Вища освіта і болонський процес: сутність і особливості впровадження в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

 

 

Кафедра фінансів,

 грошового обігу і  кредиту

 

 

 

 

Контрольна робота

з курсу: Вища освіта і болонський процес

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЬВІВ 2013

 

План

 

Вступ

1. Вища освіта і болонський  процес: сутність і особливості впровадження в Україні

2. Система організації  вищої освіти у Польщі

Висновки

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Ідеї  пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали  після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.

Перший  крок у бік створення сучасного  Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір  про заснування Європейського об'єднання  вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало  об'єднання європейських ресурсів з  виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив  з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної  інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське  співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим  і найширшим за сферою компетенції  з цих трьох європейських співтовариств  було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські  спільноти (ЄС — European Community).

Процес  розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників  інтеграції (розширення) [1].

Наступним кроком до інтеграції стало розуміння  необхідності спільних дій не лише у сфері економіки й політики, а й у освітній.

У 1998 році у м. Болоні європейськими  міністрами освіти була підписана спільна  декларація про єдині засади розбудови  системи вищої освіти у Європі.

Болонський процес спрямований  на формування єдиного відкритого європейського  простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах  європейського регіону, спрощення  процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників  і студентів на європейському  ринку праці [2].

Україна приєдналася до Болонського  процесу під час зустрічі міністрів  освіти європейських країн у Норвегії в 2005 році у Бергене. [1]

Щоб входження України  до Болонського процесу стало  реальністю, треба провести серйозні реформи в галузі освіти. Українська вища освіта відрізняється від європейської.

Актуальність дослідження  визначається тим, що польська система  освіти дуже близька нам по розумінню, і тому вивчити методи, принципи навчання в цілому, буде дуже актуально.

Система вищої освіти в  Польщі динамічно розвивається. Протягом останнього десятиліття створено більше двохсот нових вищих учбових  закладів, а чисельність студентів  зросла з 350 тисяч до більш, ніж 1,5 млн. Такі міста, як Варшава, Краків, Познань, Вроцлав, Гданьськ, Щецін, Лодзь є традиційними студентськими центрами в Польщі.

Актуальною є дискусія про те, чи слід створювати новий  тип професійних вузів або  ж залишити ініціативу в руках  тих, що існують, які збагачуватимуть  свою освітню пропозицію шляхом введення коротких циклів освіти. Це пов'язано  з суперечкою навколо функцій  вищої школи і, зокрема, з тим, чи зобов'язані викладачі давати загальні знання про світ, учити  творчому мисленню, формувати пізнавальні  здібності і інші бажані властивості  особистості, у тому числі і вихованість, або ж давати перш за все спеціальні знання для негайного використання в майбутній роботі. Поза сумнівом, ці функції не можна розуміти альтернативно, проте майже безперечно, що перенесення  упору на «професіоналізацію» вузу несе з собою велику небезпеку  і, мабуть, не самим кращим чином  служить підготовці випускника до майбутньої роботи.

Мета дослідження - визначити  основні поняття системи освіти і підготовки робочих в Польщі; проаналізувати існуючу систему  підготовки бакалаврів в Польщі, виявити  недоліки і достоїнства; обгрунтувати головні принципи і методи, вживані в учбовому процесі; досконально вивчити систему професійної підготовки бакалаврів в Польщі.

 

1. Вища освіта  і болонський процес: сутність  і особливості впровадження в  Україні

 

У Європейському Союзі  прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там  знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина.

Вищу освіту спроможний здобути  заледве один з десяти тих, хто  навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників  бакалаврату.

У Європі завершують середню  освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір  вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів  середніх шкіл.

Сьогодні вищі навчальні  заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто  у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.

За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але  навіть для такої кількості ВНЗ  Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього  кадрового потенціалу.

Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці  без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною  підготовленістю перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.

Найбільше не влаштовує закордонних  працедавців у підготовці наших  фахівців – низька дієвість знань. Дієвість - це здатність використовувати  набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий  рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений  на належному рівні. Гарантія цього  – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього  претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг  серйозно постраждає.

За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра  свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.

Наші вищі навчальні заклади  сьогодні забезпечують чотири рівні  підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують  молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації  готують бакалаврів, спеціалістів і  магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Отже, треба уніфікувати  освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти  на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів.

Болонський процес спрямований  на формування єдиного відкритого європейського  простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах  європейського регіону, спрощення  процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.

Необхідна трансформація  існуючої в Україні системи вищої  освіти до європейських вимог, упровадженні нових підходів та технологій навчально-виховного  процесу.[3] Тому дослідження та створення  науково-методичного і технологічного супроводу переходу Університету на європейський стандарт вищої освіти є актуальним для НТУ «ХПІ».

Пропонуємо вашій увазі  основні положення організації  системи освіти у вищій школі  на принципах Болонського процесу.

Спроби надати загальноєвропейського  характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися  в рішеннях конференції міністрів  освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському  договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися  запровадженням різноманітних програм  під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли  напрацюванню спільних підходів до вирішення  транснаціональних проблем освіти. В 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої  освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість  з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

25 травня 1998 року в Парижі  міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції  прийняли Спільну декларацію (Сорбонська  декларація), якою і був започаткований  Болонський процес. Сама Болонська  конвенція (Спільна заява європейських  міністрів освіти) була підписана  дещо пізніше 18-19 червня 1999 року  в м.Болонья. Таким чином, в  1999 році до Болонського процесу  були залучені 28 європейських країн:  Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва,  Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина,  Норвегія, Польща, Португалія, Румунія,  Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія,  Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція. В 2002 році до Болонського процесу  приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина,  Хорватія, а в 2003 році – Албанія,  Андорра, Боснія і Герцеговіна,  Ватикан, Македонія, Сербія і  Чорногорія, Росія.

Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з  яких понад триста здійснюють освітню  діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. За кошти  держави навчається 50 відсотків  українських студентів, інші – за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори.

Сьогодні в Україні  налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.[4]

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове  співтовариство неможливі без структурної  реформи національної системи вищої  освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентноспроможності  фахівців. Однією із передумов входження  України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського  процесу.

На виконання першочергових  завдань, що випливають з вищесказаного, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного  експерименту щодо впровадження кредитно-модульної  системи організації навчального  процесу у вищих навчальних закладах III – IV рівнів акредитації. Україна  має намір приєднатися до Болонського  процесу в 2006 році на зустрічі міністрів  освіти європейських країн у Норвегії.

Другий етап експерименту (2005 – 2008 рр.) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників  експерименту.[5]

Із 1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося  багато різнорівневих зустрічей, робочих  нарад, конференцій на яких було сформульовано  шість ключових принципів цього  процесу:

1. Введення двоциклового  навчання. Фактично пропонується  ввести два цикли навчання: 1-й  – до одержання першого академічного  ступеня (бакалавр) і 2-й – після  його одержання (магістр). При  цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше  3-х і не більше 4-х років.  Навчання впродовж другого циклу  може передбачати отримання ступеня  магістра (через 1-2 роки навчання  після одержання 1-го ступеня)  і/або докторського ступеня (за  умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної  системи. Пропонується запровадити  у всіх національних системах  освіти системи обліку трудомісткості  навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування  кредитів), зробивши її нагромаджувальною  системою, здатною працювати в  рамках концепції “навчання впродовж  усьо-го життя”. Європейська системи  перезарахування кредитів (ЄСПК) створювалася  протягом останніх 13 років і є  найпоширенішою основою визначення навчального навантаження студентів закладів вищої освіти Європи. За 13 років ЄСПК розвинулась від початкової системи комунікації між різними європейськими освітніми програмами і структурами у спільну і широко застосовувану офіційну систему, що є фундаментом створення спільної сфери європейської освіти.