Проблема розвитку освіти в умовах глобалізації в контексті Болонського процесу

 

ВСТУП

 

 

Уже більше п'яти років європейське освітне співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка грунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 piк у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто i які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня i 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х i не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки 
навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського 
ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація 
акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів i 
міжнародних організацій. Оцінка буде грунтуватися на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть 
встановлені стандарти транснаціональної освіти.

 

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студента. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним 
iз важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих 
навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння 
випускників повинні бути застосовані i практично використані 
на користь yciєї Європи.

6. Забезпечення привабливості європейської системи 
освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в 
рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої 
кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що 
введення загальноєвропейської системи гаранта якості освіти, 
кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних 
кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу 
європейських та інших громадян до вищої освіти [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ  ПРОЦЕСИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

 

Роль України в міжнародних глобалізаційних процесах є найактуальнішою проблемою сьогодення. Від того, як Україна побудує власний пpocтip, в рамках яких традицій буде розвиватися, який шлях обере, залежить її майбутнє, становище у світі.

 У березні 2006 р. Україна отримала статус "держави з ринковою економікою", разом з цим було відмінено Конгресом США поправку "Джексона-Веніка". Саме зараз наша держава отримала велику перспективу досягти європейського рівня розвитку, здобула можливість жити та розвиватися за світовими стандартами.

Перспективним є входження України до СОТ. Вступ сприятиме поступовій ліквідації загрози скорочення обсягів експорту винятково важливої для неї продукції (металопрокату, феросплавів, продуктів неорганічної хімії). Водночас i в національних виробників зi вступом до СОТ з'явиться можливість вживання певних захисних заходів, передбачених системою багатосторонніх угод, з яких варто виокремити такі:

• запровадження тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;
• підвищення тарифу й кількісне обмеження iмпорту в рамках спеціальних захисних заходів (якщо збільшення iмпорту негативно вплинуло або створює загрозу такого впливу на стан певного сектора виробництва);
• обмеження iмпорту сільгосппродукції, відповідно до Угоди про сільське господарство й Угоди про застосування санітарних i фітосанітарних заходів;
• вживання захисних заходів до імпорту в рамках антидемпінгових i компенсаційних заходів;

* інші регламентовані засоби захисту внутрішнього ринку.

Україна є постійним членом Ради Європи. Рішення щодо приєднання нашої країни до цієї організації було обгрунтованим i виваженим кроком, який став логічним продовженням обраного Україною зовнішньополітичного курсу на європейську інтеграцію. Рада Європи - демократичне "серце", що б'ється у грудях 800 мільонів европейців. 5 травня 1949 р. 10 європейських країн - Бельгія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Велика Британія, Франція i Швеція вирішили заснувати Раду Європу. Сьогодні РЄ налічує 46 держав. Офіційна церемонія приєднання України до PЄ відбулася 9 листопада 1995 р. у Страсбурзі. Першочерговим завданням Ради Європи є досягнення більшого єднання між 46 державами-членами для забезпечення індивідуальних свобод, політичних свобод та принципу верховенства права, який лежить в основі кожної справжньої демократії i нерозривно пов'язаний iз різними сферами життедіяльності всіх европейців. Свобода, людська гідність та індивідуальне благополуччя - цінності, що їx yci країни - члени PЄ зобов'язані дотримуватись як непорушних принципів державної політики. Вступ України до Ради Європи юридично засвідчив її демократичний вибір, послідовність у проведенні реформ. За роки членства України в PЄ вітчизняні законотворці мали можливість скористатися оцінками експертів цієї комісії щодо низки надзвичайно важливих законодавчих актів, які визначають підвалини демократичної організації суспільства. Україна представлена в ycix керівних органах організації. Понад 2 мільйонів євро наша держава вносить щороку до бюджету Ради Європи.

Україна крокує до НАТО. Урядова політика у 2008 році спрямована на вступ до альянсу. Про це журналістам повідомив заступник міністра закордонних справ Володимир Хандогій. 3i слів заступника міністра, в 2008 р. пройде самміт НАТО, присвячений новому розширенню цієї організації. При цьому дипломат зазначив, що українській стороні необхідно зробити багато справ для наближення до НАТО, в тому числі провести внутрішні реформи. Саме зі вступом Україна зможе розширити та зміцнити оборонні позиції серед країн світу.

Важливою складовою міжнародної співпраці України з державами світу в умовах глобалізації є співробітництво з ВООЗ. До складу ВООЗ входить 191 країна. Україна є членом ВООЗ з 1948 року. 1950-1991 pp. прийнято вважати періодом неактивного членства України у цій організації. У 1992 р. було поновлено членство України у ВООЗ. Співробітництво України з ВООЗ - одна з важливих складових її міжнародної співпраці для забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров'я. Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, залученні через її канали міждержавної допомоги для розв'язання власних проблем, у першу чергу на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; рак, серцево-судинні захворювання та діабет; тютюн; здоров'я матері; безпека продуктів харчування; психічне здоров'я; безпека крові. Запропоновані ВООЗ стратегії, системи, методи адаптуються до потреб та умов України.

Україна крокує до ВТО. У березні 2006 р. Україна та США підписали у Вашингтоні двосторонній протокол про умови доступу на ринки товарів i послуг у рамках вступу нашої держави до Всесвітньої торговельної організації.

Проблематика прав людини - є однією з ключових у діяльності ООН. 3 часу отримання незалежності наша країна двічі ставала членом кoмісії ООН з прав людини, що свідчить про приділення належної уваги нашою державою правозахисній діяльності в рамках системи ООН. Україна визнає - головна відповідальність за забезпечення прав людини та основних свобод лежить на державах. Наша Верховна Рада ратифікувала Протокол 13 до Європейської конвенції із захисту прав людини та основних свобод щодо скасування покарання смертю за будь-яких умов.

Україна приділяє велику увагу гендерній перспективі. Провідною тенденцією світової політики є жіноче лідерство, piвність та партнерство між жінками та чоловіками.

 

 

 

 

 

 

 

 

2 НАУКА І ОСВІТА ЯК ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НА СВІТОВОМУ РИНКУ

 

 

Розвиток структури європейського простору вищої освіти до 2010 року-найважливше завдання міністрів освіти Європи для плідної співпраці 
інститутів вищої освіти у межах Європи. Водночас, участники евроінтеграційної політики прагнуть установити об'єднані структури в системах 
європейської вищої освіти та висунули ряд вимог у структурі Болонського 
процесу: вдосконалення мобільності студента та викладачів; визначення 
рівня та гаранта якості навчальних програм; встановлення структури, 
основаної на двох головних циклах (бакалавр, магістр); система кредита, 
така як ЕСТS.

 

2.1 Системи залікових одиниць

 

Принципи Болонського процесу передбачають розробку i використання системи залікових одиниць, яка покликана вирішити проблему порівняння освітніх програм, сприяти збільшенню академічної мобільності.

Система залікових одиниць - це механізм, що дозволяє кількісно оцінити в умовних одиницях виміру обсяг здобутої освіти, виходячи із середньої трудомісткості i здобуття за традиційною педагогічною технологією очного навчання (лекції - семінари - практикуми, самостійна робота, контроль проміжний i на виході).

Уведення системи залікових одиниць доцільно супроводжувати перебудовою   організації  навчального   процесу.   Перебудова  організац ії навчального процесу може бути спрямована на: підвищення свободи вибору індивідуальним навчальним планом; удосконалення організації й оплати праці ПВС i НДП; стимулювання освоєння інформаційно-комп'ютерних технологій освіти.

Отже, потрібно розробити систему нормативних документів, що визначають принципи побудови навчального процесу з використанням залікових одиниць, які регламентують методи атестації студента з використанням бально-рейтингових систем, методики розрахунку навчального навантаження викладачів, порядок запису студента на дисципліни, формування навчальних груп, уведення служб академічних консультантів тощо.

 

2.2 Уведення двоциклового навчання

 

Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня i 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х i не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) i / або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

1. Перший цикл навчання може включати такі види програм, що ведуть до здобуття першого вузівського диплома бакалавра: нині чинні програми підготовки бакалавра за напрямом вищої післядипломної освіти, за якими здобувають академічний ступінь «бакалавр» з конкретного напряму               (4 роки); програми підготовки бакалавра зi спеціальностей з високим рівнем фундаменталізації, що ведуть до кваліфікації (ступеня) «бакалавр» за спеціальністю (3-4 роки); програми загальної вищої освіти у широких мегагалузях знань, за якими здобувають ступінь «бакалавр» у цих галузях (наприклад, бакалавр наук, бакалавр мистецтв) (3-4 роки).
2. Другий цикл навчання може включати: програми підготовки магістра за напрямом (а також міждисциплінарні), що ведуть до академічного ступеня «магістр» за напрямами (зокрема й міждисциплінарні) (2 роки після бакалаврату); програми подготовки мaгicтpa з наукомістких спеціальностей, що ведуть до кваліфікації (ступеня) «магістр» за спеціальністю (2-3 роки бакалаврату); програми підготовки спеціаліста, що ведуть до кваліфікації «дипломований спеціаліст» (1-2 роки після бакалаврату); програми підготовки кандидатів наук, що ведуть до вченого ступеня «кандидат наук» (аспірантура).

В Україні з метою социальної захищеності громадян сформована система післядипломної освіти, яка розглядається як основна складова системи неперервної освіти впродовж усього жття. Щороку в 563 закладах та підрозділах мережі післядипломної освіти здійснюється перепідготовка більш ніж 30 тис. oci6 iз вищою освіою та підвищення кваліфікації близько 300 тис. фахівців.

Програми перепідготовки за змістом тісно ув'язуються з рівнем попередньої освіти, потребами замовника i, як правило, зорієнтовані на найбільш сучасні актуальні сфери діяльності. Зокрема, в ній формується інфраструктура перенавчання кадрів з питань комп'ютерних технологій, банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності, корпоративного управління, фахівців iз роботи з ціними паперами, аварійних комісарів, арбітражних керуючих, а також інших актуальних напрямків професійної діяльності. Окремо сформована мережа навчальних закладів iз професійного навчання державних службовців, керівників, підприємств,, митників тощо.

Таким чином, слід зробити наступні висновки: диверсифікувати термін навчання в acпірантурі, ураховуючи попередню освіту, таким чином, щоб загальний термін навчання до здобуття ступеня «кандидат наук» становив не менше 20 років, включаючи отримання загальної середньої освіти; підвищення вимог до академічної та наукової компонентів програм підготовки кандидатів наук (в аспірантурі), орієнтуючись на найкращі програми провідних університетів світу.

Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальні заклади, роботу, регіон та крашу для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, для їх оптимального застосування. Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток гармонійної системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в структурах навчання, основаного на пpaцi. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно,   збільшується   бажання   змагатися   та   використовувати   нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи.

Для вирішення одного з основних завдань Болонського процесу - уведення двохступеневої структури вищої освіти в Україні, відпрацьована гнучка модель вищої' освіти, що поєднує фундаментальність та універсалізм i надає професійну кваліфікацію [2].