Молодіжна політика в Україні та Росії: порівняльний аналіз

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА РОСІЇ

3.1 Основні  проблеми реалізації молодіжної  політики

Як показує міжнародний  досвід, найбільше проблем під  час реалізації молодіжної політики виникає саме у фінансуванні та раціональному  розподілі коштів в кризовий період.  Для України першочерговою проблемою є недостатнє систематичне оцінювання програм і заходів молодіжної політики.

Найбільше уваги в  сфері державної молодіжної політики в Україні потребують такі напрями:

1) підтримка молоді  у сфері освіти та виховання;

2) підтримка економічного розвитку молодих сімей, забезпечення зайнятості молоді;

3) підтримка молоді  у складних життєвих ситуаціях;

4) профілактика асоціальної  поведінки, небезпечних захворювань  та формування здорового способу  життя;

5) сприяння реалізації  творчих здібностей молоді;

6) підтримка молодіжних  громадських об’єднань і організацій;

7) житлова політика;

8) сімейна політика;

9) покращання репродуктивного  здоров’я молодого покоління.

Попри те, що за роки незалежності українською державою було проведено  низку заходів щодо реформування та реалізації принципово нової молодіжної політики, проте цього ще залишається недостатньо. Головною проблемою залишається фінансування, адже впродовж 2009 р. З державного бюджету на реалізацію основної для молодіжної політики державної програми – Державної цільової соціальної програми „Молодь України” (на 2009–2015 роки), було виділено мізерні кошти – 2,5 млн. грн., або по 17 коп. на кожну молоду людину віком від 14 до 35 років.

Таке несерйозне ставлення  держави до молодіжної політики не може не відбиватися на ставленні та настроях молоді. Про це найяскравіше свідчать результати соціологічних опитувань останніх років. За даними соціологічного опитування молоді „Стан молоді очима молодих”, яке було проведено в 2005 р. Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України в рамках Проекту Програми розвитку ООН „Створення безпечного середовища для молоді України” серед молоді віком 15–23 років, тільки 7% респондентів назвали державну молодіжну політику в Україні ефективною, 27% – скоріше ефективною, тоді як 28% охарактеризували її як скоріше неефективну, а 21% респондентів прямо вказали на її неефективність [12, 239 – 244].

Тобто, проблеми існують  і потребують нагального вирішення  і ефективного використання цільових коштів і ресурсів.

Як свідчить російський досвід, головною проблемою є спрямування  державної молодіжної політики на вилучення  користі із діяльності молоді. Крім того, існує проблема залучення молоді в життя суспільства на фоні зростаючого  молодіжного екстремізму, тенденції до етнічної нетерпимості у полінаціональному суспільстві поряд із зростанням кількості негативних процесів у молодіжному середовищі.

Найбільш негативно  на становищі молоді відбилися наслідки погіршення соціально-економічного стану, безробіття, відсутність рівних стартових умов на етапі соціального становлення, воєнних конфліктів, агресивного екстремізму, насильства. Це не може не впливати на обмеження доступу молоді до повноцінної, якісної освіти, зростання рівня злочинності, підміни ціннісних орієнтації молоді хибними [9, 117 – 121].

Як свідчать результати соціологічних досліджень, дві третіх молодих росіян вважають, що в Росії не існує ціленаправленої молодіжної політики. До того ж, мала увага приділяється сфері охорони здоров’я, про що свідчить великий відсоток підлітків, які або мають функціональні відхилення, або перебувають у групі ризику. Ще однією проблемою є збереження тенденції зниження рівня зайнятості серед молоді в сфері матеріального виробництва, зростання рівня безробіття, числа молодих людей, які час від часу потребують матеріальної підтримки та правового захисту. Це викликає зростання рівня криміналізації в молодіжному середовищі, поширення наркотизму в даному середовищі.

Дані факти свідчать про те, що весь механізм державної молодіжної політики в Росії є неефективним і нездатним вирішувати основну задачу молодіжної політики, а саме: підготовку молоді до управління суспільством, державою, власною сім’єю.

Звідси випливають три основні причини такого стану речей:

1.Вузьке  розуміння молодіжної політики, що спричинює зниження її статусу і розподіл її функцій між іншими державними установами.

2. Низький  кадровий і технологічний потенціал  молодіжної сфери російської  держави: рівень підготовки працівників  молодіжної сфери залишається  на низькому рівні і бажає бути кращим, що проявляється у низькому ступені володіння сучасними соціальними та інформаційними технологіями.

3. Стратегічні прорахунки розробників молодіжної політики: була створена система, яка функціонує без зворотнього зв’язку, коли молодіжні установи працюють з молоддю, а та, в свою чергу, не надає інформації про актуальність, затребуваність і доцільність даної допомоги.

Ще однією негативною характеристикою молодіжної політики РФ є тактичний характер усіх проектів і програм, тобто вони орієнтовані на тимчасове вирішення проблем [16].

Отже, як стає зрозумілим із наведених вище проблем, характерних для реалізації молодіжної політики як в Україні, так і в Росії, вони є схожими за походженням і сферою виникнення. Реформування потребують сфери освіти, охорони здоров’я молоді, виховання, економічного розвитку, житлової та сімейної політики, працевлаштування молоді. Щоправда, в Росії додаються проблеми молодіжного екстремізму в полінаціональному суспільстві та військові конфлікти, які спричинюють низку проблем.

 

 

3.2 Напрямки  вдосконалення процесу реалізації  молодіжної політики

Враховуючи існуючі  проблеми в сфері молодіжної політики в Україні, можна сміливо стверджувати, що на сьогодні необхідно не просто обновити форми і методи роботи з  молоддю і її організаціями, а створити якісно нову молодіжну політику. Основу її має складати абсолютно новий тип відношення суспільства до молоді. Принциповими особливостями таких відносин на рівні державної політики мають бути: по-перше, політика реальної довіри до молоді, тобто створення належних умов для того, щоб молодь стала реальним суб’єктом соціально-економічних і духовних трансформацій у суспільстві, а не здійснювати виключно виховний вплив на молоде покоління. Між молоддю і державними структурами, партіями мають скластися рівноправні відносини.

По-друге, обов’язково  необхідно орієнтуватися на молодь, враховувати її потреби, інтереси у  процесі розробки і реалізації будь-яких програм соціального характеру, що мають на меті покращення життя  молоді, досягнення її ефективної соціалізації і адаптації до суспільних вимог.

По-третє,  молодь повинна  займати не пасивне становище, а  розглядатися в якості активного  суб’єкта нової державної молодіжної політики. Держава має підтримувати молодіжні організації, які насправді відстоюють інтереси і потреби молоді, здійснюють позитивний вплив своїми діями не лише на органи державної і виконавчої влади, а й на підростаюче покоління.

Однак сформувати таку політику можна, лише дійсно знаючи проблеми молоді, її середовища і прекрасно розуміючи реальні протиріччя формування і розвитку поколінь, які включаються в систему суспільних відносин [6, 115-120]

Так як державна молодіжна  політика не є епізодичним процесом, то у подальшому вона має здійснюватися  згідно з основними стратегічними напрямами, що були визначені нормативно-правовими актами на попередньому етапі її впровадження. Крім того, держава має приділяти увагу обдарованій молоді  та молоді з особливими потребами. Державне фінансування у даному напрямі повинно якщо не збільшитися, то хоча б залишатися на стабільному рівні. Проте найголовнішою зміною у підході до вдосконалення молодіжної політики має стати активне використання міжнародного досвіду у її реалізації, запозичення найвдаліших заходів, пристосованих до наших умов. Це впровадження заходів, які допоможуть молоді розвинути свої здібності, можливості, надання молоді, яка була виключена із суспільства на деякий час в силу певних причин, повторного шансу.

Також держава повинна  прикласти максимум зусиль для створення  державних програм такими, які б приваблювали молодь, спонукали її до активної участі у суспільному житті.

До того ж, реформування потребує законодавчий аспект. Для  України доцільним є прийняття  Закону про відповідну загальнодержавну молодіжну програму, у якій би зазначалися пріоритетні напрями її здійснення на найближчі роки. У січні 2009 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено лише Державну цільову соціальну програму „Молодь України” на 2009–2015 роки.

Також побутує думка  про те, що варто змінити вік  молоді у межах 15-24 років відповідно до кращих світових стандартів, тим самим скоротивши обсяги фінансування [12, 245].

Щодо державної молодіжної політики Російської Федерації, то у  майбутньому вона повинна реалізувати  наступні пріоритети для покращення і стабілізації її стану:

- залучати молодь в  соціальну політику та інформувати  її про потенційні можливості  розвитку в Росії. Така система  залучення та інформування молодої  людини не лише дозволить молодій  людині повністю реалізувати  свій потенціал, а й закріпить її впевненість в своїх силах і своєму майбутньому;

- розвиток активності  молоді в соціально-економічній,  творчій і спортивній сферах, що дозволить їй отримати визнання  у Росії;

- інтеграція молодих  людей, які опинилися у складній  життєвій ситуації, у життя самого суспільства. До них, у першу чергу, відносяться інваліди, випускники сирітських і корекційних установ, освітніх закладів закритого типу, жертви насилля, військових дій, катастроф, переселенці та іммігранти, ВІЛ-інфіковані та інших соціально незахищених верств населення.

По суті, для обох держав першочерговими діями з метою  покращення реалізації державної молодіжної політики є перегляд та покращення системи фінансування, внесення коректив у розподіл коштів щодо потребуючих  молодих людей, якісна трансформація освітньої, житлової, сімейної політики. Проблеми є схожими, вони стосуються тих самих сфер і областей і потребують нагального вирішення. При цьому заохочується поділ досвідом та звернення за допомогою до інших держав, які зуміли подолати труднощі.

Державна молодіжна  політика як в Україні, так і в  Росії, будучи одним з пріоритетних напрямків діяльності державних  органів та органів місцевого  самоврядування, потребує розвитку та організації соціальної роботи, розгортання  діяльності соціальних служб для неповнолітніх та молоді з метою вирішення гостро соціальних проблем в молодіжній сфері [19].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Попри багатоманітність підходів до визначення поняття молодіжної політики, основою для його розуміння  є системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах.

При розгляді першочергових  цілей і завдань державної  молодіжної політики як в Україні, так  і в Росії, стає зрозумілим, що домінуючим фактором є вивченням становища молоді з метою покращення умов її проживання, раціонального і ефективного використання її потенціалу у подальшому на благо розбудови держави.

Молодіжна політика у  цілому реалізується через молодіжний рух, який, виступаючи її безпосереднім суб’єктом, представлений у суспільстві різноманітними молодіжними структурами, в першу чергу організаціями, об’єднаннями, рухами молоді за відстоювання своїх прав, що відрізняються між собою організованим або неорганізованим характером.

Між станом розвитку суспільства, перспективами його подальшої трансформації та ставленням соціуму до молодих поколінь існує чіткий, тісний зв’язок. Становище молоді, її ціннісні орієнтації, її стартові можливості, у якості та ефективності яких першочергову роль відіграє державна молодіжна політика, виступають у якості дзеркала, в якому будь-яке суспільство може побачити своє майбутнє.

Молодь відноситься  до специфічної соціально-демографічної  групи, суттєві характеристики і  риси якої перебувають у процесі  становлення, на відміну від представників старших поколінь. Це группа найагресивніших споживачів, які відрізняються своїм світоглядом, переконаннями,  культурою, поняттями та ідеологією, тому так важливо для держави не допускати жодних помилок, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тому вироблення ефективної стратегії в державній молодіжній політиці є першочерговим завданням  для будь-якої держави. Не є винятком у цьому випадку і такі держави, як Україна і Російська Федерація. Зародженням сучасного типу державної молодіжної політики у цих державах прийнято вважати 1991 рік, а до цього, перебуваючи у складі СРСР, вони провадили молодіжну політику в одному напрямку.

Попри різні підходи  до реалізації даної політики, Україна  та Росія мають схожі проблеми, які проявляються в першу чергу у таких сферах життєдіяльності молоді, як-от: шлюбно-сімейній, дітородній, освітній, соціально-трудовій.

Однак за роки незалежності обома державами були проведено  серйозну роботу стосовно формування і реалізації якісно нової молодіжної політики: формування законодавчої бази державної молодіжної політики; створення структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді, в органах державної влади та управління всіх рівнів; вирішення проблем працевлаштування молоді; створення соціальних служб для молоді; сприяння створенню та діяльності громадських молодіжних і дитячих об’єднань; реалізація цільових комплексних молодіжних програм; діяльність спеціальних молодіжних фондів.