Історія виникнення Євросоюзу

      Основними функціями Європарламенту є: дорадчі, наглядові, прийняття

рішень, політичної ініціативи, демократичного контролю та законодавча.

     Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів:

- з іноземних  справ та безпеки; 

- з сільського  господарства, риболовства і сільського  розвитку;

- бюджетний; 

- з економічних  і фінансових питань та промислової  політики;

- з енергетики, досліджень та технологій;

- з зовнішніх  економічних зв'язків; 

- з законодавчих  питань та громадянських прав;

- з соціальних  питань, безробіття та виробничого  середовища;

- з питань  регіональної політики, регіонального  планування та зв'язків на місцях;

- з транспорту  та туризму; 

- з питань  навколишнього середовища, здоров'я  та захисту споживачів;

- з культури, молоді, освіти та засобів масової  інформації;

-з питань  розвитку і співробітництва; 

-з громадянських  свобод та внутрішньої політики;

- з контролю  за виконанням бюджету; 

- з інституціональної  політики;

- з процедурних  питань, підтвердження мандатів  та статусу недоторканості;

- з прав  жінок; 

- з питань  петицій. 

      Європейська Рада скликається щонайменше двічі  на рік на рівні глав держав та урядів. Крім них, у засіданнях Європейської Ради беруть участь міністри закордонних справ, Президент (Голова) та Віце-президент Європейської Комісії. Рішення Європейської Ради не мають обов'язкової сили, проте вони дають політичний імпульс та визначають основні орієнтири подальшого розвитку Союзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядів, Європейська Рада стала органом, до якого можуть звернутись Рада Міністрів та Європейська комісія з особливо складних питань, що не вирішуються у межах звичайної процедури ЄС.

      Рада  Міністрів є органом прийняття  остаточних рішень. У роботі Ради

Міністрів беруть участь представники держав-членів на рівні міністрів урядів. На відміну від національних рад міністрів, Рада Міністрів ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рішення РМ є обов'язковими. Разом з установчими документами ці рішення утворюють право ЄС. РМ не має постійного складу. Практично існує ряд Рад, залежно від питань, що розглядаються: Рада Міністрів економіки, сільського господарства, фінансів, освіти.

      Міністри  країн ЄС у різний спосіб підзвітні  парламентам своїх країн.

Проте ті рішення, які вони приймають у  складі Ради Міністрів ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами. Як правило, законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Перші є обов'язковими для виконання і стають частиною національних законодавств. Директиви також є обов'язковими, але вони лишають за державами право вибору методів виконання.

      Рішення в Раді Міністрів приймаються  або одностайно, або простою чи

кваліфікованою  більшістю. В останньому випадку  кожна держава-член має

кількість голосів відповідно до її масштабів. При цьому малі держави мають більшу кількість голосів, ніж вони мали б, виходячи з чисельності населення. Поділ голосів між державами-членами ЄС здійснено таким чином, щоб зробити неможливим блокування рішень окремими державами. Для блокування рішення необхідно об'єднатись кільком державам, щоб набрати мінімум 34 голоси, з загальної їх кількості — 76.

      Функції Голови РМ виконують по черзі упродовж 6 місяців міністри

закордонних справ.

      Європейська Комісія є виконавчим органом  ЄС. Вона складається з 17 членів, незалежних від урядів своїх країн, хоча й призначених ними. До складу Комісії входять по два представники від великих держав: Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Великобританії. Інші країни мають по одному представнику.

      Склад Комісії розглядається і ухвалюється  Європарламентом, тому кожний

із її членів працює 5-річний термін. Як член колективного органу, кожний член ЄК патронує один або кілька напрямів діяльності ЄС і очолює відповідний підрозділ Комісії, що називається Генеральним Директоратом (Департаментом). Таких Директоратів 23. ЄК виконує три основні функції.

      Маючи право ініціативи, ЄК зобов'язана  подавати пропозиції щодо нових

законів ЄС. Такі пропозиції вона висуває після  активних консультацій, й але не на ґрунті інтересів окремих регіонів чи країн ЄС, а базуючись на власному уявленні про доцільність того чи іншого рішення для долі ЄС та його громадян. У своїх ініціативах ЄК виходить з принципу допоміжності, тобто виступає з законодавчими ініціативами тільки у тих галузях, де для ефективних дій ЄС має кращі можливості, ніж окремі його члени.

      Друга функція ЄК полягає у захисті угод ЄС, забезпеченні застосування

державами-члена  ми законодавства ЄС. У тих випадках, коли держави-члени

порушують або не застосовують закони ЄС, Комісія  може вжити відповідні санкції, включаючи передачу справи до Європейського Суду.

      ЄК  здійснює контроль за використанням  субсидій, які виділяються урядами

окремих країн власним галузям промисловості, а також за наданням дозволів на державну допомогу в разі, коли це не заборонено законодавством ЄС.

      Третя функція ЄК полягає у виконанні обов'язків виконавчого органу, який

відповідає  за практичне втілення політики ЄС та управління нею. Для цього ЄК наділена суттєвими власними повноваженнями і правом прийняття рішень у різних галузях політики, зокрема аграрній, торговельній, транспортній тощо. Крім того, ЄК керує фінансами ЄС — бюджетом та роботою різноманітних фондів і програм ЄС, включаючи й ті, які стосуються допомоги країнам, що не входять до Союзу.

      Європейський  Суд. Оскільки ЄС побудовано на основі юридично обов'язкових договорів, він суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій.

     Статті  Договорів про ЄС і законодавчі  акти, які ґрунтуються на них, стають частиною національного права держав-членів. Це потребує чіткого тлумачення цих законодавчих актів. Основною функцією Європейського Суду і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами.

      Відповідно  до цього Європейський Суд розглядає  та регулює розбіжності

між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними і

юридичними  особами. Крім того, Європейський Суд  робить висновок щодо міжнародних угод та попередніх слухань справ, які передані йому національними судами (хоч у цьому випадку юрисдикція Євросуду на них не поширюється).

      Євросуд є вищою інстанцією. Він не має  у своєму розпорядженні будь-яких

засобів примусу. Проте, враховуючи його становище  та авторитет, держави-члени та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.

      Палата  аудиторів — порівняно молодий орган ЄС, створений 1975 р. з метою

перевірки усіх доходів і витрат ЄС та створених  ним інститутів. Вона складається з 12 членів, що обираються на шість років, і є повністю незалежною у своїй діяльності.

      Окрім перелічених інститутів, доцільно назвати також два консультативних

органи, що призначені сприяти роботі Ради Міністрів, Європейській Комісії і Європарламенту, а саме:

- Комітет  з економіки та соціальних  питань, до якого входять представники організацій, що виражають інтереси основних соціальних груп — найманих робітників, підприємців, фермерів, осіб вільних професій, осіб вільних професій

тощо;

- Комітет  регіонів, створений відповідно  до Маастрихтського Договору  і

включає в себе представників регіональних та місцевих установ і організацій.

      У межах ЄС діє також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — кредитна

установа, що сприяє реалізації інвестиційних  проектів, які відповідають

інтересам і завданням ЄС.

      Діяльність  Європейського Союзу заснована  на принципі, за яким жодна

держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх схвалення кожною державою.

      Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність дій. Європейська Комісія

починає розробку законопроектів за своєю ініціативою  або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять до Ради Міністрів, а потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом.

      Комітетом Європарламенту до проектів вносяться  поправки, і вони

проходять попереднє обговорення перед  тим, як їх буде винесено на чергове засідання Європарламенту у Страсбурзі. Одночасно проекти передаються до Комітету з економіки та соціальних питань.

      Висновки  Європарламенту і Комітету з економіки  та соціальних питань

надходять до ЄК, яка з їх урахуванням вносить  проект до Ради Міністрів і

Європарламенту  на друге читання. Пропозиції знову  розглядаються на рівні

комітетів, голосуються на щомісячній пленарній сесії Європарламенту і повертаються до Ради Міністрів, яка приймає остаточне рішення.

      Для того щоб забезпечити роботу ЄК у  тісному контакті з урядами держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі.

      Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів на питання, що розглядається. Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують її при прийнятті рішення і тому консультативний комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в ЄК.

      Процедуру консультативного комітету використовують в основному при

розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.

      Адміністративні комітети створені для вирішення  проблем аграрного ринку.

Кожний такий  комітет розглядає питання відповідної  категорії продуктів. Процедура полягає в тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати

правовий статус, подається на розгляд відповідного адміністративного комітету. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.

      І в цьому випадку ЄК приймає  рішення незалежно від висновків  комітету —

враховуючи їх, Комісія лишається абсолютно  вільною у виборі. Проте, якщо

висновки комітету і ЄК не збігаються , справа передається  до Ради Міністрів, яка може переглянути рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні “за”, ні “проти”), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.

      Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що і адміністративні, але

в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього середовища тощо. У регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або якщо комітет не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів зі своїми пропозиціями. У цьому випадку Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.