Митрополит Липківський

У 1934 році комуністи закрили Покровську церкву, а самого Василя (Липківського) виселили за місто — у хатку в Олександрівській слобідці. Там отець Василь, незважаючи на складні життєві обставини, продовжував працювати — писав «Історію Української церкви» та проповіді, листувався з українськими церковними діячами за кордоном, робив українські переклади богослужбової літератури, удосконалював церковний статут.

У вересні 1937 року Василь (Липківський) отримав від отця Петра (Маєвського) запрошення очолити Українську церкву в Канаді і дав на це свою згоду[5]. Але вже 22 жовтня 1937 року 73-літнього отця Василя (Липківського) вчергове заарештували. Наприкінці жовтня йому було пред'явлене стандартне на той час обвинувачення: був керівником антирадянської організації українських церковників, яка ставила за мету відторгнення України від СРСР. Вироком особливої трійки при Київському управлінні НКВС від 20 листопада 1937 року отця Василя було засуджено до розстрілу на підставі обвинувачень в «антисовєтській агітації у великих масштабах»[18]. Незабаром, 27 листопада 1937 року вирок було виконано. Точне місце поховання невідоме (на Лук'янівському цвинтарі в Києві встановлено символічний пам'ятний хрест).

Не оминули репресії і найближчих родичів Липківського: старша дочка отця Василя та двоє його синів також були заарештовані й відправлені у заслання до Сибіру[5].

Окрім релігійної діяльності, митрополит Василь (Липківський) також  плідно займався діяльністю літературною. Він є автором численних публіцистичних статей, проповідей, історичних розвідок, перекладів богослужбової та релігійної літератури, підручників, що дійшли до наших днів. Збереглася і епістолярна спадщина видатного діяча.

Літературну творчість  митрополита можна умовно поділити на три періоди за часом. До першого  періоду можна віднести доробок отця Василя у його молоді роки, коли він, будучи священиком, окрім духовної роботи, активно займався публіцистикою та був постійним дописувачем київських журналів «Киевские епархиальные ведомости» та «Киевская старина»[19].

Другий період творчості Василя (Липківського) охоплює роки Визвольних змагань, активної боротьби за українську автокефалію та час, коли митрополит Василь стояв на чолі УАПЦ. У цей період архієрей активно займається перекладом на українську мову богослужбової літератури, а також богословських та літургійних текстів. Зокрема митрополит перекладає українською мовою Літургію Іоанна Златоуста, Молитовник, Часословець[20].

Третій період творчості  священнослужителя торкається останніх 10 років його життя, які виявилися найтрагічнішими, але у той самий час і найбільш плідними з точки зору літературної роботи. Саме у ці роки отець Василь (Липківський) писав свою «Історію Української церкви», уклав двотомник «Наука самоосвіти українського духівництва», написав підручники «На Старий і Новий Заповіт», «32 розмови з історії Всесвітньої Церкви», уклав кілька збірок власних проповідей, зокрема збірку «Проповіді на неділі й свята: Слово Христове до Українського народу», що містить 194 проповіді. Також у цей час отець Василь вів активне листування з українськими церковними діячами за кордоном, продовжував роботу з перекладу релігійної літератури[4].

Рукописи та праці  отця Василя (Липківського) зберегла його сестра, а основний твір митрополита  — «Історію Української Православної Церкви» — професор Микола Андрусяк у 1942 році переправив до Львова, до митрополита Андрея Шептицького, що згодом зміг передати їх на Захід[5].

Більшу частину доробку  Василя (Липківського) було видано друком після війни, зусиллями української  діаспори на Заході[5]. Звідти ж, вже після проголошення незалежності у 1991 році, твори митрополита повернулися і в Україну та нині вивчаються у духовних навчальних закладах Української православної церкви Київського Патріархату та УАПЦ.

ВИСНОВКИ

Духовно-творча спадщина В. Липківського спрямована на філософсько-етичні, соціально-релігійні пошуки й осмислення проблем людини, з’ясування морально-духовних основ, де сутність людини, місце у світі, сенс людського буття пов’язані з її духовністю та свободою, де засобом виявлення, усвідомлення своєї цінності, реалізації сутнісних сил є творча діяльність, а призначенням людини постають внутрішньовольові спонуки до постійного самовдосконалення, утвердження моральної гідності, неухильного прагнення до добра на ґрунті взаємодоповнення освіти і науки релігійною вірою (християнством). У цьому контексті В. Липківський – це український мислитель, який продовжує традиції, усталені в українській філософській думці, часто-густо виходячи на інтерпретації, що знайдуть відображення у філософській антропології та філософії екзистенціалізму.

Філософія Василя Липківського висуває завдання, пов’язані головно  із пошуками різних шляхів примирення розуму і віри. У ній по-новому виявляються риси цілісного світоспоглядання, органічного злиття істини і добра, знання і віри. На першому плані постає морально-етичний аспект філософії. Особливу увагу зосереджено на здатності філософії перебувати в органічній єдності з життям людини, реагувати на її духовні, культурно-світоглядні запити, відповідати на питання сенсу й мети людського буття на землі. Звідси й основний вектор думки та діяльності В. Липківського – спрямованість на життя людини як на втілення душевного настрою, що “називається любомудрієм”, на її звільнення від усього заскорузлого, узвичаєного в мисленні, поведінці й діяннях.

Кожна людина вибудовує  власну філософську позицію, яка, втім, прагне виходу на всезагальний рівень. Відповідно філософію, за Липківським, варто розглядати у двох аспектах: по-перше, як внутрішню притаманність  кожної людини, якої вона дотримується і яку сповідує все життя, тобто як спосіб життєдіяльності, а по-друге, – як теоретично сформовані філософські концепції та системи, котрі, виходячи за межі окремої людини, несуть у собі всезагальне суспільне значення.

Уся творчість мислителя пронизана ідеєю істинної філософії – філософії, що отримала підтвердження у житті людини, філософії, яка стала не лише виявом її розуму, а й життєвим кредо, способом її життя, – християнської. Життєствердна позиція філософського вчення Василя Липківського співзвучна з філософією екзистенціалізму: кожна людина зобов’язана жити, творити і діяти за власною філософією, головною підвалиною якої має бути Христос, а все філософування повинне спрямовуватись на особистий внутрішній світ з метою окреслення морально-ціннісних орієнтирів свого життя і буття загалом.

Творчість В. Липківського – невичерпне джерело для подальших  досліджень. Наприклад, всебічний порівняльний аналіз філософських, суспільних і  морально-етичних поглядів В. Липківського з поглядами інших українських та світових мислителів дасть змогу занести всю спадщину мислителя до багатющої скарбниці філософської думки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Л. П. Ходькова РЕЛІГІЄЗНАВСТВО. Навчальний посібник. – Львів 2000.

2. В.І.Лубський .”Релігіезнавство”, К. «Вілбор»,1997

3. Крівєлєв.І.А.”Історія релігії” 2 т,М.,1975-1976

4. Лубський В.І. “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.

5. Каутский К.І. “ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА” М.1990 р.

6. Бойко О. Нариси новітньої історії України (1985-1991 рр.) – К., 2004. – 506 с.

7. Грищак Я. Й. Нарис історії України: формування модернізації української нації XIX – XX ст. – К., 1996. – 449с.

8. Історії української культури. – К., 2000. – 657с.

9. Крип’якевич І.  Історія України. – Львів. – 1990. – 428 с.

10. Лановик Б. Історія України. – К., 1999. – 539с.

11. Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник/ А. Г. Слісаренко, В. І. Гусєв та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 663 с.

12. Політична історія України XX століття. – К., 2005.- Т. 6. – 650 с.

13. Українська суспільно-політична думка в 20 ст. – Т. 11. – К., 1983. – 643с.                                                                                                                                                                                                                                                                                          

14. Курило В. Відродження Української церкви як передумова формування національної свідомості й становлення вільного українського суспільства згідно з поглядами Першого Митрополита УАПЦ Василя Липківського // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Чернівці: Золоті литаври, 2004. – Вип. 203-204. Філософія. – С. 233-239.

15. Курило В. “Церковна соборноправність” українського народу згідно з поглядами Василя Липківського // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 240-241. Філософія. – С. 19-25.

16. Курило В. Проблема народу в світоглядному баченні Василя Липківського // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль: Видавн. відділ ТНПУ ім. Володимира Гнатюка, 2006. – Серія: Філософія. – № 14. – С. 56-60.