Етимология в науке

Текст як одиниця лінгвістичного дослідження  

Довгий час науковці вважали речення найвищою одиницею мови та мовлення. Та згодом, на переконання  В.А.М. Карстенс, усе більшій кількості  лінгвістів стало очевидно, що вивчення синтаксису окремих речень, взятих окремо від контексту мовлення є застарілою методикою [39], що підтверджує і Верліх, стверджуючи: «Текст – це розширена структура синтаксичних одиниць (тобто текст як надречення), таких як слова, групи, речення і текстові одиниці, позначені як зв’язністю між елементами, так і завершеністю…» [44, с. 23].

Такої ж думки  дотримується і В.Д. Шинкарук, стверджуючи, що «у зв’язному мовленні речення  виступає досить часто не самостійною  комунікаційною одиницею, а лише частиною більшого синтаксичного цілого (тексту) і набуває додаткових функцій, а  саме тих, які сигналізують про його не ізольованість» [38, с. 4], і Халідей  і Хазан, даючи таке визначення тексту, як «[термін], що використовується у лінгвістиці для позначення усного чи письмового уривку будь-якої довжини, який утворює єдине ціле […]. Текст – це одиниця використовуваної мови. Він не є граматичною одиницею, як підрядне речення чи просто речення, і  не визначається розміром […]. Найкраще текст охарактеризувати як синтаксичну одиницю не форми, а значення.» [42, с. 1 – 2].

З визнанням тексту найвищим рівнем мовної системи виникає  така галузь мовознавства яклінгвістика тексту, яка набуває все більшого розвитку.

Лінгвістика тексту – напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом яких є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з’ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті. При цьому врахування принципу використання мовних одиниць (включаючи і невикористання певних категорій чи окремих способів їх вираження) допомагає визначити подеколи приховані від літературознавчого або стилістичного аналізу смислові лінії і підтем [32].

До проблеми визначення поняття тексту зверталося багато вчених, зокрема І.Р. Гальперін [4], О.О. Селіванова [21], З.Я. Тураєва [26], Р. Харвег [29, с. 50-61]. Проте і досі не існує чіткого загальноприйнятого визначення того, що являє собою текст. Це пов’язане з різноманітними підходами для його позначення.

Говорячи про статус тексту, розглядають його письмовий і усний характер. Деякілінгвісти вважають, що текст може бути лише письмовий. Так, на думку І. Р. Гальперіна, «текст – це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, твір, який складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову» [4, с. 18]. Але зараз все більше мовознавців схиляються до широкого розуміння тексту, вибираючи як об’єкт дослідження не тільки письмові, але й усні тексти.

Дослідження тексту починається з визначення його основних категорій, які виражають властивості  й ознаки тексту. Визначення цих  категорій залежить від лінгвістичної  позиції автора. Так, наприклад, говорять про сім вимог текстуальності: формальну когезивність, когерентність, значеннєву інтенціональність, сприймання, інформативність, ситуаційність та інтелектуальність [1, с. 12–19].

Проаналізувавши праці  М.А. Хеллідей і Р. Хазан [42] та Е. Верліх [44], можна виокремити основні дві  властивості, характерні для тексту – цілісність і зв’язність.

Цілісність не співвідноситься  безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і  має психолінгвістичну природу. Вона є вертикальною категорією, що зв’язує текст в єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того,цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації [18, с. 13–14].

З іншого боку, поряд  з цілісністю, текст характеризується зв’язністю, що виявляється на його лінійному рівні. Зв’язність (когезія) регулюється в синтагматичному  розрізі і є категорією логічного  плану, яка дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється  в письмових чи підготовлених  текстах. В усному мовленні логічна зв’язністьдозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв’язність тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв’язності. Внутрішній зв’язок базується на спільності предмета опису, що є тим “стрижнем”, що проходить через весь текст і немов “стягує” усі його частини в єдине ціле [18, с. 13–14].

У лінгвістиці тексту розглядають  мову опису емоцій і мову вираження  емоцій. На мовному рівні емоціїтрансформуються в емотивність, тобтоемоції є психологічною категорією, а емотивність – мовною [24, 143 с].

При дослідженні емотивності як категорії художнього тексту (О.П.Воробйова [3], К.А. Долінін [6], В.А.Маслова, [12]) необхідно враховувати особливості текстової семантики, а також природу людських емоцій, найважливішими властивостями яких є їхняпредметність (спрямованість на світ) і суб’єктивність (приналежність суб’єкту). Саме тому при концептуальному моделюванні емотивності розглядаються референційний, інтенційний і рецептивний аспекти текстової семантики [3, с. 126–135.], розмежування яких зумовило виділення трьох складових емотивності:

• предметності як присутності в художньому тексті емоціогенних знань;
• залученості, тобто втілення в тексті емоційних намірів автора;
• сугестивності як вказівки на ймовірне емоційне реагування читача на текстову дійсність.
• Проблема визначення емотивності
• У лінгвістиці не існує повного й однозначного визначення поняття емотивності. В.І. Шаховський визначаєемотивність як іманентно притаманну мові семантичну якість виражати системою своїх засобів емоційність як акт психіки, відображені в семантиці мовних одиниць, соціальні та індивідуальні емоції [33, с. 23]. Дослідник також зазначає, що емотивність – це емоційність в мовному значенні, тобто чуттєва оцінка об’єкту, вираз мовними або мовленнєвими засобами відчуттів, настроїв, переживань людини [35, с.153]. Емотивність завжди експресивна та оціночна, але не навпаки.
• О. Селінова розуміє під емотивністю у сучасній мовознавчій науці складову конотативного компоненту у семантичній структурі мовної одиниці, який репрезентує емоційне ставлення носіїв мови до позначеного. Емотивність може формувати й денотат значення слова, що створює суперечність у розгляді денотата й конопата у встановлені межі між ними [21, с.248].
• І.М. Літвінчук називає емотивністю «результат інтелектуальної інтерпретації емоційності, що транслюється в мові та мовленні» [11, с. 1]. М.В. Гамзюк розуміє під емотивністю мовне вираження емоцій [5, с. 37]. Автори словника Kleines Wörtebuch der Stilkunde виділяють поняття Emotionalität, яке відповідає українському «емоційність», під яким  учені  розуміють «можливе  позначення  суми  емоційних, тобто  пов’язаних  з  душевним  переживанням, елементів тексту» [43, с. 39].
• Є. Ю. Мягкова  пропонує  використовувати поняття «емоційне  навантаження  слова», розуміючи  під  цим  поняттям «ті  якості  слів, завдяки  яким  вони  виражають  і  називають емоції» [15,  с. 10].
• Сучасні дослідники відзначають, що емотивність – це також і текстова категорія, підпорядкована інформативності або модальності, яка виражає емоційне ставлення адресанта (автора), його функції у тексті, дійових осіб, імовірність емоцій реального чи модельованого авторською свідомістю гіпотетичного читача щодо описуваних подій, явищ, персонажів, їхньої поведінки й  аналізується за допомогою емоційно заряджених текстових компонентів (емоціогенних маркерів).
• Емотивність тексту
• Під емотивним текстом ми розуміємо висловлення, сформульоване одним чи кількома реченнями, яке «передає поряд з факультативною і емоційну інформацію (чи тільки лише її) за допомогою як мінімум одного емотивного засобу – лінгвістичного чи паралінгвістичного (кінесика, фонація), який виражає визначену емоцію, більш чи менш адекватно усвідомлювану всіма коммунікантами в даній ситуації» [35, с. 68].
• З цього випливає, що емотивність художнього тексту як одна з базових властивостей художнього тексту, співвідноситься з опредметненими в ньому емоціогенними знаннями та актуалізується через емотивно навантажені текстові компоненти, що втілюють авторські емоційні інтенції й моделюють ймовірні емоції адресата, пов’язані зі сприйняттям та інтерпретацією текстової дійсності. В.І. Шаховський виділяє мовні та немовнікомпоненти емотивного тексту.
• До перших він відносить «емотивну лексику, фразеологію, набір емотивних конструкцій, емоціональні «кінеми» і «просодеми» в їх лексичному значенні». А емоціональна ситуація, яка включає в себе «емоціональну пресуппозицію, емоціональні наміри, емоціональні позиції кумунікантів у момент спілкування та їх спільний емоціональний настрій», відноситься до немовного компоненту. «Все це знаходить формальне вираження у спеціальних засобах: просодії та кінесиці, лексиці та синтаксису, структурі та стилістиці, які виступають у функції сигналів емоціональної інформації даного тексту» [33, с. 145–146].
• Робота присвячена вивченню засобів передачі емоцій у романі англійського письменника С. Моема «Театр». Предметом дослідження єкомунікативно-прагматичні характеристики засобів вираження емоційності мовлення, які розглядаються не ізольовано, а в межах діалогічної єдності. Роботу виконано в рамках лінгвістичної теорії.
• Для досягнення поставленої мети у роботі досліджено природу емоційності мови, дано характеристику емфатичним засобам мовлення та визначено їх роль у системі мовлення, проведено аналіз творів С. Моема з метою виокремлення лексичних засобів передачі емоцій і систематизації та аналізу лексики у романі «Театр».
• Summary
• The present paper is dedicated to investigation of transfer of emotions in the novel “Theatre” by S. Maugham. The subject of study is the range of communicative-pragmatic aspects, which are used to express emotionality in language; these aspects are viewed not in isolation but within the dialogic unity. This work was executed within the framework of linguistic theory.
• In order to achieve the aim of this term paper, we have investigated the nature of the emotionality of the language, characterized emphatic means of speech and distinguished their role in the system of speech; we have analyzed works by W. Somerset Maugham with a goal of distinguishing lexical means of transferring emotions and systematization, analysis of vocabulary in the novel “Theatre”.
• Лінгвістичні засоби вираження емоцій у творі С.Моема “Театр”
• Темою нашого дослідження є «лінгвістичні засоби вираження емоцій у творі С.Моема «Театр»».
• Актуальність дослідження. В останнє десятиліття з боку лінгвістів спостерігається посилена увага до емоційного стану людини, мовна реалізація якого ще не повністю досліджена як в теорії комунікації, так і в теорії тексту. Проте, сьогодні в лінгвістиці у рамках особливої гуманістичної парадигми з’явився етимологічний напрямок, в якому активно розробляється проблематика “емоцій в мові”. У результаті в “лінгвістиці емоцій” одним з пріоритетних напрямків є вивчення текстів, які виражають “світ емоцій”, зокрема тих засобів за допомогою яких мовець (письменник) виражає своє ставлення до тих чи інших людей, явищ, фактів, передає свої почуття, емоції.
• Основними питаннями при проведенні дослідження стали вивчення засобів, які передають позитивне та негативне емоційне забарвлення мови на лексичному та синтаксичному рівнях, тобто слів, словосполучень, речень, фразеологічних одиниць, граматичних конструкцій, які надають певному елементові висловлювання більшої виразності, підкреслюють колоритність мови з метою привернення уваги оточуючих.
• Проте, мовне вираження “світу емоцій” в художній літературі, зокрема на матеріалі творів С. Моема досі не стало об’єктом спеціального вивчення. Не дивлячись на велику кількість наукових робіт про С. Моема, мова його творів вивчена недостатньо. Деякі аспекти його мови та стилю взагалі ніколи не досліджувались.
• Вище названі чинники свідчать про необхідність наукової розробки мовознавчих проблем, зокрема проведення поглибленого аналізу емфатичних засобів мовлення.
• Мета роботи – дослідити, виділити і проаналізувати мовні засоби, які посилюють емоційність мови у творі С. Моема «Театр».
• Мета роботи визначила такі завдання дослідження:
• - дослідити природу емоційності мови;
• - дати характеристику емфатичним засобам мовлення;
• - показати роль цих засобів в системі мовлення;
• - провести аналіз творів С. Моема з метою виявлення емфатичних засобів.
• Завдання дослідження полягає у вирішенні поставленої мети, на основі використання головних механізмів пізнання – онтологізації знання – на принципі взаємодії мислення та мови.
• Об’єктом дослідження є висловлювання, що несуть в собі емоційне навантаження в сучасній англійській мові.
• Предметом нашого дослідження є комунікативно-прагматичні характеристики засобіввираження емоційності мовлення, які розглядаються не ізольовано, а в межах діалогічної єдності.
• Матеріалом дослідження є роман англійського письменника С. Моема «Театр».
• При виконанні роботи використовувалась комплексна методика, яка включає традиційні методи лінгвістичного аналізу, (методи спостереження та опису), елементи контекстуального аналізу, методи прагматичного аналізу з урахуванням співвідношення між мовним наповненням репліки та намірами учасників комунікативного акту, метод кількісних підрахунків, метод структурного моделювання та метод контекстуальної інтерпретації.
• Наукова новизна роботи полягає у багатосторонньому розкритті основних властивостей емотивів та лексем з емоційним навантаженням.
• Теоретичне дослідження базується на вивченні питання емоцій з логіко-філософської точки зору та лінгвістики, які в останні десятиліття активно розвивають цю проблему, а також на вивченні лінгвістичного тексту, як одиниці, в якій емоції відіграють свою безпосередню роль.
• Практичне дослідження. Отримані результати можуть бути застосовані як у галузі лінгвістики тексту, так і психолінгвістики. Основні питання, розглянуті в роботі, можуть бути включені до розробки лекцій, написання курсових та дипломних робіт.
• Особистий внесок полягає у систематизації та аналізі лексики у творі С. Моема «Театр» з метою виокремлення лексичних засобів передачі емоцій.
• ФЕНОМЕН ЕМОЦІЙ ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ РІЗНИХ НАУК
• 1.0. Вступні зауваження:
• Вивчення емоцій та їх роль у житті людини завжди цікавило вчених, дослідників, які працюють у галузі цілого ряду наук, таких як філософія, фізіологія, психологія, лінгвістика та багато інших. Такий підхід не є випадковим, оскільки проблеми емоцій та їх ролі в житті людини є багатогранними. Емоції є невід’ємною складовою психології людини, вони виявляються певною мірою в усіх сферах її діяльності, в усіх сферах її духовного життя.
• 1.1. Емоції з логіко-філософського погляду 
  1.2. Емоції як предмет вивчення лінгвістики 
  Висновки:
• Отже тема емоцій є предметом досліджень багатьох наук, зокрема філософії та лінгвістики, оскільки емоції супроводжують практично усі прояви життєдіяльності організму.
• З філософської точи зору емоції прийнято поділяти на прості та складні. Прості в свою чергу поділяються на позитивні – результат позитивного впливу певних факторів та чинників на індивід та негативні – негативного впливу. Серед складних емоцій виділяютьпредметні емоції, які мають випереджувальний характер, афекти – бурхливі короткочасні емоції, що виникають у екстремальних умовах  та почуття – результат узагальнювання конкретних ситуативних емоцій.
• У лінгвістиці емоції як напрямок дослідження науковці почали розглядати в кінці ХХ ст. і на даний час досягли чималих результатів. На сьогоднішній день породження та емоційне сприйняття тексту є однією з найважливіших проблем когнітивної лінгвістики.
• Так, В.І. Шаховський пропонує розрізняти два способи вираження емоцій – вербальний таневербальний, – де другий переважає над першим у низці показників, зокрема у чисельному відношенні, де перший спосіб складає 35%, а другий – 65%, пояснюючи це недостатнім потенціалом мови щодо вираження емоцій.
• Карл Ізард визначив десять фундаментальних емоцій, кожна з яких має властиві тільки для неї адаптивні функції з унікальними мотиваційними якостями.
• Слід зазначити, що емоції не є відображенням безпосередньої предметної дійсності, а виражають емоційне ставлення до неї. З такої позиції виходили дослідники Н.М. Разінкіна та Ч. Стівенсон, розглядаючи лексику, яка лише позначає емоції, і лексику, яка виражає їх. Але В. І. Шаховський не погоджується з таким твердженням, наполягаючи на тому, що дійсний світ емоцій та їх мовне відображення ніколи не будуть збігатися.
• Інші думку при розгляді лексичних засобів для передачі емоцій висловлюють дослідники В.А. Чабаненко та Т.В. Аносова виділяють серед них три групи: мовні одиниці, які безпосередньо виражають емоції (це емоційні вигуки), категорія слів, що називають або характеризують емоції людини і мовні одиниці, які можуть і виражати, і передавати емоційне ставлення мовця до будь-якого предмета або явища.
• І лише з однією класифікацією погоджуються всі лінгвісти. Це поділ на позитивні танегативні емоції, які філософія подає як прості.
• ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ ТЕКСТУ
• 2.0. Вступні зауваження:
• У розділі ми розглянемо основні положення лінгвістичного аналізу, зокрема текст, емотивність та роль авторської свідомості.
• Тексти завжди привертали до себе увагу як особливий об’єкт вивчення. Однак як особлива структура тексти стають об’єктом спеціального інтересу, очевидно, лише в ХІХ – ХХ ст.
• Як окрема наука лінгвістика тексту почала розвиватися в 60-х роках ХХ ст. В даний час вона досягла значних результатів. Предметом вивчення лінгвістики тексту є способи збереження зв’язності і розуміння тексту, методи передачі преференції особи чи предмета і т. п.
• 2.1. Текст як одиниця лінгвістичного дослідження 
  2.2. Реалізація авторської інтенції 
  2.3. Емотивність у мові та тексті 
  2.3.1. Проблема визначення емотивів 
  2.3.2. Класифікація емотивів 
  2.3.3. Емотивність тексту 
  Висновки:
• Довгий час речення виступало найвищою одиницею мови та мовлення. Проте з виникненням лінгвістики та розвитком стало очевидним, що найвищою одиницею є текст. Так виникла така галузь мовознавства, як лінгвістика тексту, спрямована на вивчення та становлення правил побудови зв’язного тексту і його смислових категорій.
• Щодо самого поняття «текст», то загальноприйнятого визначення не існує. Кожен науковець подає своє розуміння «тексту». Те ж саме стосується характеру тексту: одні науковці вважають,що текст може бути лише письмовим, інші розглядають також письмовий.
• Дослідження тексту починається з визначення його основних властивостей. Залежно від позиції автора, можна говорити про різні вимоги. М. А. Хеллідей і Р. Хазан виділяють такі дві основні: цілісність та зв’язність (когезія). Цілісність зв’язує текст в єдине ціле, а зв’язність реалізується в дотриманні логічних правил.
• Не менш важливим питанням лінгвістики тексту є реалізація авторської інтенції – фактору, який зумовлює відбір мовних одиниць для конкретних ситуацій спілкування та їх реалізації у мовленні. Особливого значення ця проблема набула після того, як деякі науковці проголосили «смерть автора» і покинули пошук авторських інтенцій у художньому творі, адже саме в художньому тексті «інтенція визначає свідомий вибір засобів впливу на читача. Вибір же суворо регламентується об’єктивними нормами побудови тексту, що знаходяться у прямій залежності від його типу. У формуванні та передачі авторської інтенції можуть брати участь одиниці різних рівнів. Взагалі, будь-яка модифікація розглядається як вияв авторської інтенції.
• Невід’ємною частиною художнього тексту є його емотивність. Як для тексту, так і для емотивності не існує єдиного визначення. Розглядають три складових емотивності:предметність, залученість та сугестивність.
• Емотивність відображається у емоціях. Проблема емоцій є досить новою, а питання про співвідношення в мові емоційного  та раціонального досить дискусійним. Сформувалося два погляди: перший – в мові переважає інтелектуальне,  а  емоційне  відіграє  другорядну  роль або взагалі є відсутнім, та другий – в мові все проникнуто емоційним,  інтелектуальне  є  підкореним емоційному.
• В. А. Чабаненка виділяє окремо слова  з  ситуативним  емоційно-оцінним змістом.
• В. І. Шаховський вважає мовну одиницю,  головна функція якої полягає у вираженні емоції мовця «емотивом». Також він ввів наукове поняття емосеми, сутність якого розкривається як окремий вид сем, що співвідносяться з емоціями того, хто говорить. Основними функціями емотивів вважають емоційне самовираження та функцію оцінки. Класифікація емотивів ще досі не вироблена.
• Емотивність є також однією з базових властивостей художнього тексту. Під емотивним текстом В.І. Шаховський розуміє висловлення, сформульоване одним чи кількома реченнями, яке «передає поряд з факультативною і емоційну інформацію (чи тільки лише її) за допомогою як мінімум одного емотивного засобу – лінгвістичного чи паралінгвістичного (кінесика, фонація), який виражає визначену емоцію, більш чи менш адекватно усвідомлювану всіма коммунікантами в даній ситуації».
• ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ У ТВОРАХ С. МОЕМА
• 3.0. Вступні зауваження:
• У цьому розділі ми проаналізували лексичні одиниці, які виражають позитивні та негативні емоції, вибрані методом суцільної вибірки з тексту роману С. Моема «Театр». За допомогою описового та кількісного методів аналізу ми встановили, що лексичні засоби передачі позитивних емоцій значно переважають лексичні одиниці з негативною конотацією. При розгляді емотивної лексики ми виокремили власне слова, та ряд мовних конструкцій на вираження як позитивних, так і негативних емоцій.
• 3.1. Особливості художнього мовлення С. Моема 
  3.2. Мовні засоби вираження позитивних емоцій 
  3.2.1. Власне слова 
  3.2.2. To be + word denoting emotion 
  3.2.3. To make + word denoting emotion 
  3.2.4. To give + word denoting emotion 
  3.2.5. To feel + word denoting emotion 
  3.2.6. To seem + word denoting emotion 
  3.2.7. To find + word denoting emotion 
  3.2.8. To get + word denoting emotion 
  3.3. Мовні засоби вираження негативних емоцій 
  3.3.1. Власне слова 
  3.3.2. To be + word denoting emotion 
  3.3.3. To make + word denoting emotion 
  3.3.4. To give + word denoting emotion 
  3.3.5. To feel + word denoting emotion 
  3.3.6. To seem + word denoting emotion 
  3.3.7. To find + word denoting emotion 
  Висновки:
• Стиль художньої літератури [до якого належить художня проза] багатий на мовні засоби, які впливають на почуття, викликають різні емоції, образно змальовують дійсність. Власне тому ми розглядаємо твір С. Моема «Театр» як джерело емоційно-заряджених одиниць. Хоча художній стиль мовлення романіста не був позитивно сприйнятий критиками за життя, популярність його творів зростає з кожним роком. Його художнє мовлення цікаве особливостями його творчого методу. Він передавав людські відносини і почуття надзвичайно реалістично.
• Переходячи до аналізу лексичних засобів передачі емоцій, ми виявили, що в даному творі лексичні засоби передачі позитивних емоцій (713 одиниць, 68,46%)  переважають над лексичними засобами передачі негативних емоцій (329 одиниць, 31,54%). А це суперечить твердженню В. І. Шаховського, яке було наведене нами у 1-му розділі роботи, про те, що у багатьох мовах емотивів з негативною оціночною семантикою в кількісному відношенні більше, ніж емотивів з позитивною оцінювальною семантикою.
• Щодо способів передачі емоцій, домінують власне слова, як для позитивних (454 одиниці з 713, 63,7%), так і для негативних емоцій (187 одиниць з 329, 56, 84%). Слідом йде конструкція to be + word denoting emotion, яка становить 200 одиниць (28,1%) для позитивних, та 98 одиниць (29,79%) для негативних засобів передачі емоцій.
• Решта конструкцій знаходяться на різних позиція для передачі позитивних та негативних емоцій.
• Зокрема, на 3-му місці для передачі позитивних емоцій знаходиться конструкція to give + word denoting emotion (30 одиниць, 4,2%). Слідом йдуть конструкції to seem+ word denoting emotion (7 одиниць, 1%), to make + word denoting emotion та to find + word denoting emotion (по 6 одиниць, 0,85%), to feel + word denoting emotion (5 одиниць, 0,7%). Найменшу позицію займає конструкція to get + word denoting emotion – 4 одиниці, що відповідно становить 0,6% (див. табл. 3.2).
• Для негативних емоцій йде інший порядок. На третьому місці знаходяться конструкції to make + word denoting emotion та to feel + word denoting emotion (по 15 одиниць, 4,56%). Наступними йдуть конструкції to give + word denoting emotion (11 одиниць, 3,34%) та to seem+ word denoting emotion (2 одиниці, 0,61%), що займають 3-ю та 4-ту позицію для передачі позитивних емоцій. Периферію становить to find + word denoting emotion (1 одиниця, 0,3%). А конструкція to get + word denoting emotion, яка займає найнижчу позицію для передачі позитивних емоцій, взагалі відсутня для негативних.
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• 1.    Абаімова О. В. Семантико-синтактичні та інтонаційні особливості монологу в діалогічному мовленні англійської художньої прози: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеський держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 1998. – 16 с. 
  2.    Аносова Т. В.  Проблема  лексикографического  отображения  коннотации / Т. В. Аносова // Нова філологія. – Запоріжжя : ЗДУ. – 2002. – № 3 (14). – С. 7–8. 
  3.    Воробйова О. П. (2008).  Поетика хвиль в контексті емоційного резонансу (нарис з когнітивної емотіології) // Мова, культура й освіта в сучасному світі: Зб. наук. праці до 90-річчя проф. Романовського О. К. / Відп. ред. Стишов О. А. ? К. : Вид. центр КНЛУ. ? С. 126 – 135. 
  4.    Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – Изд. 6-е. – М. : УРСС Эдиториал, 2008. – 144 с. 
  5.    Гамзюк М. В. Емотивність фразеологічної системи німецької мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / М. В. Гамзюк. – К., 2001. – 34 с. 
  6.    Долинин К. А. Интерпретация текста: Французский язык: Учебное пособие. Изд. 4-е. / К. А. Долинин. — М. : КомКнига, 2010. — 304 с. 
  7.    Жельвис В. И. Эмотивный аспект речи. Психологическая интерпретация речевого воздействия / В. И. Жельвис. – Ярославль : Яросл. гос. пед. ин-т им. К. Д. Ушинського, 1990. – 82 с. 
  8.    Изард К. Эмоции человека. – М. : Изд-во МГУ, 1980. – 323с. 
  9.    Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За редакцією Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с. 
  10.    Левицкий В. В. Квантитативные методы в лингвистике / В. В. Левицкий. – Винница : Нова Книга, 2007. – 264 с. 
  11.    Літвінчук  І. М.  Прагматика  емотивного тексту : автореф. дис. на здобуття ступ. канд. філолог. наук /  І. М. Літвінчук. – К., 2000. – 231 с. 
  12.     Маслова В. А. Когнитивная лингвистика : Учебное пособие / В. А. Маслова. – Мн. : ТетраСистемс, 2004. – 256 с. 
  13.     Моем У. С. Театр: книга для читання англійською мовою / Методична і філологічна обробка тексту, довідкові матеріали і коментар В. В. Євченко, С. І. Сидоренко. – Вінниця : Нова Енига, 2006. – 360с. 
  14.    Моэм У. С. Подводя итоги: [Эссе, очерки] / Сост., вступ, ст., коммент. Г. Э. Ионкис. – М. : Высш. шк., 1991. – 559 с. 
  15.    Мягкова Е. Ю.  Эмоциональная  нагрузка слова  и  её  проявление  в  материалах ассоциативного эксперимента / Е. Ю. Мягкова //  Психолингвистические  исследования  в области лексики и фонетики. – Калинин : Калин. гос. ун-т, 1981. – 160 с. 
  16.    Онлайн Энциклопедия «Кругосвет». – режим доступу до статті «Текст» http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/TEKST.html 
  17.    Проблеми лінгвістики тексту: Метод. вказівки до спецкурсу для студ. філолог. ф-ту/ Укл. Шинкарук В. Д. – Чернівці: ЧДУ, 1996. – 271 с. 
  18.     Прокоф’єва О.Г. Семантика інтонаційної виділеності в текстах спонтанної і монологічної мови: Дис. канд. філол. наук: 01.03.00 / О. Г. Прокоф’єва. – М., 2000. – 168 с. 
  19.    Пшенкина Т. П.  К  вопросу  об  окказиональном  преобразовании фразеологических  единиц,  детерминированном  жанром (на  материале английской авторской сказки)  / Т. П. Пшенкина  // Вопросы фразеологии и фразеоматики [Межвузов.  сборник  наук.  трудов].  –  1983.  – С.  54–60. 
  20.    Разинкина  Н. М.  Стилистика  английской научной  речи /  Н. М.  Разинкина. –  М. : Наука, 1972. – 168 с. 
  21.    Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Селіванова О. О. – Полтава : Довкілля – К, 2006. – 716 с. 
  22.    Стивенсон  Ч.  Некоторые  прагматические  аспекты  значения /  Ч. Стивенсон // Новое в зарубежной лингвистике. – М. : Прогресс, 1985. – Вып. 16. – С. 129 – 154. 
  23.    Сучасна українська літературна мова : Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К. : Вища школа, 1994. – 414 с. 
  24.    Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В. Н. Телия. – М. : Наука, 1986. – 143 с. 
  25.    Тимощук  Н. П.  Стилістичні  та  текстотвірні  потенції  синтаксичних фразеологічних  модифікацій  /  Н. П. Тимощук  //  Актуальні  проблеми германської  філології  в  Україні  та  Болонський  процес [Матеріали ІІ Міжнар.  наук.  конф.  (20–21  квітня  2007  р.)].  –  2007.  –  С.  330. 
  26.    Тураева З. Я. Лингвистика текста (Текст: Структура и семантика) – Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2103 «Иностр. яз.». / З. Я. Тураєва. – M. : Просвещение, 1986. – 127 с. 
  27.    Ушакова Т. Н. Речь как когнитивный процесс и как средство общения / Т. Н. Ушакова // Когнитивная психология. – М. : Наука, 1986. – 248 с. 
  28.    Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. – М. : Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с. 
  29.    Харвег Р. Стилистика и граматика текста / Р. Харвег // Новое в зарубежной лингвистике. М. : Прогресс, 1980. – Вып. 9. – С. 50 – 61. 
  30.    Худяков И. Н. Об  эмоционально-оценочной лексике / И. Н. Худяков // Филологические науки. – 1980. – № 2. – С. 79 – 82. 
  31.    Чабаненко  В. А.  Стилістика  експресивних засобів української мови / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя : ЗДУ, 2002. – 351 с. 
  32.    Читомо. – режим доступу до статті: http://www.chytomo.com/rozdil/novyny/fonetychnyy-aspekt-linhvistychnoho-analizu-tekstu-dopovid-chetverta.html 
  33.    Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. – Воронеж : Изд-во Воронежск. гос. ун-та, 1987. – 192 с. 
  34.    Шаховский В. И. Что такое лингвистика эмоций [електронний ресурс] / В. И. Шаховский/ Волгоградский государственный педагогический университет, г. Волгоград. – режим доступу до статті: http://tverlingua.by.ru/archive/012/shakhovsky_03_12.htm 
  35.    Шаховский В. И. Эмотивный компонент значения и методы его описания: Учеб. пособие к спецкурсу / В. И. Шаховский. – Волгоград, 1983. – 326 с. 
  36.    Шаховский В. И. Эмоции – мысли в художественной коммуникации / В.И. Шаховский // Языковая личность : социолингвистические и эмотивные аспекты. – Волгоград-Саратов, 1998. – 93 с. 
  37.    Шаховский В. И. Лингвистическая теория эмоций : Монография / В. И. Шаховский. – М. : Гнозис, 2008. – 416 с. 
  38.    Шинкарук В. Д. Дискурсивні висловлення в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.. наук : спец. 10.01.96 «Українська мова» / В. Д. Шинкарук. – К., 1996. – 21 с. 
  39.    Язык жестов : Деловой бестселлер / Сост. Шарпило В. В. – МН. : Парадокс, 1995. – 170 с. 
  40.    Carstens, W. A. M. Afrikaanse tekslinguistiek. ‘n Inleiding. (Africaans text linguistics. An Introduction.) Pretoria: JL van Schaik Akademies, 1997. – 223 P. 
  41.    Diller H. J. Emotions and the Linguistics of English / H. J. Diller // Proceedings. – T?bingen : Niemeier, 1992. – 155 p. 
  42.    Halliday M. A. K. Cohesion in English / Halliday M. A. K., Hasan R. – London: Longman, 1976. – 374 p. 
  43.    Krahl S. Kleines W?rterbuch der Stilkunde / S. Krahl, J. Kurz. – Leipzig : Bibl. Institut, 1975. – 442 S. 
  44.    Werlich, E. A Text Grammar of English / E. A. Werlich. – Heidelberg : Quelle & Meyer, 1976. – 190 р.

 

Нижче наведено частину дослідження  “Лінгвістичні засоби вираження емоцій у творі С.Моема “Театр”“. За цим посиланням ви зможете знайти детальний опис роботи і список джерел.

Емоції як предмет вивчення лінгвістики

Протягом останніх років  науковці досягли значних результатів  у дослідженні механізмів мовного  вираження емоцій людини, що говорить, і мовної номінації, інтерпретації  емоцій як об’єктивної сутності того, хто говорить і слухає. На даному етапі розвитку лінгвістики емоцій існує низка проблем, які визначають декілька головних напрямів досліджень, зокрема і комунікацію емоцій, категоризація емоцій та емотивний  семантичний простір мови [34].

Лінгвістика емоцій як наука  сформувалась у ХХ ст. на основі психології та традиційного мовознавства. Проте  до середини 70-х років проблема вираження  емоцій не була основною в лінгвістиці, а роботи на цю тематику з’являлися досить рідко, та й взагалі, не становили великого інтересу.

З розвитком гуманістичної  лінгвістичної парадигми, головні  засади якої ґрунтуються на концентрації уваги на носієві та користувачу  мови та їх психології, проблема емотивності  мови стає однією з провідних. Висуваються  різні концепції. Постають питанням «мовної вербалізації та концептуалізації»  та «категоризації емоцій», виникнення емоції, «чи виходить вона зі слів і зворотів, чи йде від особистості, яка промовляє фрази», чи вона є поняттям мовним, чи когнітивним [34].

Сьогодні, після десятків років досліджень у галузі лінгвістики, вивчення емоцій, на думку В.І. Шаховського, вийшло на новий рівень [34]. Дослідник  зауважує, що на відміну від французьких  лінгвістів, які дотримувалися думки, що лише деякі слова мають емоційний  компонент, а більшість словникового запасу мови має нейтральне забарвлення, російські психолінгвісти вважають такий поділ неправильним і переконані, що кожне слово може мати емоційний  заряд [36, с. 81–92].

Розрізняють два способи вираження емоцій:

• вербальний (за допомогою мовних засобів),
• невербальний (міміка, пантоміміка, жести тощо)

або, як їх ще називає В.І. Шаховський Verbal language та Body language [33, с. 96]. Тобто, існує як мінімум дві семіотичні системи емоцій, які ще недостатньо  вивченні. Та, судячи з того, що вже  описано  та систематизовано, було встановлено, що вербальний спосіб вираження емоцій переважає над невербальним у ряді характеристик, зокрема «надійності, швидкості, прямоті, ступені відвертості і якості (сили) декодування одержувачем» [34]. Професори Бердсфіла та Мейерабіана провели дослідження у ході якого виявили, що словесна лексика складає менше 35%, в той час як за допомогою невербальних засобів спілкування передається більше 65% інформації [39, с. 17]. Це пояснюється тим, що не все можна передати за допомогою мови, адже мова бідніша за дійсність. Крім того, вербалізація емоцій не є точною, бо емоції ніколи не трапляються в чистому вигляді [41, с. 26–27].

Деякі вчені (зокрема, Н.М. Разінкіна, Ч. Стівенсон) пропонують розрізняти лексику, яка лише позначає емоції, і лексику, яка виражає їх [20, с. 20–22], [22, с. 129].

Інші дослідники (В.А. Чабаненко, Т.В. Аносова) при розгляді лексичних  засобів для передачі емоцій виділяють  серед них три групи:

• мовні одиниці, які безпосередньо виражають емоції (це емоційні вигуки),
• категорія слів, що називають або характеризують емоції людини,
• мовні одиниці, які можуть і виражати, і передавати емоційне ставлення мовця до будь-якого предмета або явища.

Дослідники наголошують  на тому, що в такому слові обов’язково  наявна певна характеристика предмета й емоційне ставлення до нього. До цієї групи емоційних слів належать слова з суфіксами суб’єктивної оцінки [2, с. 7–8], [31, с. 147].

Загальна думка щодо класифікації емоцій полягає у їх чіткій дихотомії, тобто поділі за типом оціночного знака на:

-  негативні,

-  позитивні [8, 323с ].

Порівнюючи лексику з  цієї точки зору, можна виявити, що у багатьох мовах емотивів з негативною оціночною семантикою в кількісному  відношенні більше, ніж емотивів з  позитивною оцінювальною семантикою в  кількісному [34].

 

 

 

 

Из истории  изучения эмотивной лексики. 

 

 

 

Эмоции - особая, своеобразная форма познания и отражения действительности, так как в них человек выступает  одновременно и объектом, и субъектом  познания, т.е. эмоции связаны с потребностями  человека, лежащими в основе мотивов  его деятельности, поэтому эмоции активно изучаются в разных науках. И.П. Павлов считал врожденные эмоции  удовлетворением  или неудовлетворением врожденных потребностей и инстинктов, и приобретенные (по механизму  условных  рефлексов)  эмоции,  направленные   на   удовлетворение приобретенных потребностей.

В работах Л.С.  Выготского,  С.Л.Рубинштейна,  В.К.  Вилюнаса  и др. сформулированы общие  положения  о  неразрывном  единстве  эмоций  и познания. Одни ученые (П.К. Анохина, К.В. Судакова и др.), проблему эмоций рассматривают с позиции общей теории  функциональных  систем, другие (П.В.  Симонова),   эмоции изучают в рамках информационного подхода.

Большой интерес эмоции вызывают и у лингвистов Так, Ш. Балли, ван  Гиннекен, М. Бреаль считают, что выражение  эмоций представляет собой центральную  функцию языка. В работах Ш. Балли  можно найти ответы на ряд вопросов:

•        Откуда возникла эмоция?

•        Исходит ли она из слов и оборотов или идет от личности, которая произносит фразы?

•        Существует ли эмоция в самом языке или в сознании говорящего?

•        Зависит ли она от обстоятельств произнесения речи, от ситуации?     

По его мнению, эмоциональные  компоненты существуют на всех этих уровнях, что подтверждается современными исследованиями.      

М. Бреаль, в свою очередь, считает, что речь была создана не для описания, повествования и  непредвзятых рассуждений, а для  того, чтобы выражать желание, делать предписания, а все это не может  быть произведено без эмоционального сопровождения.

Следует отметить, что лингвистика  эмоций сформировалась на стыке психологии и традиционного языкознания. На сегодняшний день она является сферой научных интересов многих ученых-лингвистов таких, как: И.В. Арнольд, Э.С. Азнаурова, С.Б, Берлизон, Е.М. Галкина-Федорук, М.Д. Городникова, В.А. Мальцева, Н.М. Михайловская, Н.М. Павлова, В.И. Шаховский и др., которые в рамках системно-структурного языкознания сумели определить приоритетное направление в развитии антропоцентрической  науки второй половины XX в.

Эмотиология активно развивается  с 80-х гг. прошлого столетия, что подтверждается наличием большого количества работ  об эмотивности языка, роли эмоций в  языковом поведении человека, эмоциональной  языковой личности, эмоциональных концептах [см., например: Вежбицкая, 1996; Красавский, 2001] и т.д.

Несмотря на то, что эмотивной  лексике посвящен ряд исследований,  она остается недостаточно изученной.

Эмоциональная жизнь человека преломляется в языке и его  семантике, в речи практически любое  слово может стать эмотивным, нейтральные слова, сочетаясь, друг с другом, могут образовывать эмотивные  словосочетания и сверхфразовые  единства. На сегодняшний день остается неясным соотношение эмоции, экспрессии представления и понятия. В  лингвистике не нашло  однозначного решения и  вопрос о том, как эмотивный компонент входит в лексическое значение слова. Как известно, именно язык является ключом к изучению человеческих эмоций, поскольку он номинирует их, выражает, описывает, имитирует, симулирует, категоризует, классифицирует, структурирует, комментирует, т.е. именно язык формирует эмоциональную картину мира представителей той или иной лингвокультуры. В исследованиях последних лет поднимаются вопросы о роли эмоции, эмотивном фоне, эмотивной тональности, окраске, и т.д. В современных лингвистических исследованиях по прагматике, грамматике  и семантике обязательно учитывается эмоциональный фактор.

На современном этапе  развития языкознания  активно развивается аксеологическая лингвистика, занимающаяся  исследованием выражения эмоций как определенных ценностей.. Аксиологические проблемы, связанные с теорией ценностей, в разных областях знания рассматриваются в трудах В.П.Тугаринова (1960,1968), В.О.Василенко (1964), О.Г.Дробницкого (1967), И.С.Кона (1967), М.С.Кагана (1974), В.Г.Смолянского (1977) и др.