визначає інтерес людей до процесу оволодіння знаннями, яка оцінка його дієвості й ефективності, які проблеми хвилюють людей в умовах інформаційного суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ  ОСВІТИ

      Освіта є об'єктом і предметом вивчення ряду наук: педагогіки, психології, філософії, історії, економіки, соціології. Кожна з них досліджує ту грань, що специфічна для кожної з них. Причому кожна з названих наук не може не враховувати того, що зроблено в суміжній області знань. Але не мати специфіки свого підходу — це, виходить, прирікати себе на повтор тієї інформації, що міститься в інших науках і відповідно ставити під сумнів доцільність свого автономного існування.

      Соціологія  так само, як і інші науки, спирається на узагальнену інформацію, що не може ігнорувати жодна з наук: що собою представляє система освіти, чисельність що навчаються і викладачів у цілому і по окремих формах, інфраструктура освіти, порівняння з іншими країнами і т.д. Разом з тим соціологія має свої специфічні задачі:

• вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка його ролі в житті суспільства й особистого життя;
• оцінка рівня і якості знань у контексті їхньої соціальної значимості;
• відношення суспільства і навчаються до освіти, вивчення його соціальної цінності;
• виявлення ролі освіти як фактора соціального статусу;
• визначення ступеня його впливу на динаміку духовних потреб і інтересів.

      Разом з тим у системі народного  освіти існують різні форми і  рівні освіти, кожний з який має  особливості, мети і задачі. Відповідно предмет соціології освіти також  одержує своє специфічне звучання.

      Нагадаємо, що існуюча система освіти складається  з дошкільної, середньої, професійної  середньо-спеціальної і вищої  освіти. Як особливе явище розглядається  післявузівська освіти. Усе більший  інтерес викликає феномен безупинної освіти.

      Що стосується дошкільного освіти, то соціологія виходить з того, що основи вихованості людини, його працьовитості, багато інших моральних якостей закладаються ще в раннім дитинстві.

      У цілому значення дошкільного виховання  недооцінюється. Занадто часто упускається з виду, що це надзвичайно важлива ступінь у житті людини, на якій закладається першооснова особистісних якостей людини. І суть не в кількісних показниках «охоплення» дітей чи задоволення бажань батьків. Дитячі сади, ясла, комбінати — не просто кошт «догляду» за дітьми, тут відбувається їхній розумовий, моральний і фізичний розвиток. З переходом до навчання дітей з 6 років дитячі садки зіштовхнулися з новими для себе проблемами — організацією діяльності підготовчих груп, щоб діти могли нормально входити в шкільний ритм життя, мати навички самообслуговування.

      З погляду соціології особливу значимість здобуває аналіз орієнтованості суспільства  на підтримку дошкільних форм освіти, на готовність батьків прибігати  до їх допомоги для підготовки дітей  до праці і раціональної організації свого суспільного й особистого життя. Для пізнання специфіки цієї форми освіти особливо значимі позиція і ціннісні орієнтації тих людей, що займаються з дітьми — вихователів, що обслуговує персоналу, — а також їхньої готовності, розуміння і прагнення виконати покладені на них обов'язки і надії.

      На  відміну від дошкільного освіти і виховання, що охоплює не кожну  дитину (у 1992 р. у дитсадках знаходилася  тільки кожна друга дитина), середня  загальноосвітня школа націлена на підготовку до життя усього без винятку підростаючого покоління.

      В умовах радянського періоду, починаючи  з 60-х років, здійснилася реалізація принципу загальності повного середнього освіти з метою забезпечення молоді «рівного старту» при вступі в  самостійне трудове життя.

      Сьогодні  ситуація кардинально протилежна.

      У цій ситуації соціологія освіти як і раніше націлена на вивчення цінностей  загальної освіти, на орієнтири батьків  і дітей, на їхню реакцію на впровадження нових форм освіти, тому що закінчення загальноосвітньої школи виявляється для молодої людини одночасно і моментом вибору майбутнього життєвого шляху, професії, роду занять. Зупиняючись на одному з варіантів, випускник школи тим самим віддає перевагу тому чи іншому виду професійного освіти. Але що рухає їм у виборі траєкторії свого майбутнього життєвого шляху, що впливає на цей вибір і як він змінюється протягом життя — це одна з найважливіших проблем соціології. Найбільше цікаво в цьому змісті дослідження М.Тітми, що з кінця 70-х років просліджує шлях випускників школи в Молдавії, України, Узбекистану й у ряді республік, країв і областей Росії.

      Особливе  місце займає дослідження професійного освіти — професійно-технічної, середньоспеціальної  і вищої.

      Професійно-технічна освіта самим безпосереднім чином  зв'язана з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молодих людей у життя. Воно безпосередньо здійснюється в рамках великих виробничих чи організацій державною системою освіти. Виникнувши в 1940 році як фабрично-заводське учнівство (ФЗУ), професійно-технічне освіти пройшло складний і звивистий шлях розвитку. І, незважаючи на різні витрати (спроби перевести всю систему на сполучення повної і фахової освіти в підготовці необхідних професій, слабкий облік регіональних і національних особливостей), професійно-технічна підготовка залишається найважливішим каналом одержання професії. Для соціології освіти важливе знання мотивів учнів, ефективність навчання, його ролі в підвищенні кваліфікації і реальної участі в рішенні народногосподарських проблем.

      Разом з тим соціологічні дослідження  й у 70—80-х роках, і в 90-і роки як і раніше фіксують порівняно невисокий (а по ряду професій низький) престиж  цього виду освіти, тому що орієнтація випускників школи на одержання  вищої, а потім середньоспеціальної освіти продовжує переважати. Суперечливий досвід соціально-професійних орієнтації молоді на початку 90-х років показує дуже серйозну і глибоку їх криза в силу великої розбіжності проголошених цілей і їх реального забезпечення в суспільстві.

      Особливо гостро стоїть питання про професіоналізм майбутніх фахівців, про те, щоб якість і рівень сучасної їхньої підготовки відповідали реаліям сьогоднішнього дня.

      Процес  відновлення вищої і середньої  спеціальної школи ще тільки почався. Йде він на превелику силу і має серйозні витрати. Опитування фіксують, що зміни на краще відчули тільки 16% студентів вузів і 11% учнів технікумів. Підсумки соціологічних досліджень свідчать, що лише створення умов для справді демократичної участі студентства в рішенні своїх доль здатно забезпечити корінні зміни в роботі вищої школи (Ф.Е.Шереги, В.Г.Харчева, 1995).

      Важливим  показником рівня фахівця є звертання  до духовності, до загальнолюдських цінностей, до багатства світової культури. Життя  пред'явило безсторонній рахунок  кожному фахівцю — не замикатися в рамках «професійного кретинізму». Гуманізація усього вищого освіти стала невідкладною задачею сьогоднішнього дня.

      Одною із самих серйозних перешкод на шляху  розвитку професійного освіти — відсутність  тісної інтеграції науки і навчального процесу, особливо у вузах, що готують фахівців для нових і авангардних технологій, наукомістких виробництв. Відставання від нових можливостей, що складаються у світі, науки й освіти багато в чому порозумівається тим, що екстенсивна економіка не вимагала високої якості підготовки фахівця. Рівень життя людини не залежав від його професійної компетентності, якості праці. Знання, талант залишалися незатребуваними. Природно, що така ситуація не сприяла виникненню мотивації до серйозної, творчої роботи ні в студентів, ні у викладачів. Студенти байдуже дивилися на «боротьбу» викладачів за якість їхньої підготовки. Усе це створювало ґрунт для процвітання адміністративних методів організації навчального процесу, формувало в студентів пасивність, безпорадність, апатію. Якщо за даними соціологічного дослідження, проведеного в 1988 році в 38 вузах, студентів хвилювало байдужість і несправедливість деяких викладачів і адміністраторів, то в даний час, за даними В.Г.Харчевої і Ф.Е.Шереги, у першу чергу хвилює матеріальне становище, умови і якість навчання і, що особливо необхідно підкреслити, майбутнє улаштування у житті, що представляється їм безперспективним: тільки 52% вважають, що вони будуть працювати за фахом¹ .

      Докладний соціологічний аналіз рівня освіти молодих людей дозволив знайти, що кругозір багатьох з них характеризується поверхневим знанням, що не торкається глибинні шари свідомості. От чому соціологія стала констатувати появу груп людей, що одержали освіти, але не мають відповідного культурного потенціалу.

      Виріс цілий загін «сірих фахівців», у  яких низький професійний рівень у більшості випадків сусідив  з низьким рівнем загальної культури. Тягар таких фахівців різко зменшує  інтелектуальні потенційні можливості суспільства, деформувало духовний світ країни, згубно впливало на компетентність різного рангу керівників. У цих умовах безглуздо виглядали кількісні показники випуску фахівців, що часто не відповідали пропонованим до них вимогам, причому саме народне господарство не мало потребу в такій їхній кількості. Усе це привело до шалених форм технократизму, не бажаючого ні з чим вважатися, крім кількісних показників.

      Довгий  час з народного освіти, особливо зі школи, випалювали диференціацію. Практика підтвердила, що однакова школа малопродуктивна, приводить до спустошення розуму і душі Можна простежити шлях деградації народного освіти. З інструмента розвитку особистості воно поступово перетворилося в інструмент простого відтворення знань і, нарешті, стало працювати в режимі розкрадання інтелектуальних багатств нації. І хоча суспільство починає спроби поставити на службу народу ті принципи, що добре зарекомендували себе в історії, дотепер не переборена інерція мислення і дії, протиборство різних ешелонів керування» догматизм багатьох педагогічних теорій. Процес розкріпачення йде дуже повільно.