Платіжний баланс, його роль в економіці держави

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Основи зовнішньоекономічної діяльності»

на тему:

«Платіжний  баланс, його роль в економіці держави» 
 
 
 
 
 

 

     

     Зміст

1. Визначення  та значення платіжного балансу …………………………………………..……4

2. Класифікація  та структурні компоненти платіжного  балансу…….……………………..….5

3.Методики  регулювання платіжного балансу………………………………...........................8

Список  використаної літератури…………………………………………………………..…..19

 

1. Визначення та  значення платіжного  балансу

     Платіжний баланс - це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.

     Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.

     Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англійський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.

     В даному розділі ми ознайомимося з  загальною характеристикою платіжного балансу, з його задачами, а також розглянемо платіжний баланс за 2000 р. і проаналізуємо його динаміку, тобто подивимося, в якому стані та на якому рівні знаходиться зовнішньоекономічна діяльність України.

     У сучасному світі не існує цілком закритих економік. Кожна країна тисячами ниток економічних відносин зв'язана з іншими країнами світового співтовариства, хоча ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство неоднаковий. Уся сукупність міжнародних економічних відносин даної країни зі світовим співтовариством знаходить висвітлення в її платіжному балансі. Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.

     У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньоекономічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньоекономічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому становищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша країна з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків.

     У ході складання платіжного балансу  велика кількість міжнародних угод, які укладаються різними економічними агентами, певним чином класифікується та зводиться воєдино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані міжнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.

     Міжнародні  угоди зазвичай припускають обмін: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.

     Момент  здійснення угоди фіксується таким  чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національному рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.

     При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет  віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.

     Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність".

     Таке  формулювання потребує деяких роз'яснень. По-перше, розгляду поняття "резидент". Дипломати, військові, туристи, навіть якщо вони знаходяться поза територією своєї країни, виступають резидентами тієї держави, громадянами якої вони є. Це відноситься і до фірми. Вона виступає резидентом тієї держави, де вона зареєстрована (доміцильована), але не тієї, де вона виконує свої операції. Статус "резидента" залежить від факту реєстрації його постійного місця перебування чи проживання.

     Виключення  становлять міжнародні організації (ООН, МВФ, Генеральна угода про тарифи і торгівлю й ін.), які не є резидентами тієї країни, де вони розташовані.

     По-друге, чітко визначимо, що мається на увазі  під поняттям "угода". "Угода" - це будь-який обмін, у якому товар, економічна послуга чи право власності на активи переходять від резидента однієї країни до резидента іншої.

     Слід  зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.

     Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ведеться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтерії. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових статтях платіжного балансу зі знаком "+"; імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях балансу зі знаком "-".

     Різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є сальдо платіжного балансу. Ця різниця може бути позитивною, коли надходження перевищують платежі, та негативною - у протилежному варіанті. В останньому випадку країна має дефіцит платіжного балансу.

     Платіжний баланс складається з трьох великих  розділів. Це -рахунок або баланс поточних операцій, рахунок або баланс поточних операцій з капіталом і розділ, який відбиває розрахунки по офіційних міжнародних резервах. У свою чергу, дані розділи містять підрозділи й окремі статті.

2. Класифікація та  структурні компоненти  платіжного балансу

     У більшості країн платіжні баланси  розробляються за схемою, яка рекомендована  Міжнародним валютним фондом і включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс капіталів та фінансових операцій.

     Основні компоненти цих рахунків виглядають так:

     Таблиця 2.1

     Як  було раніше викладено, рахунок поточних операцій відображає реальні операції – товарами, послугами, доходами та поточними трансферами. «Товарні» операції пов’язані з рухом товарів – експортом та імпортом. «Послуги» можуть бути результатом трудової діяльності(оплата праці працівників, які проживають у сусідніх країнах) і можуть бути пов’язані з фінансовими активами та зобов’язаннями(наприклад процентні платежі по зовнішньому боргу).

     Експорт і імпорт відображаються в цінах  FOB, тобто без обліку транспортних витрат за національними кордонами. Імпорт звичайно реєструється митницею на умовах СІФ(включаючи вартість міжнародного страхування і фрахту).

     Підсумовуючи  всі операції поточного рахунку, одержуємо баланс поточного рахунку  або поточний платіжний баланс.

     Основними компонентами операцій з капіталом  є капітальні трансфери. Фінансовий рахунок поділяється на чотири функціональні категорії, а саме:

• Прямі інвестиції класифікують на основи їх напрямків(інвестиції

резидентів  за кордон і інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку);

• Портфельні інвестиції, які включають довгострокові боргові

зобов’язання  та цінні папери, що забезпечують участь у капіталі, боргові цінні папери грошового ринку, а також похідні  фінансові інструменти, включаючи  угоди про валютні або процентні  свопи;

• Інші інвестиції, такі, як комерційні кредити і позики, а також

кредити МВФ і позики від МВФ;

• Резервні активи для задоволення інших потреб.

     Ці  активи включають іноземну валюту(готівкову  валюту, депозити, цінні папери), монетарне  золото, СДР, резервну позицію країни в Фонді та користування кредитами  МВФ. Резервні активи повинні знаходитися під контролем органів державно-кредитного регулювання.

     Поточний  рахунок і рахунок капіталу взаємопов’язані, вони є відображенням один одного. Останній у випадку дефіциту поточних операцій є джерелом фінансування цього дефіциту.

     Дефіцит платіжного балансу означає, що мешканці країни в даному періоді заплатили  іноземцям більше(оплата благ плюс експорт капіталу більше ніж одержали від них(виручка від експорту благ плюс імпорт капіталу). Отже, іноземці мають суму грошей даної країни, рівну величині дефіциту її платіжного балансу. Ці гроші будуть пред’явлені в Центральний банк країни для обміну на девізи(іноземні валюти). 
 
 
 

    3.Методики  регулювання платіжного  балансу

    Існують різні методики регулювання платіжного балансу, серед них виділяють: класичну теорію вирівнювання платіжного балансу, Кейнсіанську теорію вирівнювання платіжного балансу та автоматичну адаптацію.

    Перейдемо до характеристики класичної теорії вирівнювання платіжного балансу. В  дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.

    Досягнення  рівноваги платіжного балансу передбачало  узгоджене використання трьох засадних припущень:

• Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими

активами.

• Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової

маси  та рівнем цін.

• Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній

торгівлі.

    Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим.

    Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює  зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній  торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому номінальний обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.