Фундаментальні проблеми економічної організації. Ринок праці і безробіття, види та наслідки безробіття

     Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

     Структурне  безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

     Причиною  структурного безробіття є територіальна  і кваліфікаційна невідповідність  між вільними робочими місцями і  безробітними.

     У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

     Технологічне  безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

     Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.  

     Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

     Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

     Інституціональне  безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

     На  ринку праці розрізняють також  застійне і хронічне безробіття.

     Застійне  безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

     Розвиток  ринкової економіки супроводжується  виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

     Згідно  із Законом України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

     Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

     Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують  низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій  діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

     Проведені дослідження чисельності й складу незайнятого працездатного населення  дають змогу припустити, що у сфері  нерегламентованої зайнятості основні  доходи одержують приблизно 8—8,5 млн  осіб, тобто майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, равових відносин і норм.

     Зарубіжний  досвід свідчить, що і в країнах  з розвинутою економіцею відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.

     Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається як ефективний захід щодо запобігання безробіття. Масштаби не-Вовної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки збільшилися в десятки разів. При цьому активно використовуються державні дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць.

     Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

     Економічними  збитками від безробіття є також  звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

     Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

     У Великій Британії, наприклад, зменшення  регіонального безробіття досягається  через організацію “підприємницьких зон”, в яких усі підприємства практично  звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.

     В умовах становлення ринкової економіки  особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

     Важливим  напрямом запобігання безробіттю серед  молоді є реалізація спеціалізованих  програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення  для неї додаткових робочих місць  без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Список  використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. 
2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000.
3. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.
4. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 1998.
5. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 1998.
6. Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 1995.
7. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. — К.: Знання, 1993.
8. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 2002.