Особливості економічного розвитку країн світу

       Промислова періодизація за останні 200- 250 років виглядає так:

1773- 1810 pp. - час каналів;

1840- 1889 pp. - час залізниць;

1895- 1920 pp. - час електрики;

1940- 1970 pp. - час автомобілів;

1990- 2030 pp. - час авіації,  ракетно-космічної техніки, міжпланетного  зв'язку, лазерної та біотехнології  тощо.

        Якщо попередня, тобто індустріальна, модель розвитку була зорієнтована передусім на збільшення матеріального продукту за рахунок розширення видобутку сировини, залучення додаткової енергії, забруднення навколишнього середовища і дбала про відносне зниження цін на продовольчі товари, то нова модель передбачає насамперед зростання знань, інформації за рахунок рециклювання ресурсів, застосування відновлюваних видів енергії, захист навколишнього середовища, відносне зниження цін на різноманітні послуги.

        Індустріальному суспільству притаманні механічні технології, антропогенно-інтелектуальному - механотронні, що виникають внаслідок поєднання механічних та електронних технологій.

       Індустріальна модель розвитку, найхарактернішими ознаками якої є масове виробництво та інтенсивне поглинання ресурсів, характеризується такою виробничою функцією: B = F(сировина, знаряддя праці, енергія, праця).

       Постіндустріальна система виробництва має принципові відмінності й зорієнтована на споживача, на продукування знань, інформації; відповідно якісно нового вигляду набуває і виробнича функція: В1 = F1 (сировина плюс інформація про її переробку, диверсифікована енергетика, інформація).

        Як бачимо, у механотронній економіці з процесу безпосереднього виробництва вилучаються два важливих компоненти: праця і знаряддя праці. Перша стає поруч з виробництвом, виконуючи лише контрольні й регулюючі функції, а знаряддя праці перетворюються на різновид сировини (основний капітал трансформується в оборотний).

       Сучасна модель економічного розвитку зумовлена синтезом відтворюючого і привласнюючого господарства, насамперед шляхом посилення й диверсифікації інтелектуальних форм привласнення, а точніше, привласнення самого інтелекту. Йдеться про трансформацію змісту власності від матеріально-речових його складових до інтелектуальних, інформаційних. Простіше кажучи, субстанційні основи відносин власності і виробництва визначатимуть не власники фабрик, заводів, земельних плантацій, а самі носії інтелекту, тобто власники складної розумової робочої сили домінуватимуть у структурі привласнення.

       Про посилення вказаної тенденції свідчать дані по США. Сукупний обсяг людського капіталу Америки становить 44 трлн 584,7 млрд доларів, в той час як активи корпорацій складають лише 12 трлн 770 млрд дол. Отже, нагромадження людського капіталу в США перевищує нагромадження капіталу у матеріально-речовій формі втричі.

        У Японії ще 1973 р. було реалізовано розгорнуту концепцію "Про інтелектуалізацію народного господарства та розвиток здібностей населення", яка започаткувала широкий процес інтелектуалізації суспільної праці. Аналогічні загальнодержавні програми були здійснені у США, Франції, Великобританії, Швеції. У провідних країнах світу питома вага працюючих з переважно творчим характером діяльності збільшилась з 20% 1960 р. до 46% у 1988 р.

      Звичайно ж, процес формування нової моделі економічного розвитку розтягується в просторі й часі, що зумовлює паралельне існування "вторинних" і навіть "третинних" моделей, які лише в основних моментах нагадують головну модель, що є наслідком дії всієї сукупності закономірностей нової цивілізації, її ядра, яке складають найбільш розвинуті держави світу. Виплавлена в тиглях неухильного історичного поступу, нова модель економічного розвитку спиратиметься на так звані тверді (постіндустріальна техніка і технологія) та м'які (інформатика, космічні системи, нетрадиційні джерела енергії та споживання) структури.

        Надзвичайно важливе питання про механізми регуляції в інформаційно-технологічному суспільстві. Незаперечною є роль ринку й усієї ринкової інфраструктури в сучасній розвинутій економіці. Водночас із змінами у матеріально-речових факторах виробництва й обігу змінюються зміст та характер ринкових механізмів, які забезпечують найбільш ефективне використання будь-яких видів ресурсів. Крім того, ринок також трансформується згідно з власними законами.

       Сьогодні в економічній науці існує чотири головні парадигми, на яких грунтуються регулятивні механізми управління господарськими процесами: неокласицизм (економічний лібералізм), кейнсіанство, інституціоналізм, марксизм. Жодна з них не є домінуючою в глобальних масштабах, що є проявом якісно нової ситуації світоглядно-методологічного характеру. На зміну детермінізму, цілісним теоріям і концепціям, системно-структурному аналізові приходить постмодерн, який починається там, де кінчається ціле, і є в своїй основі радикально плюралістичним. Величезне розмаїття форм власності і господарювання, типів і розмірів підприємств, способів організації і управління істотно диверсифікують господарське поле світової економіки, збагачують її зміст, надають їй більше гнучкості, маневреності й динамізму перед викликами XXI ст.

       І все-таки провідні позиції зараз відіграють дві основні економічні системи: економічний лібералізм, який сповідують насамперед США, Великобританія, інші західноєвропейські країни, та кейнсіанство, яке впроваджується в країнах Південно-Східної Азії під назвою "модель стратегії розвитку" або "дивелопменталізм".

       Моделі економічного лібералізму найповніше проявляються і найефективніше діють в умовах розвинутих ринкових відносин і відповідних законодавчих, організаційних, фінансово-кредитних, банківських інститутів. Ці форми економічного розвитку є переважно саморегульованими на основі взаємодії ринкових сил і інструментів: конкуренції, цін, відсоткових (дисконтних) ставок, валютних курсів, податків тощо. Вони передбачають мінімальне втручання держави у господарське життя.

       "Дивелопменталізм" генетичними коренями тісно пов'язаний з меркантилізмом і протекціонізмом німецької історичної школи (Ф. Ліст). Ця економічна політика здійснюється на основі акцентованого державного втручання у господарські процеси, захисту національних виробників шляхом встановлення високих митних тарифів. Обов'язковою умовою є визначення урядом пріоритетних галузей (таргетування), державна підтримка їхнього розвитку, недопущення надмірної конкуренції і монополізму. Такий варіант економічного розвитку успішно був здійснений у Японії, а пізніше - Гонконзі, Сингапурі, Тайвані, Південній Кореї та інших країнах Південно-Східної Азії.

        Істотній еволюції в умовах нової економічної моделі підлягають об'єкти ринкового регулювання, в основі її - перехід до переважного застосування інформаційних ресурсів замість ресурсів енергетичного походження. Такі поняття, як вартість, ціна, витрати, попит, пропозиція та інші, набувають нового змісту і нових форм прояву. Можна стверджувати, що ми на порозі революційних зрушень в економічній теорії, яка грунтуватиметься на інтелектуально-інформаційній парадигмі. Це стосується також загальної теорії і функцій грошей та грошового обігу, теорій рівноваги, економічних циклів тощо. Йдеться, зрештою, про формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що відображають прискорений хід соціального часу на рубежі наших тисячоліть і вирішують головне завдання виробництва й обігу ефективне використання ресурсів, гармонізацію відносин "людина - природа" і "людина - людина" на всіх рівнях мікро- й макроекономіки.

       Майбутня економіка звільняється від догматизму типів і форм власності, розмірів та масштабів виробництва. Вона є відкритою органічною системою, що взаємодіє зі всіма секторами світового господарства в єдиному інформаційному полі на основі відповідного поділу і кооперації праці та виробництва. Завдяки цьому забезпечуватиметься необхідний "обмін речовин" між окремими державами (фірмами), регіонами, континентами, а в перспективі - між планетами ноосферно-космічної цивілізації.

       Таким чином, гнучкість, відкритість і динамізм є характерними ознаками економічної моделі XXI ст., яка покликана забезпечити достатній ступінь економічної свободи, розкріпачення інтел'ектуально-психологічного потенціалу людини, вивільнення та спрямування її енергії на створення гармонійного середовища нової цивілізації.

        3.3 Економічний розвиток України XXI ст.

       В Україні є необхідні передумови для створення економічних структур, формування економічної моделі XXI ст. оптимального рівня. Передусім йдеться про інтелектуальний потенціал, якість робочої сили, загальний технічний і технологічний рівень виробництва, рівень освіченості й культури нашого народу тощо.

        Враховуючи історичні традиції, ментальність, звичаї людей, можна зробити висновок, що, очевидно, найоптимальнішою моделлю для України є створення сучасної економіки, яка передбачала б можливість самореалізації кожним громадянином свого права власності на робочу силу й на засоби виробництва. Звичайно, шлях до утворення антропогенно-інтелектуального суспільства, інформаційно-технологічного способу виробництва пролягає через багато етапів. Він пов'язаний з подоланням величезних труднощів і суперечностей і вимагатиме колосального напруження усіх сил.

    Процеси і наслідки трансформації економічної системи в Україні з надзвичайною гостротою висвітлили питання про вибір та обґрунтування напрямків її дальшого економічного розвитку. Багатоаспектність і масштабність цієї проблеми визначили необхідність з одного боку, комплексного її вивчення, а з другого - різновекторність наукового пошуку. Вражаючі особливості макроекономічних процесів у економіці України не вкладаються у схеми відомих нині економічній науці закономірностей. Для практичної реалізації державної стратегії розбудови національної економічної системи конче необхідні конкретизація пріоритетів, уточнення ресурсного забезпечення, відпрацювання механізмів здійснення. На тлі змін, що відбуваються в країні, спостерігається досить цікавий феномен сучасності - утвердження нової моделі розвитку з посиленим ринковим вектором і якісно ускладненими державними функціями та одночасно - формування сильної держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В курсовій роботі здійснено  теоретичне дослідження головних напрямків  здійснення економіки в світі  та визначено її пріоритетні сторони. На основі детального вивчення економічних процесів, що зараз мають місце в країнах світу, можна сформулювати ряд певних висновків, щодо теперішнього стану, перспектив та тенденцій економічного розвитку держав.

Тому, визначення розвитку економічної системи як процесу накопичення та реалізації її потенціалу стало істотним кроком уперед. Але розуміння реалізації потенціалу як зміни внутрішньої структури, що розширює можливості економічного росту і підвищує ефективність затрат праці, дещо позбавляє його переваг. По-перше, як вже зазначалось у процесі розвитку відбувається не лише зміна структури, але і функціонування економічної системи, по-друге, результатом розвитку (який може бути не лише прогресивним) може стати не розширення, а звуження можливостей економічного росту, ефективності праці (але не затрат) і виробництво також може знизитися.

Таким чином, узагальнивши існуючі  трактування «розвитку» економістами і використовуючи загальноприйняту філософську інтерпретацію цієї категорії вважаємо, що розвиток економічної  системи це глибока якісна зміна  її складу, зв'язків (тобто в цілому структури) і функціонування. Про  саморозвиток економічної системи  мова йтиме, лише коли ці зміни продукуються її компонентами. Коли ж якісні зміни  є результатом впливу зовнішнього  середовища, то розвиток економічної  системи стає організовуваним.

        Але  в ході дослідження, що було  проведено,  розглянули процес  глобалізації, і виявили деякі  і переваги, і недоліки:

          Переваги. В курсовій визначили, що глобалізація дозволяє:

• поглиблювати міжнародний розподіл праці;
• ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (за нижчих для нього витратах);

 заощаджувати на масштабах виробництва, що потенційно може привести до зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів зайнятості і життя;

• може привести до підвищення рівня продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні  і поширення передової технології, а також конкурентного тиску на користь безперервного введення інновацій у світовому масштабі.

         Недоліки, негативні наслідки та проблеми глобалізації:

• взаємозалежність фінансових ринків;
• зростання спекулятивних валютних потоків між державами та вторинних фінансових ринків;
• платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

       Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна дізнатися, що країни світу, їх розвиток буде постійно функціонувати, але в розвинутих країнах він швидше просувається,а в таких державах як Україна, він повільніший, але ми стоїмо на порозі великих змін і трансформацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анотація

 

      Кононенко Є.Ю. Особливості економічного розвитку країн світу. – Курсова робота. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2011.

       Курсова робота присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів розвитку країн світу. Досліджено теоретичні засади та теорії економічного розвитку країн світу. Виявлено характер, приорітети  та масштаби політики в майбутньому, зокрема, запровадження нових форм та стандартів в світовій економіці. Визначено особливості та трансформаційні процеси які відбуваються в країнах світу, та Україні зокрема .