Платіжний баланс

     - кредитні обмеження;

     - встановлення меж росту грошової  маси.

     2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

     3.Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

     4.Фінансова і грошово-кредитна політика.

      Для зменшення дефіциту платіжного  балансу використовуються: бюджетні  субсидії експортерам; протекціоністське  підвищення імпортного мита; відміна  податків з процентів, що виплачуються  іноземним власникам цінних паперів  з метою припливу капіталу  в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і  таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

     5.Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних статей:

     - торгового балансу;

     - "невидимих" операцій;

     - руху капіталу.

      Важливим об'єктом регулювання  є торговий баланс. Стимулюючими  факторами для експортерів у  вивозі товарів та освоєнні  зовнішніх ринків є цільові  експортні кредити, страхування  їх від економічних і політичних  ризиків; введення пільгового  режиму амортизації основного  капіталу; інші фінансово-кредитні  пільги в обмін на зобов'язання  виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження,  а також угоди з контрагентами  про добровільне обмеження їх  експорту (наприклад: США з Японією,  Іспанією, Мексикою, Бразилією у  80-х роках).

      З метою регулювання платежів  і поступлень по «невидимих»  операціях платіжного балансу  застосовується:

    - обмеження норми вивозу валюти  туристами даної країни;

    - безпосередня чи опосередкована  участь країни у створенні  туристичної інфраструктури з  метою залучення (заохочення) іноземних  туристів;

    - сприяння будівництву морських  суден за рахунок бюджетних  коштів для зменшення видатків  по статті «Транспорт»;

    - розширення державних витрат  на науково-дослідні роботи з  метою збільшення надходжень  від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і  т.д.;

    - регулювання міграції робочої  сили. Зокрема, обмеження в’їзду  емігрантів для скорочення переказів  іноземних робітників.

    Всі оцінки торгівлі товарами базуються  на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці  імпортерами та експортерами. При  експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною  ціною самого товару. Але при імпорті  зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню  і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким  чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ – КАФ, яке завищує  вартість імпорту включаючи в  нього частину послуг. Щоб виправити  цей недолік, необхідно відокремити  власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту  ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою  скидки з митної оцінки КАФ. 

    ІІ. Визначити причини виникнення дефіциту платіжного балансу.

    Платіжний баланс країни — це результат, перш за все, торговельного обміну товарами, послугами і капіталом між  певною країною і навколишнім  світом. По суті, це балансовий звіт, в  якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого —  платежі країни за кордон протягом певного періоду.

    Платіжний баланс країни, як правило, складається  з двох частин: балансу поточних операцій і балансу руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів  цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі  іноземних урядів і міжнародних  організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними  в країні іншими державами.

    У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають  бути врівноважені: необхідно, щоб грошові  платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну. Це один із основоположних, головних принципів  обліку, дещо схожий на ведення балансу  комерційною фірмою. Сума коштів, які  країна витратила й інвестувала  за кордон, повинна відповідати сумі надходжень або запозичених коштів, отриманих країною.

    Однак непоодинокі випадки, коли розділи  балансу не врівноважені. Так, якщо країна експортує товари і послуги  за кордон у більших обсягах вартості, ніж імпортує, це говорить про позитивне  сальдо, або профіцит платіжного балансу.

    Якщо  ж навпаки, країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає  від'ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону  або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів.

    Оскільки, як зазначалося вище, відповідно до принципу подвійного рахунку, платіжний  баланс (сума сальдо за рахунком поточних операцій і рахунку руху капіталу) повинен бути рівний нулю, виникає  питання про поняття дефіциту платіжного балансу.

    Дуже  часто під дефіцитом платіжного балансу мають на увазі дефіцит по рахунку поточних операцій платіжного балансу. Дійсно, цей макроекономічний показник, який виступає як невідповідність між витратами і доходами країни по поточних операціях, має дуже важливе значення.

    Така  ситуація складається, коли країна імпортує товари і послуги на більшу величину, ніж експортує, тобто її інвестиції перевищують заощадження. Тоді необхідно  вдатися до запозичень на міжнародних  фінансових ринках, з тим, щоб покрити  різницю між інвестиціями і заощадженнями. Надлишок інвестицій фінансується за рахунок зовнішнього кредитування, що дозволяє ввозити необхідні товари і послуги. Приплив капіталу може відбуватися в різних формах: придбання іноземцями акцій вітчизняних підприємств, державних цінних паперів або інших активів, продажу зарубіжних активів (наприклад, земельної власності за кордоном). В цілому дефіцит по рахунку поточних операцій веде до скорочення чистих закордонних активів, тобто зменшення закордонних активів, якими володіють резиденти, стосовно активів, якими володіють іноземці.

    Однак далеко не завжди чистий приплив капіталу може автоматично компенсувати дефіцит  платіжного балансу по рахунку поточних операцій. При постійному його дефіциті країна повинна все більше влазити  в борги і розпродавати свої активи. Отже, країна, що має дефіцит по рахунку  поточних операцій, може використовувати  більше благ, ніж виробляє, тільки за умови зростання міжнародної  заборгованості.

    При розгляді загального дефіциту платіжного балансу можна скористатися дещо інший розбивкою його статей. Зазвичай в рахунок руху капіталу не включають угоди з офіційними резервами. Однак, якщо сумарне сальдо рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу зводиться з дефіцитом, то ця нестача надходжень іноземної валюти компенсується за рахунок зменшення офіційних резервів.

    Причинами, що викликають хронічний дефіцит платіжного балансу, є:

    1. Спад виробництва та гіперінфляція.

    2. Надмірні військові витрати.

    3. Невеликі запаси валютних резервів  центрального банку.

    4. Відсутність чіткої кредитної  політики держави, що різко  обмежує приплив кредитних коштів  у країну.

    5. Відсутність довіри до національної  валюти, прагнення  позбавитися  від неї, обмінявши на більш  тверду. (Це спонукає і багатьох  іноземних інвесторів переводити  гроші в інші країни, де їм  забезпечений більш високий дохід.)

    6. Дискримінація за кордоном щодо  національних товарів.

    7. Низькі темпи зростання продуктивності  праці.

    Таким чином, у випадку необхідності термінового  погашення дефіциту платіжного балансу, країна може вдатися до запозичень з-за кордону або ж до зниження своїх золотовалютних запасів. Однак  своєчасно запобігти появі дефіциту платіжного балансу можливо лише за допомогою довгострокових рішень, одним з яких є девальвація  національної валюти країни. Девальвація  щодо зміни фінансових позицій країни стосовно своїх торговельних партнерів  означає, що інші країни на свою національну  валюту зможуть купувати більшу кількість  валюти цієї країни, ніж це було до девальвації. А це призведе до здешевлення національних товарів цієї країни, на зовнішніх  ринках експорт зросте, що і дасть  змогу ліквідувати дефіцит платіжного балансу. Іншим методом довгострокового  запобігання дефіциту платіжного балансу  може бути встановлення країною різних торговельних бар'єрів на імпорт товарів  інших держав, таких як тарифи (податки  на імпорт) і квоти (обмеження обсягів  деяких імпортованих у країну товарів). Це призводить до зростання цін на ввезені з-за кордону в країну товари, що через зменшення попиту на них всередині країни призведе до зменшення обсягів імпорту. Запровадження тарифів і квот, як правило, викликає відповідні кроки з боку зарубіжних країн — торговельних партнерів, які спрямовані на відповідне обмеження обсягів експортованих країною товарів і послуг.

    Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал  методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика.

    Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться макроекономічною теорією як політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

    В рамках бюджетно-податкової політики у світовій практиці широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

    Монетарна політика особливо ефективна щодо впливу ні) платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо. що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют маг тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валюті виплати країни перевищують надходження валюти з-за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися. В Україні девальвація національної валюти провадилася практично з моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала не так спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти через кризу української економіки.

    Важливим  елементом впливу па платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень па купівлю, продаж га інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

    У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної «стелі» тощо.

    Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримка  валютного курсу, концентрація валютних резервів.