Енергетична безпека та сталий розвиток

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний технічний  університет України 

«Київський політехнічний  інститут»

Видавничо-поліграфічний  інститут

Кафедра технології поліграфічного виробництва

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни:

«Основи сталого розвитку суспільства»

на тему:

«Енергетична безпека та сталий розвиток»

 

 

 

 

студент                                                                                   О. А. Прийменко групи СТМ - 71                                      ^підпис

 

 

перевірила                                                                               Л. В. Сторіжко

                                                                                                      ^підпис

 

 

 

 

 

Київ — 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………….……………3

1 ЕНЕРГЕТИЧНІ ІНДИКАТОРИ  СТАЛОГО РОЗВИТКУ………………4

2 ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ФАКТОР……………………………………………9

3 ДІЇ ЩОДО ЕНЕРГЕТИЧНОГО  МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ………..17

ВИСНОВКИ……………………………………...…………………………19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………..…23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Розвиток людського  суспільства нерозривно пов’язаний з використанням природних ресурсів нашої планети, з споживанням різних видів енергії у все зростаючих масштабах. Усі здобутки сучасної цивілізації - величезна різноманітність товарів, різний за швидкістю і комфортом транспорт, космічні польоти і т.д. - можливі завдяки тій величезній кількості штучної енергії, яку виробляє людство.

В основі виробництва  теплової та електричної енергії  лежить процес спалювання копалин енергоресурсів –вугілля, нафти, газу.

Масштаб добутку та витрачання копалин енергоресурсів, металів, споживання води, повітря для виробництва  необхідної людству кількості енергії  величезний, а запаси ресурсів, обмежений.

Особливо гостро стоїть проблема швидкого вичерпування запасів  органічних природних енергоресурсів, так як більшість ресурсів не відновлюється, по крайній мірі, в помітній кількості. Науково - технічний прогрес визначається розвитком енергетики країни. Енергетика - найважливіша галузь народного господарства, яка охоплює енергетичні ресурси, вироблення, перетворення, передачу та використання різноманітних видів енергії. Це основа економіки країни.

Подальше загострення  проблем енергетичної безпеки змусило  країни ЄС знову повернутися до проблем  енергозабезпечення. Один з головних напрямів вирішення проблеми енергозабезпечення країн ЄС пов'язують з розвитком нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та високою енергоефективністю споживання.

Питання енергоспоживання є для України надзвичайно  складним клубком складних проблем, невирішеність яких починає загрожувати національній безпеці України, особливо з огляду на відсутність у країні власних запасів нафти, газу, ядерного палива. Тому питання енергозбереження слід вважати найважливішими економічними та екологічними проблемами на даному непростому етапі розвитку України.

1 ЕНЕРГЕТИЧНІ ІНДИКАТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

Сучасні умови розвитку людства характеризуються якісно новими загрозами й небезпеками глобального масштабу та постановкою нових завдань – пошуку основ, принципів та цінностей, які б сприяли виживанню та подальшому динамічному непереривному розвитку суспільства.

Такий новий підхід до взаємодії людини та природи отримав  назву концепції сталого розвитку і можна коротко охарактеризувати наступною тезою: для того щоб  розвиток був сталим, необхідно врахувати не тільки його економічні аспекти, а і соціальні, екологічні та політичні. В загальному плані сталий розвиток передбачає вирішення наступних найважливіших проблем [1]:

· збереження якості навколишнього  природного середовища (НПС);

· поступальний економічний  розвиток;

· вирішення соціальних та демографічних проблем суспільства;

· збереження політичної стабільності й миру.

Таким чином, в основу стратегії сталого розвитку покладені концептуальні положення, що тільки комплексне вирішення проблем еколого-соціально-економічного розвитку може стати базисними для забезпечення сталого розвитку.

В цьому контексті  можна визначити, що енергетика має  найважливіше значення для сталого розвитку і є суттєвою складовою при вирішенні всіх вище визначених першочергових проблем. В той же час вплив енергетики на ті чи інші складові сталого розвитку є одночасно взаємозалежним та взаємопротилежним. Так, з одного боку, для забезпечення поступального економічного розвитку та прийнятної якості життя необхідні значні енергетичні ресурси й за прийнятними цінами. В той же час, саме енергетичні викиди є найбільшими забруднювачами НПС, а самі енергетичні ресурси однією з основних причин політичної нестабільності, конфліктів та війн.

В загальному плані можна визначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку можуть бути вирішені тільки на основі свідомої організації економічної, в тому числі і енергетичної, діяльності держави, яка, в свою чергу, визначається рівнем економічної (енергетичної) безпеки. Як визначено в «Основних напрямках державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки України» [2] саме «енергетична безпека є однією з найважливіших складових національної безпеки, необхідною умовою забезпечення сталого розвитку держави».

Основним методом оцінки стану енергетичної безпеки є індикативний аналіз, в якому на підставі оцінки рівня окремих показників та індикаторів безпеки, шляхом віднесення їх поточного рівня в ту чи іншу категорію кризисності, проводиться оцінка загального рівня енергетичної безпеки. Згідно методологічних розробок ДФ НІСД [3], загальними складовими енергетичної безпеки держави визначені: енергозабезпечення (економічна складова), енергетична незалежність (політико-економічна складова), екологічна прийнятність (екологічна складова) та соціальна стабільність (соціальна складова енергетичної безпеки).

Таким чином, як і для  сталого розвитку, забезпечення енергетичної безпеки передбачає комплексне вирішення  проблем енергозабезпечення з врахуванням  соціальних, екологічних та політичних аспектів.

Комплексний підхід до оцінки рівня енергетичної безпеки визначив і наступний перелік базисних показників та індикаторів, а саме

показники енергозабезпечення:

· ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоємність економіки держави) - визначається як відношення загальної кількості спожитих в країні енергоресурсів (ПЕР) до отриманого при цьому ВВП (для більш об’єктивного порівняння даного показника з аналогічними показниками інших країн та регіонів світу ВВП обчисляється з урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС), тобто реальних цін, які складаються в країні);

· достатність енергопостачання - визначається як відношення загальної кількості спожитих в країні ПЕР до загальної кількості населення в країні;

· частка використання основних видів ПЕР - відсоток використання основних типів ПЕР (нафта та нафтопродукти, вугілля, природний газ, енергія АЕС, енергія ГЕС та НВДЕ) в їх загальному споживанні;

· частка стратегічних запасів та резервів - потенціальна тривалість (в днях) споживання виключно стратегічних запасів;

· зношеність основних виробничих фондів - відсоток виробничих фондів які відпрацювали свій ресурс, у загальній кількості виробничих фондів;

показники енергетичної незалежності:

· залежність при постачанні ПЕР - відношення обсягів імпорту ПЕР (або кожного конкретного його виду) до загальної кількості спожитих в країні ПЕР (або загальної кількості спожитого певного виду ПЕР);

· монопольна залежність при постачанні ПЕР - відношення обсягів експорту з однієї країни (одного джерела) до загальної кількості спожитих в країні ПЕР;

показники екологічної прийнятності:

· ефективність екологічного забруднення - відношення загальної кількості енергетичних викидів (в тонах еквіваленту СО2) до отриманого при цьому в країні ВВП (ПКС);

· інтенсивність екологічних викидів - відношення загальної кількості енергетичних викидів (в тонах еквіваленту СО2) до загальної кількості населення в країні;

· відносного екологічного забруднення (рівень виконання Кіотського протоколу) – відношення наявної кількості енергетичних викидів в країні в поточному році до аналогічної кількості енергетичних викидів в 1990 році (базового рівня);

показники соціальної стабільності:

· достатність (доступність) електро- та теплопостачання;

· вартість енергетичного кошика для населення.

В роботі [4] була представлена аналогічна система показників сталого  розвитку, яка представляє собою розширену структуру та включає три головні аспекти сталого розвитку (соціальний, економічний та екологічний) а також положення інституційного характеру та представлена 41 показником.

Аналіз представлених  моделей оцінки рівня енергетичної безпеки та сталого розвитку показує  їх значну ідентичність в базових  показниках та індикаторах, що, враховуючи вищенаведені концептуальні положення  їх визначення, є прийнятним та обґрунтованим.

Різниця моделей полягає  в наступному: по-перше, стан енергетичної безпеки визначається поточним рівнем окремих показників та індикаторів  безпеки, рівень же сталого розвитку визначається динамікою зміни тих  самих показників та індикаторів; по-друге, якщо для оцінки рівня енергетичної безпеки при визначені критичних та граничних рівнів окремих показників та індикаторів використовуються аналогічні рівні найбільш розвинутих країн та регіонів світу, або їх середньосвітові рівні, то для визначення сталості розвитку, в першу чергу, використовуються аналогічні показники та індикатори найменш розвинутих країн та регіонів світу.

Деякі конкретні приклади дають змогу наочно упевнитися в  існуючих відмінностях. Крім того, на сьогоднішній день навіть найкращий рівень енергетичної безпеки не відповідає умовам забезпечення сталого розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ФАКТОР

 

Україна належить до енергодефіцитних країн (за рахунок своїх джерел паливно-енергетичних ресурсів вона задовольняє свої потреби приблизно на 50%). І від того, як буде розвиватися світова геополітична ситуація в енергетичній сфері, значною мірою залежатимуть умови функціонування економіки та ПЕК України.

Центральноєвропейське розташування України, в принципі, дає можливість виступати нашій державі сполучною ланкою між нафтопереробними регіонами країн каспійського регіону та найважливішими ринками збуту в Європі, тобто сподіватися на організацію різноманітних джерел постачання нафти. Це у першу чергу наш спільник по ГУУАМу Азербайджан, Казахстан, а також країни Близького та Середнього Сходу.

Реалізація маршруту транспортування  каспійської нафти Баку - Супса - термінал Південний (Одеса) - Броди (Західна  Україна) – Європа, як гадають фахівці, зміг би вирішити не тільки проблему зменшення вантажопотоку нафти через протоки Босфор та Дарданелли, але й забезпечити вихід сировини на привабливі ринки Центральної та певною мірою Північної Європи. Слід враховувати й транзитний потенціал України, що виступає значним фактором зростання економіки та зміцнення незалежності України за рахунок інтеграції в економіку країн ближнього та дальнього зарубіжжя (Європу).[5,6]

Але на сьогодні побудова власними силами нафтопроводу поки що не вирішила остаточно  завдання зовнішньої диверсифікації, оскільки створення євразійського нафтотранспортного коридору не набуло реальних обрисів. Це обумовлено, по-перше, масштабністю проекту, що вимагає залучення значних коштів; по-друге, потребує копіткої узгодженої роботи між учасниками цього проекту та іншими зацікавленими сторонами; по-третє, його остаточна побудова вимагає враховування складної гри у каспійсько-середньоазіатському регіоні основних світових суб’єктів політичного процесу, у першу чергу США, Росії, ЄС тощо.

Окрім сказаного, здійснення цього проекту певною мірою ставить питання й економічної доцільності, оскільки потрібно зважати на транспортні видатки, глибину переробки нафти і т. ін., що, природно, формує ціну.

Хоча, на думку українських фахівців, вирішальним важелем впливу для залучення каспійської нафти до українського транзитного маршруту мають бути низькі транзитні тарифи та зберігання якості нафти. Сюди можна долучити й митні пільги, високий рівень обслуговування й, особливо, надійність партнерства. У комплексі, за умов наполегливої роботи, це надало б можливість заохотити інвестиційні програми. До сказаного слід додати й те, що українські НПЗ мають значний потенціал з переробки нафти (він становить близько 60 млн тонн на рік). Існуюча потреба в нафтопродуктах, безсумнівно, робить Україну досить привабливим ринком збуту для нових нафтовидобувних компаній. [5,6]

Трагічні події 11 вересня і початок  афганської кампанії США, що знаменували  собою перший етап “всесвітньої боротьби проти тероризму”, а згодом і  окупація Іраку, принципово змінили ситуацію у світі й, зокрема, в районі Близького Сходу та чорноморсько-каспійського регіону. У зовнішньополітичному плані Вашингтон нині має безпрецедентні можливості щодо зміцнення своєї ролі в регіоні, визначаючи перебіг основних міжнародних подій. Завдяки своїй присутності Сполучені Штати одержали шанси вирішити одразу кілька проблем. По-перше, отримали важелі впливу на одне з найбільших нафтогазових родовищ світу, розташованих у районі великого Каспію. По-друге, з’явилася реальна можливість тиску на Іран, віднесений до “осі зла”, який (як і Туреччина) претендує на роль лідера в регіоні. По-третє, відкривається можливість створення плацдарму поблизу Китаю з метою значного впливу на нього (через Синьцзянь-Уйгурський автономний округ), оскільки “Піднебесна” здатна у майбутньому скласти серйозну конкуренцію Сполученим Штатам у світі. По-четверте, з метою реалізації стратегічних завдань іде активне включення у свою орбіту країн Центральної Азії та Кавказу (Казахстану, Азербайджану, Туркменістану, Таджикистану, Киргизії, Узбекистану та Грузії). Тобто США розширюють свою присутність з метою більш надійного контролю над ситуацією в регіоні. По-п’яте, збільшується рівень контролю за поставками енергоносіїв до Європи, що знайде остаточне завершення з утворенням “лімітрофної зони” (Чорноморсько-Балтійської дуги), куди США мають намір переводити свої бази. По-шосте, США розуміють, що тільки диверсифікація маршрутів доставки енергоносіїв із місць їхнього видобутку до споживачів може, якщо не позбутися цілком, то істотно знизити рівень залежності США від традиційних постачальників нафти і газу. [5,6]