Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Київський університет

     Кафедра соціології 
 
 
 
 
 

     Курсова робота

     На  тему: «Наркоманія як соціальне явище» 
 
 
 
 

                                                            Виконав:

                                                             

                                                             Перевірила: 

                                                                                    

                                              
 
 

                                                 

                                                            м. Київ

                                                               2011

                                                      ЗМІСТ

                  

ВСТУП

 

     Актуальність  теми. Епідемія наркотизму, що спалахнула ще у 60-ті роки у США, прокотилася країнами Західної Європи, а наприкінці 80-х рр. перетнула кордони колишнього СРСР. В Україні 90-ті роки позначені швидким зростанням наркотизму. Це явище набуло епідемічного характеру, охопило усю територію країни, особливо південну її частину. Кількість осіб, залежних від наркотичних речовин, які стоять в Україні на обліку, зросла з 2506 чол. у 1968 р. до 79919 чол. у 2001 р. Загальна кількість злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків в Україні зросла з 6 у 1971 р. до понад 58 тис. злочинів у 2002 р. [27, с. 84]. Особливу тривогу викликає утворення кримінального ринку наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань. Профілактика наркотизму стає загальною суспільною потребою. Отже, тема роботи торкається гострої соціальної проблеми, яка хвилює суспільство.

     До  проблеми наркотизму сьогодні прикута  увага широкого кола фахівців. Актуальність соціологічного підходу зумовлена кількома обставинами. Існує певний «вакуум», брак соціологічних досліджень, зумовлений історичними обставинами. В Україні до 90-х років не проводилися соціологічні дослідження на тему розповсюдження наркотиків, тому дотепер була відсутня соціологічна інформація стосовно справжніх масштабів і темпів поширення наркотиків. Це пов’язано із політичними та ідеологічними заборонами, що існували за часів СРСР, на проведення подібних досліджень. З дослідницької точки зору, наркотична ситуація характеризується високою латентністю, внаслідок чого особливої актуальності набувають саме соціологічні методи дослідження. Проте соціологи почали приділяти увагу цій проблемі лише останнім часом, і в основному зосереджуються на окремих прикладних аспектах проблеми. Є потреба у розробці теоретичних питань, які за своїм змістом виходять за межі предметів біології, медицини, права і належать до проблемного поля соціології. Досі не існує чіткої соціологічної концепції наркотизму, немає визначення наркотизму як соціального явища. Кожен з авторів зводить наркотизм до однієї (М. Н. Гернет, А. Є. Лічко, А. А. Реджепов, В. Н. Міхлін, Є. А. Дюбін, А. В. Козаченко, Н. О. Мірошниченко) або декількох ознак (А. А. Габіані, Я. І. Гілінський, Д. В. Колесов, С. В. Турцевич).

     Сьогодні  не можна задовольнитись суто медичними термінами «наркоманія», «алкоголізм», «хімічна залежність» і подібними, бо за останні роки фактично виникло й швидко поширилося нове соціальне явище, яке виходить за рамки спеціальних дефініцій. Маються на увазі масові факти адиктивної поведінки, формування особливих соціальних груп споживачів адиктивних речовин і відповідної адиктивної субкультури, виникнення специфічних соціальних відносин, певна трансформація соціальної структури під впливом наркотизму, формування й інституціалізація цілої антинаркотичної індустрії. Ось чому актуальним завданням для соціології є вивчення не наркоманії як хвороби, адиктивної поведінки як соціальної девіації чи правопорушення, а наркотизму як соціального явищ.[18, с. 65].

     Безумовно, наркотизм - негативне соціальне явище. І функція соціології полягає не тільки в тому, аби вивчити явище, а й у тому, щоб слугувати інформаційною, теоретико-методологічною базою профілактики наркотизму. На етапі становлення профілактики наркотизму набуває актуальності соціально-технологічний підхід до превентивної діяльності як засіб її упорядкування і підвищення ефективності[22, с. 166].

     Таким чином, актуальність обраної теми обумовлена проблемною ситуацією, сутність якої полягає у тому, що, з одного боку, відбувається епідемічне поширення наркотизму, а з іншого - бракує соціологічних досліджень цього процесу, немає чіткої наукової соціологічної концепції наркотизму та на часі розробка соціотехнологічних аспектів його профілактики.

     Метою курсової роботи є розкриття основних закономірностей поширення наркотизму в сучасному українському суспільстві.

     Основними завданнями курсової роботи є:

   - розкрити соціологічний зміст поняття «наркотизм»;

   -  виявити специфіку наркоманії як соціального явища;

   - визначити причини наркоманії в українському суспільстві;

     Об’єктом курсової роботи є наркотизм як соціальне явище.

     Предметом курсової роботи є сутність наркоманії як соціального феномену.

     Ступінь розробки проблеми. Проблеми наркоманії неодноразово ставали в тій чи іншій мірі предметом дослідження багатьох вчених. Найбільш ранні дослідження наркоманії відносяться до кінця XIX ст. У 1885 р. на замовлення губернатора Туркестанського краю було проведено дослідження С. Моравицького «Про наркотики і деякі інші отруйні речовини, уживані населенням Ферганської області». З’явилися дослідження І. Левітова, Л. Сикорського, проте активне вивчення проблеми почалося з 20-х років ХХ ст. [20 с. 49].

     У 20-і роки в радянській соціології розгорнулися інтенсивні дослідження девіантної поведінки, в тому числі наркоманії. За цей період написали свої роботи І. Ісаєв, М. Н. Гернет, А. А. Герцензон, Г. Волков, І. Д. Страшин, Е. І. Дейчман, Л. Г. Політов, А. М. Рапопорт та ін. [8, с. 15, 17, 30, 72–76].  З 30-х років і до початку 60-х у вітчизняній соціології девіантної поведінки спостерігалася перерва у вивченні проблем соціальних відхилень і, зокрема, проблем адиктивної поведінки.

     Наприкінці 50–60-х рр. стали з’являтися дослідження  соціологічного характеру (В. В. Боріневич, Я. Г. Голанд, І. В. Стрельчук), пізніше тема наркотизму посідає стале місце в дослідницькій діяльності медиків, психологів, юристів, соціологів (Е. А. Бабаян, Т. А. Боголюбова, А. А. Габіані, М. Х. Гонопольський, Р. М. Готліб, І. Н. П’ятницька, Л. І. Романова й ін.).

     Перше значне емпіричне соціологічне дослідження наркотизму на території колишнього СРСР було проведено в Грузії в 1967–1972 рр. під керівництвом А. А. Габіані [12, с. 42]. Проблемам підліткової наркоманії і токсикоманії присвячені роботи А. Є. Лічко, Г. Я. Лукачер, Н. В. Макшанцевої, Т. В. Іванова, В. А. Чудновського [19,с. 22], І. Н. П’ятницької [20, с. 87], А. Ф. Радченко, М. Л. Рохліна [11, с. 90].

     Серед сучасних російських соціологів проблеми наркотизму вивчають Я. А. Гілінський, Г. Г. Сілласте [17, с. 44], М. Б. Левін[14, с.57], М. Є. Поздняко, Л. Е. Кессельман, Л. Д. Мірошніченко [15, с. 20], Т. В. Іванов, А. Л. Салагаєв, С. О. Биков, Ш. Е. Джаманбалаева [11, с. 29], Л. О. Журавльова[15, с. 46], Г. Я. Лукачер [28, с. 94], Н. В. Мокшанцева, В. О. Чудновський, Н. Н. Малікова [11, с. 28], В. О. Попов [26, с. 61], О. Ю. Кондратьєва, І. М. Кирилов [24, с. 88], Ю. В. Шиленко, О. В. Немцов[16, с. 48]  та інші. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  І  ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЧНОГО       ДОСЛІДЖЕННЯ НАРКОТИЗМУ

 

1. Соціологічні  дослідження проблем наркотизму першої половини ХХ ст

 

     Проблема  поширення хімічних речовин, здатних  викликати залежність, яка особливо гостро постала в Україні в останнє десятиріччя - це проблема наркотизму. Оскільки ця проблема за своєю сутністю є біопсихосоціальною, вона виступає предметом низки наукових дисциплін. Наукові підходи щодо вивчення проблеми наркотизму виникали паралельно з виникненням і розвитком самої проблеми. Спочатку це була проблема окремої особистості, залежної від тих або інших адиктивних речовин, і цілком справедливо першими їй почали приділяти увагу медики і психологи. Далі проблема наркотизму еволюціонувала і набула масового характеру, у цьому зв’язку сформувалися юридичний і соціологічний підходи щодо її вивчення. Виникнення та інституалізація специфічних соціальних форм реакції на процес поширення наркотизму, залучення до нього груп людей, які безпосередньо не є споживачами наркотиків, але, так чи інакше, впливають на нього (наприклад, спеціальні підрозділи поліції і навіть наркомафія), перетворили цей процес на комплексне соціальне явище. Відповідно зросла й актуальність саме соціологічного підходу до вивчення наркотизму.

            Соціологічний підхід до аналізу наркотизму полягає, насамперед, у вивченні всіх соціальних аспектів вживання наркотичних речовин (а також інших речовин, здатних викликати залежність). У межах соціології девіантної поведінки і соціології злочинності наркотизм виступає як самостійний предмет досліджень. Наркотизм розглядається як досить широке соціальне явище, в силу того, що він пов’язаний не тільки соціальними фактами поведінки стосовно наркотиків та інших адиктивних речовин, але і передбачає соціальну відповідь на процес їхнього поширення. Але передчасно говорити про існування єдиної методології аналізу наркотизму. У цьому зв’язку цікаво простежити шляхи формування уявлень про соціальну сутність цього явища.

     Найбільш  ранні дослідження наркоманії відносяться  до кінця XIX ст. У 1885 р. на замовлення губернатора  Туркестанського краю було проведено  дослідження С. Моравицького «Про наркотики і деякі інші отруйні речовини, уживані населенням Ферганської області». У результаті були виявлені й описані види наркотиків, засоби їхнього вирощування і вживання, кількість посадок, ціни на наркотики, групи споживачів. Зроблено важливий висновок про культурний характер споживання наркотиків: для ферганських мусульман вони є своєрідним замінником алкоголю і складають невід’ємну частину «способу життя» місцевого населення.

     У книзі Н. К. Реймера «Отрути цивілізації» (1899), присвяченій історії алкоголю і наркотиків, містяться відомості про структуру споживаних наркотиків, соціальний склад і спосіб життя їхніх споживачів, наводяться інтерв’ю з наркоманами. З’явилися дослідження І. Левітова, Л. Сикорського, проте активне вивчення проблеми почалося з 20-х років ХХ ст. [20 с. 49].

     У 20-і роки в радянській соціології розгорнулися інтенсивні дослідження девіантної поведінки, в тому числі наркоманії. За цей період написали свої роботи І. Ісаєв, М. Н. Гернет, А. А. Герцензон, Е. І. Дейчман, Л. Г. Політов, А. М. Рапопорт та ін. [8, с. 15, 17, 30, 72–76]. Звертають на себе особливу увагу такі роботи М. Н. Гернета, як «Моральна статистика» [15, с. 71], «Наркотизм, злочинність і кримінальний закон» (1924), «Сто дітей наркоманів» (1926). У своїх роботах М. Н. Гернет досліджує практично всі основні форми соціальних відхилень (злочинність, алкоголізм, наркоманію, самогубства, проституцію). Він робить спроби розкрити внутрішні взаємозв’язки між ними і шукає їхні спільні причини..

     А. А. Герцензон розглядає загальні питання щодо природи антигромадських явищ, їхніх причин у капіталістичному і соціалістичному суспільстві [17, с. 184]. У теоретичних роботах А. А. Герцензона відзначався рішучий відхід від факторного, у тому числі багатофакторного підходу. Герцензон виступав проти змішування чинників різного порядку. Крім того, на думку В. Н. Кудрявцева, в ті роки саме А. А. Герцензон ближче всіх підійшов до осмислення окремих видів девіацій із широких «девіантологічниих» позицій [6, с. 89].

     У 20-і рр. йшло активне вивчення проблеми наркотизму. Так, А. М. Рапопорт узагальнив матеріали обстеження 400 кокаїністів. Тісний зв’язок наркотизації населення із соціально-побутовими умовами підкреслює А. С. Шоломович. Н. К. Топорков розрізняє «наркотистів» - осіб, які приохотилися до вживання наркотичних засобів у силу соціальних умов, і «наркоманів» - осіб із патологічною конституцією. Зв’язок наркотизму і злочинності відзначають М. Т. Бєлоусова і П. І. Люблінський. При цьому ряд дослідників фіксує відносно меншу частоту і тягар злочинів, які чиняться наркоманами (І. Н. Введенський, А. М. Рапопорт). Вживання наркотику (кокаїну) частіше йшло за злочином, а не передувало йому [19, с. 20, 29].

     З 30-х років і до початку 60-х у  вітчизняній соціології девіантної поведінки спостерігалася перерва у вивченні проблем соціальних відхилень і, зокрема, проблем адиктивної поведінки. Наступила епоха «ліквідації» у країні наркотизму як соціального явища, а отже, і непотрібності будь-яких досліджень. Тематика ж пияцтва й алкоголізму не сходить цілком із радянської сцени, вона перероджується в «антиалкогольну пропаганду», «боротьбу» під гаслами типу «Пияцтво - шлях до злочину» і «Пияцтву - бій!», а в службових характеристиках з’являється характеристика «морально стійкий», що означало для посвячених - «не алкоголік». З поновленням досліджень у галузі девіацій ця галузь соціології формувалася як міждисциплінарна, зазнавши сильного впливу юридичних, медичних і психологічних дисциплін. 
 
 

     1.2 Соціологічні дослідження  проблем наркотизму  другої половини  ХХ ст. 

     Наприкінці 50–60-х рр. стали з’являтися дослідження  соціологічного характеру (В. В. Боріневич, Я. Г. Голанд, І. В. Стрельчук), пізніше тема наркотизму посідає стале місце в дослідницькій діяльності медиків, психологів, юристів, соціологів (Е. А. Бабаян, Т. А. Боголюбова, А. А. Габіані, М. Х. Гонопольський, Р. М. Готліб, І. Н. П’ятницька, Л. І. Романова й ін.).

     З середини 60-х рр. відновилася дослідницька робота, дещо пізніше з’явилися  фундаментальні праці Г. Г. Заіграєва [20, с. 33], в яких він, як відзначають дослідники [20, с. 591], відстоював соціологічний підхід у вивченні пияцтва й алкоголізму, описував результати емпіричних соціологічних досліджень, відстоював розумну соціальну антиалкогольну програму, розроблену під його керівництвом. З’явилися роботи Н. Я. Копита, Б. М. Левіна [14, с. 44–46], Ю. П. Лісіцина, П. І. Сидорова і ін. Комплексному аналізу соціальних, медичних і психологічних проблем пияцтва й алкоголізму присвячені також дослідження Б. С. Братуся, Б. М. Гузікова, В. М. Зобнєва, А. А. Мейрояна [9, с. 3, 4].