Особливості економічного розвитку країн світу

       По-четверте, криза відтворення людини, проблеми виживання людства як біологічного виду вкрай загострюють суперечності промислового розвитку.

        Діалектика цивілізаційного поступу свідчить, що визначальним фактором, домінантою певної світової цивілізації є спосіб виробництва матеріальних благ. Протягом кількох тисячоліть, починаючи приблизно з IV- III тис. до н. е., від часів неолітичної революції, аграрна економіка становила ядро цивілізації. Останні 500 років промислова структура почала визначати закономірності й тенденції розвитку всесвітньо-історичного процесу. На рубежі II і III тисячоліть нинішньої доби дедалі виразніше проявляються обриси нової, ноосферно-космічної цивілізації. Головні її ознаки, як і передбачав В. І. Вернадський, полягають передусім у широкій інтелектуалізації виробництва, пріоритетному розвиткові науки, складної розумової праці.

        Людина, її творчий потенціал поступово, але неухильно починають посідати домінуючі позиції в усіх виробничо-економічних структурах, перетворюючись із знаряддя праці, об'єкта власності феодала, додатка до машини на головну постать у суспільному житті. Тисячоліттями роздвоєна особистість внаслідок відчуження більшості населення від власності, влади, культури поступово набуває рис цілісної людини. Вільно розпоряджаючись своєю робочою силою, беручи участь у розподілі власності й результатів своєї праці, сучасна людина спроможна досягти більшого ступеня економічної свободи як передумови своєї автономізації та індивідуалізації. Очевидно, у глобальному масштабі йдеться про перехід в економіці від соціального начала, яке домінувало в останні століття, до особистого, духовного.

       3.2. Особливості перехідної епохи

      Якісна специфіка економіки періоду зародження і становлення ноосферно-космічної цивілізації полягає, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму у формуванні й відтворенні головних умов життя суспільства, з іншого - в утилізації людиною космічного простору. Розкріпачення інтелектуального потенціалу людини, прийдешня психологічна революція будуть визначати інтенсивні шляхи становлення нової цивілізації. Освоєння людиною навколоземного простору, інших планет сонячної системи можна вважати екстенсивними напрямами формування суспільно-економічних структур XXI ст. Індустріальна цивілізація виникла на хвилі великих географічних відкриттів на основі розширення "економічного поля" за рахунок залучення до господарського обороту нових земель і територій, а цивілізація XXI ст. отримує могутній поштовх внаслідок косміза-ції і виробництва, і мислення.

      Перехідний характер епохи детермінує трансформацію індустріальної цивілізації у ноосферно-космічну й виникнення у зв'язку з цим опосередковуючих ланок. Такою проміжною формою стає інформаційна модель розвитку, яка є продуктом індустріальної епохи та важливою передумовою формування нової цивілізації III тисячоліття.

        Ноосферно-космічна цивілізація покликана не лише вирішити найгостріші проблеми і суперечності попередньої епохи, а й накреслити шляхи подальшого розвитку людства. Відомі способи виробництва, соціальні і технологічні детермінанти наприкінці другого тисячоліття втрачають колишні однозначність і жорстку послідовність. Історичний процес значно збагатився й ускладнився, став набувати нових відтінків і граней. Революційні перетворення поступаються місцем еволюційним, реформістським шляхам пристосування суспільно-економічних форм до реалій життя.

       У глибинних основах ноосферно-космічна цивілізація є гетерогенною системою, у якій досить відчутні "родимі плями" попередньої епохи, взаємодіють різні способи виробництва і суспільно-економічні форми. Досягнення певного ступеня гомогенності стане можливим внаслідок ко-еволюції різних економічних систем, що складають основу нинішньої цивілізації. Соціалізм як політико-ідеологічна й економічна система не зміг при всьому напруженні сил і незчисленних жертвах вирватись із зачарованого кола індустріальної цивілізації і тому виявився вкрай здеформованим і без власного обличчя. Класичний капіталізм із своїми гострими суперечностями й проблемами не в змозі оволодіти ресурсами нової цивілізації без подальшої радикальної перебудови основоположних принципів виробництва і розподілу . Соціалізація власності, виробництва й обігу, індивідуалізація праці й побуту, автономізація особистості, здобуття нею економічної, політичної і духовної свободи спроможні синтезувати новий спосіб виробництва, вихідною і кінцевою метою якого буде людина в її різних іпостасях: це і людина економічна, соціальна й людина-творець.

        Піднесення людини, що творить навколишній світ за законами науки, вимагатиме колосальних вкладень у сферу освіти, науки, культури, всебічного розширення міжнародного співробітництва у цих галузях.

       У міру ствердження основ нової цивілізації буде зміцнюватися господарська взаємодія світу, формуватиметься інформаційна спільність планети, поступово викристалізується цілісна міжнародна економічна система. У цій новій ситуації глобальні проблеми будуть не роз'єднувати, а ще тісніше згуртовувати світове співтовариство для спільного розв'язання і пошуку механізмів вирішення загальноцивілізаційних суперечностей III тисячоліття.

        Отже, у процес глобальної трансформації втягуються так чи інакше всі країни світу. Це вимагає кардинального переосмислення способів, форм, факторів забезпечення матеріальної основи розвитку суспільства. Головна особливість нашого часу полягає у поступовому переході від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини, переростанні біосфери в ноосферу, у формуванні основ і окремих елементів автотрофної економіки, відносно незалежної від природного середовища, тобто від рослинного й тваринного світу.

       Інформаційно-технологічний спосіб виробництва є, по суті, універсальним і поширюється поступово від центру до периферії світового господарства. Його утвердження супроводжується передусім широкою інформатизацією виробництва і всього суспільного життя, переважанням сучасних технологій і науково-технічних розробок у виробничій сфері.

        Головною формою нагромадження в інформаційній економіці стає нагромадження знань, а не матеріально-речових елементів виробництва. В економіці розвинутих країн постійно зростає питома вага інформаційного сектора. За даними ЮНЕСКО, у цьому регіоні світу більше половини зайнятих беруть участь у тій чи іншій формі у процесі виробництва інформації. В цих країнах дедалі більше формується новий, інформаційний тип економічного зростання, однією з головних рис якого є неподільність інформації як предмета й засобу праці. Висловлюється гіпотеза про четвертий великий поділ праці на основі відокремлення інформаційної діяльності в особливу сферу суспільно-економічного життя. Електронізація виробництва й побуту, їх широка комп'ютеризація, роботизація вивільняють людину безпосередньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним Водночас підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.

       Такі новітні процеси, як дематеріалізація виробництва, зниження енерго- і ресурсомісткості виробів, різке посилення ролі різноманітних послуг засвідчують посилення тенденції до автотрофної економіки, до переходу на принципово нову, якісно відмінну основу відтворення життєвих умов людини.

        Посилюється роль процесів інтерналізації і екстерналізації виробництва, транснаціоналізації й глобалізації господарського життя, що веде до зміцнення цілісності, зростання єдності міжнародної економічної системи як передумови більш-менш ритмічного входження всіх держав світового співтовариства в новий стан цивілізаційного розвитку.

       Паралельно з істотними змінами техногенно-матеріальних факторів виробництва поступово трансформуються соціальні відносини, тобто суспільно-економічні форми розвитку. Йдеться насамперед про відносини власності на засоби виробництва, які в процесі дематеріалізації, інформатизації, космізації втрачають визначальну функцію, неухильно зміщуючись в підвалини економічних систем, поступаючись місцем різноманітним інтелектуальним ресурсам, які пов'язані передусім з висококваліфікованою робочою силою чи результатами її діяльності.

 Осьовим елементом  економічної системи стає власність  на робочу силу, на її інтелектуальний  потенціал. Це зумовлено, з  одного боку, зростанням питомої  ваги складної, висококваліфікованої  живої праці у структурі валового  продукту, з іншого - підвищенням  затрат на підготовку і відтворення  робочої сили сучасного постіндустріального  рівня.

       Передбачення Гегеля про те, що "особистість повинна мати наявне буття у власності", на наш погляд, стосується насамперед власності на робочу силу. Здатність вільно її застосовувати, на основі об'єктивних ринкових механізмів відшкодовувати витрати на зростаючі потреби складає основу економічної свободи особистості, її автономії, широкої Індивідуалізації праці.

       Власність на робочу силу в антропогенно-інтелектуальному суспільстві, що починає формуватися, посідає пріоритетне, головне місце. Водночас на перехідному етапі цивілі-заційного розвитку, коли поруч з інтенсивними співіснують екстенсивні, затратні технології, виникає суперечність між матеріальними і живими (духовними) компонентами виробничого процесу. Темпи виробництва матеріальних та інших ресурсів відстають від попиту на них, що призводить до і'х відносного подорожчання, до зростання ринкових цін. Пропозиція ж робочої сили дещо перевищує попит на неї, що призводить до зростання безробіття й здешевлення робочої сили. Вирішення вказаної суперечності лежить у площині радикальних змін як профілю і змісту виробництва, так і відповідних потреб. Мініатюризація виробничих процесів, збільшення питомої ваги інформаційної складової, принципово новий характер виробничих і особистих потреб посилюватимуть тенденцію до перетворення власності на робочу силу, на головний компонент як виробництва, так і всієї системи суспільних відносин.

       Підсумовуючи сказане, зауважимо, що на даному етапі залишатимуться індустріальні моделі (сучасна периферія) з елементами доіндустріальних форм (найменш розвинуті країни), перехідні економічні системи (держави колишнього СРСР, країни Центральної і Південно-Східної Європи) та власне постіндустріальна (інформаційно-технологічна) модель економічного розвитку (країни ОЕСР). Безумовно, домінантною у цій структурі має стати інформаційно-технологічна модель, реалізація якої визначатиме головні закономірності і тенденції світового економічного поступу.

      Які ж головні риси цієї моделі, в чому полягає її зміст? Серед загальних рис вкажемо на поступовий, але неухильний перехід від енергетичної до інформаційної основи, від матеріального до постматеріального суспільства, від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму, від системи відтворення до системи творчості. Головним ресурсом життя стає сама людина, її "ментальний простір".

      Саме в такому напрямі розвивається зараз структурна та інвестиційна політика. У США, Японії, Західній Європі, деяких країнах Південно-Східної Азії в інформатику інвестується більше коштів, ніж у такі сфери, як енергетика, сировинні й навіть переробні галузі. Сектор послуг у найбільш розвинутих державах сягає 70- 75%.

       У суто економічній сфері долається догматизм абсолютизації як державної, так і приватної власності на основі створення гнучких форм власності і господарювання, які найбільш адекватно відображають господарські реалії напередодні III тисячоліття. Економічна доцільність, а не політичні чи ідеологічні стереотипи, є визначальною у формуванні структури власності.

       Головним соціальним критерієм інформаційно-технологічних економічних форм є якість життя, система захисту інтересів населення, забезпечення соціальних гарантій, зміцнення інститутів демократи, гарантування справжніх прав і свобод людини.

       Людина економічна як основа виробництва (homo oconomicus) на рубежі тисячоліть характеризується двома головними рисами. З одного боку, - це суверенний власник своєї робочої сили, яка в системі матеріалізованих форм власності (державна, колективна, приватна, індивідуальна та ін.) починає займати домінуюче становище. З іншого боку, використовуючи різні форми в умовах демократизації суспільного життя, підвищення ступеня його відкритості, вона володіє, розпоряджається і користується засобами виробництва, бере участь в управлінні та розподілі ресурсів.

 Значно зростає інформаційна  місткість праці, головним змістом  якої стає генерування нової  інформації.

 Створення інформаційних  систем порівнянне з будівництвом  залізниць та комунікацій на  світанку промислової революції.

       Однією з особливостей економічної моделі XXI ст. є те, що її формування здійснюється в умовах технологічної революції, яка характеризується такими ознаками:

    - істотним зниженням вартості і підвищенням якості продукції;

    - швидким поліпшенням технічних характеристик систем машин і технологічних процесів (наприклад, оновлення мікроелектронних компонентів у Японії відбувається кожних два-три місяці);

    - соціальним і політичним сприйняттям нових технологічних систем;

    - відповідністю економічного оточення властивостям нових технічних систем;

    - сильним впливом нововведень на всю економічну систему.

       Третя промислова революція йде на зміну епосі, яка позначалась вилученням ефекту масштабності від стандартизованого, великосерійного масового випуску продукції. Тут же йдеться про ефект диверсифікованого, індивідуалізованого виробництва (закон Енгеля), що спирається на досягнення сучасного маркетингу й вирізняється високою технологізацією та інформатизацією.