Етнічна толерантність як об’єкт соціологічного аналізу

1) активна толерантність (відвертість, готовність до міжетнічних контактів);

2) пасивна толерантність (нерегулярність міжетнічних контактів, схильність спілкуватися з представниками своєї національності при збереженні позитивного відношення до представників іноетнічних груп);

3) толерантність виборча (міжетнічні контакти носять обмежений характер по якийсь ознаці – мові, релігійній приналежності, культурним особливостям);

4) толерантність вимушена (міжетнічні контакти виникають під тиском обставин і носять суто діловий характер, наприклад, по службовій лінії);

5) інтолерантність (категоричне небажання взаємодіяти з людьми іншої культури) .

              На думку Н М Лебедєвої, О.В Луньової, Т.Г Стефаненко, на прояв етнічної толерантності у сфері міжгрупової взаємодії впливають універсальні чинники: позитивність або негативність етнічної ідентичності; чіткість або невизначеність етнічної ідентичності; величина культурної дистанції з етноконтактними групами; тривалість сумісного мешкання; ступінь етнокультурної компетентності; значущість етнічної ідентичності для суб'єкта толерантності; суб'єктивний статус етнічної групи суб'єкта і об'єкту толерантності; величина соціальної дистанції з етноконтактними групами; психологічна готовність до міжкультурного діалогу; досвід і навики міжкультурної взаємодії [29, с.55]. До цього необхідно додати наявністю у минулому досвіду етнічної дискримінації, рівень сприйманої дискримінації, вираженість установок на агресію, ступінь схожості культурних цінностей, установки на внутрішньоетнічну консолідацію. Величезну роль грають також соціально-економічні чинники: соціально економічна ситуація в країні мешкання суб'єкта толерантності; місце мешкання суб'єкта (крупне місто або провінція); соціальний статус суб'єкта, рівень доходу.                                          Етнічна толерантність в багато чому визначається тривалістю сумісного мешкання, розвитком багатоманітних форм міжкультурної взаємодії, оскільки вона за своїм значенням і повинна перш за все формуватися в культурі. Реальними формами прояву толерантності у взаємостосунках можна вважати міжетнічні браки, розповсюдження двомовності, у ряді випадків - подвійна самосвідомість, риси культурного взаємопроникнення (в розповсюдженні національної кухні, у відзначених святах, гостинності і т. д.). Тривалий досвід сумісного мешкання, розвиток двомовності, культурної взаємовплив, розповсюдження міжетнічних браків обумовлюють надійний ступінь толерантності в спілкуванні.                            Підводячи підсумок необхідно виділити що етнічна толерантність є необхідною умовою для розвитку демократичного суспільства. На основі цього можна виділити наступні функції толерантності [29, с. 56]:

      Мирозабезпечуюча: забезпечення мирного співіснування людей;

      Регулююча: конструктивне регулювання конфліктів; регулювання взаємодій людей; забезпечення прав людини; стримування етнічної неприязні;

      Функція підтримки системи: підтримка самоорганізації суспільства; соціального відтворювання;

      Культурозберігаюча функція: підтримка культурного різноманіття суспільства; розвиток культур за рахунок взаємозапозичування;

      Інтегруюча: об'єднання членів суспільства;

      Психологічна: створення умов для суспільства довір'я, пошани, розуміння; формування позитивної індивідуальної етнічної ідентичності;

      Виховна: успішна передача культурного і соціального досвіду в процесі соціалізації та інкультурації.

      Комунікативна: готовність до спілкування; конструктивна взаємодія;

      Креативна: створення і забезпечення умов для творчої активності

Таким чином, поняття толерантності формувалося упродовж століть, і цей процес триває дотепер.  Толерантність – складна і суперечлива категорія, по-різному усвідомлювана і тлумачена в різних культурах, в різні історичні періоди, різними шарами суспільства і різними вченими. Накопичуючи різнобічні значення, термін “толерантність” прагне відповідати дійсності. Так що цей термін постійно поповнюється. Толерантність визначається як світоглядна позиція індивіда і одна з ключових цінностей суспільства. Як норма цивільної поведінки толерантність характеризується світоглядною і психологічною відвертістю, а також відповідальністю при виробленні рішень і перетворенні їх у життя. З точки зору соціологічного підходу толерантність розглядається як норма поведінки, механізм відтворювання цінностей, моральний принцип, соціокультурна ідея. Правильно зрозуміла толерантність – найважливіша умова повноцінного й конструктивного світоглядного плюралізму.                                                                                                                                             Соціальна роль етнічної толерантності в підтримці мирного співіснування людей очевидна. Етнічна толерантність – це терпимість до будь-яких проявів іноетнічного менталітету (у поведінці, способі життя, характері, висловлюваннях тощо). Толерантність відповідно до якої люди розрізняються в етнічному відношенні і мають право на збереження своїх особливих етнічних рис, і жодна етнічна група не має підстав рахувати себе краще або вище інших. Етнічна толерантність як один з видів толерантності забезпечує гармонійне, мирне співіснування представників різних етнічних груп, а так само визначає багатовимірність культурного середовища. Вона служить суспільним гарантом недоторканості  і ненасильства по відношенню до різних етнічних груп. Вона виконує такі важливі функції як мирозабезпечуюча, регулююча, культурозберігаюча, інтегруюча, психологічна, виховна, комунікативна, креативна функції та функція підтримки системи. Етнічна толерантність на відмінну від інших видів толерантності, є найбільш вивченим та найбільш актуальним феноменом в наш час, бо у сучасній країнах вона є умовою збереження миру та спокою та основою інтеграції та співробітництва зі світовим співтовариством в умовах глобалізацій них процесів.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОЯВИ ТОЛЕРАНТНОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2.1.  Рівень етнічної толерантності в Україні: емпіричний вимір

Розвиваючись на величезній території, українська культура набула значного субетнічного розмаїття, що збереглося і понині. Під час останнього Всеукраїнського перепису населення у сучасному суспільстві зафіксовано наступні етнографічні групи українського етносу: бойки, гуцули, лемки, литвини, поліщуки, русини – разом вони становлять внутрішню субкультурну варіативність української культури, багатоманітність виявів її культурної самобутності [4, с.154]. Етнографічні відмінності різних груп українського суспільства, відзначає В. Крисаченко, практично ніколи не ставали причиною серйозних конфліктів, а навпаки, нерідко демонстрували значну консолідацію у прагненні самостійного державотворчого поступу України. Етнонаціональна багатоманітність українського суспільства представлена, за даними Держкомстату України, 130 національностями та народностями [4, с.156]. В умовах поліетнічного складу населення України досить актуальним є питання міжетнічних стосунків. Хоча в Україні не було жодного відкритого конфлікту, проте джерела напруженості виникають в різних регіонах з різних причин: проблема переселення та адаптації кримських татар, занепокоєність у регіонах з так званим російськомовним населенням, проблема закарпатських русинів.

Щорічне моніторингове соціологічне дослідження «Українське суспільство» Інституту соціології визначає динаміку особливостей ставлення громадян України до людей інших національностей шляхом визначення соціальної дистанції [19, с.35]. Соціальна дистанцію першими проаналізували Г. Зіммель, Т. Парк і Е. Берджесс. Починаючи з робіт Л. фон Візе, дане поняття вважається одним з центральних, що характеризують ступінь близькості чи відчуження соціальних груп. За допомогою вимірювання соціальної дистанції визначається статус, потенціал соціальних груп, а в етнічно диференційованому суспільстві – і соціальні позиції етнічних груп. Твердість і розмірність соціальної дистанції, взаємопроникнення характеристик груп є показниками стану суспільства, ступеня рівності груп, якісними індикаторами соціальної справедливості, соціальної й етнічної толерантності. [16, с.77].              Щоб одержати чітку картину складних та суперечливих національних відносин і визначити особливості за закономірності формування культури стосунків між представниками різних етнічних груп, недостатньо оперувати деякою частковою інформацією. Іноді глибшого аналізу вимагає застосування деяких специфічних засобів, які мали б оцінити загальну національну толерантність. Одним із таких засобів є шкала "соціальної дистанції", розроблена Еморі Богардусом в 1924 р. [19, с.45]. Соціальною дистанцією між національними групами у дослідженні Інституту соціології вважають ступінь надання переваги представниками однієї національної групи представникам різних національних груп як партнерів у міжособистісному спілкуванні та готовність встановлювати контакти з представниками конкретних етнічних груп [16, с.78]. Еморі Богардус приступив до роботи над методикою в 1924 році. Протягом двох років він емпірично відпрацьовував методичний план побудови шкали вимірювання соціальної дистанції, запропонований професором університету Чикаго Робертом Парко.

В 1990 р. Н.  Паніна здійснила апробацію методики  Э. Богардуса в Україні. В результаті, була сконструйована семибальна шкала соціальної дистанції, по якій визначалося значення дистанції для представників різних національностей. Шкала побудована за кумулятивним принципом, що дозволяє визначати значення соціальної дистанції по відношенню до представників певної національності: згоден допустити як член сім'ї – 1 бал, як близьких друзів – 2 бали, сусідів – 3 бали, колег по роботі – 4 бали, жителів країни – 5 балів, туристів – 6 балів, взагалі не допускав би – 7 балів. Таким чином, 1 бал означає максимальну національну толерантність, а 7 балів  – крайню нетерпимість [14 с.47]. Рівень толерантності громадян оцінюється за значенням ІІНД (Інтегральний індекс національної дистанційованості). Якщо цей показник не перевищує 4 балів (готовність допустити представників вказаної національності як членів родини, близьких друзів, сусідів – сфера міжособистісного спілкування), це свідчить про толерантне ставлення до представників даної групи.

Якщо значення індексу перевищує 4 бали (згода допустити представників вказаної національності у якості колег — сфера соціального спілкування), однак не виходить за межі 5 балів („нехай живуть в Україні, але контакти з ними є небажаними”), тоді ставлення до цієї етнічної групи може бути визначене як відособленість (готовність допустити представників групи як колег, мешканців країни). До третього рівня належать представники груп населення, ставлення до яких визначається індексом у діапазоні 5‑6 балів, що вказує на ізольованість, небажання бачити представників цих соціальних груп в якості громадян держави, але при цьому допускається їх перебування у якості гостей. Крайній ступінь нетерпимості – ксенофобія. В такому разі рівень індексу перевищує 6 балів, що означає повну відмову у в’їзді в країну [32].                                                                                                                                                                                      Таким чином, в Україні шкалу соціальної дистанції Богардуса було уперше адаптовано та апробовано у 1990-1991 рр. у дослідженнях,  проведених Інститутом соціології НАН України. У квітні 1992 р. шкалу Богардуса вперше було застосовано у дослідженні психологічного стану населення України за репрезентативною для дорослого населення України вибіркою. Було опитано 1800 осіб  старших від 18 років,  які за статтю, віком, освітою, областю та типом поселення,  репрезентативно  представляли доросле населення України. Починаючи з 1994 р. в ІС НАНУ виконується проект "Українське суспільство моніторинг соціальних змін", в який включено дану методику.                                                                                                                              Динаміка останніх років засвідчує певне зменшення рівня толерантності українців. Починаючи з 2002 до 2008 рр. інтегральний індекс національної дистанційованості з 10 національностями  становить від 5,1 до 5,3. За даними моніторингу Інституту соціології НАНУ в 2008 р. цей показник становить 5.2. Однак наразі можна говорити про зростання рівня толерантності у 2008 р., порівняно з 2006 р. на 0,1. Таблиця 1

Динаміка показників національної дистанційностінаселення України від різних національностей [9, с.33].