Платіжний баланс і фактори, що його визначають

Нестабільність світової валютної системи погіршує умови  міжнародної торгівлі і розрахунків. Девальвація переважно заохочує експорт, а ревальвація стимулює імпорт за інших однакових умов. Коливання курсу провідних валют, які використовують як валюти ціни і платежу, впливають на платіжні баланси більшості країн.  

8) Негативний вплив  інфляції на платіжний баланс.  

Підвищення цін  знижує конкурентоспроможність національних товарів, ускладнює їх експорт, заохочує імпорт товарів і сприяє відтоку  капіталів за кордон.  

9) Надзвичайні обставини  - неврожай, стихійні лиха, катастрофи  тощо негативно впливають на  платіжний баланс.  
 

5. Державна політика  коригування платіжного балансу  України  

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.  

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит  платіжного балансу за рахунок офіційних  резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або  через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти  рівноваги платіжного балансу можна  за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.  

Ситуація ускладнюється  тоді, коли дефіцит платіжного балансу  не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися  до одного з таких засобів:  

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;  

2) девальвувати національну  валюту;  

3) запровадити валютний  контроль та обмеження на валютні  операції.  

Перші два шляхи  реалізуються на суто ринкових засадах  через зміни в таких економічних  параметрах, як доходи, ціни, валютні  курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення  рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.  

Неринкові методи відновлення  рівноваги платіжного балансу полягають  у запровадженні державного регулювання  економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати  повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.  

Ринкове відновлення  рівноваги може здійснюватися двома  шляхами залежно від режиму валютного  курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу  рівновага відновлюється на валютному  ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.  

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.  

1. Фінансування загального  платіжного дефіциту без зміни  валютного курсу чи стану національної  економіки:  

а) якщо дефіцит має  тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись  тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу  стане позитивним, то величина резервів поновлюється;  

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в  певній системі. У цьому випадку  країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.  

2. Запровадження  валютного контролю в тих чи  інших формах. Так, уряд може  ввести обмеження на придбання  резидентами іноземної валюти  та її використання, підтримуючи  офіційний фіксований валютний  курс, або проводити політику  множинного валютного курсу тощо.  

3. Запровадження  (збереження) режиму плаваючого валютного  курсу. У цьому випадку національна  валюта знецінюється доти, доки  на валютному ринку не відновлюється  рівновага.  

4. Установлення режиму  фіксованого курсу. Цей шлях  вважається «класичними ліками  від платіжного дисбалансу» і  полягає в тому, щоб привести  національну економіку у відповідність  до фіксованого курсу. Якщо  ж нерезиденти і надалі не  хочуть накопичувати національну  валюту, то уряд за рахунок  офіційних резервів скорочує  пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату  доти, доки попит і пропозиція  іноземної валюти на ринку  не встановиться на певному  заздалегідь визначеному рівні.  

5. Політика валютного  компромісу. У даному випадку  комбінуються елементи варіантів  3 та 4, причому валютний курс використовується  як інструмент стабілізації тільки  частково:  

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.  

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.  

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція  потоків платежів. Якщо ж розрахувати  суми закордонних активів держави  та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної  країни, який ще називають міжнародною  інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.  
 

Список літератури  

1. Міжнародні валютно-кредитні  відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко , В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь.1997.-208с.  

2. Козик В.В Павлова  Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні  економічні відносини: Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.