Зовнішня політика Словаччини

Третя конференція, організована 29 квітня 2003 р., стосувалася освітніх систем країн V4. Її метою було насамперед порівняння досвіду і обмін поглядами на стан, реформу, фінансування й майбутнє освітніх систем окремих держав V4 та налагодження можливого співробітництва.

Після тієї серії конференцій мали місце чергові зустрічі різного характеру. Приміром, на початку листопада 2003 р. президенти V4 зустрілися в Будапешті й знову підтвердили висновок, що співробітництво держав має тривати і після вступу до ЄС, однак воно повинно набути іншого характеру, такого, наприклад, як CEFTA.

У березні 2004 р., напередодні вступу країн V4 до ЄС, голови урядів зустрілися у Чехії, щоб визначити роль Вишеградської групи в межах Євросоюзу, насамперед у контексті Європейської Конституції. На тому ж тижні в Кошицах зустрілися голови держав V4.

Перша зустріч V4 після набуття членства в ЄС мала місце 12 травня 2004 р. в Кромежижу. Прем'єр-міністри знову вирішили, що співробітництво між державами V4 триватиме й надалі. Вишеградська группа буде насамперед орієнтуватися на співробітництво ЄС із державами Східної Європи, надаючи підтримку для України, Білорусі, Болгарії, Румунії й Хорватії. Очільники урядів висловили переконання, що із входженням держав V4 у структури Унії взаємне співробітництво щодо конкретних проектів покращиться. Відмовилися також від розширення V4 за рахунок інших країн, таких як Австрія або Словенія.

У жовтні 2004 р. співпраця V4 набула нового виміру: Краків прийняв перший Форум Регіонів країн Вишеградської четвірки, які підписали декларацію про кооперацію з партнерами з Польщі, Чеської Республіки, Угорщини і Словаччини.

Щороку у Вишеградській групі по черзі головує одна з країн-учасників. Далі наведені приклади головних цілей під час головування окремих держав V4 від 2000 року. В контексті дослідження зовнішніх зв`язків Словаччини з країнами-партнерами Вишеградської групи ці цілі відіграють неабияку роль у вісітлені міждержавних відносин у період підготовки до вступу до ЄС.

Процес удосконалення діяльності країн Вишеградської четвірки та їх взаємних двосторонніх та багатосторонніх стосунків у багатьох галузях співробітництва триває. Водночас практична перевірка механізмів координації та партнерства довела свою ефективність.

3. Характер, принципи і особливості відносин Словаччини з сусідніми державами після вступу до ЄС ( з 1 травня 2004р.)

Зараз Словацька Республіка – повноправний член Північноатлантичного альянсу і ЄС. Тому, цілком обґрунтовано можна стверджувати, що словацькі відносини з країнами-сусідами після вступу до

ЄС здійснили своєрідну еволюцію до якісно вищого кола інтеграції в рамках Європейської і Трансатлантичної Спільноти.

У 2005–2006рр. багатосторонній політичний діалог Словенії з країнами-сусідками реалізовувався через зустрічі прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ та їх представників. Зустрічі також проходили в розширеному форматі Вишеградської четвірки, до участі в яких у різний час запрошувалися міністри з України, Албанії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Македонії, Сербії і Чорногорії. У грудні 2005 р. у Брюсселі відбулася зустріч прем’єр-міністрів Вишеградської групи та Бенілюксу. Представники парламентів підтримували регулярні контакти, опікуючись поточними європейськими проблемами .

Сучасний інтеграційний або постінтеграційний етап співробітництва Словацької Респубіки з країнами-сусідками після розширення Євросоюзу характеризується розгортанням міждержавного співробітництва в 2004-2005 роках на нових засадах і принципах. На міжнародній арені Словаччина реалізує спільну зовнішню і безпекову політику ЄС. Вона погоджено інтегруюється до спільного внутрішнього ринку, торговельного і митного союзу ЄС. Також, Словацька Республіка в цей час разом з сусідніми державами готувалася до вступу в єврозону та введення євро замість національних грошових одиниць. Тобто, на перший план виступає словацька міждержавна співпраця в реалізації інтеграційних інтересів та завдань.

Готуючись до вступу до Шенгенської зони, Словаччина здійснила низку реформ, спрямованих на полегшення транскордонного руху людей. Реформи передбачали адаптацію дорожніх, повітряних та морських інфраструктур, приєднання національних інформаційних мереж до Шенгенської інформаційної системи та застосування механізмів захисту особистих даних.

З кінця жовтня 2008 р. основною проблемою словацької зовнішньої політики став черговий виток напруженості у стосунках із сусідньою Угорщиною. Так, словацька та угорська сторони протягом останнього часу взаємно звинувачували одна одну в порушенні прав національних меншин.

Як відомо, словацько-угорські стосунки різко погіршилися після сформування нового уряду в Словацькій Республіці, до складу якого увійшла Словацька націоналістична партія, лідер якої (Ян Миколай) відомий своїми антиугорськими висловлюваннями. Разом із тим некоректні висловлювання словацьких націоналістів знаходили непряму підтримку нинішнього словацького керівництва. Реакцією на таку політику стали неодноразові випадки відміни керівництвом Угорської Республіки запланованих візитів до Словаччини. Останню зустріч прем’єрів двох держав було зірвано наприкінці серпня 2008 р .

Приводом до загострення двосторонніх стосунків стала реакція Партії угорської коаліції на втілювану реформу в галузі освіти. Зокрема, занепокоєння депутатів від угорської меншини в Словаччині викликав намір Міністерства освіти Словаччини, очолюваного представником Словацької націоналістичної партії (СНП) Я. Міколаєм, запровадити нові підручники для шкіл з угорською мовою навчання, в яких місцеві географічні назви подавалися виключно у словацькому звучанні. Крім того, критика висловлювалась також з приводу блокування вищезазначеним Міністерством надходження фінансової допомоги з єврофондів на адресу угорськомовних шкіл Південної Словаччини. Після тенденційного висвітлення цієї проблеми у ЗМІ Угорщини націонал-екстремістськими силами Угорської Республіки (було організовано ряд акцій протесту біля Посольства СР. У ході їх проведення озвучувалися антисловацькі гасла, здійснювалися підпали державного прапора Словаччини.

Ще більше загострила ситуацію силова акція словацької поліції на початку листопада 2008 р. проти громадян Угорщини та словацьких угорців під час футбольного матчу, що проводився у місті з компактним проживанням угорської національної меншини Дунайська Стреда.

При цьому словацька сторона заявила, що силові структури діяли у межах наданих їм повноважень і були спрямовані на нейтралізацію масових заворушень та провокацій, ініціаторами яких стали фанати з Угорської Республіки. Названі події спровокували чергові антисловацькі акції в Угорщині, у тому числі блокування 10 листопада 2008 р. угорськими націоналістами прикордонних переходів між Угорщиною та Словаччиною. Крім того, було вчинено провокації (здійснено антисловацькі написи на адміністративних спорудах та замальовано словацькі географічні назви) у населених пунктах Угорщини, де компактно проживають словаки.

Реакцією на вищеназване стали чисельні ноти протесту словацького МЗС. Невдовзі після того, як у черговий раз загострилися відносини між двома країнами, Парламентом Словацької Республіки було висловлено занепокоєння щодо використання угорським Парламентом Форуму угорських депутатів Карпатського басейну для втручання у внутрішні справи Словаччини. Разом із тим правлячими силами СР піддано осуду позицію щодо цього питання депутатів від опозиційної Словацької угорської коаліції, які стали радниками офіційного Будапешту в організації антисловацької кампанії та дискредитації своєї держави на міжнародному рівні.

В умовах активної пропаганди з боку правлячих сил Словаччини має місце і практичний розкол у середовищі опозиційної Словацької угорської коаліції. Так, якщо нинішнє її керівництво на чолі з П. Чакі продовжує підтримувати активні контакти з офіційним Будапештом, засуджувати політику урядового кабінету Р. Фіцо у сфері національних меншин, то прибічники позиції екс-голови коаліцій Б. Бугара зосередили свою діяльність на пошуку компромісних рішень між сторонами.

Крім того, словацькими правоохоронними органами у м. Кральовскі Хлмец було затримано групу з 28-ми громадян Угорщини, одягнених в уніформу Угорської національної гвардії, яких звинуватили в екстремістських діях та пропаганді міжнаціональної ворожнечі. Назване дозволило Словацькому МЗС висунути угорській стороні звинувачення у втручанні у внутрішні справи країни та заявити про намір підняти це питання на міжнародний рівень. Зокрема, Прем’єр-міністр СР Р. Фіцо висловив готовність поінформувати зацікавлені європейські інституції про факти екстремістських дій з боку громадян Угорщини. Так само наміри винести невигідні для Угорщини питання на обговорення Європарламенту задекларували депутати від словацьких партій СНП, ХДР, СМЕР-СД та РзаДС-НП. До того ж лідери словацьких націоналістів закликали держави –країни ЦСЄ, на території яких проживають угорці (зокрема Сербія та Румунія), об’єднати зусилля проти екстремістських дій вказаної меншини, що має на меті сприяти розвитку ситуації за косівським взірцем [55].

За таких обставин офіційний Будапешт, незважаючи на те, що до цього часу займав виключно наступальну позицію, був вимушений осудити подібні кроки своїх співвітчизників та дистанціюватися від такого роду діяльності.

У результаті, сторони, попри попередню «затяжну дипломатичну війну» (із часу формування у Словаччині урядової коаліції за участі Словацької націоналістичної партії не відбулося жодної із запланованих зустрічей на найвищому рівні), прийшли до необхідності започаткувати діалог на найвищому рівні. Зокрема, 12 листопада 2008 р. у м. Комарно (СР) пройшли консультації парламентських комітетів обох держав із питань європейської політики. А 15 листопада 2008 р. відбулася зустріч прем’єр-міністрів Словаччини та Угорщини Р. Фіцо та Ф. Дюрчані. Про наміри продовжити започаткований діалог заявили і Президенти названих держав І. Гашпарович та Л. Шойом.

У ході переговорного процесу словацька сторона наполягає на необхідності законодавчого обмеження Угорщиною діяльності екстремістських угруповань. В якості прикладу та обґрунтування своєї позиції Міністерством внутрішніх справ СР у середині листопада 2008 р. було прийнято рішення про заборону і розпуск екстремістського громадянського об’єднання «Словацька посполитість» як такого, що розпалювало міжнаціональну, міжрелігійну та міжрасову ворожнечу. Натомість угорське керівництво основний акцент намагається зосередити на необхідності надання ширших повноважень угорській національній меншині у Словаччині.

У той же час зустріч у Брюсселі 7 вересня 2008 р., що відбулась безпосередньо перед самітом ЄС, обидві сторони використали для озвучення чергових звинувачень одна одній щодо порушення прав національних меншин, використання діаспори для досягнення тиску на внутрішньополітичні процеси у сусідній державі, некоректних дій однієї проти іншої.

Так, прем’єр-міністр Угорщини Ф. Дюрчані звинуватив словацького колегу у веденні політики, що призводить до формування антиугорських настроїв. Для цього ним було використано соціологічні дослідження Фундації відкритого суспільства (англ. – Open Society Foundation (NOS-OSF) та неурядової організації Центру дослідження етносів та культури (слов. абр. CVEK), згідно з яким близько 40 % словацької молоді негативно ставиться до угорської та ромської націй. За оцінкою угорської сторони така ситуація є наслідком інформаційної кампанії у словацьких мас-медіа.

Хоча словацький Прем’єр під час переговорів і заявив, що дистанціюється від некоректних висловлювань окремих словацьких політиків (з числа урядовців-націоналістів) на адресу угорської національної меншини Словаччини, проте все ж виявив намір лояльного ставлення до подібного роду висловлювань своїх соратників. На його думку, така міжнаціональна політика є реакцією на агресивні дії Угорщини по відношенню до СР, намагання використати угорську меншину у Східній Словаччині для тиску на керівництво держави, спроби застосування для досягнення своїх цілей таких радикальних заходів, як рейди на територію СР представників воєнізованої «напів фашистської» організації «Угорська гвардія».

Аналіз вищезазначеної зустрічі, на думку експертів, показав, що обидві сторони на даному етапі не готові до конструктивних взаємовідносин і вбачають пріоритетом двосторонньої співпраці насамперед такі «чутливі питання», як: підтримка своїх національних меншин на території іншої держави, більш масштабне її використання для досягнення зовнішньополітичних цілей; боротьба з проявами національної нетерпимості по відношенню до нацменшин тощо.

За оцінкою експертів, здійснюючи тиск на офіційний Будапешт словацьке керівництво, насамперед, переслідує за мету створити враження, що правляча коаліція є єдиною політичною силою, яка оберігає співгромадян від існуючої небезпеки з боку Угорщини. У такий спосіб значно послаблюється позиція опозиції. Загалом, відповідно до наведеного аналізу, політика словацького правлячого кабінету на даному етапі базується на конфронтації та пошуках ворогів. При цьому невиважені антиугорські висловлювання керівництва урядової Словацької націоналістичної партії часто обмежують можливості словацької дипломатії, навіть за обставин, коли доречним були б більш активні зовнішньополітичні кроки.

Аналіз вищезазначеного свідчить, що у другій половині 2008 р. словацьке МЗС та вище керівництво держави при відстоюванні зовнішньополітичних інтересів країни намагалися застосовувати більш агресивні методи. Зокрема, як показує перебіг словацько-угорського протистояння, правлячі сили СР об’єднують зусилля на протидію угорському впливу на розвиток внутрішньополітичної ситуації. Фактично підтримуючи агресивну антиугорську налаштованість СНП, правлячі сили декларують намір лобіювати свої інтереси на міжнародному рівні, у тому числі як через своїх представників у загальноєвропейських структурах, так і шляхом проведення піар-кампанії у ЗМІ по дискредитації угорської позиції у спірних питаннях. При цьому, на перспективу не виключається, що зацікавлені політичні сили Словацької Республіки намагатимуться шукати потенційних союзників серед країн, де представлена угорська національна меншина, у тому числі й на Україні.

Таким чином, на кінець 2008 р. в словацько-угорських відносинах зберігається напруження, а переговори лідерів обох держав здебільшого носили лише формальний, декларативний характер і продемонстрували відсутність бажання сторін іти на поступки одна одній, вживати дієвих, радикальних заходів, які посприяли б усуненню існуючої напруги у двосторонніх стосунках. Таким чином, можна припустити, що започаткований словацько-угорський діалог на найвищому рівні відбувся з ініціативи чи під тиском ЄС, який зацікавлений у нормалізації двосторонніх стосунків двох держав, які є його складовими.