Загальна характеристика валютного ринку

     Валютний  курс необхідний для:

— обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

— порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

— періодичної  переоцінки рахунків в іноземній  валюті фірм та банків. 

Чинники, що впливають на валютний курс

     1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

     2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності - це показник відносної купівельної спроможності різних валют. Він визначається шляхом зіставлення цін на певний товар у різних країнах у перерахунку (через обмінний курс) на «базову валюту», як правило, на американський долар) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи - інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

     3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

     4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон.

     5. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти. 
 
 

2.1. Види валютних курсів

     Зниження  курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту  й зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту.

     Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

     Конвертованість – це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

     За  ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

-  вільно  конвертована;

-  частково  конвертована;

-  неконвертована;

-  клірингова.

     Вільно  конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі Держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів.

     Частково  конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

     Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

     Клірингова  валюта — розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

       Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки  в іноземній валюті здійснюються  через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

     Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, ні одна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, крос-курсом вважатиметься курс японської ієни до ЄВРО, встановлений українським банком.

     Звичайно  під крос-курсом розуміють також будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох відповідних валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської ієни та ЄВРО, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс ієни до ЄВРО.

     Залежно від видів валютних угод розрізняють  курси поточні та термінові (спот і форвард).

     Спот-курс - ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди.

     Форвард (терміновий курс) - ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу. Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

     Ф’ючерс - курс - ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

     Центральні  банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

-          фіксований валютний курс;

-          "вільно плаваючий " курс;

-           "регульований плаваючий " валютний  курс;

-           систему множинних валютних курсів.

     Фіксований  валютний курс - це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо. Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

     Вільно  плаваючий курс — це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни. Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу.

     Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці.

     Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів.

     Із 1973 р. високо розвинуті ринкові держави  відмовились від установлення постійних  співвідношень взаємного обміну валют (фіксованих курсів) і перейшли до «плаваючих» курсів, які вільно складаються на основі попиту та пропозиції відповідних валют на валютних ринках.

     Структура валютного ринку кожної окремої  країни значною мірою залежить від  державної політики з регулювання  економіки, зокрема заходів валютного  регулювання, яке здійснюється передусім  з метою підтримки стабільного валютного курсу і досягнення рівноваги платіжних балансів.

     Рух валютних і фінансових потоків на валютних ринках відбувається у вигляді:

• валютних операцій;

• валютно-кредитного і розрахункового обслуговування придбання  та продажу товарів і послуг;

• закордонного інвестування;

• операцій з цінними паперами;

• перерозподілу  національних доходів у вигляді  допомоги країнам, що розвиваються;

• внесків  у міжнародні організації. 
 
 
 
 

 

3. Учасники валютних ринків

     Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності: іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

     Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку.

Основними учасниками валютного  ринку є:

1. Комерційні банки

     Здійснюють основний обсяг валютних операцій. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях (Обмін валюти однієї країни на валюти інших країн), а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод. Для банку метою купівлі-продажу іноземної валюти за власний рахунок є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Купівля-продаж валюти здійснюється переважно між банками на міжбанківському ринку. Багато банків у процесі торгівлі встановлюють ринкові валютні курси для інших банків, ці банки мають назву маркет-мейкери. Зростання інтенсивності міжбанківської торгівлі підвищує ліквідність ринків. У даний час банки можуть забезпечити підприємствам та інвесторам швидку конвертацію усіх валют, що вільно обертаються на ринку.

2. Центральні банки

     В їх функцію входить управління валютними  резервами, проведення валютних інтервенцій (Валютна інтервенція - значне разове цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок і валютний курс, що здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком великих партій іноземної валюти.), що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті. Вони беруть участь в операціях на валютних ринках з метою підтримки курсу національної валюти, проводячи валютні інтервенції. Центральні банки втручаються в ринкову ситуацію, купуючи і продаючи валюту, особливо у випадках екстремального відхилення курсів і відсутності гарантій нормального функціонування валютних ринків.