Столітня війна в контексті міжнародних відносин XIV-XV ст

       Другий період війни (1369-1396 рр.) Ознаменувався переходом Франції в наступ і звільненням більшої частини захоплених територій. Ув'язнений в 1360 р. світ був необхідною перепочинком, яка дозволила французам дещо поліпшити внутрішнє політичне становище в країні і посилити армію і флот. Була впорядкована система найму військ, зводилися фортеці, поліпшувалася артилерія, створювався сильний флот. Хоча офіційно Англія і Франція перебували в стані миру, сутички тривали. Сторони здійснювали набіги на територію один одного, тривала війна за Бретань. Характерний приклад: в 1364 р. (тобто в період миру) лицар Метью Гурней, капітан Бреста (Бретань), був підданий конфіскації майна «за те, що перетнув море зайнявся війною, в той час як йому це було заборонено» [6-48].

     Воєнні  дії між Англією й Францією відновилися 1369 р. Після смерті Жана II королем Франції 1364р. став Шарль V- колишній дофін-регент. Вся його енергійна діяльність всередині країни й на міжнародній арені була спрямована на боротьбу проти умов договору в Бретіньї. Значні зусилля Франції й Англії були спрямовані на забезпечення союзників і міжнародної підтримки у війни,яка мала відновитися. Англія скрізь наштовхнулася на дипломатичну й військову протидію Шарля V. Боротьба між англійськими та французькими ставлениками в Бретані завершилася її переходом 1364 р. на становище васала французької корони.1365 р. французькому королеві вдалося домогтися угоди з Шарлем Наваррським, на допомогу якого розраховував англійський король.

     Значна  увага приділялася в 60-ті роки Шотландії. Проте Едуарду III вдалося 1369 р. укласти англо -шотландський мир,і одна із статей договору в Бретиньї передбачала розрив союзу Франції й Шотландії «на всі часи», але цей союз продовжував бути політичною реальністю. 1371р. його було офіційно відновлено за ініціативи Франції.

     Об’єктом  гострої дипломатичної й збройної боротьби між Англією та Францією залишалися держави Піренейського  півострова. У 1369 р. війна відновилася  у Франції. Карл V Мудрий оголосив про  конфіскації Аквітанії і ввів в неї війська, звільнивши декілька міст. Способи ведення війни у ​​французів тепер були інші: уникаючи великих бойових зіткнень, загони виробляли раптові напади, переривали комунікації ворога, робили нічні вилазки, тісно співпрацювали з місцевим населенням, виступав проти англійців. У 1372 р. союзний кастильский флот під командуванням, графа Пембрук розбив англійський флот,пливший для звільнення Ла-Рошелі, а Дюгеклен в тому ж році переміг у бою при Шізе, звільнивши Сентонж і Пуату. До кінця 1374 англійці втратили майже всі свої володіння у Франції, крім Кале, Шербура і невеликій території з містами Бордо і Байонна [12-63].

B 1375 було  укладено перемир'я, але в 1377 р. військові дії поновилися. Спроба напасти на Англію з моря не вдалася, зате на континенті французи розбили англо-гасконске військо при Ейме. З 1380 р.,після смерті Карла V (в тому ж році помер і Дюгеклен), в період правління молодого (в рік смерті батька йому було всього 12 років) Карла VI, починається період занепаду центральної влади -"Феодалізм принців". Країна повільно приходила до тями від колосального спустошення, вчиненого англійськими інтервентами і найманцями. Французьке село було розграбовано, французькі міста спустошені, а королівська скарбниця порожня. У зв'язку з високими податками по країні прокочується хвиля повстань (1382 р.). Навесні 1382 французи розбили фламандців при Розебекі. До погіршення внутрішньополітичного становища країни, в 1392 р. у Карла VI з'являються перші напади психічного захворювання, і починається боротьба за регентство між Орлеанським і Бургундським будинками, яка з часом переросте в громадянську війну.У 1396 р. полягає англо-французьке перемир'я на 28 років, яке, однак, не вирішило не одного спірного питання. У цьому ж році був зроблений хрестовий похід проти турків, що завершився розгромом західного лицарів в битві при Нікополі. Цей похід не є частиною Столітньої війни, але все-таки має значення, оскільки значну частину хрестоносців становили французькі лицарі під проводом молодого Жана Неверского, старшого сина герцога Бургундського, і майже всі вони загинули.

     Можна зробити висновок що,перший період війни пройшов під знаком явної  військової переваги Англії.Перші кроки ворогуючих країн ворогуючих країн були обережними і далі досить невизначені результати.Перший етап Столітньої війна можна вважати успішним для Англії. Другий етап став більш успішним для Франції. Він ознаменувався її переходом у наступ і звільненням більшої частини захоплених територій. Мир, укладений в 1360 р., був потрібним перепочинком, яка дозволила французам трохи поліпшити внутрішнє політичне становище в країні і посилити армію і флот. Карл реорганізував армію і провів економічні реформи. Була впорядкована система найму військ, зводились фортеці, поліпшувалася артилерія, створювався сильний флот. 

2.2. Міжнародні  відносини на третьому та четвертому  етапі Столітньої війни

     Третій  та четвертий період були вирішальні у Столітній війні. Ці два періода характеризуються підйомом французької армії. Третій період був невдалим для Франції на відміну від четвертого.

     Третій  період війни - нове вторгнення англійців  до Франції, поразка французького лицарства  і захоплення Англією значній  території, що поставило під питання  саме існування Франції як нації  і незалежної держави.

     Початок XV століття був відзначений повним руйнуванням Франції та дезорганізації державного апарату в результаті боротьби дворянських угруповань за владу. Слабкий королівський уряд був  не в змозі ні навести порядок  всередині країни, ні організувати оборону прикордонних областей від  набігів англійців, які спустошували Нормандію, Пікардію, Пуату і Аквітанію. Населення розоряли постійні набіги, згасала торгівля і ремесло. У листопаді 1407 бургундці вбили герцога Орлеанського, а в 1411 р. почалася відкрита громадянська війна між "арманьяка"  і "бургундцями". У 1413 р. в Парижі спалахує повстання кабошьенів. Англійці вирішили скористатися панувавшим у Франції хаосом, і в 1415 р. висадилися в Нормандії з приблизно 10 000 військом під командуванням талановитого полководця - молодого короля Генріха V. Обложивши Гарфлер і взявши його,Генріх послав війська у Фландрію через Аббвіль, але переправу через Сомму французи перегородили та обороняли великими силами. Англійці рушили до верхів'я річки і, подолавши понад 100 км, форсували її, після чого попрямували до Кале. Французька армія рухалася паралельно англійцям і після п'ятиденного маршу випередила їх при Азенкурі. Тут французи зазнали нищівної поразки, в полон потрапило безліч дворян, включаючи герцога Карла Орлеанського, сина Людовіка. Але навіть ця трагедія не змусила знати домовитися між собою, міжусобиці тривали. Королева Ізабелла Баварська і бургундці створюють уряд у Труа (1417), а в 1418 р. опановують Парижем, влаштувавши страшну різанину .Залишки арманьяков на чолі з дофіном Карлом (майбутнім Карлом VII) сховалися за Луарою, в Бурже. А тим часом англійці захоплюють Нормандію (1417-1419 рр.). Бургундці не надають ніякої допомоги обложеному Кану (1417 р.) і Руан(1419 р.). 21 травня 1420 від імені Карла VI (із-за хвороби він навряд чи усвідомлював, що робить) полягає мирний договір у Труа, згідно з яким Генріх V оголошувався регентом Франції і спадкоємцем Карла VI після його смерті. Договір був скріплений одруженням англійського короля на Катерині, дочці Карла VI. Їхні діти (Генріх VI) повинні були стати правителями і Англії, і Франції. Відповідно до договору, французький король позбавив спадщини свого власного сина, дофіна Карла, який «вів себе негідно », щоб успадковувати престол.Але Генріх V помер у розквіті сил 31 серпня 1422, в розпал підготовки до походу в південну Францію. Його брат Джон, герцог Бедфорд, стає регентом, при малолітньому племіннику, десятимісячному Генріхові. У жовтні того ж року,покинутий усіма, Карл VI, чиє царювання було зразком крах. Дофін ще при житті Генріха V отримав перемогу при Боже (1421), але потім терпить поразку за поразкою: Мон-ан-Віме (1421), Краван (1423), Вернейль (1424). До 1425 англійці поступово захоплюють Мен, але у зв'язку з посиленням у захоплених провінціях партизанського руху, який сковує досить значні сили, темпи просування сповільнюються. Щоб повністю підпорядкувати Францію, англійцям достатньо було перейти Луару, зайняти західні провінції і з'єднатися з тією частиною їх сил, яка перебувала в Гіені. Саме в цьому складався стратегічний план Бедфорда, до здійснення якого він приступив восени 1428 12 жовтня чотирьохтисячне англійське військо взяло в облогу Орлеан. Англійське командування надавало виключно важливе значення взяття цього великого,доброго,укріпленого міста. Розташований на правому березі Луари, в центрі її плавною і оберненою в бік Парижа закруту, Орлеан займав ключову стратегічну позицію, контролюючи дороги, які пов'язували Північну Францію з Пуату і Гіенью. У разі його захоплення англійці отримували можливість перейти в розгорнутий наступ, так як на південь від Орлеану у французів не було фортець, здатних зупинити натиск супротивника. Дофін Карл до лютого 1429 насилу зібрав сили для блокади міста, але,намагаючись знищити обоз з підкріпленням, що йдуть до англійців з Парижа,французи при Рувре зазнали чергової поразки ("битва оселедців"). Ситуація виходила з під контролю-залишки військ були повністю деморалізовані, у Карла не залишалося ні військ, ні грошей для їх найму, ні бажання боротися далі (дофін подумував про втечу в Прованс), Орлеан був фактично наданий сам собі, а англійці стуляли кільце облоги. Те був похмурим період в історії Франції.[26-96].

     До  березня 1429 р. становище Франції  здавалася безнадійним. Але в  цю похмуру годину справу визволення в свої руки бере народ. У квітні до дофіна явилася дівчина, яка заявила, що вона послана богом врятувати  Францію, зняти облогу Орлеана і  коронувати дофіна на царство в Реймсі. Жанна Дарк, 17-ти річна селянка з села Домремі,виробляє найглибше враження на короля і народ. [7-18].

     Відбувається  небачений досі патріотичний підйом, і, незважаючи на підступи зрадників, після  багатьох зволікань Жанну призначають  головнокомандувачем, і в Блуа збираються війська. Крім найманців, в армію записалося велике число добровольців, і 27 квітня загін рушив до Орлеану.8 травня 1429 після п’яти днів бойових дій облога Орлеана, що тривала сім місяців, була знята. За цей епічний подвиг Жанну прозвали «Орлеанською Дівою». Але через повільність короля бойові дії продовжилися тільки через місяць. 10 червня розпочалася небачена за швидкістю і результатами компанія в долині Луари.14 червня був узятий Жаржо, 17 - Божансі, 18 червня в битві при Пате англійці були розбиті в польовому бою, і в полон потрапив сам сер Джон Телбот, гроза французів.

     "Враження  від цієї восьмиденної компанії  було неймовірно, - писав сучасник, - народ і солдати знали тільки Жанну. Велике дитя зміннила не тільки щастя, вона змінила душі ". 17 липня після так званого "Безкровного походу", коли по дорозі на Реймс міста здавалися без бою, варто було тільки здатися Жанні, дофін був коронований під ім'ям Карла VII. Після цього Жанна запропонувала не гаючись іти на Париж, де в той час майже не було англійців, і взяти його, поки ворог не встиг поцупити військ. Король же, підбурюваний радниками, став все більше боятися величезного впливу Жанни на армію і народ, і поступово перестав її підтримувати. Дозвіл штурмувати Париж король дав тільки 8 вересня, коли англійці і бургундці стягнули підкріплення і трохи прийшли до тями. При цьому з заздрості до слави Діви,деякі воєначальники вжили всіх заходів до того, "щоб сталося нещастя Жанни ", перешкодивши довести штурм до кінця. Замість того щоб надіслати підкріплення, про який постійно просила Жанна, король наказав відвести війська до Луари. Париж тоді взяти не вдалося. Незважаючи на її численні прохання, король побоявся відпустити Жанну додому. Карл наказав Жанні не залишати його двір, а на втіху звів її та всіх її рідних у дворянську гідність.                    Нарешті, не витримавши бездіяльності, навесні 1430 Жанна таємно покинула двір,прийшовши на допомогу обложеному Комп'єні. Вона вдало воювала там, але одного разу, після вилазки, при досить дивних обставин, її взяли в полон. Цілком ймовірно що її просто видали ворогові. Карл відрікся від неї, він розповсюдив листи, в яких говорилося, що нещастя, що трапилося з Дівою, відбулося виключно за її власної вини, бо "вона не слідувала нічиїм радам, але завжди надходила по-своєму ". Жанна була звинувачена в гордині:" Вона не зробила того, для чого її послав господь, але проявила власну волю ". 30 квітня 1431 в Руані Орлеанську Діву спалили за звинуваченням у чаклунстві. Вже в 1456 р. вирок був скасований. Через 500 років церква офіційно визнала Жанну д'Арк святою. Незважаючи на все це, Франція не втратила ініціативу, і поступово стала витісняти англійців. У 1432 р. Бретань знову уклала союз із Францією, а в 1435 в Аррасі був підписаний мирний договір з Бургундією. У 1436 коннетабль Артюр де Рішмон посів Париж. Талановитий торговець Жак Кер був призначений міністром фінансів, і зробив реформування фінансової та податкової системи, доходи скарбниці різко підвищилися. У 1444 р. з Англією було підписано перемир'я, яке тривало до 1449г. Створюється постійна наймана армія, значно розвинулася вогнепальна зброю, артилерія під керівництвом братів Бюро. В кінці липня 1449, після взяття фортеці Фужер (Бретань) загоном Франсуа де Сюрьенна (24 березня) і розриву Турського перемир'я, війна продовжилася. З трьох сторін французька армія вторглася до Нормандії. На сході, з боку Бове, графи д'O і Сен-Поль переправилися через Сену, взяли Пон-Одемер, Пон-л'Евек і Лізьє і приступили до методичного звільнення області Бре. На півдні Дюнуа увійшов до Вернейль, потім з'єднався з королем у Лувье, захопив Мант і Вернон і продовжив наступ до Аржантана. А на заході армія герцога Бретонського Франциска I і його брата коннетабля де Рішмона взяла Кутанса, Сен-Ло, Карантан і Фужер. Восени капітулював Руан, слідом за ним упали Гарфлер, Беллем, Онфлер і Френе-ле-Віконт. Англійське уряд відреагував із запізненням, та й потім воно зуміло наспіх зібрати лише невелику армію під командуванням Томаса Кіріела, яка висадилася в березні 1450 в Шербуре. Але цей експедиційний корпус був вщент розбитий силами графа Клермон і де Рішмона поблизу Байо. Останній етап кампанії позначений падінням Кана, куди бігла велика частина англійців, які опинилися обложеними чотирма арміями: королів Карла VII і Рене Сицилійського, герцога Алансонского і канцлера Жана Жювенеля, коннетабля і графа Клермон, дюну і сіра д'Орваля. Останні опорні пункти англійців - Фалеза, Донфрон і Шербур - пали як перезрілі плоди. Жан Шартьє, не приховуючи свого захоплення, писав: «І завойовано було все герцогство Нормандське, всі бурги, міста і замки виявили покірність королю всього за рік і шість днів, і це велике диво гідно здивування ».[8; c.132]

     Потім почалося звільнення Гасконі. 30 червня 1451 упав Бордо, і фактично Столітня війна завершилася. Але восени 1452 англійці зробили спробу повернути південно-захід. Їх війська під командуванням 80-річного Джона Телбота захопили Бордо і деякі інші міста та фортеці в Гіені. Навесні 1453 Карл VII особисто очолив французьку армію, спрямовану на звільнення Гасконі, і при Кастійоне його армія здобула повну перемогу. 19 жовтня 1453 здався Бордо. Столітня війна, що тривала 116 років, закінчилася. У руках у англійців залишився тільки Кале(який був відвойований французами лише в 1558р.).

     Третім  періодом був не вдалим для Франції, черговий раз висадилася велика англійська армія і знову повела боротьбу за відновлення законних прав англійського короля. Цьому передував майже двадцятирічний період офіційного перемир'я .Ці роки не можна виключати з історії англо-французької війни, так як військові дії неодноразово поновлювалися. Як правило, вони велися в випробуваної форми втручання у внутрішні проблеми супротивника або у справи «третіх країн». Четвертий етап Столітньої війни був найприємніший для Франції. Четвертий етап почався і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х рр.. На протязі цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визвольний характер. Яка була почата майже сто років тому як конфлікт правлячих королівських будинків, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку і створення основ майбутньої національної держави.  

2.3. Наслідки  Столітньої війни.

     Перемога  Франції означала ліквідацію домагань Англії на французьку корону та землі  на континенті. Завершення війни в 1453 р. створило сприятливі умови для  подальшого розвитку процесу централізації. При цьому французька монархія в екстремальній ситуації і частково завдяки їй зуміла вирішити важливі для власного посилення завдання - створити постійну армію і постійні податки. Франція вийшла з війни дуже розореній, багато областей були спустошені і розграбовані. У зв'язку з численними військовими зіткненнями, епідеміями, голодом і вбивствами населення Франції в результаті війни скоротилося на дві третини. У результаті війни Англія позбулася всіх своїх володінь на континенті, крім Кале, який залишався у складі Англії до 1558 року.

     Англійська  корона втратила великі території в  південно-західній Франції, якими вона володіла з XII століття. Божевілля англійського короля ввергло країну в смугу  анархії і міжусобиць, в якій центральними дійовими особами виступили ворогуючі  будинку Ланкастерів і Йорків. У зв'язку з розгорнулася громадянською війною Англія не мала сил і засобів для повернення втрачених, як виявилося, назавжди, територій на континенті. Додатково до всього скарбниця була спустошена військовими витратами. Для Англії війна мала ще серйозні наслідки - англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Треба відзначити, що протягом війни змінювався її характер: розпочавшись із конфлікту між васалом і сеньйором, вона потім переросла у війну двох суверенних монархів, все більше набуваючи національний характер з широким залученням до конфлікту представників різних прошарків суспільства. Підвищилася роль нижчих верств населення, вперше в результаті потужних народних повстань довели можливість успішної боротьби за свої права зі зброєю в руках. Війна також зробила сильний вплив на розвиток військової справи: на полях битв зросла роль піхоти, яка довела здатність ефективно протистояти лицарської кінноті, з'явилися перші постійні армії. Були винайдені нові види озброєння, з'явилися сприятливі умови для розвитку вогнепальної зброї. Відбулося остаточне державне та культурне розмежування Англії і Франції (англійці, фактично неодноразово вигравали війну, через династичних міжусобиць втратили шанс зробити Англію і Францію єдиною державою і суспільством; Англія і Франція після цієї війни пішли по шляху будівництва різних держав і все більше і більше віддалялися один від одного в культурному і мовному відношеннях).У перемозі Франції у Столітній війні дуже важливу роль зіграла Жанна д'Арк.