Особливості економічного розвитку країн світу

Міністерство освіти і  науки України

Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана

 

 

 

Кафедра Міжнародної економіки

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

«Особливості  економічного розвитку країн світу»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:студент  факультету МЕіМ,

                                                         спеціальності 6503,4 курсу,2 групи

                        Кононенко Є.Ю.

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти економічного розвитку країн світу…..5

1.1. Сутність економічного  розвитку……………………………………....5

1.2. Фактори економічного розвитку……………………………………....6

1.3. Моделі економічного розвитку………………………………………...8

РОЗДІЛ 2. Глобалізація та економічний розвиток……………………...14

2.1. Сутність глобалізації…………………………………………………....14

2.2. Суперечливість процесу глобалізації………………………………....18

РОЗДІЛ 3. Формування економічної моделі розвитку XXI ст……….…22

3.1. Криза індустріальної цивілізації…………………………………….…22

3.2. Особливості перехідної епохи…………………………………………..26

3.3. Економічний розвиток України XXI ст. ……………………………...36

Анотація………………………………………………………………………..38

Висновки………………………………………………………………………..39

Список використаних джерел……………………………………………….41

Додатки………………………………………………………………………....43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Мета  і задачі дослідження. Метою курсової роботи є дослідження особливостей економічного розвитку країн світу, її складових та принципів, динаміка розвитку, наукові дослідження і майбутнє сучасного економічного розвитку. Вплив рішень багатьох високорозвинених країн на стан справ в світі загалом; дослідження та виокремлення певних моделей розвитку держав..

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні  завдання:

• висвітлити особливості функціонування країн світу;
• визначити тенденції розвитку економіки в Україні;
• окреслити майбутнє економічного розвитку держав.

Об’єктом  дослідження є економіка у світі загалом, її функціонування та майбутнє; вплив глобалізації на розвиток країн світу.

Предметом дослідження є вивчення моделей становлення, розвитку, перспектив економіки у світі під впливом нових чинників і викликів початку XXІ століття і в цьому контексті відповідних аспектів і тенденцій в їхній діяльності . Під такою точкою зору в курсовій здійснюється аналіз нових явищ і процесів трансформації тих, що вже існують, досліджується еволюція позицій, хід процесу глобалізації, як одного з найважливіших напрямів розвитку країн світу.

У роботі досліджуються різні  аспекти розвитку інтеграції в економічній сфері, формування економічного простору і практики проведення в життя політики держав. Історичний екскурс, необхідний для розуміння витоків і поступального розвитку сучасної економічної моделі розвитку, оскільки багато ідей і чинників, що визначають зміст і форми політики, йдуть корінням в минулі десятиліття і навіть століття. Досвід, який був набутий протягом багатьох сотень років, може зробити вплив на діяльність і розвиток всіх країн світу.

Виходячи з вищесказаного, цілі дослідження полягають в тому, щоб здійснити науковий аналіз концептуальних основ і тенденції розвитку країн світу напочатку XXI століття в рамках взаємодії соціального вимірювання з економічною, політичною, правовою і іншими сферами їхньой діяльності.

Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовуються наступні методи наукового дослідження особливостей економічного розвитку країн світу: історизму (для дослідження економічного розвитку не тільки на сучасному етапі, а що й до цього відбувалося у світі); аналізу та порівняння (для оцінки показників розвитку різних типів держав);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти економічного розвитку країн світу

       1.1. Сутність економічного розвитку

       Перш ніж звернутися до особливостей сучасного економічного розвитку, коротко зупинимось на визначенні загально-соціологічного, філософського змісту поняття «розвиток». У загальновживаному значенні під розвитком розуміється процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин або матеріально-речових складових суспільства, чи соціально-економічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово Нових якісних характеристик. У такому значенні розвиток часто ототожнюється з прогресом. Історична практика засвідчує, що односпрямованого прогресу, лінійного розвитку в економіці не існує. Зміни відбуваються циклічно, хвилеподібно за схемою: прогрес-стагнація-регрес.

       Важливо також визначити співвідношення між економічним розвитком і економічним зростанням, які тісно пов'язані між собою. Економічне зростання – це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Воно показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх виробничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вужчим поняттям, ніж економічний розвиток. Але очевидно, що повноцінний економічний розвиток практично неможливий без економічного зростання. Економічне зростання є органічним складовим елементом економічного розвитку. Але якщо економічне зростання – виключно кількісний господарський розвиток, то економічний розвиток передбачає саме якісне економічне зростання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці й зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо. Економічне зростання є оборотним процесом, тобто після нього рано чи пізно наступає спад. Про оборотність економічного розвитку не можна так однозначно стверджувати, бо технічний прогрес, поява нових економічних форм свідчать про настання якісних змін у господарському розвитку при кількісних витратах у виробництві товарів та послуг. Це особливо характерно для сучасних перехідних економік.

       Таким чином, підсумовуючи, слід наголосити, що економічний розвиток є визначальною фазою в процесі невпинних економічних змін, господарської еволюції людського суспільства.

      1.2. Фактори економічного розвитку

       Класична, традиційна економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Наведені чинники очевидно є визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються квантитативному (кількісному) аналізу. Водночас суттєвий вплив на економічний розвиток справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності та суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення мають рівень суспільного поділу і кооперації праці й виробництва, а також розвинутість відповідних економічних форм, у яких реалізуються виробничо-господарські процеси.

Для аналізу економічних  явищ у короткочасному періоді вирішальну роль відіграє перша група чинників. Динаміка економічного розвитку в усій її багатоманітності передбачає урахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації головних чинників економічного розвитку. Вплив сукупності факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою:

      %Y=f(P, R,T,X),

    де Y — валовий національний продукт;

    f — функція;

    Р — кількість населення;

    R — капітальні ресурси;

    Т — техніка, технологія;

    X — суспільні інституції.

       Згідно з класичною економічною теорією одним з найголовніших засобів господарського розвитку є земля з усіма її особливостями (родючість, кліматичні умови, рельєф місцевості, географічне положення тощо). За всіх технічних, технологічних, інституціональних та інших змін, що відбулися в розвитку людських цивілізацій, земля й досі залишається чи не найважливішим чинником економічної еволюції, про що свідчать доволі гострі дискусії і з приводу земельних реформ у транзитивних країнах і на Україні. Водночас слід відзначити, що земля є консервативним, традиційним фактором економічною розвитку.

       Найдинамічніші, революційні зміни в економіці пов'язані з розвитком техніки і технологій, які зрештою значною мірою визначають верхню межу господарських досягнень та багаторазово підвищують продуктивну силу людської праці. Сукупність суспільних інституцій різного рівня в поєднанні з базовими цінностями забезпечує безперервність і стабільність господарської еволюції, а інституціональні інновації щодо організації ринку, емісії грошей та ін. за своїм впливом на економічний розвиток порівнянні з технічними та технологічними інноваціями.

       Початок 90-х років нинішнього століття ознаменувався пильною увагою до ще одного фактора економічного розвитку — до навколишнього природного середовища, до довкілля. Доведено, що довкілля справляє суперечливий вплив на господарське зростання на всіх його фазах і стадіях. Однак наявність такого впливу безперечна, тому можна доповнити формулу економічного розвитку ще одним чинником — довкіллям (N):

       Y = f(P, R, T,X, N).

       Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що складають його фундамент, та цілий ряд засобів і форм, створених людством у процесі своєї еволюції. Завдяки їхній оптимальній взаємодії країни і цілі регіони домагаються вражаючих результатів в економічному розвитку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричинює серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, що періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.

       1.3. Моделі економічного розвитку

       В теоретичних моделях розкриваються типові, спільні риси парадигмального, субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон'юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими протягом тривалого часу.

       В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням:

    •    модель лінійних стадій розвитку (зростання);

    •    теорія структурних трансформацій;

    •    теорія зовнішньої залежності;

    •    неокласична модель вільного ринку;

    •    теорія ендогенного зростання;

    •    модель сталого розвитку.

       Розглянемо більш докладно названі концепції й моделі економічного розвитку.

       Модель лінійних стадій. Обґрунтована американським економістом та істориком В. Ростоу, ця концепція передбачає, що будь-яка країна в процесі економічного розвитку за умови більш-менш органічного включення в загально цивілізаційну систему господарських координат має пройти ряд стадій. Це такі стадії:

    •    традиційне суспільство;

    •    визрівання передумов для ривка;

    •    ривок до само підтримувального зростання;

    •    перехід до технологічної зрілості;

    •    ера масового споживання.

       Ключовим елементом теорії Ростоу є наголос на необхідності накопичення передумов для здійснення ривка до само підтримувального зростання за рахунок внутрішніх і зовнішніх заощаджень, які дають змогу створити критичну масу інвестицій і здійснити на цій основі прискорене економічне зростання.

       Теорія структурних трансформацій. У широкому значенні моделі структурних трансформацій є базовими для індустріальної цивілізації в цілому. Вони відображають історичний процес переходу в глобальному масштабі від аграрної до індустріальної моделі економічного розвитку. Цей процес розпочався кілька століть тому і «завершився в розвинутих країнах ще наприкінці XIX — на початку XX ст.

       Зміст структурних трансформацій найбільш повно викладено в моделі А. Льюїса. В ній на основі узагальнення історичного досвіду країн, що пройшли стадію індустріалізації, економіка поділяється на два головні сектори.                Перший — це традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим та явним надлишком робочої сили і примітивними знаряддями праці. Другий — промисловий сучасний сектор економіки, який поглинає робочу силу, що надходить із сільського господарства, і за рахунок цього здійснюється процес модернізації всієї економіки, зміцнюється її індустріальне ядро.

       Як і інші подібні економічні моделі, концепція Льюїса має низку обмежень. Численні припущення й абстрагування від реальних господарських процесів знижують її прикладне значення.