Митрополит Липківський

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….……………………4

РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНІ ВИТОКИ ДУХОВНО-ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО…………………………………………………………………6

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА ТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ЦЕРКВИ  У СПАДЩИНІ В. ЛИПКІВСЬКОГО……………………14

РОЗДІЛ 3. РОЗКОЛ ЦЕРКВИ ТА ПРОТИДІЇ МИТРОПОЛИТА ВАСИЛІЯ ЛИПКІВСЬКОГО……………………………………………….……………….21

ВИСНОВКИ…………………………………………………….……………….29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...……………..31

ВСТУП

Актуальність  та доцільність дослідження. Загальне підвищення інтересу до історії української філософської думки, повернення до історичної пам’яті та витоків національної духовної культури зумовило звернення й до духовно-творчої спадщини Василя Липківського. Після десятиліть історичного забуття та замовчування його діяльності нині лише розпочинається її вивчення, і нечисленні дослідження зводяться до загальної характеристики поглядів першого митрополита УАПЦ або до уточнення біографічних відомостей. Єдиною фундаментальною працею про життя і діяльність Василя Липківського є монографія Арсена Зінченка “Визволитися Вірою”. Група українських науковців-істориків – С. Білокінь, І. Коровицький, Л. Пилявець, І. Преловська, В. Пащенко та інші – у наукових розвідках торкаються здебільшого церковно-релігійної праці Липківського, розглядаючи його постать переважно у контексті національно-визвольних змагань українського народу й окреслюючи лише в загальних рисах світоглядно-філософський вимір творчості українського мислителя.

Однак детальний аналіз спадщини В. Липківського засвідчує, що соціально-філософські погляди мислителя становлять органічну складову його активної суспільно-громадянської та національно-релігійної позиції і містяться в його історичних, проповідницько-публіцистичних працях, в епістолярній спадщині, матеріалах доповідей на церковних соборах.

Отже, актуальність дослідження  визначена необхідністю висвітлення  ідей і поглядів Василя Липківського, окреслення їх місця й ролі у формуванні філософсько-етичної думки в Україні  на початку ХХ ст., а також можливістю їх адаптації у контекст сучасних процесів націо- та державотворення в Україні з огляду на історичну значущість результатів його діяльності у сфері українського національно-духовного творення.

Мета курсової роботи – дослідження філософських, соціальних і релігійних поглядів В. Липківського, осмислення теоретичної та практичної цінності ідей українського мислителя в царині духовно-національного творення.

Реалізація  зазначеної мети потребує розв’язання  таких нагальних завдань:

• чітко визначити витоки й окреслити процес становлення світоглядно-християнських принципів філософії В. Липківського через розкриття розуміння мислителем філософських проблем співвідношення розуму і віри, філософії і науки, людини та її гідності;

• осмислити і систематизувати філософські, соціальні й релігійні погляди В. Липківського

• розкрити зміст засадничих філософсько-релігійних і культурно-національних ідей концепції незалежності України й українського націотворення В. Липківського, зокрема визначення ним причин поневолення українського народу, способів їх подолання (через свідомотворчу діяльність народу) і значущу роль у цьому світської та духовної інтелігенції;

• обґрунтувати цілісність названої концепції, проаналізувавши світоглядно-методологічні підходи українського мислителя до вивчення суспільно-історичного процесу в Україні;

• дослідити трактування В. Липківським питань історичного зв’язку церкви і народу в процесах українського державотворення.

Об’єктом курсової роботи є творчість Василя Липківського видатного українського релігійного мислителя кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Предмет дослідження – соціально-філософські ідеї та погляди Василя Липківського.

РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНІ ВИТОКИ ДУХОВНО-ТВОРЧОЇ  СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО

У цьому розділі окреслено джерельну базу курсової роботи, основу якої становлять оригінали праць В. Липківського – “Проповіді”, “Відродження Української Церкви”, а також його статті, опубліковані в обіжнику Київської єпархії, архівні матеріали – доповіді й виступи на церковних соборах, підготовлені ним документи, епістолярна спадщина.

У джерельній базі використано й фундаментальну публікацію з історії Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) “Мартирологія українських церков”, перший том якої присвячений Православній церкві, де подано також документи про діяльність митрополита В. Липківського.

Фундаментальні праці  з історії церкви О. Лотоцького, І. Власовського, Н. Полонської-Василенко, О. Ігнатуші, В. Пащенка, А. Пашука, О. Хомчук та інших допомагають розкрити особистість  митрополита Василя Липківського як людини незламного духу та великих організаторських здібностей, релігійно-національного діяча й патріота, засновника УАПЦ.

Кращому осмисленню постаті  В. Липківського, основних етапів його служіння в УАПЦ в умовах репресивної  політики більшовицької влади й  обставин його смерті слугували наукові розвідки Л. Пилявця, С. Білоконя, І. Коровицького, В. Полярного, М. Рибачука, І. Преловської, А. Кирридон, здійснені на основі архівних матеріалів і документів.

Яскраві моменти благовісницької  й архипастирської діяльності митрополита  В. Липківського, висвітлені у спогадах Д. Бурка, П. Маєвського та інших його сучасників, використано задля глибшого осмислення світоглядно-філософського рівня творчості мислителя.

Вагомими у з’ясуванні процесів українського національно-духовного  відродження та участі в них В. Липківського стали збірники документів і матеріалів Першого (1921 р.) та Другого (1927 р.) Всеукраїнських православних церковних соборів УАПЦ, опубліковані з ЦДАВО України в 1999 та 2007 рр. відповідно. Аналіз матеріалів, поданих у цих збірниках, дав змогу глибше усвідомити постать митрополита як національно-духовного провідника, поборника прав українського народу й апологета всього українського, характерною ознакою світогляду якого був творчий, незаангажований підхід до розв’язання будь-яких питань і проблем українського духовно-національного буття.

Значущою в сенсі  осмислення непересічної постаті В. Липківського, розкриття основних світоглядно-релігійних рис його мислення, простеження його місця в національно-релігійному  русі кінця ХІХ – початку ХХ ст., вивчення обставин виникнення національного церковного руху в Україні стала вже згадувана праця “Визволитися Вірою” Арсена Зінченка.

Особливо цінною з  огляду методологічних засад виявилася  праця М. Лука “Етичні ідеї в філософії  України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.”. Аналіз її змісту засвідчив, що філософію В. Липківського можна сміливо вписати у філософсько-етичну думку України означеного періоду. Адже вчення мислителя тісно переплітається з традиціями української духовності.

Філософія В. Липківського – це наслідок довголітніх студій і тривалих роздумів. Її риси – проникливість розуму, християнсько-психологічна настроєвість, патріотизм і героїзм. Вона суголосна з проповідницькою діяльністю Липківського – сповідує звільнення людини від усього заскорузлого, узвичаєного в її мисленні, поведінці й діяннях. Філософія, на думку мислителя, обов’язково повинна зіставлятися з морально-християнськими засадами людського життя, вивчати життя в самій його основі й відповідати на питання про його сенс. Таке трактування передбачає зміну статусу філософії, згідно з поглядами багатьох тогочасних філософів, розчарованих в ідеалах “золотого віку” раціоналізму, що виявився неспроможним задовольнити потреби її духовно-морального зростання.

Ґрунтуючись на християнських  принципах віри й любові до Бога та ближнього, а насамперед – до свого народу, філософія В. Липківського утверджувалася за допомогою живої, відновленої публічної проповіді визволення кількасотлітньо поневоленого духу української нації, проповіді благодаті Божої, спекулятивно привласненої чужими земними володарями. Беручи за основу Святе Письмо, кожну проповідь він обов’язково екстраполює на український ґрунт і розглядає крізь призму актуальної для українського народу й Української церкви початку ХХ ст. соціальної дійсності, задля необхідності її предметного осмислення й можливості адекватного витлумачення в умовах кризового суспільно-національного, релігійного розвитку. Звучали у проповідях глибокі історичні екскурси й аналіз життя, умов і обставин духовного та соціального визволення народу, і з’ясування ролі інтелігенції, і філософські міркування про природу людини, формування та розвиток її свідомості, світогляду, про взаємовідношення віри і розуму, християнської науки й науки світської тощо. Водночас окреслено шляхи осягнення головної, сутнісної й остаточної мети людського буття.

Розум і віру В. Липківський вважає людськими  якостями, котрими вона здатна виокремлювати  себе із світу, підійматись над світом та пізнавати його. Розум постійно має справу зі сумнівом. Той самий сумнів викликає розум у людині й стосовно віри. Однак сумнів у вірі має два шляхи розвитку. Один веде до остаточного заперечення віри, наочним прикладом чого стала ідеологія комуністично-більшовицької влади з її атеїстичною пропагандою. Наслідком другого стає ще більша, глибинніша віра, що засвідчує приклад апостола Фоми, сумнів якого переріс в усвідомлення міцної віри.

Теологічне  питання Воскресіння В. Липківський  вважає не лише предметом віри, а  й сферою дослідження людського  розуму, показуючи взаємовідношення життя і смерті як постійного на фізичному рівні процесу вмирання-поставання, а на ідейному рівні повсякчасне потвердження розумом факту Воскресіння. Розумом людина пізнає і кінечність природи, і безмежність Всесвіту; розумом вона усвідомлює фізичну плинність своєї істоти і власну смерть й одночасно добачає особисту вічність і потребу в посутньому здійсненні факту свого воскресіння.

Мислитель наголошує  також на антитетичному характері  взаємовідношення “віри-розуму”, вбачаючи принципову відмінність віри від розуму в тому, що вона підносить людину до вічності й незмінності, а розум досліджує переважно те, що виникає, триває і зникає. Отже, В. Липківський висловлюється за їх гармонійну єдність і взаємодію, вважаючи, що лише так можна забезпечити якнайуспішніший процес людського пізнання і людське буття загалом. Відправним пунктом гармонійного полагодження взаємовідношення “віри-розуму”, за переконанням мислителя, є поновлення стану рівноваги між ними, коли розум і віра, “як два ока в тілі”, на паритетних умовах введені у всі процеси життєдіяльності людини. Оскільки, на його думку, таку рівновагу людина втратила, то вона ж і покликана її повернути, скориставшись Вищою допомогою.

Формування світогляду належить до головних проблем людського  буття. Крім досвіду, на формування світогляду впливають різноманітні події. Кардинальними ж у житті людини є “надзвичайні [мо]менти” – непередбачуваний вихід із колії спокійного життя або ж якась смертельна небезпека, які по-новому освітлюють її життєвий шлях, докорінно змінюючи напрям наступної діяльності. Особливе значення мають миті просвітлення й осяяння для “обраних Богом” людей, бо вони є закликами до виконання свого покликання.

Такі моменти згодом, у середині ХХ ст., німецький філософ  К. Ясперс, відображаючи настрої свого часу, зумовлені станом внутрішньої понівеченості душі європейської людини післявоєнних років, назве “межовими ситуаціями”, зазначаючи, що кожна людина обов’язково постає перед ними, і стверджуючи визначальний характер їх впливу на життя людства загалом.

Виділено двоаспектний погляд В. Липківського на філософію  як на теорію і як на спосіб життя. Як іманентна сутність кожної людини філософія  спонукає людину впродовж усього життя  осмислювати різні питання. Істинною можна вважати лише ту філософію, що стала сутнісним принципом людського життя, утверджена самим життям, яку людина сповідує та якої дотримується впродовж усього життя, як прагнення й мету – пізнання Істини (Бога). Основним критерієм такої філософії, з одного боку, є її зв’язок із мораллю й органічна єдність із життям, що найкраще виявлено у християнській філософії.

З іншого боку, філософія  вимагає виходу на всезагальний рівень, на якому єднає людей, скеровує їх до усвідомлення ідей та висунутих  цілей, досягнення ідеалів. Теоретичні досягнення філософії мислитель демонструє на прикладі видатних постатей давньогрецької, середньовічної, німецької класичної та інших філософій. Як духовна особа він, безумовно, не має на меті детального витлумачення цих філософських систем, але задається аналізом їх крізь призму християнства та його основ. Зокрема, він віддає належне пошукам давньогрецьких філософів, котрі замислювались над основою світу, його будовою, виникненням, однак зосереджує свою увагу на іншому – на “побожному схилянні” їх перед виявленням Бога в душі людини.

На цій основі він  критикує організаційні засади побудови Католицької церкви та підвалини  діяльності її пастирства, що не відповідали  духу християнського вчення. Схоластика як офіційно усталена в свій час  філософська католицька доктрина, в розумінні В. Липківського, “роздягнула” християн з Христа й опосередковано спричинилась до руйнації морально-релігійних принципів і традицій європейського суспільства, що у ХІХ ст. призвело до кризи західної культури. Тому, стверджує мислитель, основою християнської філософії є не стільки немічні людські міркування, скільки глибоке духовно-моральне життя у Христі.