Ми  вважаємо доцільним при аналізі  наркотизму розглядати адиктивну поведінку  як вживання адиктивних речовин. Останнім часом термін адикція часто вживається як рівнозначний залежності, припускаючи усі фізіологічні і психічні симптоми, котрі виникають при тривалому вживанні адиктивних речовин. Це зростання толерантності до засобу, яким зловживають, постійна занепокоєність тим, як його дістати й ужити, незважаючи на передбачення пагубних наслідків, а також повторні зусилля припинити зловживання без помітного успіху й ін. [25, с. 44]. Суб’єкт адиктивної поведінки позначається терміном «адикт», як залежна людина (в англ. addict - це наркоман).

      Таким чином, якщо розглядати соціологічний  зміст терміна «наркотизм», передусім  необхідно відповісти на запитання: що робить адикцію соціальним явищем? Як адиктивна поведінка стає масовим  соціальним процесом? А оскільки проблема наркотизму еволюціонувала з окремої медичної проблеми - проблеми лікування хвороби залежності, - разом із поширенням адиктивної поведінки, залученням до неї усе нових мас людей сформувалася і соціальна відповідь на цей процес. Проблеми з адиктивними речовинами медики виділили в окремий клас захворювань, виникли відповідні спеціалізовані медичні заклади. Паралельно сформувалася соціальна відповідь — у формі суспільних рухів, спрямованих проти поширення адиктивних речовин. Нарешті сформувалася реакція держави, вона знайшла вияв у законодавчих обмеженнях, які стосуються адиктивної поведінки. На наш погляд, соціальним явищем наркотизм і роблять перераховані вище ознаки, головною з яких ми вважаємо трансформацію соціальної структури під впливом масової адитивної поведінки та виникнення специфічних соціальних інститутів «у відповідь» на цей процес. 

                                          2.2 Наркотизм як субкультура 

     Наркоманію  можна розглянути як соціально-інфекційне захворювання, поширення якого відбувається всередині соціальних груп. Саме тому неможливо «ізолювати» існування наркомана в середовищі - рано чи пізно довкола нього формується група, що втягується в сферу споживання наркотиків, створюючи свою культуру, альтернативну традиційній. Інакше кажучи, наркоманія - це хвороба, що породжує свою субкультуру.

     Наркокультура має свою внутрішню логіку й організацію. У ній легко виявляються деякі  динамічні й функціональні аспекти. Оскільки мета й результат наркокультури  перебувають у непримиренному протиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланні моральних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людських цінностей.

     Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон, звільненні почуттів, що задовольняється  в умовах наркокультури є універсальним засобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бути осмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.

     У висловленнях підлітків, що вживають наркотики, часто присутні ригідні когнітивні конструкції,які наповнені позбавленням змісту (поза контекстом) релігійно-філософськими твердженнями. Твердження, взяті з різних літературних джерел, виконують скоріше агітаційно-ідеологічну роль і призначені переважно для тих, хто випробовує інтелектуальні сумніви в пропонованих діях, пов'язаних з вживанням наркотиків. Тут легко виявити й буддиську відмову від всіх бажань, і християнське всепрощення як необхідність вживання наркотиків як умови для життя в середовищі, побудованого на тотальній брехні, і нехтуванні по відношенню до земних благ, і обіцяну всіма релігіями вічність, і загальну комуністичну рівність.

         Як зовнішні атрибути рекламно-спонукального характеру наркокультури (для початківців) виступає міфологічна еклектика двох самостійних субкультурних утворень. Перше можна назвати елітарною(богемною) субкультурою, носіями якої є артисти, художники, зірки естради, люди мистецтва, а також меценати й спонсори. Друге можна назвати кримінальною субкультурою, носіями якої є люди, що живуть «по поняттях», злодії, бандити, кримінальні авторитети, шахраї, що були засуджені, злочинні угруповання. Як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі припустиме вживання наркотиків, однак, воно (вживання) не є самокоштовним і стрижневим, як у наркокультурі. Більше того, кожна із двох названих субкультур має чітко виражену спрямованість й аж ніяк не аморфну систему цінностей. Наявність правил і цінностей зумовлює існування санкцій за їхнє порушення або покарання[12, с. 89].

     Таким чином, існують механізми (економічного, морального, психологічного характеру), що стримують непомірне вживання наркотичних речовин, як в елітарної, так й у кримінальній субкультурі.

     У названих субкультурах складається  ієрархія, що зумовлює співпідпорядкованість  всіх її членів, а значить і конкуренцію між ними. У наркоманській субкультурі лідери можуть виникати лише ситуативно, тільки для одержання дози, оскільки ієрархії як такої не існує.

     Ще  більш сувора ситуація із вживанням  наркотиків у кримінальному світі. Авторитети, кримінальні ієрархи втрачають довіру своєї системи у випадку зловживання наркотиками. Наркотики вживати не заборонено, але ставати залежним не дозволено нікому з лідерів. У кримінальному світі наркотики є скоріше основою бізнесу, джерелом фінансового благополуччя ніж сенсом життя окремих членів або групи в цілому. У злочинному середовищі наркомани, як правило, не можуть займати важливих «постів» з міркувань безпеки й стійкості системи.

     Узагальнюючи  викладене, можна говорити про особливі відмінності наркокультури від інших субкультурних явищ: відсутність ієрархії, недіалогічність наркокультури, однодумність її членів, відсутність довіри у взаєминах, демонстративне псевдоелітарне поводження в сполученні з універсальною злочинною спрямованістю. Високий ступінь наслідування говорить про маргінальність наркокультури, у якій залишається одна єдина цінність і правило - наркотик.

     Для більш детального розуміння наркоманії варто розглянути її як явище багатоаспектне.

Висновки

      Термін «наркотизм» уживається щонайменше в двох значеннях - вузькому і розширеному. У вузькому значенні термін наркотизм описує соціальні характеристики вживання одного класу адиктивних речовин - наркотиків (як сума фактів їхнього вживання). У розширеному значенні під наркотизмом розуміється набагато ширший спектр поведінкових проявів, ніж наркоманія або вживання наркотиків без залежності, тобто наркотизм означає вживання як наркотиків, так і інших адиктивних речовин, тобто адиктивну поведінку. А. А. Габіані і Я. І. Гілінський поширюють цей термін і на сукупність соціальних явищ, пов’язаних із адиктивною поведінкою.

      Таким чином, наркотизм — це соціальне  явище, яке полягає в масовій  адиктивній поведінці, котра тягне  за собою формування особливих соціальних груп, виникнення особливої субкультури  і специфічних соціальних відносин, що призводить до трансформації соціальної структури й утворення нових соціальних інститутів.

     Найчастіше  наркотик пробують з цікавості, через  легковажність, наслідування когось, а  іноді до вживання наркотиків привчають  більш «досвідчені друзі». Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові і нові жертви. Ті, хто вживають наркотики, без них вже обійтись не можуть, і дози їх з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно доти, поки людина не стає залежною від них. Потім вона приноситиме їм гроші й досить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.Не кожному вдається вирватись з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

     У демографічній піраміді вікового складу населення  наркоманія вибирає, перш за все, численний і  репродуктивний шар - людей 20-50-ти річного віку. Адже все  економічний добробут суспільства, як відтворення  
населення, в першу чергу залежить від цих людей. Втрати значною  частини населення у віці 20-50-ти років можуть завдати будь-якому  
суспільству величезної шкоди, оскільки воно втрачає найбільш  
працездатну частину свого виробничого і відтворювального  
потенціалу. 

     Наркоманія - це хвороба, що породжує свою субкультуру. Наркокультура має свою внутрішню логіку й організацію. У ній легко виявляються деякі динамічні й функціональні аспекти. Оскільки мета й результат наркокультури перебувають у непримиренному протиріччі, тому вона (наркокультура) реалізується в постійному подоланні моральних і правових обмежень за допомогою ліквідації всіх традиційних людських цінностей.

     Потреба людини в подоланні обмежень, знятті заборон, звільненні почуттів, що задовольняється  в умовах наркокультури є універсальним засобом (соціального, чуттєвого й синхронного підкріплення), й може бути осмислена в рамках наркоманії як механізм формування психологічної залежності.

            Для профілактики наркоманії фахівці розробляють цілі програми, які включають у себе  наступні тенденції:  
 – тенденція включити сім'ю, особливо батьків, в рух проти наркотиків;

     –  розвиток здатності чинити опір; 

     – виявлення соціальних груп, схильних до вживання алкоголю і  інших наркотиків і розробка програм спеціально для них;

     – Привернути увагу до програм, покликаних мінімізувати ризик і  негативні наслідки від вживання наркотиків. 

     Ці  програми не вирішують проблеми вживання наркотиків, а шукають  можливості мінімізувати негативні наслідки, пов'язані з їх  вживанням для людини і суспільства. 

     Проблема  наркоманії багатогранна. А механізми виникнення  наркотичного пристрасті ще до кінця не вивчені. Треба зробити багато чого, щоб наркотики у майбутньому перестали загрожувати Україні  і людству вцілому.

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балакірєва О. М., Яременко О. О. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір. - Київ, 1998. - 86 с.
2. Братусь Б. С. Психологический анализ изменений личности при алкоголизме. - М.: Медицина, 1974. - 96 с.
3. Быков С. А. Наркомания среди молодёжи как показатель дезадаптированности // Социологические исследования. - 2000. - № 4. - С. 48–52.
4. Вилкс А. Я. Наркотизм среди молодёжи // За здоровый образ жизни (борьба с социальными болезнями). - М.: Институт социологии АН СССР, 1991. - Кн. 1. - С. 73–85.
5. Габиани А. А. Кто такие наркоманы? //Социологические исследования. – 1992. - № 2. - С. 78-83.
6. Гилинский Я. И. Наркотизм: мифы и реальность //Молодёжь. Цифры, факты, мнения. - 1996. - № 1. - С. 80–84.
7. Гульдан В. В., Романова О. Л., Данилин А. Г. и др. Наркомания с точки зрения социолога, врача, правоведа и журналиста (обсуждение за «круглым столом» редакции) // Социологические исследования. - 1989. -№ 2. - С. 37–51.
8. Журавлёва Л. А. Факторы и условия наркотизации молодёжи // Социологические исследования. - 2000. - № 6. - С. 43–48.
9. Заиграев Т. Г. Алкогольная ситуация - объект профилактического воздействия // Социологические исследования. — 1985. — № 4. — С. 47–54.
10. Заиграев Т. Г. О некоторых особенностях профилактики пьянства // Социологические исследования. - 2003. - № 4. - С. 96–105.
11. Иванова Т. В. Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков // Социологические исследования. - 2002. - № 7. - С. 78–86.
12. Каменская Т. Г, Подшивалкина В. И. Некоторые аспекты исследования образа потребления наркотиков в молодёжной среде // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». — Харків, 2000. - № 492. - С. 173–176.
13. Кузьминов В. Н., Сердюк А. А. Профилактика наркотизма в глобальной сети Internet // Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта/Сост. И. П. Рущенко. - Харьков: Финарт, 2002. - С. 141–149.
14. Левин Б. М. Родители и распространение наркотической зависимости среди подростков // За здоровый образ жизни (борьба с социальными болезнями). - М.: Институт социологии АН СССР, 1991. - Кн. 1. - С. 86–101.
15. Маликова Н. Н. Типология отношения студентов к наркомании // Социологические исследования. - 2000. - № 7. - С. 50–57.
16. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) /Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. - Харьков: Торсинг, 2000. - 432 с.
17. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. — Київ: Логос, 1998. - 324 с.
18. Наркомания: ситуация, тенденции и проблемы /Под общ. ред. М. Е. Поздняковой. - М.: Институт социологии РАН, 1999. - 88 с.
19. Подшивалкіна В. І. Наркоманія та місто: до проблеми розповсюдження наркотиків в місцевому середовищі //Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (27 квітня 2001 р., м. Дніпропетровськ). - Дніпропетровськ, 2001 - С. 160–164.
20. Подшивалкина В. И., Левинский М. В., Мирошниченко Н. А. Социотехнологические проблемы борьбы с наркоманией //Соціальні технології. - Київ, 2001. - Вип. 11. - С. 47–59.
21. Позднякова М. Е. Социологический анализ наркомании. - М.: Институт социологии РАН, 1992. - 68 с.
22. Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта /Сост. И. П. Рущенко. - Харьков: Финарт, 2002. - 240 с.
23. Профілактика наркотизації: Збірник інформаційних, теоретичних та методичних матеріалів з проблем девіантної поведінки підлітків і молоді. - Київ: Academpress, 1994. - 128 с.
24. Рекомендації для педагогів, батьків, медичних працівників по виявленню ранніх ознак наркоманії серед підлітків. - Київ: Київське об’єднання «Соціотерапія»; Київський міський центр здоров’я, 1997. - 4 с.
25. Рущенко І. П. Динаміка латентних соціальних процесів (на прикладі розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі) // Харьковские социологические чтения-98: Сборник научных работ. - Харьков: ЦЭПП «Радар», 1998. - С. 437–443.
26. Рущенко И. П., Сердюк А. А. Социологический мониторинг употребления психоактивных веществ в молодёжной среде // Профилактика наркомании: организационные и методические аспекты. Итоговые материалы международного проекта / Сост. И. П. Рущенко. - Харьков: Финарт, 2002. - С. 93–101.
27. Рущенко І. П. Соціологія злочинності. - Харків: НУВС, 2001. - 370 с.
28. Рыбаков А. И. Ценностно-нормативные представления о потреблении алкоголя // Социологические исследования. - 1988. - № 2. - С. 81– 83.
29. Соболев В. А., Сердюк А. А. Наркомания как объект социологического анализа //Вісник Харківського державного університету. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - Харків, 2000. - № 492. - С. 167–172.
30. Соболев В. А., Белоусов Ю. Л., Подгорный И. А. Центр первичной профилактики наркотизма: методологическое и организационное обеспечение. - Харьков: Финарт, 2002. - 80 с.