Цiноутворення. Основи маркетинговоi дiяльностi фiрми

 

          2.2. Iнструменти маркетингу.

У розпорядженні менеджера з маркетингу є безліч різних інструментів, причому кожний з них є досить дорогим. Тому менеджер повинен знайти оптимальний варіант їх використання для реалізації плану маркетингу.

Маркетингові інструменти включають в себе весь комплекс заходів чи дій, спрямованих на те, щоб вплинути на учасників ринку і макросередовище.

Компанія може реалізовувати  свою маркетингову стратегію в п'яти  основних напрямках. Два перших зачіпають пропозицію, яке компанія планує зробити своїм потенційним покупцям, з одного боку, з точки зору характеристики товару і, з іншого - з точки зору відпускної ціни.Інші три напрямки пов'язані зі стимулюванням збуту товарів компанії і орієнтовані на потенційних покупців. Це політика збуту, кошти продажу та комунікація в її різних аспектах.

З усіх інструментів підприємство повинно вибрати ті, які для  нього мають найбільше значення

Зазвичай найбільш важливою частиною плану маркетингу і першим інструментом є кошторис, відповідно до якої ресурси компанії розподіляються по різних підрозділах залежно від їх потреб і внеску в загальне виробництво. Кожен підрозділ подає заявки на необхідні засоби, які аналізуються і оцінюються. Після цього робляться деякі коректування і складається остаточний варіант кошторису.

Наступний інструмент маркетингової  діяльності - реклама, що є найбільш ефективним засобом поширення інформації, що має на меті просування товарів, послуг, ідей. У рамках маркетингу досить повно розроблено ряд методологічних положень, спрямованих на розуміння сутності реклами, її форм і змісту, а також ефективності.

Є ще один елемент в наборі маркетингових інструментів і, можливо, найважливіший - це персональні продажі. Під персональними продажами розуміється ситуація, коли представник компанії домовляється про зустріч з потенційним клієнтом, приходить до його офісу (або будинок) і подає йому персонально продукт своєї компанії, спонукаючи купити його. Оскільки найкраще уявлення про виробника та продукт клієнту дасть професійно підготовлений продавець, це найбільш ефективний спосіб розвитку реалізації продукту, проте досить дорогий. Він вимагає відбору продавців, їх підготовки, покриття витрат на пересування. Персональні продажі не тільки дорого обходяться.У багатьох випадках це джерело стресів і напруженості агентів з продажу та відділу маркетингу в цілому. Одна з причин полягає в тому, що агент з продажу кілька днів перебуває в дорозі, зустрічається з багатьма людьми і відірваний від сім'ї. Друга полягає в тому, що якщо продавець недостатньо навчений ефективній техніці спілкування з клієнтами, то він схильний ототожнювати відмову потенційного клієнта від продукту з відмовою, даним йому як особистості. При нестачі психологічного тренінгу це може привести його в пригнічений емоційний стан.

Ще одним маркетинговим  інструментом є - паблік рілейшнз. У практичному плані цілі і завдання паблік рілейшнз - це активні дії по досягненню доброзичливого громадської думки щодо діяльності компанії (підприємства), збереження позитивної репутації у відповідній суспільному середовищі, створення у працівників почуття відповідальності і зацікавленості.

На думку багатьох фахівців, найважливішим інструментом, що знаходяться в розпорядженні  менеджера з маркетингу для виконання його обов'язків, є ціноутворення, або цінова політика. Як правило, визначення ціни являє собою завершальний етап ринкової діяльності. У цьому плані можна стверджувати, що ціна - свого роду індикатор, вимірювач тих умов, в який діє компанія або підприємство, а також тих дій, які вони роблять. Вона відображає якісний склад товарної пропозиції, рівень попиту, стан збуту і реклами і т.д., особливо якщо досліджувати її в динаміці.

 

 

 

       2.3. Маркетинові дослідження.

Маркетинові дослідження— збір, опрацьовування й аналіз інформації та можливостей, розроблення рекомендацій на підставі цих даних.

Як правило, вони передбачають аналіз продажу та маркетингових можливостей, прогнозування продажу, ринкових кривих пропозиції та попиту. Результати маркетингових досліджень фірми використовують при плануванні та контролі діяльності. Такі дослідження часто супроводжуються збиранням і пошуком первинних даних. А потреба в цьому постає або на завершальному етапі дослідження, або за недостатньої кількості вторинних даних для прийняття адекватного рішення.

Основні принципи маркетингового дослідження:

• системність;
• комплексність;
• регулярність;
• об'єктивність;
• точність;
• економічність;
• оперативність.

Будь-які дослідження  мають бути систематичними, а не випадковими. Це не одноразові заходи, а сукупність дій або процесів, що передбачають збирання, записування та аналіз даних. Об'єктивність забезпечується тим, що інформація надходить з різних джерел, які, певна річ, прагнуть, щоб дані були глибокими та змістовними, адже у противному разі можна дійти помилкових висновків. Науковий підхід ґрунтується на об'єктивності, точності й ретельності. Об'єктивність означає, що дослідження здійснюються без жодних змін і враховують усі чинники. Висновки не формуються доти, поки не зібрано і не проаналізовано всі дані. Точність досягається застосуванням інструментів дослідження, які розробляють і використовують дуже скрупульозно.

Спеціальні дослідження  здійснюють спеціально під замовлення фірми. Ексклюзивні передбачають комплексне дослідження для однієї компанії. В такому разі інформацією, отриманою в процесі маркетингових досліджень, не можуть користуватися інші підприємства. Універсальні — ті, що проводяться у комплексі для кількох фірм за їх погодженням.

Регулярні дослідження здійснюють маркетингові агенції з певною періодичністю, незалежно від замовлень компаній, з метою накопичення баз даних, які згодом можна використовувати для визначення загальних тенденцій ринку.

Якісні дослідження  передбачають збирання якісної інформації, тобто такої, яка не підлягає вимірюванню. Наприклад, ставлення споживачів до товару, прихильність до певної торгової марки тощо.

Кількісні дослідження  передбачають збирання інформації, яку можна виміряти у натуральних та вартісних показниках (кількість споживачів на певному сегменті, рівень попиту, кількість реалізованої продукції конкурентами за певний період). На маркетингові дослідження фірми витрачають від 300 до 1 млн. дол. залежно від обсягу необхідної інформації, точності її опрацювання й цілей дослідження.

Будь-яке маркетингове дослідження починається з визначення його цілей. їх може бути безліч, проте  маркетологи поділяють їх на чотири групи, що легко ідентифікуються:

• пошукові — збирання додаткової інформації;
• описові — детальний опис окремих фактів і явищ, а також їх взаємозв'язок і взаємовплив;
• експериментальні — перевірка маркетингових гіпотез і форм причинно-наслідкових зв'язків між попитом й істотними характеристиками товару та споживача;
• виправдовувальні — підтверджують об'єктивною інформацією вже сформовану думку, переконання, позицію або погляд керівника фірми.

                   Список лiтератури:

1. Желтякова Р., Маховикова Г., Пузиня И. Цены и ценообразование Питер 1999.

2. Ерухимович И.Л. Ценообразование Учеб-метод пособие Киев МАУТ 1999.

3. Корнієв В.Л. Цінова політика підприємства Київ КНЕУ 2001.

4. Шоу Р., Меррік Д. Маркетинг. Чи окупається ваш маркетинг? - К.: Companion Group, 2008. 

5. Кунявскій М.Є., Кублін І.М., розпором К.О. Управління маркетингом промислового підприємства. - М.: Міжнародні відносини, 2004. 

6.Гордон Д. Маркетинг і керування брендом. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. 

7. Хейс Дж. Управління маркетингом: досвід і проблеми. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004.

8. Моісеєва Н. К., Конишева М. В. Управління маркетингом. Теорія, практика, інформаційні технології. - М.: Фінанси і статистика, 2005.

9. Шарков Ф.І. Управління маркетинговими комунікаціями (інтегрований підхід). - М.: Академічний проект, 2006.

10. Строков В.А. Управління маркетингом на підприємстві. Навчальний посібник. - М.: ХОРС-2, 2004.

11. Коротков А.В. Управління маркетингом. Гриф МО РФ. - М.: Юніті, 2005

12. Федосєєв І.В. Управління маркетингом. Навчальний курс. - М.: Березень, 2006.

13. Белл Д. Управління маркетингом: досвід і проблеми. Випуск 2. Інструменти реклами. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2005.

XIX в. стало продолжением  тех явлений, которые происходили  в театральной жизни XVIII в. Основным  содержанием процессов, которые  разворачивались в первой половине  века в развитие украинского  театра, было формирование профессионального  театра. По содержанию и стилю украинском театр принадлежал к семье европейских театров, сохраняя при этом яркий национальный характер.

Посещение театра стало в  этот время обычным явлением, поэтому  спектакли происходили постоянно. Возник и новый тип исполнителя - профессиональный актер. В театральных спектаклях на сцене появились женщины, чего раньше не было. Репертуар театров отличался пестротой, спектакли относились украинском, польском и русском языках.

На развитие музыкальной  культуры повлияли процессы украинского национального возрождения. Одновременно с изменениями в смысле музыкальной культуры менялись и ее формы. Любительское и домашнее музицирования уступало место профессиональном выполнению; возникали постоянные коллективы музыкантов. 

3. Развитие  театрального искусства

Изменения в украинском обществе под имперской властью привели  к появлению новых форм театральной  жизни. Вследствие введение в Приднепровской Украине крепостничества российского  толка дворяне стали вводить  у себя то, что было характерно для быта русских помещиков. Переняли они, среди прочего, и захват крепостным театром. Наперегонки, за большие деньги, кичась друг перед другом, они нанимали иностранных режиссеров, хормейстеров, балетмейстеров, дирижеров и поручали им создать из своих одаренных крепостных театральные труппы, хоры, оркестры. Репертуар крепостных театров был разнообразным: ставились оперы, балеты, драмы. Особой популярностью пользовались балетные спектакли. Это диктовала как тогдашняя мода, так и то, что за преобладания иностранного репертуара невежественным актерам-крепостным было трудно говорить на чужом языке. Кроме того, постановка балетных представлений давала возможность хозяевам поместий поразить гостей роскошью декораций. Актеры-крепостные играли в театрах по принуждению. Ко многим спектаклям музыку также писали композиторы-крепостные.

В Приднепровской Украины  было немало крепостных театров, расположенных  в помещичьих имениях. Среди известнейших были театры в с.Кибинци на Полтавщине в имении Д. Трощинского и в  с.Качановка на Черниговщине у помещика Г. Тарнавского. В имение Тарнавського на театральные представления приезжали Н. Гоголь, М. Маркевич, М. Максимович. В повести «Музикант »театр описал Т. Шевченко, который был хорошо знаком с хозяином театра и его актерами. Театр помещика Д. Ширая с с.Спиридонова Буда на Черниговщине неоднократно гастролировал в Киеве и других городах Приднепровья.

Крепостной театр по характеру  и содержанием оставался развлечением замкнутого круга людей, барской  прихоти. Однако несмотря на это он готовил кадры профессиональных актеров, создавал основу для дальнейшего развития театрального искусства. Способствовало этому и то, что некоторые помещики, желая заработать деньги на талантах своих крепостных, посылали театральные труппы гастролировать в городах. Но талантливые актеры были совершенно бесправной «крестной собственностью» хозяев. Когда спектакль не нравилась владельцу, он мог ее прекратить или просто дать актрисе прямо на сцене пощечину и приказать высечь розгами.

Следующим этапом становления профессионального театра стал любительский театр. Кружки актеров-любителей существовали в высших учебных заведениях и гимназиях. Известны любительские труппы работали в Полтаве, Харькове, Нежине, Кременчуге и других городах. По языку и репертуаром как крепостной, так и любительский театры не были украинскими.

Путь от любительского  к профессиональному театра в  Харькове начался 1791 с созданием  специального помещения, оборудованного для проведения постоянных театральных  представлений. Сначала в спектаклях играли юноши-канцеляристы с губернской канцелярии, выступавшие по собственному желанию без какого-либо вознаграждения. Впоследствии у юношей-любителей сформировалась постоянная труппа актеров, которая получила от местной администрации разрешение принять театр на свое содержания. С тех пор за свой труд профессиональные актеры получали жалованье.

Вторым театральным центром  Приднепровья, где возник профессиональный театр, стала Полтава. В 1815 г. здесь  появился любительский театр, душой  которого был И. Котляревский, часто выступал на сцене. Погодя по инициативе малороссийского генерал-губернатора Николая Репнина был основан профессиональный театр. Спектакли Полтавского театра начались 1818 Именно для этого театра Котляревский, недовольный преобладанием русских пьес в его репертуаре, написал «Наталку Полтавку» и «Солдата-чародея», которые с большим успехом дебютировали на его сцене 1819 Одновременно со становлением профессионального театра появились новые украинские актеры.