Контрольная работа по "Социология"

 

 

Титульный лист

 

 

 

 

 

 

Варіант №9

Лист-завдання

 

 

 

 

ПЛАН

 

1. Поняття й основні види соціальної мобільності. Маргінальність.
2. Основні елементи культури.
3. Інституціоналізація: поняття й основні етапи.
4. Проблеми освіти на сучасному етапі розвитку суспільства

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

1 ПОНЯТТЯ  Й ОСНОВНІ ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ  МОБІЛЬНОСТІ. МАРГИНАЛЬНІСТЬ

 

   У суспільстві  відбуваються Постійні зміни,  переміщення людей та соціальних  груп з одного класу (верстви)  до іншого, переміщення в межах  однієї верстви з однієї групи до іншої, зміна владних верств, створення нових соціальних груп та ін. Такі соціальні переміщення в соціології називають соціальною мобільністю.

   Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

   Основоположником  теорії соціальної мобільності  прийнято вважати П. Сорокіна. Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг у 1927 р. За визначенням П. Сорокіна, «під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда або соціального об’єкта чи цінності, створеної чи то модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої». Сорокін розглядає велику кількість конкретних форм розшарування суспільства, виділяючи з них, як найбільш основні, три типи: економічний; професійний; політичний.Між різними стратами й усередині кожної з них існують переміщення індивідів, позначені соціальною мобільністю. Поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою характеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму. Так у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже повністю відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. В суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, надаючи можливість людині переміщатися з однієї перетни чи страти в іншу.

   Основні  види соціальної мобільності:

1. Індивідуальна й групова;
2. Міжпоколінна і внутрішньопоколінна;
3. Вертикальна і горизонтальна.

   Розглянемо  детальніше кожний вид соціальної  мобільності.

   Індивідуальна мобільність - кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві. Переміщення вгору, вниз або по горизонталі відбуваються у кожної людини незалежно від інших Індивідам притаманний потяг до кращого, вони постійно прикладають зусиль для того, щоб отримати більш високий прибуток, більше влади, здобути повагу від інших. Зміни соціального статусу індивіда відбуваються завдяки його власним зусиллям і особистим досягненням Ми демонструємо соціальну мобільність, коли, наприклад, отримуємо диплом про вищу освіту, переїжджаємо до іншого міста або змінюємо роботу.

   Середній  громадянин за життя переміщається  на одну сходинку вгору або  вниз, рідко кому вдається зробити  крок відразу на декілька ступенів.

   Фактори  висхідній індивідуальної мобільності,  тобто причини, що дозволяють одній людині досягти більших успіхів, ніж іншому: а) соціальний статус родини; б) рівень отриманої освіти; в) національність; г) фізичні та розумові здібності, зовнішні дані; д) отримане виховання; є) місце проживання; ж) вигідний шлюб.

   Групова мобільність - переміщення відбуваються колективно.

   Групова  мобільність спостерігається там  і тоді, де і коли підвищується  або знижується суспільна значущість  цілого класу, стану, касти.

   Причинами  групової мобільності найчастіше  виступають наступні фактори: а) соціальні революції; б) іноземні інтервенції, навали; в) громадянські війни; г) військові перевороти; д) зміна політичних режимів;є) заміна старої конституції новою; ж) селянські повстання; з) міжусобна боротьба аристократичних родів;і) створення імперії.

   Групова  мобільність має місце там,  де відбувається зміна самої  системи стратифікації. Прикладом  групової соціальної мобільності  може бути падіння соціального  статусу професійної групи вчителів, які свого часу посідали дуже  високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу.

   Міжпоколінна мобільність передбачає, що діти досягають більш високої соціальної позиції або опускаються на нижчу сходинку, ніж їхні батьки. Наприклад, син шахтаря стає інженером.

   Внутрішньопоколінна мобільність означає, що один і той же індивід, поза порівняння з батьками, протягом життя кілька разів змінює соціальні позиції: токар стає інженером, а потім начальником цеху, директором заводу, міністром машинобудівної галузі.

   Вертикальна мобільність передбачає переміщення з однієї страти (стану, класу, касти) в іншу, тобто переміщення, що приводить до підвищення чи до зниження соціального статусу. В залежності від напрямку переміщення вертикальна мобільність буває висхідна (соціальне піднесення, рух вгору) і спадна (соціальний спуск, рух вниз).

    Кожний  з них може протікати в індивідуальній  і колективній формах.

   У відповідності  з природою стратифікації є  низхідні і висхідні течії економічної, професійної і політичної мобільності, не говорячи вже про інші, менш важливі, типи. Наприклад, службове підвищення — професійна мобільність (робітник-інженер-директор заводу-міністр); істотне поліпшення добробуту — економічна вертикальна мобільність; перехід на інший рівень влади — політична вертикальна мобільність Висхідні течії існують в двох основних формах:  проникнення індивіда з нижньої верстви в існуючу більш вищу верству або утворення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи в більш вищу верству на рівень з вже існуючими групами цієї верстви.

   Відповідно  і низхідна течія також має  дві форми: перша полягає в  падінні індивіда з більш високої  соціальної позиції на більш  низьку, не руйнуючи при цьому  вихідної групи, до, якої він належав; друга форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в пониженні її рангу на фоні інших груп або в руйнуванні її соціальної єдності. Як писав П. Сорокін, у першому випадку "падіння" нагадує людину, яка впала з пароплава, у другому - занурення у воду самого пароплава зі всіма пасажирами на борту або загибель пароплава.

   Соціальна  мобільність здійснюється за  допомогою певних каналів. Можливі  канали індивідуальної вертикальної  мобільності: освіта, армія, родина, шлюб, власність, релігія; а групової – війна, революція, переворот, стихійні лиха.

   Горизонтальна мобільність передбачає переміщення індивіда з однієї соціальної групи в іншу без підвищення або пониження соціального статусу: переміщення з православної в католицьку релігійну групу, з одного громадянства в інше, з однієї сім`ї (батьківської) в іншу (свою власну, знову утворену ), з однієї професії в іншу.

Різновидом  горизонтальної мобільності служить  географічна мобільність, що припускає  не зміну статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше при збереженні колишнього статусу.

   Горизонтальна  мобільність може виступати в  двох формах: індивідуальній і  колективній.

   У характеристиці  процесів соціальної мобільності  використовують такі показники,  як швидкість, інтенсивність, сукупний індекс соціальної мобільності.   Під швидкістю соціальної мобільності розуміють вертикальну соціальну дистанцію або кількість економічних, професійних чи політичних страт, які проходить індивід, рухаючись угору або вниз, за певний проміжок часу.   Під інтенсивністю соціальної мобільності розуміють кількість індивідів, які на основі горизонтальних або вертикальних соціальних переміщень за певний проміжок часу змінюють свої статуси. Кількість таких індивідів у певній соціальній спільності — це абсолютна інтенсивність мобільності, їхня частка в загальній чисельності певної соціальної спільності — це відносна мобільність. Сукупний індекс соціальної мобільності є результатом взаємозв'язку швидкості та інтенсивності цього процесу.

   За допомогою  поняття сукупний індекс мобільності  соціологи порівнюють явища мобільності,  які відбуваються в різних  суспільствах.

   У період  якісного оновлення суспільства,  істотних змін соціально-економічних  та політичних відносин процеси  соціальної мобільності є особливо інтенсивними. Це можна простежити на прикладі нашої країни. З’явилися нові соціальні групи - підприємці, банкіри, фермери, здійснюються зміни в політичній еліті та ін. У цей час особливої гостроти набуває проблема маргінальності.

  Маргінальність (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

   Термін був введений у науковий обіг наприкінці 20-х рр. XX ст. американським соціологом Робертом Парком. Він досліджував переселенців із міста в село — "мешканців околиць" (звідси й термін — "маргінал"). Роберт Парк виявив, що ці переселенці становлять особливу соціальну групу, яка відрізняється як від міщан, так і від селян. Вони були вже не сільськими мешканцями, але ще не городянами. Втративши вже традиційну селянську мораль і ще не засвоївши етику поліса, вони ніби "випали" з однієї культури і не вписалися в іншу. Роберт Парк розглядав їх як жертви урбанізації, які не розуміли і не любили міста і мстилися йому за своє приниження і самотність. Сьогодні у соціології цей термін застосовується не тільки щодо переселенців, а трактується ширше.

   Ракурси  розуміння маргінальності можна  визначити такими ключовими словами:  окраїнність, проміжне становище, існування на межі різних культур, дії у ролі, яка лежить між двома поряд розташованими ролями. Поняття маргінальності характеризує стан тих, хто відірвався від своєї верстви, але ще не адаптувався до нової, не прийняв її цінностей та норм, тобто термін маргінальність визначає перехідний, структурно не визначений соціальний стан суб’єкта.

   Маргінал — це особистість або група, спільнота, яка формується на межі соціальних верств та структур і в рамках процесів переходу від одного типу соціальності до іншого або в межах одного типу соціальності внаслідок її серйозної деформації. Основним критерієм, що визначає стан маргінальності індивіда або групи, є стан, пов’язаний з періодом переходу, який уявляється як криза. Другий базовий критерій — невизначеність соціального стану, невключення або неповне включення до соціальної структури чи групи. Третій — це статусна неузгодженість чи несумісність.

   Наприклад, інженер, який втратив роботу за спеціальністю і змушений торгувати на базарі, але не адаптувався на новому місті, відчуває приниження в своєму новому соціальному стані. Від старих культурних цінностей і звичок він відмовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає. Так само у маргінальній ситуації опинилися і представники нижчого класу, які поповнили ряди "нових українців": у них є проблеми з тим, як пристойно себе поводити, розмовляти, одягатися відповідно до вимог нового соціального статусу.

   Типовими  прикладами маргінальності також  є стан людини, яка переїжджає  з села в місто, змінює рід  занять (була вчителем — стала реалізатором), включається до управлінської структури, не маючи досвіду.

 

 

 

 

2 ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ  КУЛЬТУРИ

 

   Поняття  культури дуже часто використовується  в науці та у повсякденному  житті і має багато значень.  Тому складно дати єдине визначення цього слова з урахуванням усіх відтінків. Термін «культура» має латинське походження (cultura – догляд, обробка, вирощування, виховання, освіта, розвиток, шанування) і спочатку означало обробку землі, вирощування врожаїв.  На сьогодні існує кілька сотень визначень поняття «культура».

   Слово  «культура» означає історично  визначений рівень розвитку суспільства,  творчих сил і здібностей людини. Кожна епоха розвитку людини  характеризується певним типом  культури. Так само характеризується  кожна сфера життя та діяльності людини. Культура - це складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства. Таке найбільш вдале визначення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор.

      Згідно поширеного розуміння,  культура — це історично визначений  рівень розвитку суспільства,  творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах  організації життя і діяльності  людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях. Під «культурою» розуміється все те, що створено, перетворено, оброблено, виховано в результаті діяльності людини. Культура персоніфікує в собі все, що ми думаємо, як діємо й чим володіємо. Культура завжди розуміється як творчі надбання людей, відмінні від того, що дає нам природа. Тому культура не успадковується генетичним шляхом, вона безпосередньо пов'язана із суспільством. Між культурою й суспільством існує дуже тісний зв'язок. Слід взяти до уваги, що:

- культура має відношення до стилю життя членів даного суспільства – їхнім звичкам, традиціям, манері поведінки, матеріальним цінностям, які вони виробляють;

- суспільство це система взаємин, що поєднує людей однієї культури.

   Жодна  культура не може існувати без суспільства, але також жодне суспільство не може існувати без культури. Вивчення суспільства через його культуру є надзвичайно актуальним, так як одні лише економічні й політичні характеристики не можуть служити ключем до розуміння соціальних явищ.

   Культура  персоніфікує в собі все, що ми думаємо, як діємо й чим володіємо.  З погляду соціології, культура – це цінності, норми, традиції, переконання, моделі поведінки й матеріальні предмети, які разом формують спосіб життя людей, поєднуючи їх у єдину цілісність – суспільство. Культуру вивчають різні науки – філософія, культурологія, історія, антропологія та інші. У соціології існує свій аспект вивчення культури:. дослідження ролі культури, її функцій у формуванні й розвитку соціальних систем, того, як ті або інші елементи культури впливають на життєдіяльність соціальних спільнот.