Спільна торговельна політика ЄС

    З метою посилення політичної стабільності та економічного розвитку регіону Західних Балкан ЄС 18 вересня 2000 р. впровадив  Автономні торговельні заходи (АТЗ) для цих країн. АТЗ виступає як інструмент, який передує укладанню Угод зі стабілізації та асоціації, які, наприклад, на початку століття вже мали Македонія та Хорватія. Положення про торгівлю Угоди ЄС з Македонією набрали чинності з 1 червня 2001 р., з Хорватією - з 1 січня 2002 р. [6]. 

2.3. Спільна торговельна  політика у концепціях  сусідства

     Концепція сусідства, яка була розроблена ЄС на початку XXI ст., ґрунтується на необхідності визначити принципи та цілі відносин з країнами, які після розширення Союзу у 2004 та 2007 рр. стали його безпосередніми сусідами. Першим та особливим пріоритетом для ЄС у цій концепції є дотримання спільних цінностей і забезпечення цілей зовнішньої політики та безпеки, а економічна співпраця розглядається як другий пріоритет, що підтримує перший пріоритет.

     Концепція сусідства визначає також принципи зміни торговельної політики ЄС. Першим принципом (та особливістю) є обумовленість розширення доступу до ринку ЄС країн-сусідів реальними досягненнями у внутрішніх реформах політичної, демократичної, економічної та інших сфер. Другий принцип визначає поступовість та поетапність відповідних змін та руху від простих до складніших реформ інтеграції з ЄС. Третій принцип передбачає впровадження диференційного підходу до кожної країни. Четвертий принцип чітко та жорстко встановлює правову основу більшої торговельної та економічної інтеграції з ЄС - acquis communautaires, тобто правову систему Союзу.

     Важливою  особливістю торговельної політики ЄС щодо країн-сусідів є не тільки розвиток простих форм інтеграції з ними (до вільної торгівлі включно), але й сприяння розвитку аналогічних форм інтеграції між самими сусідами, тому ЄС вітає підписання угод про вільну торгівлю між країнами-сусідами. З іншого боку, ЄС дуже обережно ставиться до створення країнами-сусідами угруповань, які можуть перерости до складніших форм інтеграції (наприклад, митний союз), оскільки це може загальмувати процес поширення вільної торгівлі на країн-сусідів [15]. 

Пріоритетність  країн-сусідів для  ЄС у торговельно-економічній  сфері

Пріоритетність  взаємної торгівлі ЄС - 25 та країн-сусідів

     Політика  ЄС із сусідства визначає також  галузеві пріоритети в економічній та торговельній співпраці. ЄС, перш за все, зацікавлений у співпраці у сфері енергетики, транспорту, захисту довкілля, інформаційному суспільстві, дослідженнях та інноваціях.

     У робочих документах з розвитку країн-сусідів  визначаються пріоритетні окремі додаткові сфери та галузі існуючої або потенційної співпраці для ЄС. Так, для співпраці ЄС з Росією це - енергетика, постачання нафти та газу; Марокко - енергетика, транзит газу; Йорданією - сільське господарство; Тунісом - туризм, енергетика, текстиль; Україною - транспортування нафти та газу, безпека ядерних реакторів, авіасектор, космічна галузь [9]. 

2.4. Регіональні економічні угруповання у торговельній політиці Євросоюзу

      Першим  напрямом торговельної політики ЄС щодо регіональних торговельних угод (РТУ) є розвиток та розширення власне Союзу. Значна кількість країн Південно-Східної та Східної Європи висловлюють бажання приєднатися до ЄС, але тут Союз проводить диференційовану політику асоціації та сусідства на сучасному етапі.

      У межах цих видів політик ЄС широко використовує режим вільної  торгівлі, митного союзу, єдиного  економічного простору для країн-партнерів. Так, ЄС підтримує режими митного союзу з Андоррою, Кіпром, Мальтою, Туреччиною, Сан-Марино; вільної торгівлі із 16 європейськими країнами, 9 середземноморськими країнами, а також Мексикою, Південною Африкою та окремими заморськими країнами та територіями; Європейського економічного простору з Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією.

      Другим  важливим напрямом міжрегіональної  співпраці є створення та розвиток Європейського економічного простору. Третім важливим напрямом міжнародної співпраці є розвиток торговельної політики щодо МЕРКОСУР. ЄС визначає три основні прояви задовільного рівня регіональної інтеграції, які необхідні для переговорів зі створення зони вільної торгівлі на міжрегіональному рівні:

• повністю діючу інституціональну структуру регіонального угруповання;
• створення митного союзу відповідно до ст. XXIV ГАТТ/СОТ;
• зменшення нетарифних бар'єрів у внутрішньорегіональній торгівлі.

   ЄС  – країни Андської групи. Уряд ЄС зацікавлений в посилені економічної інтеграції Андської групи і сприяє цьому процесу, надаючи технічну допомогу для розвитку торгівлі в даному регіоні. Переговори щодо Договору про Співпрацю між обома регіонами були проведені в червні 2007 року. Проект цього Договору передбачає поглиблення і розвиток економічних та політичних зв’язків між ЄС та Андською групою. Зокрема Договір забезпечує подальшу лібералізацію торгівлі шляхом утворення зони вільної торгівлі, яка повністю відповідатиме правилам і нормам СОТ.

   ЄС  – азійські країни. Особливістю співпраці ЄС з азійськими країнами є їхній переважно двосторонній характер, а не міжрегіональний.

   Азійсько-Європейської зустрічі охоплюють відносини ЄС з Японією, КНР, Південною Кореєю, Таїландом, Малайзією, Філіппінами, Сингапуром, Індонезією, В'єтнамом та Брунеєм.

   Співпраця ЄС з Радою співробітництва країн Перської Затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) припускала можливість початку переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю між ЄС та РСПЗ. Переговори почалися у 1990 р., але швидко призупинилися. Лише у 1999 р. РСПЗ відновила своє бажання продовжувати переговори одночасно із заявою про рішення створити Митний союз. Переговори щодо режиму вільної торгівлі між ЄС та РСПЗ було поновлено у 2002 р. [12]. 
 
 

2.5. Регулювання двосторонніх торговельних відносин Європейського Союзу

Торгівля  ЄС з основними  партнерами

     США є основним торговельним партнером ЄС. На сучасному етапі економіки ЄС та США в сумі становлять 60% світового ВВП, на них разом припадають 33% світової торгівлі товарами і 42% світової торгівлі послугами. І ЄС, і США є основними торговельними партнерами один одного. Торговельні потоки між ними сягають 1,7 млрд. євро на день. Близько 25% усієї торгівлі між цими економіками - це трансакції між фірмами, які мають інвестиції як у США, так і в ЄС.

     США надзвичайно стурбовані дискримінаційною політикою відносно окремих галузей, яку застосовує ЄС. Небезпеку для американського виробника становлять також нові стандарти, які прийняті в ЄС. Існує також проблема у фінансовому секторі.

     Економічний спад в США у 2008-2010 р призвів  до зниження експорту країн ЄС і також скоротив надходження в економіку інших країн іноземних інвестицій.

     Дуже  важливим торговельним партнером ЄС є також Японія. Для ЄС Японія - третій за обсягом ринок збуту експортної продукції.

     ЄС  та Японія дуже активно використовують неформальні діалоги у великій кількості сфер, а також механізми зустрічей на рівні міністрів.  Самміт ЄС - Японія визначив чотири основні сфери спільної торговельної уваги:

• захист прав інтелектуальної власності;
• обмін досвіду у сфері державної підтримки;
• співпраця у сфері поліпшення доступу до ліків у країнах, що    розвиваються;
• діалог з авіаційних технологій [14].

      КНР займає четверту позицію у структурі світової торгівлі та є третім торговельним партнером ЄС після США та Швейцарії. Основною проблемою сучасних торговельних відносин ЄС - КНР є статус країни з ринковою економікою для КНР.

      Особливе  місце у міжнародній торговельній політиці ЄС займає Росія. Угода про партнерство та співпрацю з Росією передбачає можливість переходу до режиму вільної торгівлі. У 2002 р. Росія отримала від ЄС статус країни з ринковою економікою, що має особливе значення для антидемпінгових розслідувань. Проте конкуренти російських товаровиробників у ЄС вважають, що використання несправедливих подвійних цін на природний газ, нафту та електроенергію є ефективною субсидією. Політика подвійних цін на енергоносії та електроенергію є основним бар'єром на шляху Росії до СОТ. За умов вступу до митного союзу окремих або всіх країн Єдиного економічного простору аналогічні проблеми можуть виникнути й у них. Переважна частка російського експорту до ЄС підпадає під дію ЗСП ЄС. Росія ставить також питання про додаткові преференції тут у межах т. зв. соціальних преференцій. На Самміті 2001 р. ЄС та Росія домовилися про створення Спільного європейського економічного простору: його основною метою є усунення торговельних бар'єрів через регуляторну конвергенцію. СЄЕП не передбачає появи структур з правами прийняття рішень або заміну УПС. У 2003 р. ЄС запропонував розширити концепцію СЄЕП на чотири простори: економічний; свободи, безпеки та справедливості; зовнішньої безпеки; досліджень, освіти та культури. Таким чином, ця концепція, по-перше, стала комплекснішою, по-друге, економічні питання певною мірою були поставлені ЄС у залежність від поглиблення співпраці в інших гуманітарних сферах та сферах безпеки [14].