Фундаментальні проблеми економічної організації. Ринок праці і безробіття, види та наслідки безробіття

     Елементами  ринку праці є також попит  на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит  може бути індивідуальним і сукупним.

     Сукупний  попит на робочу силу — це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

     Індивідуальний  попит на робочу силу— це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

     Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

     Водночас  мають бути установлені певні  юридичні обмеження щодо зростання  зайнятості, зокрема через надання  можливості індивідуального регулювання  робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт [6, c.34].

     Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

     У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку  за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

     Формування  попиту на робочу силу здійснюється під  впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

     Пропозиція  робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

     Кон'юнктура  ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

     Регулювання ринку праці здійснюється для  забезпечення відповідності між  попитом на робочу силу та її пропозицією  за обсягом і структурою, тобто  має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

     В умовах ринкових відносин будь-які  диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок  праці і внутрішній ринок.

     Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

     На  зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників  окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

     Внутрішній  ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

     Розвиток  внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

     Профспілки  об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою  мірою, ніж на зовнішньому ринку  праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

     Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший  ринок праці.

     Наприклад, у США переважає зовнішній  ринок праці, в Японії — добре  організований внутрішній ринок.

     Практика  функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

     На  відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

     До  прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

     Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які  називаються сегментами.

     Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

     Ознаками  сегментації можуть бути:

     • територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

     • демографічні характеристики — статево-віковий  і сімейний склад населення;

     • соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

     • економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

     • психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

     • поведінкові характеристики — мотивація  зайнятості та ін. Великого значення набуває  створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки  з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

     Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і  роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

     До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого  капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

     Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою  повної зайнятості та системою соціального  страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки [8, c.210].

     Структурна  перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

     Гнучкість ринку праці передбачає:

     • оперативне реагування на зміни кон'юнктури  ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється  відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

     • територіальну та професійну мобільність працівників;

     • гнучкість підприємства, яка виявляється  в гнучкому регулюванні обсягів  продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва  і праці, управління кадрами;

     • різноманітність форм наймання і  звільнення;

     • різноманітність форм професійно-кваліфікаційної  перепідготовки;

     • гнучкість диференціації заробітної плати;

     • гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

     • гнучкість режимів роботи та розподілу  робочого часу;

     • різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

     • різноманітність методів і форм зайнятості.

     На  підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням  режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких  режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.

     Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

     Факторами формування безробіття можуть бути такі:

     • нестача сукупного ефективного  попиту;

     • негнучкість системи відносних  цін і ставок заробітної плати  і викривлення в ній, пов'язані  з грошовою експансією держави і  подальшою інфляцією;

     • недостатня мобільність робочої сили;

     • структурні зрушення в економіці;

     • дискримінація на ринку праці  щодо жінок, молоді та національної меншості;

     • демографічні зміни в чисельності  та складі робочої сили;

     • сезонні коливання в рівнях виробництва  окремих галузей економіки.

     Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

     Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

     Відкрите  безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

     Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

     Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

     В умовах ринкової економіки цей вид  безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.