Миграция как социальный фактор

Отже, виділяють такі головні центри міжнародної міграції робочої сили:
1) Західна Європа:
а) міграція населення із країн Східної Європи;
б) міграція населення із країн колишнього СРСР.
2) США – найбільший центр тяжіння міжнародної міграції робочої сили:
а) наявність емігрантів (до 35%) населення;
б) імміграція населення завдяки політики залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів, вчених (50-60рр.)
в) залучення творчих працівників (артистів, художників, скульпторів)
3) Міграція у нафтодобувні країни (країни ОПЕК у 60-70рр.)
а) мігрантів нараховувалось більше ніж місцевих жителів;
4) Міграція в країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі) характеризуються:
а) міграцією сільськогосподарського населення;
б) міграція робітників сфери послуг;
в) міграція із країн колишнього СРСР, та Східної Європи.
5) Міграція на Африканський континент:
а) міграція у межах самого Африканського континенту;
б) залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів з різних країн у ПАР у 70-80рр.
6) Міграція у нові індустріальні країни (Південна Корея, Гонконг(Сян-Ган), Тайвань, Сінгапур у 80-90 рр. );
а) залучення інженерно-технічних робітників;
б) залучення висококваліфікованих підприємців та бізнесменів. 
Постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно переважною формою аж до Першої світової війни. Значні маси європейців назавжди покидали свої країни й переселялися на постійне проживання у США, Канаду, Австралію, поступово інтегрувалися в структуру населення цих країн, стаючи його постійною частиною. Переселення у зворотному напрямку було мізерним. 
Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного терміну повернутися на батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Така форма міграції не є новою, вона виникла ще на початку століття, але масових масштабів набрала в 60-ті роки.  Ротація буває прискореною та уповільненою. У прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше й охоплює працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більш ніж 30 % усієї чисельності працівників-іноземців. Спостерігається тенденція до збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах. Посилюється їх прагнення до натуралізації. Певній частині іммігрантів справді вдається домогтися натуралізації, і вони стають, таким чином, постійним елементом населення країн-реципієнтів.

В умовах глобалізації та демократизації світу, появою нових технологій та інтернаціоналізацією, географічні межі між країнами фактично стираються і процеси міграції не вважаються чимось аномальним у сучасному динамічному світі.

2.2. Вплив трудової міграції на розвиток міжнародних економічних відносин.

Міграція робочої сили не є однозначним процесом. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:
1. Дана країна отримує дешеву, молоду робочу силу.
2. Країна-імпортер залучає готових спеціалістів.
3. У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет.
Виграш країни- експортера трудових ресурсів:
1. Валютні перекази імігрантів своїм сімۥям.

У 2010р. майже 325 мільярдів доларів було переказано у країни третього світу[19]. Це у три рази більше, ніж офіційна допомога виділена на розвиток цих країн. І це майже така ж сума, яку вливають у ці держави іноземні інвестори
2. Експорт трудових ресурсів послаблює проблему безробіття.
3. Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:
- виникнення додаткових проблем, повۥязаних з соціальним захистом імігрантів.
- відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.
- втрата кваліфікованих дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.
Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:
- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік мізків”.
- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.
- виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

Міждержавні переміщення робочої сили можуть мати різні економічні наслідки та призводити до виникнення досить складних проблем у країнах — експортерах та країнах — імпортерах робочої сили.

Для аналізу економічних наслідків міжнародної міграції робочої сили скористаємося економічною схемою імміграції, зображеною на рисунку 2.2.

Проста економічна схема імміграції, [12,c 365] 

                                                                                     Рисунок 2.2.

а — країна 1; б — країна 2

 Оскільки середня реальна заробітна плата у двох країнах різна і обмеження на вільне міжнародне переміщення робочої сили в них відсутні, робітники з країни 1 будуть емігрувати в країну 2 доти, доки заробітна плата в обох країнах не встановиться на однаковому рівні Рт. Кількість робітників-емігрантів із країни 1 в країну 2 у такому випадку буде дорівнювати FC (CF´).

Еміграція робочої сили із країни 1 буде мати такі наслідки для її економіки:

1) середній рівень реальної заробітної плати зросте з Р до Р’;

2) обсяг національного продукту (сума граничного продукту, створеного робочою силою у грошовому виразі) зменшиться з ОАВС до OADF;

3)загальний фонд заробітної плати (ставки заробітної плати, помножені на кількість працівників) зміниться з ОРВС до OPmDF;

4)дохід бізнесу (підприємців), який дорівнює різниці обсягу національного продукту та загального фонду заробітної плати, зменшиться з РАВ до Р AD.

Імміграція робочої сили у країну 2 буде мати такі наслідки для її економіки:

1)середній рівень реальної заробітної плати впаде з Р до Рт;

2)обсяг національного продукту збільшиться з О´А´В´С до O´A´D´F´;

3)загальний фонд заробітної плати зміниться з О´Р´В´С до О´Р D´F;

4) дохід бізнесу (підприємців) збільшиться з Р´А´В´ до PmA´D´.

З погляду усього світу (обох країн) міжнародна міграція робочої сили з країни 1 до країни 2 приведе до зростання реального обсягу національного продукту у всьому світі з (ОАВС + О´А´В´С) до (OADF + O´A´D´F´), тому що приріст національного продукту C´B´D´F´ у країні 2 перевищує втрати національного продукту FDBC у країні 1. [12, c. 365]. Отже, можна зробити висновок: усунення законодавчих бар´єрів для міжнародного руху робочої сили збільшує економічну ефективність у всьому світі. Увесь світ виграє завдяки тому, що люди можуть вільно переїхати до тієї країни, де вони зможуть зробити вагоміший внесок у світове виробництво. Міжнародна міграція дає змогу виробляти більший обсяг національного продукту з тим самим обсягом ресурсів.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн уповільнювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та еффективності виробництва в країні.

Економіка цілого ряду промислово розвинутих держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти.

Разом з тим, наплив робітників із-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, призводить до зростання безробіття, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Слід зазначити, що трудящі-іноземці, як правило зазнають різної форми дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними наслідками.

Найбільш прийнятим кількісними показниками міждержавного переміщення трудових ресурсів є показники, що фіксуються в платіжному балансі. Якщо людина перебуває в країні менше року вона вважається нерезидентом. Якщо людина пербуває в країні більше року, то з метою статистичного обліку вона перекласифіковується в резиденти. У статистиці платіжного балансу показники, зв’язані з міграцією робочої сили, є часткою балансу поточних операцій і класифікуються за трьома статтями:

Трудовий дохід, виплати зайнятим – зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі відрахування нерезидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов’язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менше року.

Переміщення мігрантів – оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний гроршовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) – за даною статею.

Перекази працівників – пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їх оціння вартість.

По статті «трудові доходи» враховуються доходи нерезидентів, по статтях «переміщення мігрантів» і «перекази працівників» показуються доходи і витрати резидентів. На практиці точно визначити, за якою саме статтею мають фіксуватися ті чи інші міжнародні перекази, досить складно. Облік мігрантів ведеться на момент перетинання кордону, і якщо з’ясовується, що запис було зроблено неправильно, його за звичай не переглядають.

Отже, з часом  міжнародна міграція розвивалася і розширювалася. У 20

столітті сформувалися основні центри імміграції – це були країни, які характеризувалися стрімким економічним розвитком та сприятливим соціальним та політичним режимом. До таких країн відносять США, Канаду, країни Західної Європи. Міграційні процеси характеризуються рядом позитивних та негативних наслідків для країн, залучених в міжнародний обмін робочою силою. Проте ,загалом, помірна  міграція вважається позитивним явищем.

Розділ 3. Міграційні процеси в Україні.

3.1 Основні причини міграції робочої сили України. Наслідки та загрози.

Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то після розпаду СРСР вони стали доступними пересічним громадянам. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за рубіж в особистих справах не перевищувала 43 тис. У 1991 р. вона досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази. Значна частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами родичів і знайомих, а здійснювалася з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном. За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції постійно зростають: у 1996 р. вони становили 12 тис., у 1998 р. – 24 тис., а у 2002 р. – 41 тис. осіб, а вже у 2010 році – близько 60 тис. за даними різних громадських організацій та соціальних досліджень на початок 2011 року за кордоном перебувало близько 9 млн. українців[18]. Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:

•  Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

•  Неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

•  Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

•  Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Однією з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межами. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами: 

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням; 

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 
по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 
по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.  Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу. 
Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масового безробіття. Головні чинники масової еміграції: