Біографічний метод у соціології

Біографічний метод в соціології

Курсова робота

ЗМІСТ

ВСТУП

Глава I. СУТНІСТЬ Біографічний метод

1.1. Визначення біографічного методу в соціології

1.2. Витоки біографічного методу в соціології

Глава II. ЗБІР І ОБРОБКА біографічних даних

2.1. Збір біографічного матеріалу

2.2. Аналіз та інтерпретація біографічного матеріалу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Біографічний метод має дуже багато спільного з методом включеного спостереження і по суті є ще одним різновидом етнографічного підходу до «аналізу випадку». Відмінністю біографічного методу можна вважати велику сфокусованість на унікальних аспектах історії життя людини (іноді - групи, організації) і на суб'єктивному, особистісному підході до опису людського життя, кар'єри, історії любові і т. п, У центрі уваги соціолога тут виявляється документальне або усний опис подій з точки зору самого «випадку», тобто ті відомості, які в медицині називають суб'єктивним анамнезом. Як і метод включеного спостереження, біографічний метод має «етнографічні» коріння. Культурні антропологи і історики часто спиралися (і спираються) на «усні історії» чи щоденникові записи і мемуари, коли їм доводиться вивчати відповідно «доісторичні», не мають писемної традиції спільноти або «закулісні» політичні механізми. Ще очевидніше той внесок, який внесли у розвиток біографічного методу документальна журналістика та мемуаристика. (Достатньо згадати про такому ранньому прикладі використання порівняльно-біографічного методу, як «Життєписи» Плутарха.)

Мета цієї курсової роботи - виробити повне і систематизоване уявлення про витоки, ідейних передумови і конкретних застосуваннях біографічного методу в соціології.

Глава I. СУТНІСТЬ Біографічний метод

1.1. Визначення біографічного методу в соціології

Біографічні дані в соціології - це основне джерело детальних і мотивованих описів «історії» окремої особистості. І значущі соціальні зв'язки, і мотиви дій отримують тут переконливе висвітлення «з точки зору діяча». Найчастіше джерелом біографічних даних стають особисті документи (мемуари, записки, щоденники і т. п.) або матеріали інтерв'ю і бесід.

Лише в дуже рідкісних випадках дослідник має справу з життєписом, що включає в себе всі події «від першого крику до останнього подиху». Зазвичай основна увага приділяється конкретним аспектам чи стадіям життя - кар'єрі, міжособистісним відносинам і т. п. Деякі автори навіть пропонують натомість широко вживаних термінів «біографічний метод» або «історія життя» використовувати термін «історія окремого випадку» («individual case history») , що підкреслює виборчий, селективний характер життєпису ^1.

У соціології «історії життя» найчастіше використовувалися для вивчення соціальних меншин - тих груп, які досить важко піддаються просторової і тимчасової локалізації (і, отже, менш доступні для масштабних вибіркових обстежень).

1.2. Витоки біографічного методу в соціології

У 1920-40-х рр.. біографічний метод широко застосовувався представниками Чиказької школи. Так, наприклад, в 1920-і рр.. чиказький соціолог К. Шоу вивчав підліткову злочинність, використовуючи написані на його прохання автобіографічні нотатки юного правопорушника, доповнені поліцейськими та судовими документами, результатами медичних оглядів і т. п. Всю сукупність цих даних він розглядав як «історію випадку».

Першою власне соціологічної роботою, «узаконила» використання особистих документів, листів і автобіографій в аналізі соціальних процесів, стала опублікована в 1918-1920 рр.. книга У. Томаса і Ф. Знанецкого «Польський селянин в Європі і в Америці». Один з томів цієї книги склала автобіографія польського емігранта Владко, описав свій шлях з провінційного Копіна в Чикаго. Цей шлях включив в себе і навчання в сільській школі, і роботу помічником в крамниці, і виїзд до Німеччини у пошуках заробітку, що передували еміграції в США. Томас і Знанецький першими виступили з обгрунтуванням використання біографічного методу в рамках інтерпретативного підходу в соціології. Вони вважали, що соціальні процеси потрібно розглядати як результат постійної взаємодії свідомості особистості та об'єктивної соціальної реальності. У цій взаємодії особистість і «її» визначення реальності виступають і як постійно діючий детермінант, і як продукт соціальної взаємодії. Отже, вивчення свідомості та самосвідомості - необхідна умова аналізу соціального світу. Крім того, Томас і Знанецький припускали, що дослідження, що базується на «історіях життя», дозволить вийти до більш широких узагальнень, що стосуються соціальних груп, субкультур, класів і т. п.

Н. Дензін дав одне з найпопулярніших визначень біографічного методу (методу «історій життя», «життєписів»): «... біографічний метод представляє переживання і визначення однієї особи, однієї групи або однієї організації в тій формі, в якій ця особа, група або організація інтерпретують ці переживання. До матеріалів життєвої історії відносяться будь-які записи або документи, включаючи "історії випадку" соціальних організацій, які проливають світло на суб'єктивне поведінка індивідів і груп. Такі матеріали можуть варіювати від листів до автобіографій, від газетних повідомлень до протоколів судових засідань ».

Припущення про необхідність врахування «перспективи діяча», його смислового горизонту і визначення ситуації відіграє провідну) оль при використанні біографічного методу. Оскільки метою тут в кінцевому рахунку виявляється розуміння тих чи інших ас-гекто «внутрішнього світу» суб'єкта, необхідним стає і 1редположеніе про те, що досліджувані мають у своєму розпорядженні досить складною структурою суб'єктивного досвіду і здатні відокремити власний «образ Я» від образу навколишнього світу, здатні «сприйняти себе в якості активного суб'єкта своєї власної історії життя, відмінного від соціального світу».

Наступна фундаментальна особливість біографічного методу - його спрямованість на відтворення історичної, розгорнутої в часі перспективи подій. Використовуючи біографічний метод, соціолог стає в деякому роді соціальним істориком. Історія соціальних інститутів і соціальних змін тут розкриває себе через розповіді людей про їх власного життя. Це відкриває додаткові можливості для перегляду «офіційних» версій історії, написаних з позицій пануючих класів і груп, і зіставлення цих версій із заснованим на повсякденному досвіді знанням соціального життя, який мають непривілейованих і «німих» соціальні групи. «Хто говорить і кого слухають - це політичні питання; факт, що стає особливо очевидним, коли голос отримують люди, що володіють низьким статусом і владою ».

Ось, наприклад, як описує свої відносини з начальством жінка-працівниця, проінтерв'ювала Дж. Уітнер в ході дослідження «біографії» іграшкової фабрики в Чикаго (ця робота, до речі, може служити прикладом використання біографічного методу в дослідженні організацій):

«Один майстер - він передусім служив лейтенантом або ще кимось там в армії - весь час доводив працювали на його ділянці контролерів якості до сліз, тому що він кричав на них, і вони турбувалися. (Питання: чому він кричав на них?) Тому що вони відмовлялися щось робити, а він не терпів, щоб хтось відмовлявся на його ділянці, і ми тушувалися. Він накричав на мене. Я сказала йому, що мені наплювати. Тоді він побіг до начальства, щоб поскаржитися, що я вела себе нешанобливо. Він хотів від мене пояснювальній. Але хіба хтось не гримав на мене? Я не собака ».

Особливу увагу проблемі надання права голосу «німих» приділяє традиція символічного інтеракцгюнізма .. Тут ця проблема розглядається не стільки в політичному, скільки в теоретичному аспекті. Передбачається, що у кожному суспільстві існує певна «ієрархія правдоподібності» у виробництві та розповсюдженні значень і соціального знання. Ті, хто знаходяться на «верхньому поверсі» цієї ієрархії, мають перевагу у формулюванні правил, використовуваних для приписування сенсу дій і визначення ситуації. У результаті хтось диктує правила і норми у відповідності зі своїми інтересами, а хтось, також слідуючи своїм інтересам, порушує ці правила і норми, опиняючись у становищі аутсайдера, маргінала чи злочинця. Якщо соціолог приймає одну, пануючу точку зору при описі фрагмента соціальної реальності, він свідомо ігнорує ті інтереси, знання і смисли, які визначають вчинки іншого боку. Біографічний підхід з точки зору символічного інтеракціонізму збільшує шанси дослідника в розумінні нестандартних або «відхиляються» від загальноприйнятого смислових перспектив, хоча саме в цьому випадку його нерідко звинувачують в односторонньому або тенденційному аналізі: