Миграция как социальный фактор

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
• відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;
• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
• відсутність безпеки громадян.

У таблиці 3.1. подані дані середнього доходу населення у період з 2000 по 2010 рр.                                                                                              Таблиця 3.1.

Наявний дохід населення, [18].

Отже, за даними таблиці доходи населення у 2010 році значно зменшилися порівняно з даними 2000 року. Слід зазначити, що за наявністю значної кількості відповідних вакантних робочих місць на ринку праці в Україні, очевидним є той факт, що однією з основних причин трудових міграцій, є низький рівень оплати праці. Свідченням цього є те, що 6 із 10 трудових мігрантів основною причиною працевлаштування за кордоном назвали низький рівень оплати за відповідну роботу в Україні. Варто зазначити, що і проблема зростання безробіття постає досить гостро в умовах кризи, зокрема за даними Державного комітету статистики України у січні 2010 року кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості становила 545,6 тис. осіб, а потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад складала 65,4 тис. осіб, і як результат навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах) було зафіксовано 83 особи [18]. Це свідчить про значні диспропорції попиту і пропозиції робочої сили на вітчизняному ринку праці, що зумовлене низьким рівнем інвестування і підтримки державою найбільш мобільних підприємств малого і середнього бізнесу. У зв’язку з цим процес створення нових робочих місць протікає незадовільно.

         За даними Державного комітету статистики України за підсумками 2009 року з України вибуло 629372 осіб, міграційний приріст становив 13447 осіб. Найбільше мігрантів було з таких регіонів: Автономна Республіка Крим - 25727 особи (приріст 3470 особи), Волинська обл.  - 18975 (приріст 78 осіб), Одеська обл. - 33045 осіб (приріст 6619 осіб) та м. Києва  - 32256 особи (приріст 23400 особи) [18].

                  Світова практика свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги і країнам, які приймають робочу силу, і тим, які її віддають. Сьогодні є дослідження, які аналізують позитивні і негативні наслідки міграційних процесів для України. Як один з найважливіших позитивних наслідків для держави від трудової еміграції можна назвати поповнення вітчизняної економіки валютними ресурсами за рахунок грошових переказів трудових емігрантів. Валютна ефективність експорту робочої сили, за розрахунками економістів, мінімум у 5 разів вища за валютну ефективність товарного експорту .

Для оцінки масштабів трудової міграції українців також використовують дані про результати роботи систем грошових переказів за 2009 рік. Незважаючи на фінансову кризу, потік грошей в Україну став рекордним за всю історію. Так, за минулий рік за допомогою Western Union, Юністрім та інших операторів в Україну зайшло 2,94 млрд. дол. США, що на 16,25% більше, ніж роком раніше. За цей же час з нашої країни було відправлено лише 0,51 млрд. дол. США (плюс 33,5% порівняно з 2008-м)[17].

         Отже, перебуваючи поза сферою соціального захисту своєю держави, українські трудові мігранти інвестують в Україну близько 19 млрд. дол. США на рік (кожен з мігрантів чи нових емігрантів висилає допомогу своїм родинам у середньому 200 дол. США на місяць, а крім того, вкладає кошти у навчання дітей, у будівництво житла, в бізнес). За деякими розрахунками, в Україну надходить більше 21 млрд. дол. США [5,c. 83].

Потоки трудових мігрантів мають чітку географічну спрямованість. Вони здійснюються до найближчих країн, або більш віддалених, але з привабливішими умовами праці.

Розподіл українських мігрантів за країнами, 2010 р.[17].

                                                                                                      Діаграма 3.1.

Отже, як видно з діаграми 3.1. найбільший відсоток українців виїжджає до сусідньої Росії, США, Італії та Польщі. Великий відсоток українських мігрантів, що виїжджають до Росії, керуються тим, що ця країна є сусідкою нашої держави, а також при виїзді не існує значних мовних бар’єрів.    Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.
Сучасні тенденції зовнішньої трудові міграції пов”язані з соціально-економічними та політичними процесами в державі. Так, для України як нестабільної країни, з глибокими кризовими явищами в усіх сферах життя, характерний довготривалий потужний зовнішньоміграційний процес.

Найбільш поширений він серед чоловіків, які складають дві третини загальної кількості мігрантів ( 6,7% та 3,5% відповідно  від чоловіків та жінок працездатного віку). Міські мешканці становлять більше половини трудових мігрантів (54,4%). Разом з тим у структурі  сільського населення 8% - трудові мігранти проти 4,0% жителів міста[18]. Це пояснюється тим, що сільське населення є більш вмотивованим щодо пошуку роботи за кордоном, через неможливість працевлаштуватись за місцем проживання.

Ситуація з міграцією, що склалася в Україні, є критичною. Для забезпечення депопуляції нації необхідне негайне втручання уряду та проведення ним грамотних законодавчих, організаційних і господарських заходів у сфері соціально-демографічної політики, спрямованих на створення робочих місць з гідною заробітною платою і відповідною соціальною захищеністю. Право громадянина виїжджати за кордон є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома: права мати роботу або власну справу, яка б давала змогу реалізувати себе та забезпечити добробут сім’ї.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном в період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд. Їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отримують її.
Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.
На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.
Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:
по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;
по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);
по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.
Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.
Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.
Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.
Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямований відбір наших земляків, їх професійну підготовку й перепідготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, незалежно від того, в якій країні вони перебувають.
Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.
Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СГТ, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:
по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;
по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;
по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.
по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.
Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

3.2. Проблеми міграції робочої сили та шляхи їх подолання.

В умовах демографічної кризи міґраційний відплив українських громадян за кордон не тільки гальмує соціально-економічний розвиток України. Коли мільйони людей виїздять за межі України, виникає велика дисгармонія духовної й соціальної сфер життя: спорожнілу соціальну нішу заповнюють імміґранти, які деформують соціокультурне середовище й етнічну структуру українського суспільства. А Україна тим часом безповоротно втрачає свій безцінний людський ресурс –духовний, інтелектуальний, трудовий потенціал.
Саме з глибокого усвідомлення надвисокої ціни нашого людського ресурсу ми й зобов’язані підійти до планування стратегічних заходів із розв’язання проблем та подолання причин української трудової міґрації. Державна міґраційна політика повинна стати важливою складовою довгострокової стратегії розвитку України.
       Стратегічні заходи необхідно спрямувати на зведення до мінімуму й подолання причин, які спонукають зовнішню трудову міґрацію українців та імміґрацію іноземців. Завдання полягає не в тому, щоб мінімізувати неврегульовані потоки міґрантів, а в тому, щоб мінімізувати сам потік трудових міґрантів з України й імміґрантів в Україну. Україна повинна подолати комплекс донорства й сама забезпечити себе своїм людським ресурсом. Відповідно всі різноспрямовані течії української міґрації та еміґрації необхідно спонукати до праці в інтересах цілого українського суспільства, надавши їм відповідні правові гарантії. Передусім потрібно створити систему захисту інвестицій українців із-за кордону в Україну, що гарантуватиме залучення фінансових ресурсів у розвиток усіх сфер життєдіяльності українського суспільства.
        Весь комплекс проблем масової трудової міґрації та соціально-економічних причин, що їх породили, можливо розв’язати тільки на основі ґрунтовно розробленої й послідовно впровадженої Національної стратегії поступального розвитку України. А на її правовій базі необхідно розробити й реалізувати комплексну соціально-економічну Державну програму «Повернення на Батьківщину українських трудових міґрантів».
      Передусім необхідно провести прозоре, відкрите суспільне обговорення проблематики міґраційних процесів за участю громадських об’єднань трудових міґрантів – українських громадян за кордоном та іноземних громадян в Україні, фахівців із різних галузей діяльності, експертів у сфері міґрації, представників органів державної влади всіх рівнів.
     Розробку ґрунтовної стратегії поступального розвитку України, виваженого законодавства у сфері міґраційних процесів не можна покладати лише на міністерських чиновників і депутатів нинішньої Верховної Ради.
Вирішальне слово має належати фахівцям із різних галузей суспільної діяльності, громадським організаціям, які представляють інтереси трудових міґрантів, експертам у сфері міґрації.
      До основних заходів програми «Повернення на Батьківщину» належать[6,c.35]:
     - створення умов для повної реалізації себе громадянами України на Батьківщині, а також сприяння поверненню на Батьківщину українських трудових міґрантів – громадян України та закордонних українців;
     - створення всеукраїнських і реґіональних центрів соціальної та психологічної реабілітації трудових міґрантів після їхнього повернення в Україну, розробка програм їх розгортання й діяльності та підготовка відповідних фахівців;
    - підготовка законопроектів, загальноекономічних і цільових програм щодо створення в Україні нових робочих місць, а також започаткування й розвитку трудовими міґрантами, які повернулися з-за кордону, власного бізнесу;
    - розробка міґраційного законодавства на стратегічній основі з забезпеченням національних пріоритетів України;
    - узаконення міґраційних процесів, усунення нелегальної міґрації та її негативних наслідків, посилення відповідальності міґрантів і посадових осіб із метою протидії корупції;
     - регулювання продуктивної імміґрації згідно з обґрунтованими квотами в інтересах українського суспільства та сприяння адаптації імміґрантів в українському соціокультурному середовищі;
    - гармонізація законодавства України з законодавством країн перебування українських трудових міґрантів для забезпечення соціально-правового захисту та збереження національної ідентичності громадян України та їхніх дітей за кордоном;
     - розвиток співпраці громадського сектору з Міґраційною службою України та з іншими державними органами у сфері міґрації.
    Можливими шляхами подолання негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави: