Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку

Деполітизація енергетичного  співробітництва і переведення  його у прогнозоване стабільне русло, шляхом укладання довгострокових контрактів із чітко визначеною і виключно ринково  обґрунтованою формулою формування ціни на пальне, цілком відповідало б українським інтересам. Реалізації цієї мети заважає прагнення Росії використовувати енергетичні важелі для досягнення політичних цілей.

Нарешті, слід зазначити, що стабільний і передбачуваний розвиток українсько-російського енергетичного співробітництва є запорукою енергетичної безпеки і стабільного економічного розвитку на широкому євразійському просторі, що включає країни ЄС, Україну, Росію, а також низку Центральноазійських країн-експортерів енергоносіїв. Це пояснюється тим, що значна доля (біля 90 %) всього потоку природного газу експортується Росією в ЄС саме українською газотранспортною системою. До того ж, у найближчій перспективі Росія зберігатиме монополію на транспортування центральноазійського газу європейським споживачам (у тому числі Україні).

Економічний аспект українсько-російського  співробітництва у сфері ядерної енергетики має кілька складових:

-   співробітництво щодо продовження ресурсу нині діючих в Україні атомних електростанцій і будівництво нових АЕС;

-   співпраця у сфері виробництва ядерного палива, у тому числі спільне освоєння родовищ урану і цирконію, а також участь України в діяльності Міжнародного центру із збагачення урану.

Військово-промисловий  комплекс є важливою сферою економічної  кооперації України і Росії. Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП “ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і  дозувати кооперацію з Україною у  сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК. Для України це означає поступове згортання коопераційних зв’язків, гальмування або навіть саботування Росією окремих проектів. За оцінками деяких експертів, втрати України від згортання оборонної кооперації з Росією можуть скласти біля 200 млн дол. щорічно. Це актуалізує питання розширення співробітництва України у цій сфері з НАТО.

 

 

 

1.3 Інтереси України у сфері співробітництва з Росією

Ступінь реалізації національних економічних інтересів України неможливий без розгляду екзогенної сфери, специфіка якої полягає у поєднанні позитивних впливів зовнішнього середовища на країну і попередження можливих загроз її безпеці з боку зовнішніх факторів. Так, з одного боку, інтеграція національної економіки у систему світового господарства розширює її можливості у використанні переваг міжнародного поділу праці, залучення в країну іноземних інвестицій, включення держави до науково-технічного співробітництва тощо. Водночас екзогенний фактор може зіграти негативну роль у тих випадках, коли зовнішні зв’язки стримують розвиток внутрішнього ринку, обмежують потенційні можливості зростання імпортозамінного виробництва, призводять до відпливу з країни національного капіталу, погіршують екологічний стан та ін. Таким чином, реалізація національних економічних інтересів України, з точки зору її економічної самодостатності, повинна розглядатися у контексті того, наскільки екзогенний фактор сприяє формуванню цілісного народногосподарського комплексу держави. І лише після того, коли встановлені та набули стійкості основні макроекономічні параметри, у сферу міжнародної економічної діяльності можуть підключатися конкретні ланки національного виробництва, або розширюватися зони присутності іноземного капіталу на національному терені.

Тривале гальмування  повномасштабного і різностороннього співробітництва між Україною та Росією переважно через політичні  причини і різновекторні стратегії  їх зовнішньоекономічної діяльності вкрай  негативно відбилося як на трансформації господарських комплексів обох країн, так і на їх економічному стані. Крім того, двадцятирічне дистанціювання України від Росії не було еквівалентно компенсоване її інтеграційними устремліннями в Європейський Союз чи, принаймні, в загальноєвропейський економічний простір. З одного боку, це трапилося із-за браку політичної волі і відсутності чіткого європейського вибору в української влади, а з другого - через недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів на європейських та світових ринках, що є наслідком низького технологічного рівня економіки України. До того ж, слід враховувати, що розвинуті країни не мають наміру створювати для себе нових конкурентів. [4]

Національні економічні інтереси України з Росією полягають  у забезпеченні умов для розвитку довгострокових економічних відносин з цією державою. Складовими елементами цих інтересів, на мою думку, є наступні:

- задоволення виробничого  та споживчого попиту українських  суб’єктів у стратегічних ресурсах (нафта, газ, деревина, уранове  паливо, поліметали), основним постачальником яких є Росія;

- розв’язання комплексної  проблеми поставки із Росії  в Україну паливної сировини (нафта,  газ) та її транспортування  на Захід територією України  через використання існуючих  трубопроводних артерій на клірингових умовах розрахунків, що дозволить досягти паритетності інтересів України з Росією;

- суттєве збільшення  частки традиційно орієнтованих  на російський ринок галузей  економіки України через виробничо-технологічну  рекооперацію між підприємствами  України і Росії (в першу чергу, у сферах паливно-енергетичного комплексу, машинобудування, електроніки, судно і авіабудування, енергетичного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості, сільського господарства та ін.), а також активізацію процесу укладання міждержавних угод;

- розширення сегменту  вітчизняних товарів та послуг  на російському ринку, насамперед, за рахунок продукції обробних  галузей промисловості з високим  ступенем доданої вартості та  наукоємної продукції;

- розширення масштабів  залучення та використання у  вітчизняному промисловому виробництві  інноваційних продуктів російської  науки і венчурного підприємництва (військові технології та біотехнології,  ядерна фізика, фізика твердого  тіла, хімія, фармацевтика, альтернативні джерела енергії, медицина та ін.);

- динамізація та структурна  оптимізація інвестиційних потоків  російського капіталу в Україну  з метою прискореного розвитку  пріоритетних галузей та територій  України зі встановленням ефективного  державного контролю за використанням іноземних інвестицій;

- розширення зони інвестування  українського капіталу як в  галузі ресурсодобувної промисловості,  що пов’язані з українською  переробною промисловістю, так  і технічно передові галузі  виробництва, продукція яких поступає на українські ринки;

- залучення на вигідних  умовах в Україну російських  інженерно-технічних та наукових  кадрів, в першу чергу громадян  українського походження;

- забезпечення ефективного  управління процесом трудової  міграції з України до Росії через розробку дієвого механізму державного регулювання обміну трудовими ресурсами між двома країнами, що дозволить нашій державі: по-перше, максимально використати позитивні наслідки такої еміграції (послаблення тиску на вітчизняний ринок праці, зниження соціальної напруги, особливо у східних та західних регіонах України, створення додаткового джерела валютних надходжень до бюджету тощо); по-друге, створити ефективний механізм соціального захисту українських працівників-мігрантів, які працюють на російському ринку, що дозволить уникнути зловживань та ошукувань з боку  агентств та фірм, які займаються питаннями працевлаштування українських громадян в Росії, зайнятості українських громадян на роботах зі шкідливими умовами праці, дискримінації з боку місцевого населення тощо; по-третє, зменшити можливості еміграції висококваліфікованих кадрів, які становлять найконкурентнішу частину трудового та інтелектуального потенціалу трудових кадрів України; по-четверте, зменшити імовірність виникнення політичних та економічних претензій з боку російської сторони через розширення української нелегальної міграції до цієї країни; по-п’яте, поліпшить міжнародний імідж України в очах російської громадськості та дозволить дещо пом’якшити упереджене відношення росіян до українського етносу загалом;

- розвиток співробітництва  в рамках ЄЕП, на рівні мікроструктур,  транскордонного та регіонального,  яке є важливою передумовою  та виступає в якості мікромоделі  субрегіонального інтеграційного  процесу та фактору стабілізації  внутрішньополітичної ситуації в Україні; що є особливо важливим для Криму, Донбасу, Східної України, де переважає населення з проросійською орієнтацією[4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Поточний стан економічного співробітництва України з Росією та перспективи розвитку

 

2.1 Аналіз сучасних  економічних зв’язків між двома  країнами

 

Аналіз  розвитку   українсько-російських  відносин   протягом  останніх  п’яти   років   свідчить  про те,  що  економічна  співпраця  між   Україною і  Росією успішно  розвивалася,  незважаючи  на   певні  проблеми  в  політичній  складовій  цих  відносин.  Про   це, зокрема,  свідчить  зростання  обсягу торгівельного  товарообороту  між двома країнами  майже вдвічі. Це  свідчить також  про те,  що  політичні  відносини і  економічна   співпраця   певною    мірою розвиваються    паралельно  за  своєю внутрішньою логікою і економічна  співпраця з Росією  може  бути  більш успішною  не  тоді,  коли  Київ  йде на  поступки  під тиском  Москви,  а тоді,   коли  керівництво України,  спираючись на  підтримку міжнародної спільноти,  послідовно  відстоює  національні  інтереси   держави.

За деякими підрахунками, на даний час російський капітал  встановив контроль над 70% провідних  українських підприємств, посилив  позиції в українській банківській сфері тощо. При цьому російська економічна експансія на теренах СНД, і зокрема в Україні,  має виразний політичний зміст, оскільки вона здійснюється планомірно при потужному сприянні з боку Кремля і є передумовою і складовою частиною подальшої політичної експансії Росії. Основні ідеї російського економічного експансіонізму були визначені наприкінці 2003 р. А.Чубайсом у вигляді концепції “ліберальної імперії”. Сьогодні Росія, по суті, намагається відтворити себе як нову імперську державу у складі Російської Федерації, Білорусі, України і Казахстану – членів створюваного нині ЄЕП - відносно замкненого простору, в якому Москва прагне встановлювати ті або інші правила поведінки – спочатку економічні, а згодом і політичні. Проголошений Україною і підтверджений народним волевиявленням на останніх президентських  і  парламентських виборах курс на європейську інтеграцію вступає в конфлікт з пріоритетним завданням Росії – побудови могутньої євразійської держави. В Концепції національної безпеки Росії “посилення відцентрових процесів в СНД” віднесено до найбільших зовнішніх загроз поряд з розширенням НАТО та розповсюдженням ядерної зброї.[20]

Протягом останніх  5 років  Росія  залишається основним торгівельним  партнером України  серед країн СНД і далекого зарубіжжя. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Така тенденція пов’язана з географічною диверсифікацією українського експорту та зменшенням залежності української економіки. [5]

Обсяги товарообороту за 2008 рік досягли майже 40 млрд. дол. і зросли по відношенню до аналогічного показника за 2007 рік на 18,7 %,  а по відношенню до 1998 р. – вчетверо.  При цьому український експорт до Росії виріс на 21,8 % і становив 19, 58 млрд. дол., а імпорт зріс на 15,8 % і становив 20,3 млрд. дол. Від’ємне сальдо зменшилося з 1,455 млрд. дол. США у 2007 році до 716,2 млн. дол. [6]

Рис. 2.1

*Побудовано за даними держкомстату України

 

 

У 2011р. зовнішньоторгівельний оборот з Росією становив $ 54,9 млрд., що складає близько 33% загального товарообігу України.[12]

У сфері торгівлі послугами Росія  також виступає основним торгівельним партнером України. За підсумками 2010 р. експорт послуг до  Росії склав 5157055,7 тис.дол.США. Слід зазначити, що стабільно високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі.[додаток 3]

Об'єми імпорту з  Росії до України за  період 1996-2007 рр. поступово знижувалися.  Якщо у 1996 р. на ринок України припадало  більше 50% збуту російських товарів і сировини, то у 2007 р. – лише  27,8%. Україна також поступово втрачає позиції на російському ринку, про що свідчать показники експорту, а точніше їх перепад з 38,7% у 1996 р. до 17,8% (2002 р.) і подальшим поступовим збільшенням до 25,7% у 2007 рр. У першому півріччі 2008 р. показник експорту до Росії перевищував 24%. В цілому український експорт на ринки Росії за вказаний  період збільшився в 2,5 рази, а російський до України - в 2,1 рази.[5]

Структура  експорту. У структурі експорту з України в Росію найбільш значними були наступні товарні групи: машини і устаткування (37,7%); метали (28,7%); продовольчі товари (11,5%); хімічна продукція (8,7%).

Oсновну частку українського імпорту з Росії складали переважно нафта і газ (45,0%), значна частина (19,5%)   припадає на імпорт продукції машинобудівних галузей промисловості - електричних машин і устаткування, ядерних реакторів,  транспортних засобів. [додаток 7, 8]

Співробітництво у сфері енергетики. Протягом усіх років незалежності енергетична безпека України  залишається вразливою і негарантованою, оскільки наша держава  енергетично залежна від Росії: на 90% по нафті та на 60% по газу.  Незважаючи на те, що значний обсяг газу за походженням є центральноазійським, проте маршрут його доставки пролягає через територію Росії, що ставить нашу державу у залежність від енергетичної політики Кремля.  В цих умовах залежність енергетичного сектору і економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є  критичною, тому   енергетична безпека, а відтак і економічна є  надто  вразливою. Негативним чинником виступає відсутність прозорості у схемах організації постачань газу в Україну Росією із залученням посередника у вигляді RosUkrEnergo. Результатом цього є перманентні конфлікти і надмірна політизація газових стосунків.