Молодіжна політика в Україні та Росії: порівняльний аналіз

Міністерство освіти та науки України

Національний  технічний університет України

“Київський  політехнічний інститут”

Факультет соціології і права

Курсова робота

 

з дисципліни «Соціологія молоді»

на тему:

«Молодіжна політика в Україні та Росії: порівняльний аналіз»

 

 

 

 

 

Виконала:	Науковий керівник:
студентка ІІІ курсу	викладач Лисенко М.В.
ФСП, групи СР-81
Сімперович  Н.В.
Залікова книжка № СР – 8110

 

Київ-2011

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Теоретико-методологічні  засади дослідження явища молодіжної політики в Україні та Росії

1. Сутність та основні підходи до поняття державної молодіжної політики………………………………………………………………………......6
2. Цілі та завдання державної молодіжної політики…………………………………………………………………………..9

Розділ 2 Шляхи реалізації державної молодіжної політики в Україні та Росії

1. Особливості формування молодіжної політики в Україні та Росії……………………………………………………………………………..12
2. Молодіжний рух як суб’єкт молодіжної політики………………………………………………………………………...14

Розділ 3 Напрямки вдосконалення молодіжної політики в Україні та Росії

3.1 Основні проблеми  реалізації молодіжної політики……………………………………………………………………………..18

3.2  Напрямки вдосконалення  процесу реалізації молодіжної  політики……………………………………………………………………………..21

 

Висновки……………………………………………………………………………24

 

Список використаних джерел……………………………………………………..28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми курсової роботи. Останнім часом спостерігається швидкий і складний темп розвитку суспільства, що вимагає від держави швидкого реагування і раціонального використання усіх наявних коштів і ресурсів.

Проте, можливості для  розвитку і досягнення успіхів у  різноманітних сферах, зокрема політичній та економічній, мають ті країни, які, швидко зорієнтувавшись у сучасних умовах, можуть переосмислити і змінити традиційні погляди, що стосуються взаємовідносин між поколіннями, а, отже, і їхнього безпосереднього впливу на умови політичного і соціально-економічного розвитку. Тобто, можна з впевненістю заявити про те, що стратегічні переваги у новому тисячолітті будуть на боці тих держав, які зможуть ефективно і раціонально використовувати людські ресурси, весь їхній потенціал, а в першу чергу – молодь як основу майбутнього суспільства і носія інноваційного розвитку.  Саме тому високорозвинені країни світу підвищують увагу до молоді, до вирішення її нагальних проблем, вносять зміни в молодіжну політику. Це є вимушеним і зваженим кроком, адже від цього залежить майбутнє молоді, яка виступає в якості розбудовника суспільства як такого. Розбудова держави на демократичних засадах, перехід до громадянського суспільства можуть стати ефективнішими за умов активного включення у всі сфери молоді. Саме її потенціал, ресурси є необхідною умовою модернізації суспільства.

Історично склалося, що наша держава постійно перебуває в центрі політичних, економічних процесів. Тому їй життєво необхідно навчитися швидко адаптовуватися до нових умов, реагувати на сучасні виклики і вимоги, щоб залишатися активною і конкурентоспроможною державою у найрізноманітніших сферах.

Однією із найважливіших складових розбудови України як соціальної держави виступає державна молодіжна політика. Однак на сьогодні вона є недостатньо розвиненою через довготривале приділення уваги суспільно-політичним та економічним проблемам, а не проблемам молоді. Однак на сьогодні ситуація якісно змінилася і спостерігається не просто зацікавленість держави до проблем молоді, а й пропонуються заходи і шляхи вирішення, що полягають у першу чергу у зміні вектору молодіжної політики.

Отже, розгляд і дослідження  проблем сучасної молодіжної політики є на досить актуальному рівні. Держава повинна створювати належні умови для молоді, щоб вона мала змогу самореалізуватися, розвинути свій потенціал і активно включитися у процеси її розвитку. Це неодмінно позитивно вплине на культурну, економічну і соціальну відбудову держави.

Перед сучасною Україною постає завдання не лише накопичувати власний досвід, розробляти власні методики вирішення проблем молоді, але й вивчати, аналізувати і  адаптовувати до своїх умов досвід пострадянських держав, у першу чергу – Російської Федерації. Хоча обидві ці держави були частинами СРСР, володіли практично однаковими умовами для формування державної молодіжної політики та її реалізації у подальшому, однак вони пішли різними шляхами розвитку. Тому для України є важливим врахування позитивних здобутків Російської Федерації у даній сфері та їх адаптація до наших умов.

Зокрема, дії російської держави по відношенню до галузі молодіжної політики відрізняються систематичністю, чіткістю в організації. Проте, попри існування великої кількості міністерств і відомств, які займаються розглядом проблем молодого покоління, вони здійснюють свою діяльність нескоординовано і не за єдиною стратегією. Це ускладнює процес оновлення молодіжної політики, досягнення нею рівня суспільних вимог.

Об’єктом дослідження є молодь як безпосередня складова молодіжної політики.

Предмет дослідження – особливості реалізації молодіжної політики в Україні та Російській Федерації.

Метою моєї курсової роботи є дослідження молодіжної політики України і Російської Федерації та порівняльна характеристика двох даних стратегій.

Завданнями  роботи є:

- узагальнення  основних підходів теоретичного  характеру стосовно явища молодіжної  політики;

- визначення  цілей та завдань державної  молодіжної політики;

- дослідження  молодіжного руху як безпосереднього  суб’єкту молодіжної політики;

- виявлення  головних напрямків вдосконалення  процесу реалізації молодіжної  політики в Україні та Росії. 

Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи становлять загальнонаукові методи, які мають виключно важливе теоретичне та практичне значення, оскільки вони дають змогу зрозуміти механізми функціонування державної молодіжної політики в Україні та Росії, знайти шляхи покращення її реалізації.

У ході виконання курсової роботи застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу: порівняльний, історичний методи а також застосування концептуального підходу. До того ж, були використані матеріали загальноукраїнських та загальноросійських досліджень, офіційні статистичні дані соціологічних досліджень.

Теоретична  та практична цінність роботи визначається актуальністю теми, недостатнім ступенем розробки даної проблематики та шляхів її вирішення. Результати курсової роботи  можуть бути використані при розробці ефективних шляхів реалізації молодіжної політики в Україні та Росії.

Структура роботи.  Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять по два параграфи, висновків, списку використаних джерел (22 найменування).

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ

1. Сутність та основні підходи до поняття державної молодіжної політики

Державна молодіжна  політика в якості політичного і  соціально-економічного феномену внаслідок  ряду об’єктивних причин є притаманною  для усіх розвинених суспільств без винятку. Однією із найвагоміших причин її впровадження є наявність молоді як особливої соціальної групи, яка якісно і суттєво відрізняється від решти.

Існує велике різноманіття підходів щодо визначення поняття «державна  молодіжна політика». Так, зокрема, деякими дослідниками вона розглядається як «системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах». Це визначенням є найбільш загальним і універсальним, але воно всіляко доповнюється і трансформується іншими дослідниками. На думку Гузенко І.М., доцільним є додати мету молодіжної політики, яка полягає у «створенні соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України» [7].

Що стосується російських дослідників, то вони розглядають молодіжну  політику в трьох іпостасях:

1. молодіжна політика – це широка, багатофункціональна політика, яка включає в себе ряд заходів, які прямо або опосередковано стосуються молодого покоління з моменту народження і до 29 років;
2. молодіжна політика – це діяльність спеціалізованих центральних урядових та муніципальних установ, комітетів, комісій зі справ молоді, які вирішують приватні питання, що стосуються подолання високого рівня безробіття, злочинності у молодіжному середовищі та соціальної незахищеності молодої сім’ї;
3. «молодіжна політика» – це термін, що охоплює політику в сфері дозвілля і освіти молоді. Дане розуміння молодіжної політики є найбільш спотвореним і вузько направленим [11, 322 – 327].

Проте, попри багатоманітність визначень, суть державної молодіжної політики полягає у тому, щоб забезпечити молодь такими умовами, при яких вона мала б змогу саморозвиватися у різноманітних сферах, реалізовувати свій потенціал, приносячи цим користь не лише собі, а й державі і суспільству в цілому.

Відповідно до Всесвітньої  програми дій в інтересах молоді на період 2000 – 2010 рр., прийнятої X Генеральною Асамблеєю ООН у 1995 році, молоддю вважаються громадяни віком від 15 до 26 років. Цей документ став світоглядним орієнтиром для решти країн у напрямку визначення вікових меж об’єктів державної молодіжної політики. У міжнародних правових документах зазначено, що з врахуванням національного законодавства у визначенні вікових меж дітей та молоді можуть вводитися невеликі переміщення в той чи інший бік [15, 233 – 241].

У незалежній Україні  вікові межі молоді від 15 до 18 років були вперше визначені законодавством у 1992 р. У 1999 р. нижня межа була відсунута до 14 років, а в березні 2004 р. Верховна Рада України прийняла рішення про перенесення верхньої межі молодіжного віку до 35 років [20].

Отже, державна молодіжна політика України поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років, незалежно від їхнього походження, національної і расової приналежності, соціального і майнового стану, освіти, мови, статі, ставлення до релігії, роду і характеру занять. Здійснюється вона завдяки діяльності органів державної виконавчої влади, установ, соціальних інститутів і об’єднання молодих громадян [7].

Держава, здійснюючи молодіжну  політику, визначає загальні засади, що забезпечують створення сприятливих умов організаційного, соціально-економічного, політико-правового характеру для процесу соціального становлення і розвитку молодих громадян, що матиме позитивний вплив не лише на них, а й на саму державу і суспільство.

Першим нормативним  документом, у якому було визначено і зафіксовано поняття молодіжної політики України, стала Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992 року, до якої згодом було внесено зміни згідно із Законом № 655-XIV від 13.05.99 р. Саме в ньому було проголошено молодіжну політику України як пріоритетний та специфічний напрямок діяльності держави, що має на меті забезпечувати інтереси молодої людини, враховуючи при цьому як власний досвід в економічній, культурній, соціальній сфері, так і світовий досвід державної підтримки молоді [8].

Що стосується Російської Федерації, то молодіжна політика у  даній державі розглядається  як система державних пріоритетів  і заходів, спрямованих на створення  умов і можливостей для успішної соціалізації і ефективної самореалізації молоді, для розвитку її потенціалу в інтересах Росії, і, відповідно, на соціально-економічний і культурний розвиток держави в цілому, забезпечуючи її конкурентоздатність і укріплення національної безпеки. Дане визначення було запропоноване у документі, що охоплює всі напрямки здійснення молодіжної політики на основі практичного досвіду – у Стратегії державної молодіжної політики в Російській Федерації [17].

Даний документ був затверджений згідно із розпорядженням Уряду Росії  від 18 грудня 2006 року і став першим в історії держави у сфері визначення принципів і пріоритетів держави у області молодіжної політики. Її компетентність поширюється на усіх молодих громадян без винятку віком від 14 до 30 років. Молодіжна політика Росії має на меті формування цілісної системи правового, організаційно-управлінського, фінансово-економічного характеру, інформаційного, економічного характеру, що дозволить громадянам у самовизначенні, виборі життєвого шляху, активній участі у реформуванні російської держави і суспільства. Тобто, створюються усі належні умови для молоді і всіляко заохочується її участь у суспільному житті [10].

2. Цілі та завдання державної молодіжної політики

На даний момент перед  українською владою постає першочергове завдання для вирішення, яке полягає у реформуванні молодіжної політики, щоб вона стала адекватною сучасним вимогам і ефективною у застосуванні. 

Базовим документом в  області молодіжної політики є Доктрина державної молодіжної політики, де сформульовані цілі, завдання, основні напрями, заходи і механізми її реалізації.

Так, в Україні державна молодіжна політика покликана забезпечувати  дійсну рівноправність молоді нарівні  з іншими соціальними групами, класами  суспільства, запобігати випадки пригнічення  молоді, недотримання її прав. Тобто, основною ціллю державної молодіжної політики постає соціальний захист молоді, оперативне вирішення її різноманітних проблем у сфері політики, економіки тощо, а також створення належних умов для юнаків та дівчат для їхнього влаштування життя, для ефективної адаптації.