Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку

Чергова «газова  війна»,  яку на  початку 2009 р.  інспірував  «Газпром» за  підтримки Кремля,  значною мірою був спричинений корупційно-економічними та корупційно-політичними чинниками: непрозорістю у газових  оборудках; боротьбою газових груп в Україні та Росії за „доступ до труби” з метою отримання  надприбутків; спробами  переділити тіньові прибутки від експерту російського газу в Європу і створити нові корупційні схеми за участі нових українських політиків;  бажанням  російських та  українських політико-економічних кланів заробити за державний рахунок через створення посередників. [7]

Ядерне паливо в Україну постачає  російська компанія  ВАТ „ТВЕЛ” (Росія), яка у 1996 році виграла тендер у корпорації Westinghouse (США) та корпорації АВВ (Швеція). Участь України у виробництві ядерного палива для власних потреб є досить обмеженою (30% потреб в урані та 100% - у цирконії), що обумовлює практично монопольну залежність України від постачання кінцевого продукту (ТВЕЛів).

В майбутньому Україна має можливість змінити ситуацію монопольної залежності  від Росії за рахунок введення в експлуатацію нових ядерних  реакторів неросійського походження і відповідно постачання на них неросійського ядерного палива.  Разом з тим,  необхідно продовжувати співпрацю з Росією у спільному виробництві ядерного палива, збільшуючи частку України у виробництві уранового концентрату, цирконієвих сплавів та виробів з них.

  Російський  капітал в  Україні. Об’єктивне  уявлення  про роль російського капіталу в економіці України очевидно може  дати  лише порівняння обсягів російських інвестицій з обсягами інвестицій інших країн.   Згідно з даними Державного комітету статистики в 2008р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено $10 911,1 млн. прямих інвестицій, що на 25,3% перевищують надходження у 2007 р. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці за 2008 рік склав $6 180,7 млн.,    що на 1,9 млрд дол., або 22,1% менше,  ніж у 2007 р.[13]

За станом на 31 грудня 2011 р. до основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Росія, Австрія, Велика Британія, Франція, Швеція, Вiрґiнськi Острови (Брит.), США, Італія, Швейцарія, Польща.[додаток 4, 5]

Стосовно російських  інвестицій  ситуація виглядає парадоксальною: з одного боку, російський капітал контролює фактично всю кольорову металургію України, майже всю нафтопереробку, більше як 75% роздрібного продажу нафти, два великих українських телеканали, кілька великих банків, інші сектори економіки, промисловості, і в той же час частка інвестицій Росії в Україні не перевищує 5-6 відсотків. Справа в тому, що, на відміну від інших іноземних інвесторів, російські не стільки вкладають гроші в підприємства, скільки контролюють їх, володіють ними, вкладаючи в них порівняно невеликі кошти. При цьому до недавнього часу в багатьох випадках російські бізнесмени скуповували об’єкти господарювання в Україні практично за безцінь. [14]

За даними деяких експертів, сьогодні на долю російського капіталу в Україні  припадає 75% акцій в нафтопереробці, 30% в газотранзитній галузі, 50% в алюмінієвій  промисловості, 30% в машинобудуванні, енергетиці та енергопостачанні. Діяльність російського капіталу в Україні здійснюється в основному через російські фінансово-промислові групи - тобто групи, що мають у своєму розпорядженні потужний фінансово-промисловий ресурс (промислові об'єкти, банки), засоби медіа-підтримки, політично-громадський (партії, громадські організації) і адмінресурс в особі корумпованих українських можновладців. Російські фінансово-промислові групи стають досить впливовими політичними і бізнес-гравцями в Україні. Серед найбільших російських ФПГ, які активно працюють зараз в Україні найбільш потужними економічно і політично є "Лукойл", "Русский алюминий" і "Альфа-Груп".  Крім вищеназваних потужних ФПГ в Україні діють більш дрібні ФПГ: російська група "Альянс", "Норільський нікель", "Сургутнефтегаз", „Ренова”, Національна резервна корпорація, „БазЕл”, „Система”, „Смарт-групп”, „Ренесанс-капітал”, „Сєвєрсталь”, та інші .

Російський фінансовий капітал в Україні  протягом останніх років  неухильно зміцнює  свої  позиції  в Україні. Згідно  з даними  Держкомстату України, на 31.12.2011р. частка Росії в закумульованих прямих іноземних інвестиціях в Українську систему склала 236,5 млн. дол.[додатки 4, 5] Найпривабливішими для російських інвесторів в останні два-три роки були наступні сектори української економіки: оброблювальна промисловість (виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, машинобудування), фінансова діяльність, операції з нерухомістю, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям, будівництво. Росія також інвестує в об'єкти металургійної, металообробної та хімічної галузей промисловості.

  У свою чергу  Україна інвестує російські підприємства  харчової, машинобудівної і металообробної  галузей, целюлозно-паперового комплексу,  підприємства чорної металургії. Українсько-російська група "Приват" володіє акціями таких підприємств, як Алапаєвський металургійний завод, "Азот", Алтайський коксохімічний завод. Спільними  зусиллями української компанії "Богдан" і Запорізького автомобілебудівного заводу (корпорація "УКРАВТО") почато будівництво автоскладального комплексу вартістю більше 700 млн. дол. в Нижегородській області.[14]

2.2 Проблеми більш повного  задоволення інтересів України у відносинах з Росією.

Існування перепон, що ускладнюють  розвиток двосторонньої торгівлі має  об’єктивні економічні причини. Певна тотожність української та російської економік у деяких галузях і схожість номенклатури товарів, що пропонуються країнами на зовнішніх ринках, робить їх природними конкурентами.

З січня 2006 р. введена  заборона на постачання українській  продукції тваринництва в Російську Федерацію. Найбільш відчутними виявилися обмеження для виробників молочної продукції (масла, сирів, вершків), 90% експорту яких орієнтовано на російський ринок. Що стосується постачань м'ясній продукції, то українська сторона визнала порушення умов експорту м'яса і м'ясних виробів до Росії; зокрема, були виявлені підроблені сертифікати, випадки несанкціонованого реекспорту і інші порушення. Нова проблема з експортом молочної продукції постала в 2012р.

  Обмежувальні заходи  щодо експорту українських товарів до Росії (2006 р.) включають: компенсаційний митний тариф у розмірі 21% митної вартості - з 23 січня 2006 г.; антидемпінговий митний тариф на труби малого і середнього діаметру в розмірі від 8,5 до 55,3% митної вартості - з 31 січня 2006 г.; щорічну квоту на постачання до Росії електричних ламп в об'ємі 8 млн. шт. - з березня 2006 р. [8].

  Відомо, що серед країн світу і СНД Росія потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:

   - історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.  Це зумовлено тим, що економіка України і Росії раніше була єдиною  радянською, і за 20 років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%.

   - утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП  57,1%; Росією  - 41,4 %.

   - гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).

   - відмінність конституційних устроїв.

   - відмінність самоорієнтації  кожної з країн у геополітичному просторі.

   - відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами. 

   - економічна уразливість, залежність країн одна від одної.

У програмі «про економічне співробітництво України та Росії  на 2011-2020рр.» вказано, що теперішня  ситуація економічного співробітництва  потребує покращення з метою отримання  найбільш позитивного ефекту від взаємодії економік обох держав. Прешим кроком на цьому шляху стала реалізація Харьківських домовленостей 2010р, річний ефект від яких для України склав 5 млрд. дол. США.[15]

Також вказано число  найбільш важливих проблем, які потребують вирішення в період дії програми:

- значне зниження інтенсивності торгово-інвестиційних зв’язків у  2006-2009рр.,визване політичними факторами і наслідками глобальної економічної кризи;

- наявність обмежень у взаємній торгівлі по великому числі «чувствительных» товарів, а також відсутності ефективних механізмів вирішення спірних питань, виникаючих у сфері зовнішньоторгівельних операцій;  

- недостатній рівнь захисту інвестицій не дивлячись на існуючі механізми забезпечення законних прав інвесторів;

- низький рівень взаємодії в інноваційно-технологічній сфері, який заважає модернізації економік;

- зниження репутації країн, внаслідок конфлікту щодо газового транзиту в 2006-2009рр..[11] 

2.3 Головні напрямки  та перспективи розвитку економічних  зв’язків України з Росією.

В контексті усього вищезазначеного  важливо розглянути вірогідні сценарії розвитку українсько-російських відносин. Тут можна  визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─ зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєднання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. А дисипація - це поєднання економічного спаду (депресії) з перманентною політичною нестабільністю (метастабільністю) держави та невизначеністю (неоднозначністю) щодо подальшого розвитку суспільства із збереженням у ньому значного конфліктогенного потенціалу.

      Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Україні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох вірогідних сценаріїв у максимально узагальненому вигляді:

• зростаючі Україна та Росія;
• дисипація України і Росії.
• зростання України при дисипації Росії;
• дисипація України при зростанні Росії.  

Перший сценарій означає  фактично конкурентно-партнерські  відносини між двома країнами, другий - мляве співробітництво при інтравертній заглибленості країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.

      Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України,  мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок - реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток. Тож Росія завжди була, є і буде не передбачуваним партнером для України, і це слід пам’ятати.   У відносинах з Росією Україна прагне встановлення реального рівноправного партнерства. Тривалий спільний період історичного розвитку України та Росії надає відносинам двох країн ознак особливості. Проте особливість відносин - ні за яких обставин - не може служити підставою для відходу від норм та принципів міжнародного права у сфері міждержавних стосунків. Особливість відносин з Росією означає їх пріоритетність для України, виключаючи при цьому наявність будь-яких переваг для Росії порівняно з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і є таким чином не преференційною. Встановлення рівноправних партнерських відносин залежить і від того, якою буде Росія в процесі своєї посттоталітарної еволюції. Можна розглядати три можливих сценарії подальшого розвитку Російської Федерації:

Перший - миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.

Другий - авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.

Третій -  розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.

      Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом розвитку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.