Платіжний баланс

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Платіжний баланс» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 

    І. Розкрити сутність державного регулювання  платіжного балансу. Визначити основні  складові матеріальної основи регулювання платіжного балансу;

    ІІ. Визначити причини виникнення дефіциту платіжного балансу.

    ІІІ. Оскільки в платіжному балансі кожен  запис по кредиту співпадає з  записом по дебету, то ринок іноземної  валюти буде знаходитися в рівновазі, якщо сальдо дорівнює нулю.

    Чи  справедливим є таке твердження і  що ви думаєте з цього приводу? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    І. Розкрити сутність державного регулювання платіжного балансу. Визначити основні складові матеріальної основи регулювання платіжного балансу.

    Платіжний баланс — це статистичний звіт за певний період, який показує:

    • операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном;

    • зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення (СДР), що належать даній країні, а також фінансових вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону;

    • односторонні перекази та компенсуючі записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій та змін, які взаємно не покриваються.

    Платіжний баланс країни  - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися  протягом певного періоду часу між  резидентами цієї країни та резидентами  інших країн світу.

    Стан  платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями  структури економіки, участю економічних  агентів країни в міжнародній  кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко  відображає  економічне становище  країни, широко використовується в  інтересах прогнозування і макроекономічного  регулювання.

    Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом  та імпортом. Якщо експорт більший  за імпорт, то має місце позитивне  сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт —  негативне. Отже, у першому разі маємо  активний торговельний баланс, у другому  — пасивний. У разі пасивного  торговельного балансу у зовнішній  торгівлі певної країни виникає дефіцит.

    Іншими  словами, платіжний баланс — це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наводяться підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

    Платіжний баланс є важливим показником і інструментом, що дозволяє передбачити ступінь  можливої участі країни у світовій торгівлі, міжнародних економічних  зв'язках, встановити її платоспроможність.

    Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу  безперервного коригування.

    Регулювання платіжного балансу

    Статистичні дані свідчать, що платіжні баланси  країн світу постійно перебувають  у стані нерівноваги, тобто сальдо поточних операцій і сальдо підсумкового балансу, як правило, не дорівнюють нулю і тому балансуються рухом капіталу, державними балансуючими операціями та змінами в резервах. Нерівновага платіжного балансу країни, будучи насамперед регулятором внутрішньо економічних процесів, викликає ряд наслідків для її економіки.

    Стабільно позитивне сальдо зміцнює позиції  національної валюти і одночасно  дає змогу мати міцну фінансову  базу для експорту капіталу, на відміну  від стабільно від'ємного, яке  спонукає країну до його імпорту. Якщо подібний приплив капіталу здійснюється не через довгострокові підприємницькі інвестиції (тобто прямі та портфельні), а через довгострокові державні і приватні банківські займи і  особливо шляхом надзвичайного фінансування і зростання зовнішніх зобов'язань, то це призводить до швидкого зростання  зовнішнього боргу країни і виплат за ним. Країна починає жити в борг.

    Сильні  коливання сальдо мають несприятливі для країни наслідки. Так, різке зростання  позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси і тим самим стимулює інфляцію, а різке зростання від'ємного сальдо викликає обвальне падіння обмінного курсу, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни.

    Отже, коли мова йде про рівновагу платіжного балансу, то в центрі уваги виявляється  насамперед дефіцит платіжного балансу  і сильні коливання його сальдо.

    Методи  державного регулювання  платіжного балансу.

    Платіжний баланс здавна є одним з об'єктів  державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.

    По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що виявляється в тривалому і  великому дефіциті в одних країн  і надмірному активному сальдо в  інших. Нестабільність балансу міжнародних  розрахунків на динаміку валютного  курсу, міграцію капіталів, стан економіки. Наприклад, покриваючи дефіцит поточних операцій платіжного балансу національною валютою, США сприяли експорту інфляції в інші країни, створенню надлишку доларів в міжнародному обороті, що підірвало Бреттонвудську систему в середині 70-х років.

    По-друге, після скасування золотого стандарту  в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу  вимагає цілеспрямованих державних  заходів.

    По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських  зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням  темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

    Вплив держави на стан платіжного балансу  здійснюється за допомогою кількох  основних методів.

    Прямий  контроль, який включає в себе регламентацію імпорту (наприклад, через кількісні обмеження) і митні та інші збори, заборона або обмеження на переказ за кордон доходів з іноземних інвестицій та грошовим трансфертам приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового і довгострокового капіталу та ін. Подібні заходи прямого контролю зазвичай викликають труднощі для багатьох фірм країни і відповідно сприймаються вороже.

    У короткостроковому плані прямий контроль дає позитивний ефект.

    У довгостроковому плані ефект  від цих заходів суперечливий, оскільки створює «тепличний режим» для місцевих виробників, знижує інтерес  іноземних інвесторів до країни через  заборону на переказ їхніх доходів, виникають труднощі із залученням іноземних  фахівців, створюються перешкоди  для розширення за кордоном товаро- та послугопровідній мережі для вітчизняних експортерів.

      Дефляція (тобто боротьба з інфляцією), яка націлена на вирішення внутрішньоекономічних завдань, але в якості побічного ефекту поліпшується і стан платіжного балансу. Вважається, що традиційні для дефляційної політики наслідки - зниження обсягу виробництва, інвестицій і доходів - ведуть до скорочення імпорту і зростання резервних потужностей для нарощування експорту. Звичайне для дефляції підвищення облікової ставки залучає в країну короткостроковий капітал. Однак, є й інший аспект дефляції: вона зменшує експорт і збільшує імпорт, тому що при дефляції підвищується обмінний курс національної валюти, що збільшує можливості імпортерів. Для експортерів же високий курс їхньої національної валюти означає, що при обміні експортної виручки вони отримують менше національної валюти, а це аж ніяк не стимулює до налагодження експорту.

      Зміни обмінного курсу, які допомагають державі регулювати рівновагу платіжного балансу, але при цьому треба враховувати, що ефект від ревальвації / девальвації послаблюється еластичністю експорту та імпорту, а також інерцією зовнішньоторговельних потоків. Тому розрізняють коротко-, середньо- і довгостроковий вплив змін в обмінному курсі на платіжний баланс. Так, інерція зовнішньоторговельних потоків часто призводить до того, що в перші місяці після сильного падіння курсу національної валюти торговий баланс не змінюється і навіть може відбуватися його погіршення. Адже експортерам потрібен час, щоб наростити експорт, а імпортерам - час, щоб скоротити кількість нових контрактів. Через деякий час ситуація з торговим балансом зазвичай змінюється: експорт зростає, а імпорт скорочується.

    Еластичність  імпорту в сучасних умовах має  тенденцію до зниження, тому що через  зростаюче участі країн у міжнародному поділі праці постійно збільшується в національному імпорті частка тих товарів, ввезення яких об'єктивно  необхідний. Тому в середньо-і довгостроковому  плані девальвація слабко скорочує імпорт, а ревальвація його помітно  збільшує. Експорт звичайно більш  еластичний і тому в середньо-і  довгостроковому плані більш  чуйний до курсу національної валюти.

    Вплив змін в обмінному курсі на рух капіталів різниться. Ввезення довгострокового капіталу в країну визначається перспективними цілями, і тому на ньому слабо відображаються зміни обмінного курсу. Для ввезення короткострокового капіталу в країну з вільно конвертованою валютою, навпаки, це має велике значення, тому що тут є можливість грати на змінах курсу. Ввезення збільшується перед можливою ревальвацією, а після неї збільшується вивіз капіталу.

    Зміна облікової ставки ЦБ, спрямоване на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом впливу на міжнародний рух капіталу, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту - з іншого. Наприклад, при пасивному сальдо платіжного балансу підвищення облікової ставки може стимулювати приплив капіталів з країн, де більш низька ставка% і стримувати відплив національних капіталів, що сприяє поліпшенню стану платіжного балансу та підвищення валютного курсу.

      Диверсифікація валютних резервів - політика держави, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечити міжнародні розрахунки, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика зазвичай здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких.

    Матеріальною  основою регулювання  платіжного балансу  служать:

     1.Державна власність, у тому  числі офіційні золотовалютні  резерви;

     2.Зростання частки (до 40-50%) національного  доходу, що перерозподіляється через  державний бюджет;

     3.Безпосередня участь держави  у міжнародних економічних відносинах  як експортера капіталів, кредитора,  гаранта, позичальника.

     4.Регламентація зовнішньоекономічних  операцій за допомогою нормативних  актів і органів державного  контролю.

      При регулюванні платіжного балансу  виникає проблема: які країни (що  мають активне сальдо чи дефіцит)  повинні вживати заходи по  його вирівнюванню.

      Країнами з дефіцитом платіжного  балансу, як правило, застосовуються  такі заходи з метою стимулювання  експорту, стримування імпорту товарів,  залучення іноземних капіталів  та обмеження вивозу капіталу.

     1.Дефляційна політика – політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

      Одним із основних її інструментів  служать фінансові та грошово-кредитні  заходи:

     - зменшення бюджетного дефіциту;

     - зміни облікової ставки центрального  банку (дисконтна політика);