Основні теорії міжнародної торгівлі

Переваги  теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

Теорія  конкурентних переваг

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають  конкурентної переваги у тих чи інших  галузях, а також зрозуміти вихідні  поло­ження політики фірм та національної економіки, професор Гар­вардської  школи бізнесу, радник низки провідних  компаній та член Президентської комісії  з промислової конкуренції Майкл  Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослі­дження десяти країн, які займають важливе місце у  світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр  уваги проведеного дослідження  М. Портер поставив завою­вання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 віднос­но складних галузях економіки  та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої  та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних  та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною полі­тикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічни­ми умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса — усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена  в результаті проведеного дослідження  всеосяжна тео­рія конкурентної переваги країн, яка підтверджується  достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублікованій у 1991 р.

Згідно  з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може спри­яти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні  умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови  попиту, тобто який на внутрішньому  ринку попит на продукцію чи  послуги, що пропонуються даною  галуззю.

3. Споріднені  галузі та галузі, що підтримують,  тобто наявність або відсутність  у країні споріднених галузей  чи галузей, що підтримують,  конкурентоспроможних на міжнародному  ринку.

4. Стратегія  фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають  те, як утворюються та управляються  фірми, і характер конкуренції  на внутрішньому ринку.

Детермінанти  національної конкурентоспроможності — це комп­лексна система, яка  постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі  — алмаз, діамант). Кожний детермінант  у цій системі впливає на всі  інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.