Система колективної безпеки (теорія і досвід створення та функціонування)

розширення  можливостей втручання "третього сил "у внутрішні  конфлікти, викликане, зокрема, припиненням  дії принципу обопільної згоди сторін на міжнародне втручання, тривалий час дотримується у діяльності ООН. У міжнародному праві  почав затверджуватися  принцип "примусу  до миру", який спирається на право сили;

активізація участі неурядових організацій  у зонах нестабільності. Причому, дані організації  зазвичай діють в  інтересах меншин, представлених в  конфліктах антиурядовими  силами;

пряме втручання у внутрішні  справи суверенних держав під загрозою певних санкцій, економічних  або політичних.

Прикладом останнього є, зокрема, ультиматум Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), пред'явлений в 2000 році Україні: під  загрозою виключення з ПАРЄ Україні  пропонувалося або  не проводити референдум щодо зміни конституції, або не змінювати  конституцію, незважаючи ні на які результати референдуму. Винятком з Ради Європи та застосуванням санкцій (сесія  ПАРЄ в квітні 2000 року закликала для  цього країни-учасниці звернутися до Європейського  суду з прав людини) ПАРЄ неодноразово погрожувала  і Росії - за "непропорційне  застосування сили в  Чечні ".

Можливо, асиметрична війна  вересня 2001 проти  США була викликана  необхідністю знайти відповідь на глобальне  домінування єдиної наддержави і Уніполя в цілому і їх прагненням повернути в геополітику принцип сили. Фактичне руйнування системи колективної безпеки, що склалася після Другої світової війни, викликаний розпадом СРСР і світової системи соціалізму, і сформувався виклик міжнародного тероризму примушують терміново будувати нову систему колективної безпеки глобального масштабу.

За  загальним визнанням  більшості вчених-геополітикою, на роль найважливішого чинника дестабілізації міжнародних відносин у 90-ті роки XX століття вийшли внутрішні  конфлікти (в ці роки проведено більше XX миротворчих акцій  в зонах таких  конфліктів). На початку XXI століття таким фактором став міжнародний  тероризм.

У зв'язку з необхідністю відображення змінених загроз відбувається активізація інтеграційних  процесів у сфері  військової співробітництва. Так, Генеральний  секретар ООН у 2000 році висловив намір  створити власні елітні війська ООН - сили швидкого реагування. "Щоб  уникнути загибелі мирних жителів у внутрішніх конфліктах", держави-члени  ООН повинні створити "спеціально підготовлені ударні частини ", які  можуть бути використані  для гуманітарних операцій у різних точках планети. Франція  та Великобританія вже  виявили готовність виділити для цих  цілей декілька тисяч  своїх військовослужбовців.

Західноєвропейський союз (ЗЄС), створений  в 1954 році як військова  структура колективної  безпеки Західної Європи, припинив своє щодо самостійне існування  до кінця 2000 року і  надалі буде грати  роль оборонної структури  Європейського Союзу. У складі військового  контингенту ЗЄС  також планується створення "європейського  спецназу" в кількості  приблизно 60 тис. чоловік.

Західні дослідники все частіше  говорять про формування глобальної оборонної  промисловості, більш  того - про формування глобальної військово-економічної  системи, куди, окрім  оборонної промисловості, входять служби тилового забезпечення, військової інфраструктури, накопичення  озброєнь і військової техніки, організації  контролю над озброєннями  і структури ліквідації застарілої військової техніки. Процес створення  цієї глобальної структури  почався з 1997 року.

Є плани створення "ісламського  Ради безпеки "та" ісламських об'єднаних  збройних сил ". Пакистанський  президент пишається  тим, що в його країні створена "ісламська  ядерна бомба ". В  одному з інтерв'ю  терорист Усама бен Ладен зізнався в те, що мріє отримати ядерну чи хімічну зброю і назвав це "релігійним обов'язком".

Посилюється і екологічне співробітництво  держав. Так, укладено низку міжнародних  угод з охорони  навколишнього середовища, в Зокрема, для  зменшення парникового  ефекту передбачено  деякий скорочення виробництв, що виділяють вуглекислий  газ в атмосферу. Однак виконання  цих угод ускладнюється  небажанням небагатих  країн вкладати додаткові  гроші в модернізацію виробництв. Існує  також протидія подібних проектів з боку "золотого мільярда" через  можливе зниження рівня сукупного  споживання в цих  країнах. До Наприклад, в 2001 році США в  односторонньому  порядку вийшла із Кіотського угоди  про обмеження  виробництва "парникових газів", мотивуючи  це тим, що воно нібито обмежує економічний  розвиток США і "не відповідає науковими  уявленнями ".

Економічний аспект колективної  безпеки виражається  в створенні союзів держав для забезпечення розвитку в різних сферах економіки. Найбільш яскравим прикладом  є Європейський Союз. Прикладом нижчого  рівня економічного співробітництва  може слугувати Митний союзу країн СНД  або ГУУАМ (у 2001 році держави, що входять  до цього союзу, оголосили  своєю метою створення  єдиного економічного простору).

Список  літератури

Для підготовки даної  роботи були використані  матеріали з сайту http://www.eunnet.net/

Розрізняють два види міжнародноїбезпеки: універсальну і регіональну.

Обидва  види міжнародної безпеки відносяться  до колективної безпеки, тобто вони можуть бути забезпечені тільки колективними зусиллями всіх або більшості  держав світу або регіону.

Універсальна  безпеку створюється в цілому для планети Земля. Вона заснована  на системі міжнародних договорів, спрямованих на забезпечення міжнародної  безпеки для всіх суб'єктів міжнародного права.

Універсальна  система забезпечення міжнародної  безпеки сформована в рамках Організації  Об'єднаних Націй. Головним органом  такого забезпечення є Рада Безпеки  ООН. Це єдиний орган в світі, якій на основі Статуту ООН дано право  визначати, чи існує в світі загроза  агресії, чи здійснюється така на справі, які заходи необхідно вжити для  того, щоб зберегти мир і забезпечити  в повному обсязі міжнародну безпеку.

Рада  Безпеки ООН має право застосувати  до агресора комплекс заходів, включаючи  використання збройної сили, щоб не тільки припинити агресію, але і  створити умови для недопущення  її в майбутньому. Однак застосувати  ці заходи світова спільнота може лише при єдності всіх держав - постійних  членів Ради Безпеки ООН. Цей орган  діє в постійному режимі і може своєчасно реагувати на запити держав, які стурбовані реальними загрозами  їх безпеки.

Регіональна міжнародна безпека - безпека в окремому регіоні.

У другій половині XX ст. склалася система  колективної безпеки в Європі. Вона заснована на механізмі функціонуванняряду систем, у тому числі Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Колективна  європейська безпека в рамках ОБСЄ почала формуватися в 1975 р., коли 33 європейських держави, а також  США і Канада на вищому рівні підписали  Заключний акт Наради з безпеки  і співробітництва в Європі (НБСЄ). Для європейського континенту підписання Заключного Акта НБСЄ було важливо  з двох причин.

По-перше, у XX ст. Європа була вогнищем двох світових воєн, які забрали понад 55 млн людських життів. Ініціатор обох світових воєн - Німеччина після Другої світової війни більше двох десятиліть проводила політику реваншизму, тобто прагнула до перегляду підсумків війни, що завершилася в 1945 р. Європейські держави повинні були зробити все, щоб Європа не стала вогнищем і театром третьої світової війни.

По-друге, незважаючи на політичне, економічне, соціальне, культурний розвиток Європи, вона представлялася одним з найбільш нестабільних регіонів, де один проти  одного розташовувалися два потужних військових блоку - Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Відносини  між ними часом складалися на межі початку воєнних дій (наприклад, в 1961 р., коли була споруджена Берлінська стіна).

У рамках НБСЄ / ОБСЄ вдалося домовитися про заходи військового довіри між  державами двох блоків, знизити військовий потенціал обох альянсів. Доля розпорядилася  так, що один з двох військовихспілок - ОВС - розпався в 1991 р.

В даний час членами ОБСЄ є 55 держав, у тому числі всі центрально-азійські - колишні республіки СРСР, а також  США та Канада. У рамках ОБСЄ відбулося  шість зустрічей на вищому рівні  і десять зустрічей на рівні міністрів  закордонних справ. Їх результатом  стало прийняття великої кількості  документів, у тому числі і в  сфері забезпечення колективної  безпеки. Серед цих документів слід виділити Хартію європейської безпеки (1999 р.), в якій намічено шляхи, засоби і методи забезпечення безпеки в  Європі.

25-26 червня 2003 р. у Відні відбулася  перша Щорічна конференція ОБСЄ  з огляду проблем в області  безпеки. Конференція дозволила  обмінятися думками з ключових  напрямків взаємодії держав у  таких галузях, як боротьба  з тероризмом, запобігання конфліктам, миротворчість, контроль над озброєннями та заходи зміцнення довіри та безпеки, включаючи Договір про обмеження збройних сил у Європі і Договір з відкритого неба, безпека граніц1.

Колективна  європейська безпека забезпечується також і в рамках НАТО. Ця система  безпеки має одну незаперечну  перевагу перед ОБСЄ. НАТО у своєму розпорядженні потужні збройними  силами, які можуть бути приведені  в дію в разі загрози безпеці  держав - членів НАТО або, як показує  практика, виникнення регіонів нестабільності в Європі. У 2004 р. в НАТО входили 26 держав Європи, втому числі більшість  які раніше були членами ОВС.

Росія не вітає таке розширення. Тим не менше вона співпрацює з НАТО по найбільш важливих питань забезпечення безпеки. З цією метою в травні 2002 р. було підписано відповідну угоду  між Росією і НАТО, після чого в Римі пройшло перше засідання  нового органу взаімодействіяі співробітництва Росія - НАТО.

Істотне значення для забезпечення європейської безпеки має Договір обограніченіі збройних ся в Європі (ДЗЗСЄ) 1990р. Його уклали держави Європи, розташовані по обидві сторони від лінії, що розділяла держави ОВС і держави НАТО. В даний час, коли немає ОВС, цей Договір повинен діяти в адаптованому вигляді, чого добивається Росія. Відповідно до положень адаптованого ДЗЗСЄ держави, розташовані в Центральній Європі, не повинні перевищувати параметри озброєнь, обумовлені Договором.

Одним з прикладів створення основ  регіональної колективної безпеки  служить підписання 25 квітня 2002 Документа  про заходи зміцнення довіри і  безпеки на Чорному морі. У поєднанні  з Угодою про створення Чорноморської  військово-морської групи оперативної  взаємодії «Блексіфор», яке чорноморські країни підписали також у квітні 2002 р., Документ про заходи довіри формує цілісний механізм військово-морського взаємодії в регіоні. Учасниками Документа є шість причорноморських держав: Росія, Болгарія, Грузія, Румунія, Туреччина та Україна. Особливе значення Договору полягає в тому, що вперше в практиці контролювійськової сфери заходами довіри буде охоплена військово-морська діяльність. Зокрема, передбачається обмін різною інформацією, в тому числі щорічними планами військово-морської діяльності та попередніми повідомленнями про проведені заходи. Ряд розділів документа присвячений розвитку військово-морського співробітництва між чорноморськими державами. Документ набув чинності з початку 2003 р.

Інший приклад формування регіональної системи  колективної безпеки - в рамках Шанхайської  організації співробітництва (ШОС). Її учасниками є шість держав: Казахстан, Киргизія, Китай, Росія, Таджикистан  і Узбекистан. ШОС веде активну  діяльність в області забезпечення безпеки в регіоні розташування держав-учасників.

Ще  одним прикладом забезпечення колективної  безпеки в певному регіоні  є діяльність створеної на початку XXI ст. Організації Договору про колективну безпеку держав - учасниць СНД. Ця організація  не могла затребуваною народами держав-учасників, оскільки в період зростання викликів і загроз міжнародної та регіональної стабільності відповідає корінним інтересам  забезпечення військово-політичної безпеки  в Євро-Азіатському регіоні.

21 травня 2003 в Стокгольмі відбулося  підписання Угоди про багатосторонню  ядерно-екологічну програму в  Російській Федерації (МНЕПР). Ця  Угода відкриває новий етап  у спільних зусиллях держав  північного заходу Європи з  рішенням таких актуальних завдань,  як утилізація списаних атомних  підводних човнів і судів атомного  технологічного обслуговування  на північно-заході Росії. Держави  - учасниці Угоди будуть взаємодіяти  у створенні інфраструктури для  безпечного поводження з відпрацьованим  ядерним паливом і радіоактивними  відходами.

Принципово  важливо, що тепер створюється основа для використання цієї Угоди в  якості орієнтира для вироблення двосторонніх домовленостей з глобального  партнерства в рамках «вісімки»  найбільш розвинених держав. Зокрема, це стосується Російсько-британського додаткової угоди про співробітництво  в ядерно-екологічної області, яка  буде підписана найближчим часом. Росія  готується укласти і інші подібні  угоди, в тому числі з Німеччиною, Італією, Канадою та Японією.